У комедії «Лісістрата» тема війни і миру розроблена у формі буффоно-еротичного анекдота. Жінки-афінянки, дружини й матері, об’єднуються в своєрідному страйку, щоб зажадати від чоловіків довгожданого миру. Зусилля їх увінчуються цілковитим успіхом. Комедія відтворює не те, що було в дійсності, а те, що повинно було б бути. Вона пропагує ідею миру, не рахуючись із тим, що серед глядачів, напевно, було немало таких, які належали до військової партії. Але вона паралізує їх можливий протест своєю формою, своїм стилем, мовою, в якій всі речі названі своїми іменами. Вона обеззброює їх своїм сміхом. Та все ж крізь цей сміх проникають серйозні ноти. Глядач уже не сміється, коли Лісістрата каже: «Чи на те ми народжуємо синів, щоб їх убивали на війні?»

З глибини далекого минулого це питання відгукується скорботною луною і в серцях матерів пізнішого часу. Арістофан не знає і не може знайти виходу з тяжкого становища, в якому опинилась його батьківщина. Історія не може вернутись назад. Афінська демократія не могла вже стати такою, якою вона була за часів славних перемог під Марафоном і Саламінами — або навіть за часів Перікла. Вона повинна була, в силу своїх внутрішніх протиріч, поступитися місцем перед іншими політичними формами. Та письменник-патріот не міг не переживати хворобливо картину розкладу, яку він спостерігав. Він сміється над нею, але під комічною маскою ховається обличчя, засмучене глибокою журбою.

В історії світового театру і драматургії Арістофан лишився, як сказано, неповторним епізодом. Але якщо не драматичною формою, то змістом, засобами сатири, її характером Арістофан рідниться з багатьма великими сатириками пізніших часів, і суть його творчості лишається безсмертною.

Олександр БІЛЕЦЬКИЙ

АХАРНЯНИ

ПРОЛОГ

Дія відбувається на Пніксі, площі для народних зборів.

Першим входить селянин Дікеополь.

Дікеополь

Не раз, бувало, смуток дошкуляв мені.

Щось раз, од сили двічі — радість трапилась.

А прикрощами в очі, мов піском мело.

Стривай, коли ж то й справді я веселим був?

Ага, згадалось: ще тоді, як виблюнув

Клеон наш п'ять талантів. То-то втішивсь я!

Їй-богу, як ніколи. Тож за подвиг цей,

Еллади гідний, полюбив я вершників.

Зате пройнявся гнівом по-трагічному,

10 Коли, розкривши рота, я Есхіла ждав,

А вчув: «О Теогніде, ти свій хор веди!»

Тоді-то, пам'ятаю, аж трясло мене.

Та вже як після Мосха Дексітей заграв

На флейті беотійській — вдруге рад я був.

Недавно ж мало шиї не скрутив собі,

Коли Херід-співака наче з шкури ліз.

А все ж, відколи милом я вмиватись став,

Ніщо, повірте, в очі не в'їдалось так,

Як той Пнікс безлюдний, хоч і мав би він

20 Кишіти людом у ту пору вранішню.

На площі галас. Од шнура червоного

Усяк свій бік рятує. Метушня кругом.

Не видно лиш пританів: може, сплять іще.

А потім, мов шалені, ринуть купами,

Вовтузяться, штовхають один одного,

Щоб сісти в першій лаві. А на мир тоді

Начхати їм. О місто, де рятунок твій?

А я тут — спозаранку. Сам-самісінький.

Сиджу, мов дурень: звісна річ, нудьга бере.

30 Cоплю, верчусь, гикаю, волоска скубну,

Про щось міркую, щось там підраховую.

Думками ж я — на полі. Спраглий спокою,

Клену те місто, мрію про село своє.

Там гендляра не чути: «Ось вугілля вам!»,

«Кому олії, оцту?» — бо й купців нема:

Що треба, те й беруть там, не купуючи.

Ото рішив я нині, як ішов сюди,

Заткати рота всякому промовцеві,

Як тільки не про мир він говоритиме.

40 Та ось притани, опівденні птиці, йдуть.

А що, чи не казав я? Глянь, як кожен з них

До перших лав одразу проривається.

Окличник

Вперед проходьте!

Проходьте всі на площу, де посвячено!

Вбігає Амфітей.

Амфітей

Вже почалося?

Окличник

Хто промовить?

Амфітей

Я б хотів!

Окличник

Ти хто?

Амфітей

Звусь Амфітеєм.

Окличник

Ну й оказія!

Ти бог, виходить?

Амфітей

Амфітей, Деметри син

І Тріптолема, сина мав, Келеєм звавсь.

Келей той, дід мій, в парі з Фенаретою

50 Лікіна породили. Я ж — Лікіна син.

Тому всевишні лиш мені довірили

Зі Спартою миритись… Але й богові

Здались би гроші, на дорогу, їх, однак,

Не видають притани.

Окличник

Ну ж бо, лучники!

Амфітей

Келею, Тріптолеме, поможіть мені!

Вартові проганяють Амфітея.

Дікеополь

Притани, цим ви кривду зборам чините.

Нащо того прогнали, хто нам мир хотів

Укласти, а щити всі — на стіну прибить!

Окличник

Сиди-но мовчки!

Дікеополь

Далебі, кричатиму,

60 Аж поки справи миру не порушите.

Окличник

Посли вже повернулись од володаря.

Дікеополь

Володаря? Якого? Хай їм грець усім —

Отим послам-хвалькам-базікам-павичам!

Окличник

Замовч!

Входять посли.

Дікеополь

Ну й нарядились! От так Персія!

Посол

Ви нас було послали до володаря,

За Евтімена-архонта, з оплатою

Дві драхми денно…

Дікеополь

Кляті, все процвиндрили!

Посол

Було нам важко на полях Каістрія,

Під тінню балдахінів знемагали ми,

70 Обклавшись подушками, натрясло ж таки

На колісницях.

Дікеополь

Ну, а я лежав собі

Під насипом у смітті та й біди не знав.

Посол

В гостях ми вина різні хоч-не-хоч пили,

Незмішані, солодкі; кухлі ж сяяли

І склом… і злотом…

Дікеополь

Гей, Афіни, чуєте?

Посли ці туполобі вас на глум беруть.

Посол

Того лиш за людину мають варвари,

Хто їсть і п'є без міри, той в пошані там.

Дікеополь

(вбік)

У нас же — товстозаді та розпусники.

Посол

80 По трьох роках прийшли ми до володаря,

Та він із військом по потребі вирушив

На злотоверхі гори й вісім місяців

Сидів там гордо…

Дікеополь

Й підтиравсь не кваплячись?

Посол

Аж повня заясніла, він тоді лише

Додому повернувся і запечених

Биків на стіл подав нам.

Дікеополь

Що? Запечених…

Биків? Та хто видав це? Ну й брехун же ти!

Посол

А ще дали нам птицю, в разів зо три щось

Жирнішу, ніж Клеонім, — півнем звуть її.

Дікеополь

90 Тому ти на дві драхми так розпіявся.

Посол

Ми нині Лже-Артаба привели до вас,

Цареве око.

Дікеополь

Хай би ворон виклював

Це царське око і посольське теж при нім!

Окличник

Цареве око.

Входить Лже-Артаб в оточенні євнухів.

Дікеополь

О Геракле, владарю!

Мов корабель той суне… Що ж ти око те

Так вирячив, чи, може, мис обходячи,

Пливеш у гавань? Замість вій — шнури висять.

Посол

Скажи-но, Лже-Артабе, що афінянам

Володар твій сьогодні сповістить велів?

Лже-Артаб

100 І артамане Ксаркса сатра артана.

Посол

Второпали щось?

Дікеополь

Я — анічогісінько.

Посол

Послав для вас володар, — каже, — золото.

(До Лже-Артаба).

Чіткіше вимов, щоб почули: «зо-ло-то».

Лже-Артаб

Не вам, іонай товстозаді, золото!

Дікеополь

Тепер дібрав, прокляття!

Посол

Ну, так що сказав?

Дікеополь

Що ми роззяви, дурні товстозаді ми,

Коли й насправді вірим у те золото.

Посол

Але ж про повні скрині, чув я, мова йшла.

Дікеополь

Які ще скрині? Що верзеш ти, йолопе?

110 Я сам поговорю з ним… Ти йди геть звідсіль!

(До Лже-Артаба).

Ану кажи, лиш ясно, та брехать не смій,

Бо пику розмалюю! То пришле чи ні

Нам золото в дарунок повелитель ваш?

Лже-Артаб заперечливо хитає головою.

Невже посли-паскуди обманули нас?

Лже-Артаб і євнухи ствердно кивають головами.

Поглянь, он ті кивнули, наче елліни!

Тутешні, певно. Гей, чи не Клісфен, бува,

Оцей ось євнух? Він, їй-богу! Знаю я

Того поганця: це ж синок Сібертія!

Розпуснику плюгавий з задом голеним,

120 Погана мавпо, ти ще смієш євнухом

З такою бородою прикидатися?

А хто цей другий? На Стратона схожий він.

Окличник

Сиди-но мовчки!

До Пританеї збори вже запрошують

Цареве око.

Посли і Лже-Артаб виходять.

Дікеополь

Ну, тепер хоч вішайся!

Щоб я, немов на муках, на камінні тім

Просидів хтозна-доки, а там питимуть?

Ну, ні вже, дзуськи! Діло намічається.

Лиш Амфітей пропав десь…

Вбігає Амфітей.

Тут я, тутечки.

Дікеополь

130 Ось вісім драхм тут маєш. Уклади за них

Для мене, і для жінки, й для дітей моїх —

Та більше ні для кого — мир зі Спартою.

А ви в послів тут бавтесь або ґав ловіть.

Амфітей виходить.

Окличник

Посол Сіталка хай промовить!

Входить Теор.

Теор

Я посол!

Дікеополь

Ось ще один базіка до промови став.

Теор

Не пробули б ми довго так у Фракії…

Дікеополь

(сам до себе)

Коли б вам не платили грошенят за це.

Теор

Та Фракію снігами геть засипало,

Й позамерзали ріки. Це тоді було,

Коли в театрі Теогнід змагався тут.

А ми з Сіталком день при дні пили собі.

За вас, до речі, — і в вогонь, і в воду він.

Ще й стіни в себе геть усі посписував

У знак любові: «Молодці афіняни».

А син його, недавно з ласки нашої

Афінянином ставши, забажав собі

Ковбас аттичних, тож просив у батенька

Допомогти вітчизні, й той під мухою

Дав слово надіслать вам стільки воїнів,

150 Що скажете: не військо — сарана повзе.

Дікеополь

Хоч ріж мене на місці, — не повірю в те.

Брехня, та й годі!.. Окрім сарани хіба.

Тeор

Щонайгрізніше плем'я, слава Фракії

Прийшло вам на підмогу.

Дікеополь

Ясно, ясно вже.

Окличник

Сюди, фракійці, нездоланне воїнство!

Входять фракійці.

Дікеополь

Це що за лихо?

Тeор

Одоманти, воїни.

Дікеополь

Які ще одоманти? Чи не ти, бува,

Те військо нижче пупа обчикрижив так?

Тeор

Пусте! Ви дайте денно зо дві драхми їм —

160 І сараною вкриють всю Беотію.

Дікеополь

Кому дві драхми денно? Голопуцькам тим?

Ото вже застогнав би корабельний люд,

Афін опора!

Фракійці тим часом крадуть у нього часник.

Ой-ой-ой! Ой лишенько!

Амфітей

Приніс, аякже, три сорти для вибору.

Надпий собі спочатку п'ятирічного.

Дікеополь надпиває з першої пляшки.

Дікеополь

Тьху!

Амфітей

Що, не до вподоби?

Дікеополь

Поганенький щось:

190 Cмердить смолою, кораблями свіжими.

Амфітей

Запий десятирічним, чей смачніший він.

Дікеополь надпиває з другої пляшки.

Дікеополь

І цей не кращий: віддає посольствами —

Застоявсь, певне, як і ті союзники.

Амфітей

Тепер візьмися до тридцятирічного

На морі й суходолі.

Дікеополь п'є з третьої пляшки.

Дікеополь

Діонісе мій!

Нектару запах чую, смак амбросії!

Не тхне пайком триденним і не булькає,

А так і каже: «Йди, куди бажання є».

Його приймаю, узливаю, п'ю його,

200 Начхавши на ахарнян. Хай їм грець усім!

І йду вже, вільний, не на війни, злигодні,

А в поле, святкувати Діонісії.

(Виходить).

Амфітей

Я ж від ахарнян далі утікатиму.

(Втікає).

ПАРОД

Вулиця в Афінах. Вбігають розгнівані старі ахарняни.

СТРОФА І

Провідця першої половини хору

Гей, біжи за ним, хто може, в перехожого питай,

Чи не бачив, чи не знає, де втікач — найти його

Нам для міста конче треба, гей, скажіть,

скажіть мені.

Де подівсь той мироносець, у який він бік шмигнув?

Перша половина хору

Зник з очей

той втікач!

Слід простиг. Ой, біда!

210 Вік не той,

сил нема.

В молодості вихором з кошем вугілля,

Повним вщерть,

так я біг,

Так я мчав,

що й Фаіл-

Скороход

порожнем

Не встигав,

Ледве плівсь.

Зникнути тоді вже мироносець не зумів би, звісно.

Легко та безкарно так, їй-богу, не ушився б він.

АНТИСТРОФА І

Провідця другої половини хору

А тепер, коли у мене, бач, коліна вже тремтять

220 І підкошуються ноги в Лакратіда-дідуся, —

Дременув, але догнати мусимо його, щоб він,

Втікши, з нас, ахарнян літніх, не глумився опісля.

Перша половина хору

Зевсе наш

і боги!

Лиходій

підлий цей

Тайкома

мир уклав

З ворогом! До нього пломенію гнівом.

Він мені

дасть одвіт

За поля,

Стоптані,

230 Cпалені:

гострий кіл

Вб'ю йому

в тіло я!

Помсти не уникне цей злочинець,

щоб не думав більше

Наші виноградники витоптувати, нищити.

Провідця першої половини хору

То в погоню, з пильним оком, з каменюкою в руці

З краю в край біжіть, аж поки не піймається втікач!

А тоді вже каменюки і кийки пускайте в хід!

Дікеополь

(за сценою)

Тихо! Всі благоговійте!

Провідця другої половини хору

Гей, тихіше! Чи не чули? Вже почав

молитву хтось.

