Нинішній шеф відділу у справах чарівників був стражем порядку в шостому а то і сьомому коліні. Його предки почали служити законові скоро по тому, як Інгерніку полишили останні королі, а потім стійко берегли спокій громадян і у недобрі роки чуми, і в мутні часи на стику тисячоліть, зрідка відволікаючись на громадянські війни і зміни влади. Запорукою успіху династії були унікальні фізичні дані сім’ї Берів: зовнішність шефа НЗАМПІС відбивала бажання хаміти навіть у найбільш забіякуватих чорних магів. Конрад Бер з часів учебки гордо носив прізвисько Паровоз і був першим представником своєї сім’ї, який дослужився до капітана. Останнє були предметом гордощів, деколи — з домішками досади.
З неймовірною полегкістю капітан Бер видерся з костюму протимагічного захисту. Урядові умільці надали цій штуковині вигляду звичайної поліцейської форми, але важила вона як добрі лати. Однак чого не зробиш заради збереження власної шкіри! Спілкування з молодими чарівниками невизначеної сили і темпераменту вимагало застосування найретельніших запобіжних заходів.
Промокнувши піт із шиї паперовим рушничком, Паровоз підтягнув до себе телефон і набрав знайомий номер. Масивний апарат зміною ручкою і перламутровою інкрустацією на диску любив попручатися, але цього абонента завжди знаходив з першого разу.
— Танцюй! — Оголосив капітан невидимому співрозмовнику. — Познайомився сьогодні з твоїм похресником.
— І як? — Невиразно муркнула слухавка.
— Та ніяк! Думав, у досьє з орієнтацією наплутали. Зімлів, уявляєш?
Зі слухавки долинув тихий сміх.
— Так, його батько також був дуже стриманим. Сильним магом буде!
— Сильним, до ворожки не ходи. Спектр його я записав, буде час — заходь, подивишся. Разом помолимось.
— Дякую! — Відгукнулися слухавка. — За мною боржок.
Шеф НЗАМПІС дочекався, коли зі слухавки почулися гудки, але класти її на апарата не став. Замість цього він дістав з шухляди стола пляшку ячмінного віскі і відміряв повну склянку. Звичайно під час роботи він не пив, але нинішній день видався особливо нервовим.
Конрад Бер не був магом і не відчував магії; зрозуміти, що сталося в камері, він зміг, тільки розгледівши кристал запису, який навіки закарбував цю подію для начальства. От тоді-то йому і захотілося випити. Через близькість Редстонського Університету у його відділу була особлива негласна функція: дражнити починаючих чорних магів з ціллю отримання відбитку їх аури. Ця не зовсім законна операція давала змогу в майбутньому уникнути проблем з розпізнаванням, але виконувати її рекомендувалося ДО ТОГО як маг здобуде свою силу а не ПІСЛЯ, і вже тим більше не ПІД ЧАС того.
Він, досвідчений поліцейський з п’ятнадцятилітнім стажем, тупо і бездарно підставився під удар бойового мага. Ніякий протимагічний захист не порятував би його, якби чарівник втратив свідомість на три секунди раніше. Важко було сказати, у що саме хотіло втілитися те щось, що ринулося йому назустріч із потойбічних глибин, але наслідки таких подій він уже не бачив, і не раз. Кімнати зі стінами, сплавленими до дзеркального блиску, одутлі синюваті зомбі в поліцейській формі, калюжі зеленого слизу там, де тільки що стояла людина, — та чи мало «втіх» таїть у собі чорна магія! Хлопець утримав контроль, і за це заслужив якщо не прощення гріхів, то, принаймні, хорошу скидку.
Але такі одкровення телефону довірити не можна, тому про другий день народження капітана Бера не знала жодна жива душа, і святкувати цю подію йому довелося на самоті.
Відлуння знайомства з поліцією накрило мене у вівторок, під час практикума з алхімії. Я вже здав журнал з готовою роботою лаборантові і тепер ліниво розмірковував, чи зможу підпалити магнієвого стружку в колбі на столі викладача, не сходячи з місця. Близьке знайомство з Джерелом давало цікаві можливості… Зупиняло мене лише те, що в аудиторії я був єдиним чарівником. І це не жарт! Половина учнів Університету Вищої Магії магами не були — наш навчальний заклад набув своєї слави завдяки факультетові алхімії. Вважається, що схильність до неї — такий самий вроджений талант, як і чари, тільки виявити його складніше (до речі, свій ґрант від Фонду Роланда Світлого я отримав за перемогу на алхімічному турнірі). Мені завжди подобалося спостерігати за коливанням маятників, збирати в лінзі сонячне світло і возитися з реактивами, особливо з тими, які могли горіти або вибухати. На жаль, практикум через це перетворювався на справжні тортури — мене нестримно тягнуло хуліганити.
Зробити хоч щось капосне я не встиг, якийсь молодшокурсник, не стукаючи, розчинив двері і вигукнув: «Тангор — до проректора!» — і одразу втік.
Настрій одразу зіпсувався.
Чорний маг з поганим настроєм — найгірше зі всіх можливих проклять. Сохнучи від цікавості, однокурсники багатозначно шелестіли конспектами, але коментувати події не наважувалася. Таке щастя не могло продовжуватися вічно. Як тільки пролунав дзвінок, до аудиторії, ледве не збиваючи з ніг викладача, увірвався Рональд Рест на прізвисько Рон-Чвертка.
Чвертка перед магами не тушувався, ні перед чорними, ні перед білими.
— Здоров, Томасе! — закричав Чвертка. — Тебе до Дракона викликають!!
А то ще хтось про це не знав… Томас Тангор — це про мене. Ніяких прізвиськ я категорично не сприймаю, «Тангор» — це саме по собі прізвисько.
— Привіт, — похмуро буркнув я, розвивати тему не хотілося.
— І що ти наробив? — Продовжив допитуватися Чвертка.
— Побився.
— О, — розчаровано протягнув він і відвалив.
Так, бійка за участю студента з чорних — це банально, нудно і нецікаво. Надто сильно вписується в образ. На відміну від слабодухих білих, ми відкриті конфлікти любимо, а вигляд крові нам навіть підсвідомо подобається. Природно, коли кров не своя. Керівництво Університету завжди стоїть перед трагічною дилемою: вимагати, щоб чорні поводилися так само, які інші студенти, нема сенсу, але і залишати такого типу поведінку без покарання недопустимо. І ось якісь мудрагель (знав би, хто, з могили би його підняв!) знайшов ідеальне зі всіх боків рішення — виправні роботи. Це щось на кшталт відшкрябування котлів в університетській їдальні, прибирання гною за мешканцями віварію, або миття туалетів. Відмовитися — означало вилетіти з Університету за порушення дисципліни. Три роки мені вдавалося уникати цієї «радості», але, схоже, вчорашній візит у поліцію поставив на моєму везінні крапку…