Ось він, той, кого шукаєм! Гей, з дороги всі, сюди!

240 Глянь, він близько вже. Здається, хоче

жертву принести.

З дому виходить Дікеополь з жінкою, дочкою і рабами.

Дікеополь

(за сценою)

Тихо! Всі благоговійте!

Пройди вперед ще трохи, дочко, з кошиком.

Ти, Ксантію, пряміше й вище фал тримай.

Постав свій кошик, дочко. Починаємо.

Дочка

А ти подай, матусю, черпака сюди.

Підливою поллю ще пирога твого.

Дікеополь

Вже все на місці. Не гордуй приносом тим,

Владарю Діонісе, і прийми його

Від мене й мого дому. Нам дозволь за те,

250 Щити повикидавши, на полях своїх

Це свято Діонісій славно справити.

Хай мир тридцятилітній посприяє нам.

Неси свій кошик, дочко. Та гарненько йди,

Дарма що пусто в шлунку. Заживе ж отой,

Кому дітей наплодиш, що під досвіток

Повітря в хаті, як і ти псуватимуть!

Ну, йди, гляди лиш: як в юрбі притисне хтось, —

Дівочого віночка не позбудься там.

Ти, Ксантію, за нею крокуватимеш,

260 За фал відповідаєш: опускать не смій.

Я — вже за вами з піснею фалічною,

А ти з покрівлі, жінко, поглядай на нас.

Похід іде через орхестру. Дікеополь співає.

Фалесе, Вакха спільнику,

Що з ним гуляєш ніч у ніч,

Розпуснику! Як радо я

По шостім році знову тут,

В своїм селі, молюсь тобі,

Уклавши мир для себе лиш,

Турбот позбувшися, війни

270 І Ламаха позбувшись!

Фалесе, гей, Фалесе, чи не краще то

Фракіянку, рабиню Стрімодорову

Гарненьку, в лісі підстерігши з хмизом, враз

Обнять її,

притиснути,

На землю впасти,

Фалесе мій!

То пий-гуляй же з нами, а над досвіток

Ще на похмілля мирний келих вихилиш,

А щит тим часом хай висить над вогнищем.

Хор кидається на Дікеополя.

Корифей

280 Ось він, утікач, той самий!

Кидай, кидай, кидай, кидай!

Бий цього негідника!

Бий його! Бий його!

СТРОФА II

Дікеополь

Що таке? Геракла ради, не розбийте глечика!

Перша половина хору

Поб'ємо тебе камінням, чув чи ні, мерзотнику!

Дікеополь

А за що, скажіть, шановні дідусі-ахарняни?

Перша половина хору

Ще й питать

смієш ти,

Покидьку?

Де ж твій сором?

290 Батьківщини зраднику, єдиний ти

з нас усіх

З ворогом погоджуєшся й дивишся

в очі нам?

Дікеополь

Хоч умови тої згоди звольте вислухати ви.

Перша половина хору

Нам тебе

вислухати? —

Град каміння

покладе

Край тобі!

Дікеополь

Що ви, що ви! Схаменіться, дайте слово вимовить.

Перша половина хору

Плач — не плач —

все дарма:

Слухати тебе не стану,

Ти мені —

Сіллю в оці,

300 Ти для мене —

сам Клеон.

Ремнів з нього

я наріжу

Та й оддам

вершникам.

Корифей

Довго слухати не стану я базікання твого:

Мир з лаконцями уклав ти — то й поплачуйся тепер.

Дікеополь

Ви лаконців не чіпайте, краще ось послухайте,

Люди добрі, чи уклав я справедливо мир, чи ні.

Корифей

Справедливість — і лаконці?.. Це вже ти заговоривсь:

їм же чхати на присяги, на довір'я, на богів!

Дікеополь

Натякни лиш на лаконців — ми на лайку мастаки,

310 Хоч не всіх поневірянь тих ми зазнали через них.

Корифей

Як не всіх? Агей, брехуне, ти ще смієш в очі нам

Отакі слова казати? Ні, пощади й не проси!

Дікеополь

А таки не всіх, кажу я, й доведу вам, що й вони,

Ті лаконці, натерпілись, мали кривду, й не одну.

Корифей

Що таке? Від слів тих, вірте, прямо дрож мене бере.

Як ти смієш перед нами ворогів оправдувать!

Дікеополь

Що ж, коли кажу неправду й видаюсь вам брехуном, —

Говоритиму, схиливши на колоду голову.

Корифей

Гей, для чого ж те каміння, земляки, в руках у нас?

320 Розмалюймо на червоно, друзі, бовдура цього!

Дікеополь

Гнів, яким ви спалахнули, геть вам розум закоптив.

О ахарняни, невже ж то слухать ви не будете

Слів моїх?

Корифей

Авжеж не будем.

Дікеополь

Значить, тут

і смерть мені!

Корифей

Щоб я слухав? Ні! Нізащо!

Дікеополь

Схаменіться,

дідусі!

Корифей

Знай, загинеш тут на місці.

Дікеополь

Зараз ви

на інший лад

Заспіваєте, як друзів наймиліших вам уб'ю.

Як заложників їх маю — от і підуть всі

під ніж.

Корифей

Що це значить? Може, й справді тут якась біда грозить

Нам, ахарнянам, а може… може, там дитя чиє

330 Він притяг до свого дому? Щось він дуже смілим став.

Дікеополь виносить із дому кошик з вугіллям і піднімає над ним ніж.

Дікеополь

Що ж, як хочете, жбурляйте, та того я вб'ю-таки.

Хто з вас дбає про вугілля, зараз я побачу це.

Корифей

Горе! Кошик цей — земляк мій, з одного ми дему з ним.

Не роби того, благаю, не роби, молю тебе!

АНТИСТРОФА II

Дікеополь

Що ж, кричіть. Тепер-то я вже не бажаю

й чути вас.

Друга половина хору

О невже, невже загине кошик цей, мій побратим?

Дікеополь

А мене, мене ти слухав, як просив я і благав?

Друга половина хору

Що ж давай,

розкажи.

Ми тебе

слухаємо,

340 Як з лакедемонцями здружився ти,

Знюхався,

Кошичка улюбленого я під ніж

Не віддам.

Дікеополь

Ви спочатку все каміння повитрушуйте з плащів.

Друга половина хору

Ось, поглянь:

камені вже

витрушені.

Тож і ти

ніж одкинь.

Дікеополь

Може, ще хтось каменюку під полою приховав?

Друга половина хору

Ось вони,

як один,

глянь, на купу витрушені.

Нас не муч

видумками,

хитрощами —

ніж одкинь!

Ось під вітром

поли наші

лопотять —

маються.

Дікеополь

Ага, таки притихли, а то мить іще, —

350 Й коли б отак дуріли по-ахарнському,

Парнеського вугілля б ви позбулися.

А клятий кошик з переляку сажею

Мене намазав, наче каракатиця.

Біда, коли глупота вдарить в голову:

Хапають каменюки, щось викрикують,

Розумного й не чують. Ось і я хотів

Сказати про лаконців, що на думці мав,

Поклавши на колоду свою голову, —

А головою дорожу я все-таки.

СТРОФА III

Перша половина хору

360 Де ж колода ця?

Ну тягни ж її.

Ми ждемо тепер,

що казатимеш

Ти, дурисвіте.

Я й сам знати б рад,

Як повчати нас,

дурню, будеш ти.

Провідця першої половини

хору

Ну що ж, тягни колоду й, мов осуджений,

Як сам постановив ти, промовляй до нас.

Дікеополь викочує з двору колоду.

Дікеополь

Ну ось колода, гляньте, люди, он яка,

А ось який промовець, мов мізинчик той.

Але не бійтесь, хитрувать не думаю,

370 Хоч і тремчу весь! Я-то добре знаю вже

Селянську вдачу: їм, як дітям, радісно,

Коли якийсь базіка щедро хвалить їх

І місто їхнє, хоч би й незаслужено.

Тоді й брехня їм видається правдою.

Але й старих я знаю: їм не терпиться

Когось дійняти до живого вироком.

Мене торік самого мав загнати вже

Клеон до гробу — все через комедію:

Притяг мене до ради й ну блювати там

380 Мені брехнею в очі, лютий, в піні весь,

Мов Кіклобор у повінь, так що, тямлю я,

З отих помиїв ледве-ледве випірнув.

Отож дозвольте, поки мову мовити,

Вдягти найгірший одяг на всяк випадок.

АНТИСТРОФА ІІІ

Друга половина хору

Ти що? Крутиш вже?

Кинь ті видумки!

Дарма гаєш час.

Чуб Гієроніма

Густий-прегустий

мерщій випроси,

390 Cтань невидимим —

ось рятунок твій.

Скоріш пригадуй хитрощі Сізіфові,

Бо відсіля так легко не втекти тобі.

Дікеополь

Ну що ж, пора кріпитись, як ніколи ще:

До Евріпіда доведеться рушити.

(Стукає в двері).

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Дікеополь

Гей, рабе!

Раб

Хто там?

Дікеополь

Чи хазяїн дома твій?

Раб

І так, і ні. Розумний — не здивується.

Дікеополь

(сам до себе)

І так, і ні? Щось дивно…

Раб

Що тут дивного? —

Душа пісні складає хтозна-де тепер,

Не дома, тобто; сам же — дома, високо

400 Трагедію він творить.

Дікеополь

О блажен той муж,

У кого на хазяйстві навіть раб мудрець!

(До раба).

Поклич його.

Раб

Не можу.

Дікеополь

Спробуй все-таки.

Я, бач, упертий, буду в двері гримати.

Гей, Евріпіде, Евріпідоньку!

Якщо ти смертних слухав, то й мене почуй.

З Холлід я, Дікеополь, тебе кличу тут.

Евріпід

(ізсередини)

Не маю часу.

Дікеополь

Спустися.

Евріпід

Ні, не можу.

Дікеополь

Ну, а все-таки.

Евріпід

Ну що ж, хіба спущуся — сходить ніколи.

За допомогою театральної машини повертається декорація, і видно кімнату, де, лежачи на постелі, складає трагедію Евріпід. Довкола — театральні маски, одяг, усяке начиння.

Дікеополь

410 Гей, Евріпіде!

Евріпід

Що там?

Дікеополь

Хоч на ноги стань,

Як твориш. Хай один хоч, не кульгаючи,

Герой твій ходить. Дай мені з трагедії

Якоїсь лахманини. Ти ж дідів одних

У світ пускаєш. Глянь, прошу навколішках —

Лахміття дай із драми найстарішої:

Промова довга перед хором жде мене,

Скажу якусь дурницю — голова злетить.

Евріпід

Чи те лахмання, у якім Еней старий,

Убогий, нещасливий виступав колись?

Дікеополь

420 Ні, не Ойнея. Є ще жалюгідніше.

Евріпід

То, може, лахи Фенікса, сліпця того?

Дікеополь

Був інший хтось у тебе, ще нужденніший.

Евріпід

Якого ж лаття, чоловіче, ще тобі?

Про Філоктета думаєш злиденного?

Дікеополь

О ні, був інший, незрівнянно вбогіший.

Евріпід

Беллерофонт кульгавий теж у мене мав

Смердюче дрантя. Ти про нього думаєш?

Дікеополь

Ні, не про нього, хоч і він каліка був,

Зухвалець, і базіка, і прошак нудний.

Евріпід

430 Ах, Телефа-місійця!

Дікеополь

Тьху! Згадав-таки!

Його, його ганчір'я подаруй мені!

Евріпід

Гей, рабе, принеси-но руб'я Телефа.

Лежить воно десь зверху, на Фієстовім,

Там же й Іно є шмаття.

Раб

Бачу. Ось воно.

(Подає Дікеополеві).

Дікеополь

О всевидющий Зевсе, наскрізь бачиш ти,

Вдягни ж мене, як можеш, найнужденніше.

(До Евріпіда).

Якщо цей мотлох ти зичливо дав мені,

То хай вже цілість буде: подаруй іще

Місійську шапку, щоб укрити голову.

440 Я нині мушу жебраком прикинутись:

Собою бути — іншим видаватися.

Щоб глядачі пізнали з перших слів мене,

А ті, що в хорі, — щоб зостались дурнями.

Тоді ще я словами посміюся з них.

Евріпід

Бери. Тонкий і мудрий, бачу, задум твій.

Дікеополь

Щасливий будь, а Телеф… Ні, мовчатиму,

В мені промова, чую, визріває вже.

Ще б костура якого — й до побачення.

Евріпід

(даючи палицю)

Бери й покинь ворота твердокамінні!

Дікеополь

450 О серце, бачиш, як з двора женуть мене!

А я того, й того ще, і того хотів.

Тож причепись, уприся, докучай йому.

Дай кошик надгорілий від світильника,

О Евріпіде.

Евріпід

Що ж ти з ним робитимеш?

Дікеополь

Та так, нічого. Варт би мати все-таки.

Евріпід

Це вже зухвальство! Геть-но,

геть з очей моїх!

Дікеополь

Гай-гай… Щасти тобі так само, як і матері.

Евріпід

(даючи йому дірявий кошик)

Ну геть же, геть од мене!

Дікеополь

Ще одну лиш річ

Прохаю в тебе: глечик дай надщерблений.

Евріпід

460 Візьми і йди вже! Гість такий — то нудь одна.

Дікеополь

(до себе)

А сам він скільки люду міг занудити!

Прошу востаннє, Евріпіде, милий мій, —

Дай отой глечик, що заткнутий губкою.

Евріпід

Зруйнуєш, чоловіче, всю трагедію!

Візьми і забирайся!

Дікеополь

Йду вже, йду тепер.

(Виходить).

Чекай… О горе! Ще забув я річ одну,

Потрібну до зарізу, Евріпідоньку.

Візьму її швиденько — і нема мене:

Зела сухого дай мені до кошика.

Евріпід

470 Кінець. Бери вже. Прощавай, трагедіє.

Дікеополь

Ну все, пішов я. Бачу й сам, що надто вже

Терпінням величавим зловживать я смів.

(Повертається знову).

Пропав, пропав я! Річ якнайважливішу

Забув узяти. Милий Евріпідоньку,

Найкращий, найсолодший! Бий тут грім мене,

Коли до тебе просьбу мав би ще якусь,

Крім однієї, справді вже останньої:

Капусту дай ще, попроси у матері.

Евріпід

Це насміх. Зачиніте ж двері ковані!

Театральна машина повертається.

Дім Евріпіда зникає.

Дікеополь

480 О серце, без капусти йти доводиться.

Чи відчуваєш, на яку борню йдемо,

Поклавши за лаконців заступитися?

Вперед же, серце! Ось уже й мета близька.

Ти що? Снаги ж у тебе Евріпід улив

Доволі, тож кріпися, серце втомлене.

Туди прямуй-но, там, сміливо голову

Приклавши до колоди, чесно все скажи.

Сміліш! Тобою, серце, я захоплений.

Хор

Ну що скажеш нам?

490 І що вдієш тут?

Згубив сором ти,

згубив совість ти:

Для міста, у заставу давши голову,

Один-єдиний смієш всім перечити,

та ще й кирпу гнеш?

Давай, починай!

Ти ж сам — чи ж не так?

Просив слова в нас.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Дікеополь

Ви, глядачі, не дуже ображайтесь тим,

Що я, жебрак останній, до промови став

У справах міста, і то де? В комедії.

500 Та доля правди не чужа й комедії.

Незвично, але чесно говоритиму.

Цим разом не засудить і Клеон мене,

Що при гостях на край свій наговорюю.

На цім Ленейськім святі нині — ми лише.

Гостей немає. Не ідуть з податками,

Й союзників не видно. На виставі цій

Лиш ми зібрались, чисті, пересіяні.

Метеки — це полова, сміття міст вони.

Щодо лаконців, знайте: їх ненавиджу.

510 Хай Посейдон Тенарський добре струсить їх,

Ще й крівлі їхні звалить їм на голову.

І в мене всенький виноградник стоптано.

Але скажіть-но — тут свої лиш, друзі всі, —

Чому лише лаконців звинувачуєм?

І серед нас не мало — я не місто все

На думці маю, чуєте, не місто все —

Людців облудних, підлих, шахраїв отих,

Лукавих, віроломних, що на все ідуть

І пильно слід мегарця скрізь винюхують!

520 Угледять поросятко, зайченя мале,

Часник, чи пучку солі, чи гарбуз який —

І все доносять: «Ось товар мегарський там».

Та це дрібниці, так вже повелось у нас.

А ось в Мегарах наші хлопці, п'яні вже,

Якусь Сімефу-дівку потягли собі.

Мегарці знов, скипівши, їм у відповідь

В Аспасії повій аж двоє викрали.

Так почалася та гризня між еллінів,

А винні… три повії. І Перікл тоді,

530 Мов олімпієць, потрясав Елладою,

Пройнявшись гнівом, блискав і громи метав.

Уклав закони, мов пісні при келиху:

«Мегарців гнати з ринку — так покладено —

З морів і суходолів, і країв усіх».

Мегарці, врешті, ледь живі од голоду,

Лаконців просять відмінити рішення,

Що через тих розпусниць були прийняті.

І нас благали — й ми не пожаліли їх.

Тоді вже всі почули, як щити дзвенять.

540 Даремно, скажуть. Але що ж лишалось їм?

Коли б ото лаконець на човні малім

Серіфцеві шуліку чи щеня відняв,

Усиділи б ви дома? Шкода й думати! —

До моря з триста суден постягали б ви —

І потонуло б місто в гамі воїнів,

У криках трієрархів. Там платню дають,

Там кораблі лаштують і оздоблюють,

Усе гуде, вирує, ходить ходором,

Пайки вже ділять, міхи закуповують,

550 Вінки, флейтистки, оселедці, ляпаси,

Там весла стружуть, молотками грюкають,

Сюрчать, свистять ріжками, грають сурмами.

Таке б ви заварили.

Чи ж не так-ото

І Телеф учинив би?

Дурні, дурні ви!

Провідця першої половини хору

То ти й насправді, пакосний негіднику,

Брудний жебраче, хочеш тут повчати нас

І смієш насміхатись із донощиків?

Провідця другої половини хору

560 Клянуся Посейдоном, все, що каже він, —

Одна лиш правда. Я брехні не чую тут.

Провідця першої половини хору

Як правда, то тим більше, — хай мовчить собі.

Йому ця смілість нині боком вилізе.

(Підбігає до Дікеополя).

Провідця другої половини хору

Гей, ти, на місце! Спробуй лиш торкни його —

То пожалієш тут же, що до бійки ліз.

Зчиняється бійка.

Перша половина хору

Агей, Ламаху!

Сюди, друже наш!

Метни іскрами,

Посій страх кругом!

570 Агей, вояки, гей, воєначальники!

Сюди, сюди до мене. Я в оточенні!

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Зі свого дому в повному озброєнні виходить Ламах.

Ламах

Це відкіля долинув битви відгомін?

Куди спішити? На кого страху нагнать?

Дікеополь

Героє пишногривий, закитичений…

Перша половина хору

(вказуючи на Дікеополя)

Отой негідник вже давненько, Ламаху,

Паплюжить наше місто і ганьбить його.

Ламах

То ти на це спромігся, ти, обідранцю?

Дікеополь

Пробач, герою славний, не зважай на це,

Коли селюк убогий щось не так сказав.

580 А що казав ти?

Дікеополь

Вже забув.

Ламах

Та як це так?

Дікеополь

Від зброї слабне пам'ять і нудить мене.

Відсунь, відсунь хоч трохи те страховище.

(Показує на щит).

Ламах

(кладе щит)

Ну ось.

Дікеополь

Переверни ще вниз Горгоною.

Ламах

Поклав.

Щит, покладений опуклою стороною вниз, нагадує плювальницю.

Дікеополь

(нахилившись над щитом)

Одну пір'їну дай ще з китиці.

Ламах

Бери.

Дікеополь

А ще підтримай мені голову,

Бо на блювоту зводить! Це од китиць тих.

Ламах

Пір'їною блювоту викликатимеш?

Це з китиці пір'їна!

Дікеополь

А скажи мені,

Чи не з індика вискуб ти пір'їну цю?

Ламах

590 Загинеш, дурню!

Дікеополь

Гинути й не думаю.

Тобі це не під силу. Заперечуєш?

Ну що ж, коли ти збройний, то зґвалтуй мене.

Ламах

Перед вождем, жебраче, так злословити?

Дікеополь

По-твоєму, жебрак я?

Ламах

Ну, а хто ж іще?

Дікеополь

Хто? Чесний громадянин, а не вискочень:

Війна — й мене до війська зараховують,

Війна — тобі платню вже нараховують.

Ламах

Мене ж обрали…

Дікеополь

Три зозулі кукнули.

А мир уклав я, бо таке вже зло бере,

600 Як посивілі на війну шикуються,

А ти й подібні бевзні, де ви, де тоді? —

Ті,Тизамени, Гіппархідопідлії, —

Чкурнули і послами вже у Фракії,

А ті — в Хареті, інші — у Хаонії.

Геретотеодори, Діомейхвальки —

У Камарині, в Гелі, в Сміхогороді.

Ламах

І їх обрали…

Дікеополь

А чому пішло вже так,

Що вигідна посада вам трапляється,

А тим ніколи?

(Звертається до одного з ахарнян).

Маріладе, сам скажи:

610 Ти он посивів, а послом хоч раз бував?

Марілад заперечливо хитає головою.

От бач, а розторопний, працьовитий він.

А ти, Дракіле, ти, Прініде, й інші з вас

Бували, може, в Персії, в Хаонії?

Всі заперечливо хитають головою.

Ну от. А Ламах був там. І Кесірій був.

Хоч за борги недавно власні друзі їх

За двері викидали, наче сміття те,

Що то під вечір з хати за поріг летить.

Ламах

Народна владо! Це вже годі стерпіти!

Дікеополь

Ну, звісно, як не буде грошей в Ламаха.

Ламах

620 Усім пелопоннесцям оголошую

Війну нещадну. Де б лише не стрінув їх,

На морі й суходолі, — скрізь каратиму.

(Заходить в свій дім).

Дікеополь

А я пелопоннесцям оголошую

І жителям Мегари та Беотії:

Торгуйте всі зі мною, а не з Ламахом.

(Виходить).

ПАРАБАСА

Корифей

Переміг чоловік той словами мене й заохотив народ наш до миру.

Тож одкиньмо плащі й легконогим гуртом затанцюймо на лад анапестів.

З того часу, як хором комічним поет, наш провідця, керує на сцені,

Ще ніколи він сам не приходив сюди, щоб умінням своїм хизуватись.

630 Та театр очорнили його вороги серед вас, легковірних афінян:

Непристойно, мовляв, насміхається він у комедії з міста й народу.

Отже, вам, легковірним, сьогодні поет хоче слово в свій захист сказати,

Добре знаючи те, що для міста свого не одне він зробив добродійство.

О коли б не поет, то давно б уже ви потонули в хвальбі чужоземців.

Не радійте — він радив — чужій похвальбі, будьте пильними в справах державних.

А, було, хитромудрі союзні посли, аби лиш туману напустити,

Називали фіалковінцевими вас, ну а ви на слова ті відразу

Аж сопіли від радості, дерли носи, ледь торкаючись лави задами.

А буває й таке, що підлиза меткий промовляє: «Блискучі Афіни!»

640 Геть усе ви готові оддати тому, хто згадав вам про блиск… оселедців,

Поступаючи так, має нині поет не одну перед вами заслугу,

Ще й про владу народну не раз говорив, як в союзних містах вона править,

Ось тому, коли з різних окраїн посли вам нестимуть належну данину, —

Так і знайте: не терпиться бачити їм найславнішого в світі поета,

Що афінянам зважився правду гірку прямо в очі відверто сказати.

І далеко світами та слава пішла про нечувану смілість поета,

Так що перський володар, спартанських послів у своєму приймаючи царстві,

Їх докладно випитував спершу про те, хто на морі хазяїн між греків,

А потому — кого серед греків поет найчастіше корить і картає.

650 Ті, на кого він сварить, — володар сказав, — стануть кращими, люди з них будуть.

На війні ж ворогів подолають лиш ті, в яких він за порадника буде».

Ось тому-то спартанці настирливо так закликають вас нині до миру.

Повернути Егіну бажають вони, але йдеться не тільки про острів:

їх не так, може, й острів цікавить, як те, щоб із ним захопити поета.

Та глядіть, не віддайте нікому його: сміючись, він казатиме правду.

Не одну ще розумну пораду вам дасть, щоб щасливими справді були ви.

Не втішатиме грішми, ні словом масним, ані блиском пустих обіцянок,

Ні підленьким крутійством, ні злудою, ні, — добрим ділом і словом хорошим.

А Клеон… ну що ж — хай своїм живе:

660 Хай сплітає обман, хай пастки кладе.

Справедливість, добро — мої спільники.

З ними в бій іду, й не закинуть мені,

Що від міста свого одрікаюсь я,

Бо не з тих я людців, що негідник той.

ОДА

Перша половина хору

Гей, сюди, злинь до нас,

Музо сіл і полів!

Запал свій, порив свій

Вилий нам піснею.

Над вогнем — іскор сніп.

Міх сопе, дмухає,

Рибка на пательні у підливі зарум'янена

Смажиться — потріскує, і хліб уже вимішують.

670 Тож приходь, не барись.

Ми давно ждем тебе,

Музо життєрадісна і пристрасна,

Серце нам

Запали

Піснею!

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Ми, діди, сьогодні в гніві; ми до міста чуєм жаль.

Чи ж не ми ще юнаками кров лили в боях морських,

І таку подяку маєм, хліб такий на схилі літ?

Сивих, немічних, похилих, ще й під суд оддаєте

680 На потіху тим хлопчиськам, жовтодзьобим риторам?

Що ми нині? Пучка духу, ледь живі, напівглухі.

Посох цей — опора наша, Посейдон — наш опікун.

Ледве плямкаючи ротом, стоїмо перед судом,

На біду й сльозяться очі — вже й не суд, а мла якась.

А промовець не вгаває, так і сипле, мов з мішка,

Хитромудрими словами, заганяє нас у кут.

Раз у раз дає питання, ловить нас у сіті слів,

Ось Тіфона рве, шматує, душу всю вимотує.

Він же мимрить щось під носом і, осуджений таки,

690 Йде додому, стріне друга й нарікає, сльози ллє;

«Наскладав було на гріб я — суд проклятий все зідрав».

АНТОДА

Друга половина хору

Чи ж не гріх, не ганьба

дідуся сивого

На суді мучити?

Він не раз у боях

Піт жаркий витирав

на чолі мужньому,

Край свій захищаючи на полі Марафонському.

О, під Марафоном ворогів колись гонили ми!

А тепер гонить нас,

і то хто? Дурень цей

Гонить, переслідує, замучує,

700 Що на те

Скажеш ти,

Марисію?

Провідця другої половини хору

Чи годиться це, щоб літній і поважний Фукідід

Пропадав у тому суді, мов у скіфському степу,

Щоб синок Кефісодема так обплутував його?

Я аж плакав з люті й жалю, дивлячись, як бовдур той,

Скіфський найманець, крутив ним, дідусем, туди й сюди.

О коли б то Фукідіду та й не ті роки тепер, —

Ну тоді усій Ахеї він такого б не простив,

А з десяток тих Еватлів заразом би він поклав.

Лук напнувши, перебив би він усю рідню його,

Лиш гукнув би, — полягло б там десять тисяч лучників.

А якщо заповзялись ви сон псувати дідусям, —

Хоч змініть порядок суду, розгляд справ хоч розділіть:

З дідусем — дідусь беззубий хай говорить на суді,

З молодим же — товстозадий балакун Алківіад.

І надалі хай так буде: хай всі вироки у нас

Дідусеві дід виносить, молодому — молодий.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

З дому виходить Дікеополь. В руках у нього — три батоги.

Дікеополь

Ось межі мого ринку. Можуть вільно тут

720 Усі пелопоннесці, беотійці всі

І всі мегарці різними товарами

Зі мною торгувати, лиш не з Ламахом.

Наглядачами ринку згідно з жеребом

Три батоги лепрейські нині обрано.

Донощикам з'являтись — заборонено,

Підлиз усяких — це також стосується.

Стовпа ще треба вбити з договором тим, —

Ось тут найкраще, — щоб усяк читати міг.

(Заходить у дім).

Появляється мегарець з двома дівчатками.

Мегарець

Вітай, афінський ринку, наша радосте!

730 Cтуживсь я за тобою, мов за матір'ю.

(До дівчаток).

Ну, ворушіться, кляті, ну, бідо моя!

Скрізь нишпорте, мо', кусень хліба знайдете.

А покрутіть-но, поміркуйте шлунками,

Чи вас продати, чи морити голодом?

Дівчата

Продай, продай нас!

Мегарець

Я й сам не проти, та чи є купець такий,

Що вас придбав би на здорову голову?

Є спосіб! По-мегарськи піддурю його:

Як поросят продам вас. Лиш копитця ті

740 Вдівайте хутко, щоб одразу бачили,

Що мати ваша — це свиня, й не будь-яка.

А вернетесь додому — на той раз уже,

Клянусь Гермесом, з голоду попухнете.

Ще рильця поросячі надягніть собі.

Тепер до міха, гайда!

Зодягає двох дівчаток і саджає їх у мішок.

Та кричіть-но там

На ціле горло, рохкайте і хрюкайте,

Як поросята під ножем на вівтарі.

А я гукну тим часом Дікеополя.

Гей, купиш поросяток, Дікеополе?

З дому виходить Дікеополь.

Дікеополь

750 Ти хто, мегарець?

Мегарець

Так. Поторгувать прийшов.

Дікеополь

Ну як там справи?

Мегарець

Добре. Голодуємо.

Дікеополь

(дивиться на міх)

Не зла музика. Ще й флейтист би здався тут

А, крім голодування, що ще робите?

Мегарець

Та так, усяке… Ось як я ішов сюди,

В мегарській раді всі ламали голови

Над тим, як би то швидше місто знищити.

Дікеополь

Полегшає вам скоро.

Мегарець

Та пора б уже.

Дікеополь

Такі-то справи… Ну, а хліб почім у вас?

Мегарець

В нас хліб дорогоцінний, як боги самі.

Дікеополь

760 А сіль тут маєш?

Мегарець

Сіль? Вона ж у вас тепер.

Дікеополь

Часник, напевно, маєш?

Мегарець

Ха, сказав таке!

Ви ж, як ті миші польові, прете на нас

І всі поля кілками, знай, дірявите.

Дікеополь

Так що там в тебе?

Мегарець

(розв'язує міх)

Та жертовні свинки тут.

Дікеополь

Оце товар! Показуй.

Мегарець

Лиш оближешся.

Такі пухкенькі, гарні… Та вже сам дивись.

Дікеополь

(приглядається до поросятка)

Це що за диво?

Мегарець

Порося, клянусь тобі.

Дікеополь

Та що ти? Звідки?

Мегарець

Та з Мегар, а звідки ще?

Їй-богу, поросятко.

Дікеополь

Щось не віриться…

Мегарець

770 І де такий ти взявся, недовірливий?

Так об заклад побиймось: глечик солі дам,

Якщо це місце, що взялось щетинкою,

Не поросятком зветься серед еллінів.

Дікеополь

Хіба в людини…

Мегарець

Ну, а я й кажу про те.

Моя робота. Ти гадав, чиє воно?

Послухай, що за голос.

Дікеополь

Що ж, послухаю.

Мегарець

Ану захрюкай, свинко, обізвись до нас.

Мовчиш? Чекай-но, кляте, віднесу тебе

Назад, клянусь Гермесом, до Мегар твоїх.

Дівчатка

780 Хрю-хрю…

Мегарець

А що, не свинка, скажеш?

Дікеополь

Нині свинка це,

А підгодуєш трохи, років зо три ще…

Мегарець

В усім, будь певен, дорівняє матері.

Дікеополь

Та жертви з них не вийде.

Мегарець

Та чому ж би то

їх жертвувать не можна?

Дікеополь

Бо без хвостика.

Мегарець

То байка, бо мала ще. Не оглянешся —

Коли товстий, червоний хвіст їй трапиться.

Бери на відгодівлю — не жалітимеш.

Дікеополь

Ну й схоже в них те місце!

Мегарець

Бо пішли вони

790 Від того ж батька і тієї ж матері.

А ще як трохи згрубне й обросте як слід, —

Прекрасну жертву Афродіті матимеш.

Дікеополь

Для Афродіти — свинка? Ще образиться.

Мегарець

Ти так гадаєш? Саме їй і жертвують,

Бо м'ясо свинки, як рожном проб'єш його, —

Найкраще, найсолодше, найприємніше.

Дікеополь

Ну, а самі, без мами, вже їдять вони?

Мегарець

Клянусь тобі, вже й батько не потрібен їм.

Дікеополь

А чим їх пригощаєш?

Мегарець

Що даси, з'їдять.

800 А ти спитай їх.

Дікеополь

Свинко, свинко!

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

А жолуді їсте ви?

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

А висушені фіги?

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

То ви й до фіг охочі?

Дівчатка

Хрю-хрю-хрю-хрю-хрю.

Дікеополь

Згадав лиш їм про фіги — горло, бач, деруть.

Гей, винесіть хто-небудь фіги сушені,

Чи будуть їсти свинки.

Раб приносить фіги.

Ну й сміховина!

Ти глянь, як уплітають, аж луна іде.

Звідкіль вони, ти кажеш, з Голодонії?

Мегарець

Чекай, одної фіги не помітили

810 Якимось чудом — хоч одну я з'їм собі.

Дікеополь

Таку худібку гріх було б проґавити.

То як їх ціниш? Говори, сторгуємось.

Мегарець

Он ту за в'язку часнику віддам тобі.

За другу — мірку солі, та й розійдемось.

Дікеополь

Ну, згода! Почекай тут.

(Заходить у дім).

Мегарець

Діло йде-таки!

Гермесе, опікуне торгу, дай мені

Ще й жінку так пустити разом з матір'ю.

Входить Донощик.

Донощик

Ти звідки?

Мегарець

Я з Мегари. Зі свиньми прийшов.

Донощик

Ага, попався! Донесу, що свині ті —

820 3 ворожого нам краю. Ти ж — вивідувач.

Мегарець

Ось де початок лиха, корінь зла всього.

Донощик

Ти ще заплачеш нині! Ну, даєш мішок?

Мегарець

Схопив мене донощик, Дікеополе!

Дікеополь

Донощик? Де він? Гей, наглядачі мої,

Вкажіть йому, де вихід, язикатому.

Чому наосліп, без огню, никаєш тут?

(Бере до рук батіг).

Донощик

Я ж ворогів шукаю.

Дікеополь

Ох, жалітимеш,

Як не чкурнеш найдалі! Там шукай собі.

Мегарець

Це справжнє лихо для Афін — людці такі.

Дікеополь

830 Кріпись, мегарче! Ось тобі за свинок цих

Часник і мірка солі, як умовились, —

І йди щасливо.

Мегарець

Та яке там щастя в нас!

Дікеополь

Ну що ж, тоді зоставлю при собі його.

Мегарець

Тепер без батька, поросята, пробуйте

Поїсти хліба-солі, може, дасть вам хто.

Мегарець виходить.

Дікеополь бере мішок і заходить у дім.

СТРОФА IV

Перша половина хору

Ото щасливий чоловік! Чи чули ви, як славно

Облагодив це діло він? Тепер багате жниво,

На ринку сидячи, пожне,

А прийде Ктесій чи який

840 Донощик інший — їм тоді

Влетить по заслузі.

АНТИСТРОФА IV

Друга половина хору

І тут ніхто із шахраїв тебе вже не піддурить.

Препід свій зад товстий ніяк до тебе не просуне.

Не потурбує Клеонім.

У білім одязі гуляй:

Гіпербол осудом брудним

Тебе не замаже.

СТРОФА V

Перша половина хору

На площі стрінувшись, тепер до тебе не підійде

Кратін, розпусник той бридкий,

хоч виголений гладко.

850 І той мерзотник Артемон,

Що так і рветься до пісень,

А в нього батьківським козлом

Смердить під пахвами.

АНТИСТРОФА V

Друга половина хору

Тебе на глум не візьме вже Павсон,

ота паскуда.

Холарга сором, Лісістрат, на площі вже не займе.

В біді по вуха він зав'яз,

І що не місяць — тридцять днів

Голодний і холодний він,

І так щороку.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Входить Бeотієць з рабом і флейтистами.

Бeотієць

(знімаючи зі спини величезний мішок)

860 Ну й в'ївсь, клянусь Гераклом, той мішок мені!

Знімай-но з мене цей вантаж, Ісменію.

А ви, фіванські свистуни-дударики,

Під хвіст собаці дуйте — не в сопілки ті.

Дікеополь

(виходячи з дому, до флейтистів)

Тихіше, кляті! Гетьте звідси, оси в'їдливі!

Звідкіль взялись ви, трясця вашій матері,

Херідові музики, на дворі моїм?

Флейтисти розбігаються.

Бeотієць

Клянуся Іолаєм, ти — рятунок мій:

Від самих Фів за мною, знай, висвистують,

Аж цвіт і листя м'яти геть обсипались.

870 Ось і товар мій, друже, — вибирай собі

Чи сарану, чи птицю, що вподобаєш.

Дікеополь

Привіт мій ласунові беотійському!

Ну що в міхах тих?

Бeотієць

Все добро Беотії:

Салата, м'ята, килими, світильники,

Качки, галки, лисухи, чайки, рябчики,

Нурці, перепелиці, дикі голуби…

Дікеополь

Пташиним роєм ти зваливсь на ринок мій.

Бeотієць

А ще бобри, лисиці, гуси, кролики,

Кроти, тхори, куниці, видри, зайчики

880 І ще вугри копайські найдобірніші.

Дікеополь

Вугор? Ця рибка — найсолодші ласощі!

Дозволь хоч привітати славну рибку ту.

Бeотієць

(до вугра)

Тобі, як і годиться, п'ятдесятому,

Слід гостя привітати. Поклонись йому.

Дікеополь

О рибко довгождана, ти прийшла-таки!

Прийшла ти, мріє хору комедійного

І Моріха розрадо! Гей, несіть сюди

Жарівницю з міхами роздувальними!

Приходять раби.

Дивіться, що за рибка! Чи ж є краща де?

890 Шість років ми чекали — й ти з'явилась нам.

(До рабів).

Ото ж вітайте гостю. Я ж придбаю вже

Вуглинок якнайкращих у догоду їй.

Несіть її за мною.

(Співає).

«Тільки смерть одна

Мене розлучить…» з юшкою і рибкою.

Бeотієць

Чекай, а хто ж за рибку розрахується?

Дікеополь

Віддай її, як мито — й ми сквитовані.

А може, ти надумав ще продати щось?

Бeотієць

Еге ж, купуй, що хочеш.

Дікеополь

Купувати лиш?

А що, коли б міняти?

Бeотієць

То давай мені,

900 Що є в Афінах, а нема в Беотії.

Дікеополь

Сардин фалеронських та горшків я дам тобі.

Бeотієць

Горшки, сардини? Ними в нас хоч гать гати.

Згадай-но, чим багаті ви, афіняни.

Дікеополь

Згадав нарешті! Дам тобі донощика,

Як горщик упакуєш.

Бeотієць

Це вже інша річ!

Товар цей прибутковий: лиш подумати —

Таку хитрющу мавпу привезти собі.

Дікеополь

Ось і один з них. Це Нікарх. Слідить когось.

З'являється Нікарх.

Бeотієць

Який хирлявий!

Дікеополь

Зате злом начинений.

Нікарх

910 Чиї товари?

Бeотієць

Та мої, з Беотії,

Клянуся Зевсом.

Нікарх

Донесу, що ворог тут

Щось затіває.

Бeотієць

З глузду зсунувся!

Ти наготовивсь воювати з птицею?

Нікарх

Тебе таки оскаржу.

Бeотієць

В чім тут винен я?

Нікарх

Зібрались люди, бачу. Ради них скажу:

Світильники приносиш нам від ворога.

Бeотієць

Ти свідчити зібрався й про світильник

цей?

Нікарх

Майстерні корабельні нам попалить він.

Бeотієць

Майстерні… цей світильник?

Нікарх

Звісно.

Бeотієць

Як же то?

Нікарх

920 А так. Скажімо, ворог комара піймав,

Що то водою біга, й до ноги йому

Світильник прив'язавши, у рівчак пустив.

Рівчак пливе у гавань, ще й Борей подме —

І ось тобі й пожежа.

Бeотієць

Ну й додумався!

Комар, вода, світильник, кораблі горять…

Нікарх

(до глядачів)

Ви будете за свідків.

Дікеополь

Та заткни його!

Подай соломи. Буду пакувати вже.

Ловлять донощика й запаковують його.

СТРОФА VI

Перша половина хору

930 В'яжи, пакуй як слід його,

Щоб у дорозі гостеві

Ця покупка

на кусні не розбилась.

Дікеополь

Авжеж, подбаю я про це.

Хай стогне, плаче цей горщок,

Що тріс в огні,

проклятий небом посуд.

Перша половина хору

Яка ж із нього користь?

Дікеополь

Він для всього придатний:

зливати бруд, мутити суд,

А ще наклепникам світить.

І добре в нім

Варити всякі… справи.

АНТИСТРОФА VI

Друга половина хору

940 Та хто схотів би для потреб

Тримати дома цей горщок,

що день і ніч

Тріщить, не зна спокою?

Дікеополь

(закінчивши пакувати)

Та витривалий він зате:

сюди-туди кружи-верти.

Не лусне він,

Хоч став уверх ногами.

Друга половина хору

Оце так упаковка!

Бeотієць

Я зароблю не мало.

Друга половина хору

Ну й на здоров'я, гостю наш!

Бери його — й щаслива путь.

950 Неси його,

Куди провадять очі.

Дікеополь

Запакував паршивця. Фу, аж піт пройняв!

Бери вже, беотійцю, той горщок собі.

Бeотієць

Підстав-но спину під вантаж, Ісменію.

Дікеополь

Нестимеш обережно, хоч і ноша ця —

Не варта й жмуту клоччя, але все-таки

Хоч тим примітна, що тим разом зиск якийсь

Людині буде навіть… від донощика.

Беотієць виходить.

ЕПІСОДІЙ ШОСТИЙ

Вбігає слуга Ламаха.

Слуга Ламаха

А де хазяїн?

Дікеополь

Я ось тут. Чого тобі?

Слуга Ламаха

960 Для узливання Ламах наказав мені

На драхму в тебе закупити рябчиків,

На три — вугрів копайських, то прошу тебе…

Дікеополь

Який ще Ламах захотів тих ласощів?

Слуга Ламаха

Страшний: Горгона люта на щиті його,

А на шоломі — три хвостища-китиці.

Дікеополь

Хоч би й щита заставив, не продам йому;

Над воблою хвостищем хай помахує.

(Показуючи на батоги).

А крик учиниш, — ось наглядачі мої.

(Бере закуплені товари).

Ну що ж, іду я. Бач, куріпки, рябчики

970 Мене обсіли. Чим погані китиці?

(Виходить).

СТРОФА VII

Перша половина хору

Гей, поглянь,

місто все,

Глянь-но ти на мужа того,

Хитрого-премудрого:

Лиш собі мир уклавши,

різними товарами торгує він.

І придбав-закупив

те, без чого дім — не дім:

Посуд, хліб,

ще й до хліба.

Провідця першої половини хору

Блага всі самі собою радо йдуть йому до рук.

Ні, війни я вже ніколи в свою хату не пущу.

За моїм столом, розлігшись, не співати більше їй,

980 Cивій злюці, на підпитку пісню про Гармодія.

В дім щасливий і заможний увірвавшися, вона

Все і трощить, і плюндрує, все вверх дном переверта,

Громить, нищить, шаленіє. А коли порадиш їй:

Ляж, спочинь, вина старого мирний келих ти пригуб, —

Ще лютіше бешкетує, палить огорожі нам,

Чавить грона виноградні, топче, клята, геть усе.

АНТИСТРОФА VII

Друга половина хору

Гляньте ви,

Гордо як

він до столу он сідає,

стравами пишаючись.

Пір'я птиць, знак достатку,

купами зсипає за порогом він.

Посестро-подруго

Афродіти і Харіт,

злинь до нас,

мила Згодо!

Провідця другої половини хору

990 О як довго, ясночола, уникала ти мене!

Я не знаю, як це досі нас Ерот не поєднав,

Хлопчик, наче на малюнку, ще й з віночком круг чола?

Може, я тобі не пара, може, надто вже старий?

Та, коли моєю будеш, — три дарунки дам тобі:

Виноградом для початку гарну площу засаджу,

А тоді її у коло візьмуть смокви молоді.

Ну і знову підуть лози — все старому по плечу!

І, нарешті, все оточить ряд оливкових дерев,

Щоб, коли настане місяць, тіло змащували ми.

ЕПІСОДІЙ СЬОМИЙ

Окличник

1000 Народе, слухай! Нині з діда-прадіда

Всі п'ють під звуки трубні. Переможцеві —

Роздутий міх, як пузо Ктесіфонтове.

Дікеополь виходить з дому.

Агей, жінки і діти, чи не чуєте —

Трубив окличник. Що, позакладало вам?

Варіть, зайців білуйте, смажте рябчиків,

Місіть, саджайте і вінки несіть сюди.

Рожен подай-но, хай дроздів насмажу я.

СТРОФА VIII

Перша половина хору

Твій розум мати я б хотів,

А ще скоріше б я засів

1010 За стіл твій, чоловіче.

Дікеополь

А як побачите дроздів,

Підсмажених, рум'яних?..

Перша половина хору

Ти і тепер, як завжди, прав.

Дікеополь

Роздмухайте багаття!

Перша половина хору

Дивись, як варить він обід, —

Усе як треба, все як слід, —

Майстерно куховарить.

Входить селянин.

Селянин

Ох, бідний я!

Дікеополь

Геракле, хто це йде сюди?

Селянин

Та чоловік нещасний.

Дікеополь

Ну, то геть звідсіль!

Селянин

1020 О любий мій, у тебе, тільки в тебе мир,

Мені хоч трохи, хоч на кілька літ надлий.

Дікеополь

А що з тобою?

Селянин

Ох, волів позбувся я!

Дікеополь

Та як?

Селянин

З-під Філи беотійці викрали…

Дікеополь

І все ще походжаєш в білім одязі?

Селянин

Волів моїх рогатих, годувальників…

О лихо, лихо!

Дікеополь

Але я до чого тут?

Селянин

Я очі всі за ними, бідний, виплакав.

Отож коли Деркета з Філи жаль тобі, —

Закапай очі миром, бо й не бачу вже.

Дікеополь

1030 Ти відчепись од мене, я ж не лікар тут!

Селянин

Закапай, милий, може, знайду воликів.

Дікеополь

Не буде діла. Йди канюч до Піттала.

Селянин

Одну хоч краплю в цю пляшчину, любий мій,

Одну-єдину краплю капни, змилуйся.

Дікеополь

Ні краплі! Забирайся, поки добрий я!

Селянин

О я нещасний! О робочі волики!

АНТИСТРОФА VIII

Друга половина хору

Він миром ласує один,

Мов нектаром, і більш ні з ким

Не думає ділитись.

Дікеополь

Полийте медом цей пиріг

І скумбрію засмажте.

Друга половина хору

Послухай, що за гамір там.

Дікеополь

Вугрі — на сковорідку!

Друга половина хору

Вже слинка котиться мені.

Сусідам грає в животі

Від слів тих милозвучних.

Дікеополь

(до раба)

Пильнуй вугрів, хай добре зарум'яняться.

ЕПІСОДІЙ ВОСЬМИЙ

Входять дружка жениха й подруга молодої.

Дружка

Гей, Дікеополе!

Дікеополь

Ну хто там ще приліз?

Дружка

Жених для тебе зі стола весільного

1050 Прислав печеню.

Дікеополь

Молодець, хвалю таких.

Дружка

Тебе ж натомість просить — у пляшчину ту

Надлити миру, бач, не до війни йому.

Коли під боком жінка та й гаряча ще.

Дікеополь

Не хочу того м'яса, миру теж не дам:

Йому ціни немає, не торгую ним.

А хто ця друга?

Дружка

Молодої подруга.

їй молода веліла щось шепнуть тобі.

Дікеополь

Ну-ну, розказуй.

Та шепче йому на вухо.

Тьху ти, згинеш зо сміху:

Вона прохання має, радше вимогу,

1060 щоб жениха знаряддя їй зоставили.

(До раба).

Подай-но мого миру — тільки їй наллю:

Те, що на світі війни, — не жінок вина.

Давай пляшчину, жінко, та затям лише,

Як уживати миру: молодій скажи,

Коли в похід заграють, жениху тоді

Хай миром те помаже, що потрібно їй.

(До раба).

Мир віднеси вже. А тепер черпак подай:

Пора поналивати вже ті келихи

ЕПІСОДІЙ ДЕВ'ЯТИЙ

Корифей

Насуплений, сердитий хтось біжить сюди.

1070 Якусь погану, певно, вістку вчуємо.

Вбігає окличник.

Окличник

Війна, походи, і страхи, і Ламахи!

Ламах виходить з дому.

Ламах

Це хто кричить близь дому мідносяйного?

Окличник

Вожді велять, щоб нині ти в похід рушав

І то негайно, з вершниками й пішими,

І став на чати в сніговій ущелині,

Бо їм шепнули, що якісь розбійники

З Беотії грозять нам саме в свято це.

Дікеополь

Вожді славетні не умом, а кількістю!

Ламах

Пропало моє свято і бенкет пропав!

Дікеополь

1080 Рушай; походе Ламахо-прославлений!

Ламах

То що за кара! Знову з мене кпиш собі?

(Замахується на Дікеополя).

Той бере в кожну руку по два пташиних крильця.

Дікеополь

З чотирикрилим Геріоном бій ведеш?

Ламах

Гай-гай! Ото вже вісник нині засмутив мене!

Дікеополь

Гай-гай, але й мені вже вісник вість несе!

Вбігає вісник.

Вісник

Йди на бенкет негайно, Дікеополе!

Бери корзину, не забудь і глек з вином.

Жрець Діоніса каже привести тебе

І то негайно: ти бенкет затримуєш.

Так поспішай же. Там давно готове все:

1090 Cтоли, стільці, підстилки, подушки м'які,

Олії і повії, квіти й ласощі.

Булки, варення, паляниці, пірники,

І танцюристки, й пісеньки Гармодія.

Біжи, біжи щодуху!

Ламах

Не щастить мені!

Дікеополь

Зате ось щит у тебе, ще й з Горгоною.

(До раба).

А зачини-но двері. Час обідати.

Ламах

Мішок похідний, рабе, принеси мені.

Дікеополь

А ти корзину, рабе, принеси мені.

Раби Ламаха, Дікеополя вбігають у дім і повертаються з вантажем.

Ламах

Мені ще солі-кмину й часнику подай.

Дікеополь

1100 Мені дай шинку, бо часник приївсь мені.

Ламах

А ще сухої риби в листі фіговім.

Дікеополь

Мені — свинини кусень, я підсмажу там.

Ламах

Мені ще до шолому дві пір'їни дай.

Дікеополь

Мені — дроздів печених, ну і рябчиків.

Ламах

Красиве білосніжне пір'я струсьове!

Дікеополь

Красиве та рум'яне м'ясо рябчика!

Ламах

Не смій з моєї зброї насміхатися!

Дікеополь

А ти не смій дроздами любуватися!

Ламах

Подай і піхви для моєї китиці!

Дікеополь

1110 Для мене — заячини миску винеси.

Ламах

А що, як міль поїла пір'я струсьове?

Дікеополь

А що, як до обіду з'їсти рябчика?

Ламах

Мене перекривляти смієш, Ламаха!

Дікеополь

Ну що ти, що ти! Ми з рабом поспорили:

Чи сарана смачніша, а чи рябчики.

(До раба, вказуючи на Ламаха).

Давай його спитаєм, він розсудить нас.

Ламах

Ти що, глузуєш?

Дікеополь

(до раба)

Сарани прихильник він.

Ламах

Гей, рабе, спис із дому ти неси сюди!

Дікеополь

Гей, рабе, кишку з кухні ти тягни сюди!

Ламах

1120 Зі списа зніму піхви.'

(До раба).

Помагай мені!

Дікеополь

(до раба)

І ти берись за кишку. Натягай її!

Ламах

А для щита підставку, рабе, винеси.

Дікеополь

Мені ж печеню на підносі винеси.

Ламах

Дай щит горгоноверхий, загартований.

Дікеополь

Пиріг дай сироверхий, зарум'янений.

Ламах

Від жартів тих вже нудно людям робиться.

Дікеополь

Від пирога вже слинка людям котиться.

Ламах

Налий олії.

Раб поливає щит олією.

Бачу, наче в дзеркалі,

Старого, що плаксиво під батіг іде.

Дікеополь

1130 Налий-но меду.

Раб наливає мед у кухоль.

Бачу я: старий отой

У пику плюнув Ламаху з Горгоною.

Ламах

Неси сюди мій панцир, міцно кований.

Дікеополь

Готуй для мене келих — ним озброюся.

Ламах

Я ворогів у ньому нині битиму.

Дікеополь

Навперегони з нього нині питиму.

Ламах

І до щита підставку прив'яжи мені.

Дікеополь

А ти в корзину пірник уложи мені.

Ламах

Беру я міх похідний і крокую вже.

Дікеополь

А я на плечі тільки плащ накину ще.

Ламах

1140 Ти щит бери, хлопчино, та й рушаємо.

Ще й сніг пішов. Прокляття! Ну й намокнемось!

Дікеополь

А ти бери корзину. Ну й насмокчемось!

Розходяться.

Корифей

Хай в щасливу годину рушає похід.

Але й різні шляхи ви обрали собі!

Тому — пити-гуляти, ввінчавши чоло,

А тобі — замерзати на чатах вночі,

а йому у той час —

Умлівати від любощів аж до зорі

З молодим прехорошим дівчатком.

СТРОФА IX

Перша половина хору

Хай Антімах,

син слинтяя,

горе-поет,

1150 Кепських пісень писака,

згине, скона,

Словом, нехай

Зевс його сам скарає.

Хором було

він керував

та й не вгостив

Нас, а прогнав, голодних.

Хотів би я, щоб перед ним,

Голодним, виплигнув з води

Вугор у саму миску, вже засмажений,

Та тільки руку як простягне він —

Хай пес вугра

1160 Забере — і драла.

АНТИСТРОФА IX

Друга половина хору

Ось йому ця

помста одна,

Друга ж його

Хай уночі спіткає!

Йтиме назад

з кінних змагань,

Ледве живий, спітнілий, —

Саме тоді

П'яний Орест

Каменем хай

В пику йому затопить.

1170 За каменем нагнувшись, він

нехай наосліп зачерпне

Добрячу жменю з купки ще тепленької,

Тим «каменем» в Ореста кинувши,

Хай схибить він

і в Кратіна влучить.

ЕПІСОДІЙ ДЕСЯТИЙ

Вбігає слуга Ламаха.

Слуга Ламаха

Гей, хто там, хто там дома, слуги Ламаха!

Води, води нагрійте в баняку якім,

Готуйте мазі, полотно нарізуйте,

Скубіть овечу вовну, наготуйте ще

Тугих пов'язок: Ламах через рів стрибав

Та й на кола наткнувся, й ногу вивихнув,

1180 І головою вдарився об камінь він,

Аж від щита Горгона відвалилася.

А ще коли побачив, що на камені —

Й перо його найкраще, заволав герой:

«О сонце славне, світе мій! Востаннє вже

Вас бачу нині. Гасне зір. Нема мене…»

І з тим скотивсь в канаву, але знов ожив

І груди розпрямляє, ворогів жене,

Грозить їм списом, коле, переслідує.

Та ось він сам. Герою — двері отвором.

Входить, шкутильгаючи, Ламах.

ЕКСОД

Ламах

1190 Ай-ай-ай-ай!

Нечувано страждаю! Ох, нещасний я!

Пробито списом… моє тіло… гину вже!

Та ждуть мене

Іще страшніші муки, —

Як тільки Дікеополь із тих ран моїх

І немочі

Та насміхатись буде.

З'являється Дікеополь з двома дівками.

Дікеополь

О ха-ха-ха!

Не груденята в тебе — спілі яблучка!

1200 Давай-но поцілуймось ніжно, золотце!

Цілуйте, не жартуйте, ніжно, з присмоком,

Бо келих свій

вже першим осушив я!

Ламах

Така-то доля в мене проклятущая,

гай-гай-гай-гай!

О рани, рани болісні!

Дікеополь

Ага, ага!

Як живеш, Ламашеньку!

Ламах

О горе мені!

Дікеополь

О лихо мені!

Ламах

Цілуєш мене?

Дікеополь

Кусаєш мене?

Ламах

1210 В бою від мене доля відвернулася!

Дікеополь

(до дівок)

Пили, та й голова вам завернулася?

Ламах

Пеане мій, Пеане мій!

Дікеополь

Хіба ж сьогодні молимось Пеанові?

Ламах

Тримайте ногу! Ой нога, нога моя!

Дужче, ось отак держіть!

Дікеополь

Мене тримайте, любі, нижче пояса!

Дужче, ось так держіть!

Ламах

Здається, що від болю я блюватиму —

В мряці увесь тону.

Дікеополь

(до дівок)

Здається, вас на ложі обніматиму —

1220 В любощах весь тону.

Ламах

Несіть мене, не гаючись, до Піттала!

Повільно, обережно.

Дікеополь

Мене ж — до верховоди-виночерпія,

І міх звитяжний дайте!

Ламах

А вістря списа вражого пробило кістку наскрізь!

Дікеополь

Дивіться, келих вже сухий — звитяжцю

честь оддайте!

Хор

Дзвінкими трубами твою прославим перемогу!

Дікеополь

І ще, погляньте, випив я вина міцного келих!

Хор

Хвала героєві, хвала! З мішком рушай в дорогу!

1230 А ми — позаду і тобі

Хвалу співатимем усі,

Тобі й твоєму міху!

Хор і актори залишають орхестру.

ХМАРИ

Дія відбувається в Афінах.

На сцені два будинки — Стрепсіада і Сократа.

ПРОЛОГ

Стрепсіад і Фідіппід удосвіта дрімають на ґанку Стрепсіадового дому. Стрепсіад прокидається.

Стрепсіад

Ой-ой, ой-ой!

О Зевсе-царю, що за ночі стали в нас!

Без краю ніч! Коли ж то вже розвидниться?

Давно я чув, як проспівали півні десь.

Раби хропуть. Раніше не було б цього.

Ой, скільки ж лиха з війн, бодай пропасти їм!

Вже й слуг не вільно у руках тримати нам.

(Показуючи на сина, що спить поруч).

А цей моторний парубок без просипу

Вилежує тут нічку й тільки бахкає,

10 У п'ять керей козиних весь укутаний.

Ну, що ж, поспім ще трохи й ми, закутавшись.

(Перевертається з боку на бік).

От горе — не засну ніяк. Гризуть мене

Витрати всякі, ясла та борги мої.

А все через синочка. Чубом вихрячи,

Гасає верхи, править колісницею,

Лиш кіньми й снить. Я ж гину з жаху, дивлячись,

Як з місяцем строк виплати кінчається.

Борги ж ростуть.

(Гукає слугу).

Гей, хлопче, засвіти ліхтар!

І принеси-бо книгу. Хочу глянути,

20 Кому я винен, та підрахувать борги.

Слуга вносить світильник і книгу.

Кому ж я винен?

(Читає).

«Пасію дванадцять мін».

Як, Пасію дванадцять мін? За віщо це?

«За жеребця таврованого». Лишенько!

Вже краще око витаврувать дав би я!

Фідіппід

(крізь сон)

Не химеруй, Філоне! Навпростець прямуй!

Стрепсіад

Ну, от оте нещастя, що загубить нас!

Йому й у снах лиш гони все ввижаються.

Фідіппід

(так само)

Багато гонів їдеш на змаганні ти?

Стрепсіад

Вже заганяв ти батька до останнього.

30 Кому ж і за що винен я, крім Пасія?

«Три міни за колеса й віз — Амінію».

Фідіппід

(крізь сон)

Остигнуть дай і в стайню зажени коня.

Стрепсіад

Мене ти з дому незабаром виженеш!

Нас позови обсіли, й за лихву мене

Всього опишуть.

Фідіппід

(прокинувшись)

Що з тобою, батечку?

Чого ворочаєшся та бурчиш всю ніч?

Стрепсіад

Гризе мене якийсь демарх під ковдрою.

Фідіппід

Чудний же ти! Не заважай-бо спать мені.

Стрепсіад

То й спи собі. Та тільки знай, борги мої

40 Тобі ж самому упадуть на голову.

Ох!

Бодай би навіть сваха та загинула,

Що шлюб з твоєю матір'ю нараяла.

Розкішне в мене на селі життя було —

Я безтурботним лежнем на дозвіллі жив,

Серед овець, олив і медоносних бджіл.

Сам селянин, побрався я з небогою

Мегакла, мов сама Кесіра гордою,

Заможною, значною городянкою.

От одружились ми і спати вдвох лягли, —

50 Від мене стійлом, вовною й достатком тхне,

Від неї — все духами, поцілунками,

Витратами й жагою коліадською,

А роботяща, — ткать не лінувалася.

Бувало, їй подертий плащ показую

Й кажу: «Щось тонко ти прядеш, дружинонько!»

Слуга

Немає більш оливи у світильнику.

Стрепсіад

Овва! Чи не п'янюга ж цей світильник твій?

Підходь, поб'ю тебе.

Слуга

За віщо ж битимеш?

Стрепсіад

За те, що надто грубий ґніт заправив ти.

(Прогнавши слугу, сам до себе).

60 От народився згодом цей синок у нас —

У мене і дружиноньки ласкавої.

Тут за ім'я ми стали сперечатися.

Вона коня тулила все до імені,

Щоб був Ксантіпп, Харіпп чи Халліппід, а я

Назвати Фідонідом хтів, по дідові.

Довгенько ми змагалися, та зрештою

Назвали сина спільно Фідіппідом ми.

Вона синка голубить, примовляючи:

«От підростеш, і в місто колісницею,

70 Як дядько твій Мегакл, поїдеш в мантії».

Я ж мовив: «Підростеш і кози пастимеш,

Як батько, в горах, свій кожух накинувши».

Та слів моїх синочок не послухався, —

І кінську в дім приніс мені пропасницю.

Сьогодні міркував я ніч цілісіньку

Й до засобу чудового додумався:

Якщо умовлю сина — я врятований.

Але спочатку треба розбудить його.

Та як би розбудити лагідніше? Як?

80 Мій синку, Фідіппідоньку!

Фідіппід

Чого тобі?

Стрепсіад

А поцілуй мене і праву ручку дай.

Фідіппід

Ну, на! А що?

Стрепсіад

Скажи, чи любиш ти мене?

Фідіппід

Авжеж, клянуся Посейдоном-вершником!

Стрепсіад

Ой, ні! Не треба, ні, не треба вершника!

Цей бог усіх нещасть моїх причиною.

Якщо мене всім серцем щиро любиш ти,

То слухайся, мій синку.

Фідіппід

В чім же слухатись?

Стрепсіад

Переміни свої якшвидше звичаї

Та йди учитися, куди пораджу я.

Фідіппід

90 Куди ж це?

Стрепсіад

А послухаєш?

Фідіппід

Послухаю,

От Діоніс нам свідок.

Стрепсіад

Ну, то глянь сюди.

Он бачиш там хатину й тин із хвірткою?

Фідіппід

Звичайно, бачу. Що ж із того, татоньку?

Стрепсіад

Це для умів високих школа думання.

Живуть там дивні люди. Як послухать їх,

То небо — горно, що стоїть навколо нас,

А ми у ньому — як малі вуглиночки.

Як дать їм грошей, то навчать однаково

Здолати словом правого й неправого.

Фідіппід

100 Та хто ж вони?

Стрепсіад

Як звати їх, не знаю я,

А мудрії з них добрі, запопадливі.

Фідіппід

Тю, знаю. Це хвальки оті, дурисвіти,

Бліда ота босота, злидні зморені —

Сократ безтямний, та і Херефонт із ним.

Стрепсіад

Цить, цить, мовчи! Не говори дурниць таких.

Як до гаразду батька не байдужий ти,

Пристань до них, а кінської зречись їзди.

Фідіппід

Ні, свідчусь Діонісом, хоч би й всіх мені

Ти дарував фазанів Леогорових.

Стрепсіад

110 Прошу тебе, мій любий, мій ріднесенький,

Іди учитись.

Фідіппід

А чого учитися?

Стрепсіад

Дві мови, кажуть, є в кмітливих цих людей:

Правдива — краща, й гірша — неправдива є,

І можна, кажуть, мовою облудною

Перемогти, неправим бувши, правого.

Якби навчивсь ти мови неправдивої,

То з тих боргів, що через тебе вліз я в них,

Нікому ні обола не сплатив би я.

Фідіппід

Не згоден я. Бо як би міг я вершникам

120 Тоді, змарнілий, схудлий, показатися?

Стрепсіад

Як так, — клянусь Деметрою! — не ждіть тепер

Кормів — ні ти, ні коні й жеребці твої!

Геть, до ворон тебе я з дому вижену.

Фідіппід

Не дасть Мегакл, мій дядько, щоб зостався я

Без коней. От піду до нього — й байдуже.

(Іде геть).

Стрепсіад

Та й я ж, упавши, довго не лежатиму.

Богам ось помолюся й сам учитися

Подамся зараз до тієї думальні.

Ох, як старому, длявому забудькові

по Отих словесних тонкощів навчитися?

(Йде через хвіртку до сусідньої хатини).

А все ж піду. Чого б то мав я гаятись?

Чом не постукать в двері? Хлопче, хлопчику!

(Стукає).

Учень

(виходить)

Геть, до ворон! Хто тут у двері грюкає?

Стрепсіад

Це я, з Кікінни Стрепсіад, Фідонів син.

Учень

От неук, Зевсом свідчусь! Нерозсудливо

Ногою в двері грюкнув так, що викиднем

Я скинуть можу думку ненароджену.

Стрепсіад

Пробач мені, — з селян я темних, здалеку.

То про який це говорив ти викидень?

Учень

140 Про це лиш учням знати дозволяється.

Стрепсіад

Кажи, не бійся. Я ж бо й сам прийшов сюди

Як учень, щоб у думальні повчитися.

Учень

То слухай і вважай це таємницею.

Недавно Херефонта запитав Сократ:

На скільки кроків блошачих стрибне блоха?

Одна-бо з них вкусила Херефонта в лоб

І на чоло Сократу перескочила.

Стрепсіад

І як він зміряв?

Учень

Найвлучнішим способом!

Віск розтопивши, взяв блоху і ніжками

150 У віск топлений злегка умочив її.

Віск остудивши, мав блошині капці він

І, знявши з ніжок, ними відстань виміряв.

Стрепсіад

Великий Зевсе! Ну й дотепна ж вигадка!

Учень

А що сказав би ти про інший винахід

Сократів?

Стрепсіад

Про який? Прошу, скажи мені.

Учень

Раз Херефонт, сфеттієць, запитав його,

Якої думки він про комариний спів:

Комар гуде гортанню чи гузницею?

Стрепсіад

І що ж сказав про співи комарині він?

Учень

160 Він пояснив, що комарине черево

Вузеньке, й через це повітря з силою

Крізь нього тисне до проходу заднього.

Вузьким пройшовши ходом до розширення,

Воно із гузна гучно виривається.

Стрепсіад

То комарине гузно — це сурма якась?

Потрійно ви щасливі, гузн дослідники!

І позову позбутись — це як плюнути,

Якщо й в кишках ви комариних знаєтесь.

Учень

А раз глибока думка через ящірку

170 Загинула.

Стрепсіад

Та як це? Розкажи мені.

Учень

Вночі досліджував він обіг місяця,

Й, коли дивився вгору, рот роззявивши,

Його з покрівлі ящірка обгидила.

Стрепсіад

Це ж сміх! Обгидила Сократа ящірка!

Учень

А вчора ми не мали чим вечеряти.

Стрепсіад

Овва! Які ж він роздобув харчі для вас?

Учень

В палестрі стіл посипав злегка попелом,

Зігнув рожен, до того взяв ще важеля

Та й потягнув з палестри м'ясо жертовне.

Стрепсіад

180 Чого ж ми ще того Фалеса хвалимо?

То відчиняй же швидше школу думання

Й мерщій, мерщій Сократа покажи мені.

Я вчитись прагну. Відчиняй мені, мерщій!

Двері відчиняються, видно Сократових учнів.

Геракле славний! Що це за страховище?

Учень

Дивуєшся? За кого ж ти вважаєш їх?

Стрепсіад

Та за лаконців, в Пілосі захоплених.

Чого ж вони очима в землю втупились?

Учень

Шукають під землею.

Стрепсіад

Мабуть, хочеться

Цибулі? Та даремно не турбуйтеся.

190 Я знаю місце, де велика й гарна є.

А ті над чим так низько там нагнулися?

Учень

Глиб темряви під Тартаром досліджують.

Стрепсіад

А цей чого сидницю в небо виставив?

Учень

Це так він сам вивчає астрономію.

(До учнів, що повиходили).

Заходьте, щоб надворі не застав він вас.

Стрепсіад

Ні, ні, не треба! Хай побудуть трохи тут!

Свою їм справу хочу розказати я.

Учень

Але ж не вільно на повітрі свіжому

Час дорогий так довго учням гаяти.

Стрепсіад

(розглядаючи наукове приладдя)

200 Ім'ям богів — це що таке? Скажи мені.

Учень

Отам? Це астрономія.

Стрепсіад

А це, отут?

Учень

Це геометрія.

Стрепсіад

А нащо вам вона?

Учень

Так землю ж мірять.

Стрепсіад

Жеребком наділену?

Учень

Та ні, всю землю взагалі.

Стрепсіад

Цікава річ!

Воно корисна й для народу вигадка.

Учень

А це ось — карта світу. Бачиш, ось

Афіни.

Стрепсіад

Що ти кажеш? Ні, не вірю я:

Присяжних тут не видно засідателів.

Учень

Та ні бо, це ж і справді наша Аттика.

Стрепсіад

210 То є десь і Кікінна тут, село моє?

Учень

Он долі там. А це — Евбея. Бачиш, он

Яка велика й як далеко тягнеться.

Стрепсіад

Авжеж. Це ми з Періклом розтягли її.

А де ж тут Лакедемон?

Учень

Де він? Ось він де.

Стрепсіад

До нас так близько? Конче постарайтеся

Від нас його десь далі пересунути.

Учень

Ніяк не можна.

Стрепсіад

Свідок Зевс, поплатитесь!

(Помічає Сократа у висячому кошику).

А хто це там у кошику гойдається?

Учень

Він сам.

Стрепсіад

Хто сам?

Учень

Сократ.

Стрепсіад

Привіт Сократові.

(До учня).

220 Гукни-но, хлопче, трохи голосніш йому.

Учень

Гукай вже сам його, мені-бо ніколи.

Стрепсіад

Сократе!

Сократоньку!

Сократ

Чого, недовгоденку мій?

Стрепсіад

Скажи мені спочатку, що ти робиш там?

Сократ

В повітря лину і про сонце думаю.

Стрепсіад

Ти й про богів міркуєш там у кошику?

Хіба з землі не краще?

Сократ

(поважно й урочисто)

Не здолає ум

Збагнути речі понадземні правильно,

Не знявшись вгору витонченим розумом,

230 В таке ж тонке повітря не полинувши,

З низин угору дивлячись, нічого я

Не бачив би. Землі бо сила спраглої

До себе вільгу думання притягує.

Те саме відбувається й з квасолею.

Стрепсіад

Невже?

То думка тягне вільгу і квасолю теж?

Зійди ж тепер до мене, мій Сократоньку,

Навчи того, для чого я прийшов сюди.

Сократ

Чого ж прийшов ти?

Стрепсіад

Вчитись красномовності.

240 Через борги з відсотками нестерпними

Я пропадаю, гину, весь описаний.

Сократ

Ти ж як в борги так необачно вплутався?

Стрепсіад

Ох, їсть мене зараза кінська поїдом.

Отож такої мови научи мене,

Щоб не платити лихварям. А я тобі

Віддячу щедро, от богами свідчуся.

Сократ

Яких богів ти мислиш? Тут боги твої

Й гроша не варті.

Стрепсіад

Як же присягатися?

Чи не грошем залізним, як у Візантії?

Сократ

250 Чи хочеш справжню божественну істину

Ти знати?

Стрепсіад

Хочу, свідок Зевс, якщо він є.

Сократ

Бажаєш ти розмову мати з хмарами,

Що за богів у нас?

Стрепсіад

Ще й як бажав би я!

Сократ

Ну, то сідай же на священне ложе це.

Стрепсіад

(сідає)

Сідаю.

Сократ

А тепер візьми вінок оцей.

Стрепсіад

Вінок? Ой-ой, Сократе! То ви хочете,

Як Адаманта, в жертву принести мене?

Сократ

Та ні. Ми всім, кого ми втаємничуєм,

Так робимо.

Стрепсіад

А що я з того матиму?

Сократ

260 В розмові тертим, як мука, розсипчастим

Ти станеш. Не тремти лиш.

(Посипає Стрепсіада борошном).

Стрепсіад

Зевс! Чи правда ж це?

Обсипаний, я стану й сам, мов борошно.

Сократ

Заспокойся, старий чоловіче, й помовч

та послухай молитви побожно.

(Молиться).

О владико й державче! Повітря ясне,

що землі широчінь обіймаєш,

Світлосяйний Ефіре і Хмари легкі,

громовинновогнисті богині!

Злиньте вгору, всевладні, свій образ явіть

мудролюбному неба дізнавцю.

Стрепсіад

Постривай, постривай, хоч закутаюсь я,

а то зовсім, до рубчика змокну.

От нещастя! Чому шкіряного бриля

не вдягнув я, виходячи з дому!

(Закутується).

Сократ

О всечасно шановані Хмари, прийдіть,

звідусіль перед нами постаньте!

270 Чи Олімпа священне верхів'я гуртом

сніжносяйливим ви обступили,

Чи в підводних садах Океана-отця

Ведете нероїд хороводи,

Чи із Нільського устя ви зливи-дощу

в золоті набираєте відра,

В Меотійськім болоті туманом лягли,

чи на скелях Міманта льодистих, —

Звідусіль нас почуйте і жертву прийміть,

і цій нашій молитві радійте.

ПАРОД

Здалека лунають співи Хмар.

ОДА

Перша половина хору

Хмари одвічно живі!

Встаньмо, явімося, росяномлисті, легкі, швидкоплинні!

З лона отця Океана бурхливого

Злиньмо на гори високі та бескиди,

280 Лісом одягнені,

З далекоглядних верхів неозористих

Гляньмо на ниви родючі, зволожені,

Й ріки, що світлими плетуться хвилями,

І на моря, бурунами запінені.

Сяйвом невтомним виблискує око Ефіру,

Даль у сліпучім промінні.

Скиньмо ж тумани, дощами насичені,

З тіл невмирущих і оком всевидячим

290 Землю огляньмо священну.

Гримить грім.

Сократ

О великоповажні Хмари ясні, ви почули мій заклик побожний!

(До Стрепсіада).

А до тебе долинули їх голоси в божественному гуркоті грому?

Стрепсіад

Та звичайно, й шаную, всечесні, я вас

І на ваше готов гуркотіння

Відповісти своїм: так сполохався я, так увесь я тремчу з переляку.

Вже пробачте — пристойно це буде чи ні, а до вітру повинен я бігти.

Сократ

А ти кинь свої дотепи й жарти дурні й не вдавай балаганного блазня.

Стань побожно й послухай: з піснями сюди наближається рій божественний.

АНТОДА

Друга половина хору

Діви, дощами рясні!

300 Злиньмо на землю розкішну Паллади,

Ми славне мужами

Прагнем Кекронове місто побачити.

Там невимовні, священні містерії, —

Всім втаємниченим

Двері святилища там розкриваються;

В дар наднебесним богам побудовані

Храми там висяться, пишно оздоблені.

Там найсвятіших блаженні процесії,

Жертви, вінками уквітчані й пишні бенкети, —

310 Там цілий рік святкування.

Прийде весна, і на ігрищах Бромія —

Співів змагання і танців загонистих,

Музика флейт гучномовних.

Стрепсіад

Зевсом-батьком благаю, Сократе, скажи, хто ці діви, що так милозвучно,

Так врочисто й велично співають? Скажи,

чи не вславлені то героїні?

Сократ

Зовсім ні, піднебесні то Хмари, людей бистроумних богині великі,

Що дарують нам розуму й мислення міць, і уміння словесно змагатись,

Балакучість, плести небувальщину хист, переконувать, зваблювать словом.

Стрепсіад

От чому, як почув я їх співи лункі, то душа моя злинула вгору

320 і дотепних про дим зажадала розмов, і тонких міркувань про тумани,

Щоб думками чиїсь побивати думки, позмагавшись у гострому слові.

Якщо можна, то дуже хотів би тепер я на них подивитися зблизька.

Сократ

Ну, то глянь же сюди, на горбистий Парнет!

Бачу, як вони тихо й спокійно

Звідти сходять додолу.

Стрепсіад

Де, де? Покажи.

Сократ

Он густими надходять рядами

Де по схилах лісних, де й по диких ярах,

стороною.

Стрепсіад

Оце дивовижа!

Я не бачу нічого!

Сократ

Уже під дверми.

Стрепсіад

От тепер я ледь-ледь розбираю.

Сократ

Аж тепер ти побачив їх! Замість очей в тебе, видно, гнилі кабачини.

Стрепсіад

Свідок Зевс, я вже бачу! Шановні мої! Все навколо вони заслонили.

Сократ

А раніш ти не знав, що богині вони, й не складав їм належної шани?

Стрепсіад

330 Зевсом свідчусь, не знав я, вважав їх за дим, за туман або росяний випар.

Сократ

Помилився ти, Зевсом клянусь! Отже, знай: це вони мудріїв поживляють,

Лікарів, ворожбитів, у перснях нероб кучерявих, що нігті фарбують,

Танцюристів у хорі й невдах-піснярів та дурисвітів-зорелічильців,

Дармоїдів годують усяких, а ті їх у віршах своїх прославляють.

Стрепсіад

От чому вони хмари вславляють швидкі, що «громницями згубними» мечуть,

«Стоголового смерча чуприну страшну», «буревійного вітру буяння»,

«Криводзьобих, метких, хижооких птахів, що в небесних ширяють просторах»,

Та ще «зливи потоками з росяних хмар», а зате на обід вони мають

І «форелі грайливої» ласий шматок, і з «дроздів співомовних» смаженю.

Сократ

340 А хіба це було незаслужено?

Стрепсіад

Ні, ти скажи, я прошу тебе щиро,

Коли справді це хмари небесні, — чому до жінок вони смертних подібні?

Мають іншими бути на вигляд вони.

Сократ

Як же мають вони виглядати?

Стрепсіад

Та напевне не знаю. Мабуть, чи не так, як куделиця вовни летюча,

Тільки, Зевс мені свідок, не схожі вони на жінок. А оці — ще й носаті.

Сократ

Ні, то от, що питатиму — відповідай.

Стрепсіад

То запитуй, — що хочеш ти знати?

Сократ

От скажи, коли-небудь не бачив ти хмар, щоб скидались вони на кентавра

Чи на вовка, бика, леопарда?

Стрепсіад

Авжеж, свідок Зевс! Що ж із того?

Сократ

Обернутися можуть — як схочуть вони. Кучерявого вглядять вродливця,

З гультяїв безпробудних, патлатих гульвіс, от, наприклад, синка Ксенофонта,

350 І, глузуючи з шалу скаженого їх, обертаються враз на кентаврів.

Стрепсіад

А як Сімона стрінуть, державних скарбів крадія, чим тоді вони стануть?

Сократ

Викриваючи хижу природу його, на вовків перекинуться раптом.

Стрепсіад

От чому, як зустрівсь їм гладкий Клеонім, що згубити свій щит умудрився,

То лиш глянули на боягуза вони — й полохливі з них олені стали.

Сократ

А сьогодні Клісфена зустріли вони — й на жінок обернулись, як бачиш.

Хор жінок-Хмар поволі входить на сцену.

Стрепсіад

(до Хмар)

О, привіт вам, владичиці неба, привіт! Якщо будь-коли ви дозволяли

Чути смертним ваш голос з високих небес, то дозвольте й мені, о всевладні*

Провідця хору

І тобі наш привіт, сивочолий старий, красномовства й науки мисливче!

(До Сократа).

Ну, а ти, марнослів'я премудрого жрець, розкажи нам, чого ти бажаєш?

360 Так охоче нікого не слухаєм ми з мудролюбних дізнавців сучасних,

Окрім Продіка, славного бистрим умом і знаннями глибокими. Ти ж нам

Любий тим, що поважно так ходиш, на всіх поглядаючи звисока й згорда,

Хоч ти й босий, в лахмітті, у злиднях, нужді, та повагу до нас виявляєш.

Стрепсіад

Що за голос, о земле! Врочистий, дзвінкий і чудесної святості повний!

Сократ

Отже, знай: це вони лиш — богині святі, а все інше — то вигляд безглуздий.

Стрепсіад

Ну, а Зевс? Заклинаю землею, скажи, — то не бог уже й Зевс олімпійський!

Сократ

Що за Зевс? Та ніякого ж Зевса нема! Не верзи цих дурниць.

Стрепсіад

Що ти кажеш!

Ну, а хто ж нам дощі посилає? Оце ти з'ясуй мені спершу докладно.

Сократ

(показуючи на хмари)

Ось — вони. І багато тобі наведу на те доказів я безперечних.

370 Ну, скажи, чи ти будь-коли бачив, щоб Зевс та без хмари дощем окропив нас?

Адже міг би і з ясного неба він дощ нам послати, — ну сам ти подумай.

Стрепсіад

От, клянусь Аполлоном, розумні слова! Переконувать ти таки вмієш.

А раніше гадав я, що й справді то Зевс відливає крізь сито небесне:

Ну, а хто ж це гримить там, скажи ти мені, — бо увесь аж тремчу я від грому.

Сократ

Та вони ж і гримлять, обертаючись.

Стрепсіад

Як? Розкажи, о відважний в усьому!

Сократ

Як водою наповняться хмари ущерть і на обрій пливуть ваговито,

То, набухши дощем, мимоволі вони прогинаються й долі звисають

І, одна на одну набігаючи, враз вибухають і лунко гуркочуть.

Стрепсіад

Ну, а хто ж їх одна на одну, чи не Зевс, громовиць володар, насуває?

Сократ

380 Зовсім ні, тільки Вихор.

Стрепсіад

Лиш Вихор? А я й не чував ще, признатись, ніколи,

Що немає вже Зевса, і Вихор тепер замість нього над світом царює.

Але все ж ти нічого мені не сказав про грозу й громове гуркотіння.

Сократ

Ти ж не слухав. Як хмари набухнуть дощем і почнуть набігати взаємно,

То, як я вже сказав, гуркотять і гримлять від великого згущення й тиску.

Стрепсіад

Та невже хтось повірить цьому?

Сократ

Отже, все на самому тобі поясню я.

Як щерби наїсися донесхочу ти, погулявши на Панафінеях,

То у тебе хіба не бурчить в животі, не гуркоче від тісняви в шлунку?

Стрепсіад

Аполлон мені свідок, страшенно бурчить у кишках від щерби отієї,

І гуркоче, немовби справжнісінький грім, булькотить і клекоче страшенно.

390 Напочатку, щоправда, легенько — бур-бур, а тоді й голосніше — бурр-бурр-бурр,

А коли вже до вітру біжу, то як грім з тої хмари гуркоче — буррр-буррр-буррр!

Сократ

Ну, от бач, коли пузом нікчемним своїм стільки гуркоту сам ти вчиняєш,

То з яким же могуттям повітря гримить у безкраїх просторах небесних.

Стрепсіад

Тим-то й схожі такі між собою слова — гуркотати чи пузом бурчати

А сліпучо-яскравий вогонь блискавиць — поясни, відкіля він береться

Як улучить в людину — вбиває на смерть, а живою лишивши — обсмалить.

Не інакше, як мече перунами Зевс на отих, що клянуться облудно.

Сократ

Ну, і дурень ти, справді. Увесь аж протух в забобонах часів допотопних!

Як карає цим клятвопорушників він, то чому не згорів ще ні Сімон,

400 ні Феор з Клеонімом? Хто ж більше за них присягався та клявся облудно!

Але ж ні, він у храми влучає свої, або в Суній, нагір'я афінське,

Або в дуб велетенський. Чого воно так? Адже клятви дуби не ламають?

Стрепсіад

Вже й не знаю. Та видно, що правда твоя. Але звідки ж оті блискавиці?

Сократ

Коли вітер сухий аж до хмар залетить і упреться у них мимоволі,

То зсередини їх надимає, як міх, а потому, під натиском сили,

Розрива їх і далі шалено летить, і від того бурхливого руху

Та від гомону й шуму, від тиску й тертя сам від себе займається раптом.

Стрепсіад

Свідок Зевс, і зі мною недавно було таке саме у свято Діасій.

Раз я смажити шлунок почав для сім'ї, та забувся його проколоти.

410 Ну, а він як надметься увесь на вогні та зненацька як лусне на мене,

Гак відразу всі очі мені й заліпив і геть-чисто попік все обличчя.

Провідця хору Хмар

Щонайвищої мудрості ти через нас побажав досягти, чоловіче!

О, яким ти щасливим і славним тоді між афінян і еллінів станеш,

Якщо ти пам'ятливий, ретельний в труді, коли розум допитливий в тебе,

Як ще втоми ніколи не знатимеш ти, чи стояти, чи йти доведеться,

Не тремтітимеш, хоч би і холод терпів, не проситимеш їсти й голодний,

Від вина, та гімнасій, та інших дурниць ухилятись повздержливо будеш

І найкращим вважатимеш тільки одне, як і личить порядній людині,

Всіх долати на зборах, нарадах, в судах, вміти скрізь язиком воювати.

Стрепсіад

420 Щодо вміння терпіти, твердої душі, та безсонних думок серед ночі,

Та покут постових на порожній живіт, та обідів з одної цибулі,

То, будь певен, заради мети, на собі я дозволю й залізо кувати.

Сократ

І не будеш ти інших богів шанувать, окрім тих, кого ми визнаємо, —

Всеосяжного Хаоса, Хмар, Язика — оцієї священної трійці?

Стрепсіад

Ані словом до інших тепер не озвусь, хоч би й стрінув їх я коли-небудь,

Ні приносить їм жертв, ні вина проливать, ні курить фіміаму не буду.

Провідця хору Хмар

Говори сміливіше, чого ти хотів, — той відмови од нас не почує,

Хто вславляє й шанує з побожністю нас і бажає мислителем стати.

Стрепсіад

О могутні владичиці! Треба мені, з ласки вашої, зовсім малого!

430 Щоб на стадій хоч зо сто попереду я за всіх еллінів став у розмовах.

Тїровідця хору Хмар

Будь по-твоєму, вволимо волю твою. Тож віднині на зборах народних

Перемоги в промовах, яких ще ніхто не здобув, будеш ти добувати.

Стрепсіад

Та не треба великих мені перемог, зовсім інше на думці я маю.

Я законом, як дишлем, вертіти б хотів, — кому винен, усіх ошукати.

Провідця хору Хмар

Так і станеться все, як ти сам побажав, — небагато від нас ти жадаєш.

Передай же себе без вагання тепер нашим щирим та відданим слугам.

Стрепсіад

Добре, так і зроблю, довіряючись вам. Не охота, нужда мене гонить.

Розорили тавровані коні мене та одруження те нещасливе.

Хай що хочуть, те й роблять зі мною тепер,

440 На поталу їм тіло своє віддаю.

Хай же голодом, спрагою морять мене,

Хай мордують та б'ють, хай тримають у бруді,

Виганяють на холод, хай шкуру деруть, —

Аби тільки уникнути сплати боргів!

А тоді хай би й кожен про мене казав:

От зухвалий нахаба, пустий дурноляп,

От мерзенний вигадник, безстидний брехун,

Велемовний базікало, хитрий крутій,

Лис лукавий, пронира, пройдисвіт, шахрай,

450 Лицемір, підлабузник, падлюка, хвалько,

Баламут безсоромний, гульвіса, плазун, мисколиз, дармоїд!

Хай так кожен зустрічний взиває мене,

Що кому заманеться — хай роблять мені,

От Деметрою свідчусь, хай тіло моє На ковбаси беруть

І дають на обід мудролюбам.

Провідця хору Хмар

Видно, вдачі він твердої —

Не лякливий, а відважний!

Отже, знай:

460 Нашу науку здобувши, до неба ти славен

Станеш серед смертних.

Стрепсіад

То що ж робить?

Провідця хору Хмар

Лишайся у мене весь час

І будеш віднині

Жить життям завидним.

Стрепсіад

Справді тепер

Кращу побачу я долю?

Провідця хору Хмар

Юрмами будуть сидіти при дверях твоїх

Прихідці, що схочуть

470 Ради твоєї спитати,

Мати з тобою розмову, —

В плутаних справах і позвах, у кожній скруті

Здавшись на розум твій світлий та на пораду твою.

(До Сократа).

То бери в свої руки цього старика,

Що початків науки чекає,

Пильно випробуй розум його, досліди

Його здібності й пам'ять.

Сократ

Отож тепер про себе розкажи мені,

Щоб, вдачу знаючи твою, до тебе я

480 Новітні міг застосувати засоби.

Стрепсіад

Ти що ж, о боги, з тараном на мене йдеш?

Сократ

Ні, лиш про дещо хочу розпитать тебе.

Ти пам'ятливий?

Стрепсіад

Свідок Зевс, це як коли:

Якщо мені хто винен — пам'ятаю все,

А винен я — ой лихо! — забуваю зсе.

Сократ

Чи є до красномовства в тебе здібності?

Стрепсіад

До красномовства — ні, до ошуканства є.

Сократ

А як же вчитись будеш?

Стрепсіад

Буде все гаразд!

Сократ

Гляди ж! Як кину я з високих мудрощів

490 Cлівце тобі, ти на льоту лови його!

Стрепсіад

Це ж як? Чи пес я, щоб хапати мудрощі?

Сократ

Ото невіглас! От дикун справжнісінький!

Боюсь, старий, не обійтись без хльости нам!

Що ти почнеш, як битимуть?

Стрепсіад

Що? Дамся бить,

А згодом заперечу справу свідками

Й ще трохи згодом в суд покличу кривдника.

Сократ

Скидай же плащ.

Стрепсіад

Хіба вже провинився я?

Сократ

Ні, та сюди є звичай входить голими.

Стрепсіад

Та я ж прийшов до тебе не для обшуку.

Сократ

Скидай! Чого базікаєш?

Стрепсіад

Скажи мені:

Якщо ретельно і старанно вчитимусь,

На кого з ваших учнів стану схожий я?

Сократ

На Херефонта будеш зовсім схожий ти.

Стрепсіад

Ой лихо! Схожий буду на півмертвого!

Сократ

Не теревень! За мною вслід слухняно йди.

Та йди ж мерщій.

Стрепсіад

Раніше в руки дай мені

Медяника напутнього. Боюсь я так,

Неначе йду в печеру до Трофонія.

Сократ

Заходь, чого ти під дверима топчешся?

Сократ і Стрепсіад заходять до думальні.

ВЕЛИКА ПАРАБАСА

Провідця хору Хмар

510 То заходь же щасливо! Вітаєм тебе

За відважність твою!

Хай пощастить доля тому,

Хто в похилому віці

Прагне своє сиве чоло,

Наче юнак, квітом нових

Знань і наук тут прикрасить, —

Хоче здобути мудрість.

Перед вами я, глядачі, хочу сміло висловить

Щиру правду, свідок мені — Діоніс, керманич мій.

520 Як звитяги прагну собі, щоб талантом славитись,

Так вважаю й вас за знавців, справедливо судячих,

А мою комедію цю — за найкращий витвір мій,

Я вже раз був ставив її. Скільки праці щирої

Я доклав до неї, та все ж перед грубим натовпом

Без вини провалу зазнав. От на це-то й скаржуся

Перед вами, мудрими, я, для яких старавсь оце.

Я готов віддати себе вам на справедливий суд,

Бо й раніш немало здобув похвали я щирої

Від людей, що чули моїх «Скромника» й «Блудливого».

530 Був тоді мов дівчина я, явно ще не міг родить,

Довелось підкинуть дитя, інша сповила його,

Й ви самі виховували і ростили бережно.

З того дня прихильності я сподіваюсь вашої.

Мов Електра, нині до вас ця прийшла комедія, —

Чи не знайде знов, як колись, приязних цінителів?

Тільки гляне — й зразу впізна брата милі кучері.

Що на вдачу скромна вона, ви й самі побачите:

Не прийшла з ремінним шитвом, спереду причепленим,

І червоним зверху й товстим, хлопцям на сміховище.

540 Не глузує з лисих вона, не танцює кордака,

Старики, говорячи вірш, тут не б'ються палками,

Щоб прикрить пошлоту своїх безсоромних дотепів,

Не кричить «ой лихо!» вона, не ганяє з факелом,

Тільки в силу віршів своїх та у себе вірячи.

Отже, й я, хоч славний поет, чуба не вирощую

І дурить не хочу я вас, знов те саме ставлячи,

А щораз звертаюсь до вас я з новітнім витвором,

І немає схожих між них, тим-то і цікаві всі.

Як Клеон у силі ще був, я під груди бив його,

550 А як він долілиць упав, я не бив лежачого.

Ці ж, як тільки раз довелось схибити Гіперболу,

Затовкли нещасного вкрай, разом з його матір'ю.

Першим Евполід приволік краденого «Маріка» —

Підлий, підло викроїв він п'єску з наших «Вершників»,

Тільки п'яну бабу стару приточив для кордака,

Ту, що Фрініх в море китам вже давно як викинув.

А тоді знайшовся й Герміпп, вилаяв Гіпербола,

Вслід за ним і інші гуртом скубають Гіпербола, —

В каламуті ловлять угрів, за моїм же висловом.

560 Тим, хто має втіху від них, — в мене не знайти її.

Якщо ж я і твори мої будуть до вподоби вам,

То назавжди вславитесь ви за людей розсудливих.

ОДА

Перша половина хору

З горніх висот могутнього

Зевса, богів велителя,

Кличемо в хор наш першим.

Звем владаря тризубця ми,

велетня хвиль,

Чий колихає лютий гнів

Землю й море солоне.

Нашого батька преславного кличемо, —

570 Cвітлий Ефір, що усе оживляє собою.

З ними й тебе, сонця візник,

Ти-бо ясним сяйвом живиш

Землю простору, — славен ти

Між людьми і богами.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Приділіть і нам увагу, велемудрі глядачі!

На свою велику кривду ми поскаржимося вам.

Хто з богів про місто ваше дбає більше, аніж ми?

Й тільки нам, що вас бороним, ви ні жертв, ні узливань

Не вчиняєте побожних. Ви лаштуєте похід

580 Необдуманий, а ми вам посилаєм дощ і грім.

Ви нелюбого безсмертним пафлагонця-кушніра

Обираєте стратегом, — гнівно хмурим брови ми

Й вас лякаємо, «гуркоче грім крізь пломінь блискавиць».

І покинула Селена путь одвічну, і сховав

Геліос свою світильню, і грозивсь обличчя вам

Не показувати, поки на чолі у вас Клеон.

Ви ж, проте, його обрали. Нерозсудливість давно

В вашім місті оселилась, та щоразу боги вам

Необачливі помилки обертають на користь.

590 І тепер позбутись лиха легко вас ми навчимо.

Як Клеєна, хижу птицю, за злодійство й хабарі

Ви засудите суворо і заб'єте в колодки, —

Все забудеться минуле, всі гріхи простяться вам,

Все лихе на добре вийде, і для міста, і для вас.

АНТОДА

Друга половина хору

Світлий владарю Делоса

Й скель стромовини Кінфської,

Фебе, побудь із нами!

Й ти, що в Ефесі сяє твій

Храм золотий, —

600 Нас не забудь, лідійських дів

славо й шано щаслива!

Ждемо й тебе, о вітчизни заступнице,

Рідна богине, Афіно егідодержавна!

З ними й тебе, о Діоніс,

Боже п'янкий, весь-бо Парнас

Сяйвом огнистим ти окрив,

Вождь вакханок дельфійських.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця другої половини хору

Саме в той час, як в дорогу ми ладналися до вас,

Стріла нас Селена й от що переказувала вам:

Всім афінянам від неї й їх союзникам привіт!

610 Cердиться на вас богиня — ви образили її,

А вона ж бо не словами, ділом помагає вам.

Скільки драхм на світлі в місяць зберігає вам вона?

Адже кожен з вас говорить, з дому ввечері йдучи:

«Не купуйте смолоскипів, повен місяць угорі!»

Безліч інших послуг мали ви від неї, а самі —

З ліку днів її ви збились, все перевертом пішло.

От чому її всі боги лають, — каже, — щоразу,

Як від жертовних обідів повертаються ні з чим,

Не потрапивши на свято через плутанину днів.

620 Прийде жертви день, а ви що? Чините розправу й суд.

А ще й так не раз бувало: саме піст у всіх богів,

Мемнона чи Сарпедона смерть оплакуємо ми,

Ви ж почнете узливання й смієтеся. От за те

І з Гіпербола зірвали ми вінок, коли його

Ви торік послом обрали, — не забуде він тепер,

Що за місяцем у небі слід лічити дні життя.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Виходить з дому Сократ, згодом Стрепсіад.

Сократ

Клянусь повітрям, хаосом і випаром,

Такого неотеси ще не бачив я,

Такого дурня, йолопа й безпам'ятка!

630 Зубрив якусь дрібницю, та вже й те забув,

Не встигши навіть визубрить. Сюди його,

За двері, та на світло денне викличу.

Гей, Стрепсіад! Бери тапчан та йди сюди!

Стрепсіад

(з думальні)

Не можу! Не управлюся з блощицями!

Сократ

Мерщій винось і пильно слухай.

Стрепсіад

(виходить з тапчаном)

Слухаю.

Сократ

Скажи-бо, з чого б нам почати вивчення

Наук, яких ти досі не вивчав іще?

З ладів чи, може, з розмірів, з граматики?

Стрепсіад

Та з розмірів почнімо. Обдурив було

640 Аж на два гарнці мукосій мене.

Сократ

Не те питаю. Що волієш краще ти —

Чотиримірні чи тримірні розміри?

Стрепсіад

Чотиримірні. От півчвертки взяв би я.

Сократ

Дурний ти, чоловіче!

Стрепсіад

Об заклад поб'юсь,

Чотири гарнці у півчверть вміщається!

Сократ

Та йди до лиха, бовдуре нетесаний!

А може, краще ти лади засвоїв би?

Стрепсіад

А що до хліба з тих ладів я матиму?

Сократ

Ти між людьми доладним бути вмітимеш,

650 І лад ходи військової, і танців лад

Так само, як і лад на пальцях, знатимеш.

Стрепсіад

На пальцях?

Сократ

Зевсом свідчусь!

Стрепсіад

Знаю я!

Сократ

Невже?

Стрепсіад

Хіба ж при цьому пальці треба іншого?

Ще хлопчиком маленьким ним я бавився.

Сократ

Мужлан! Невіглас!

Стрепсіад

Киньмо це, мій голубе!

Не вчитимусь цього я.

Сократ

А чого ж тобі?

Стрепсіад

Тієї… Як це?.. Мови неправдивої.

Сократ

Спочатку треба дещо інше вивчити.

Які тварини роду чоловічого?

Стрепсіад

660 Ну, це я знаю, з глузду ще не з'їхав я.

Баран, козел, собака, бик, фазан іще…

Сократ

От, бач, і помилився. Тож фазаном ти

Самця й самицю зватимеш однаково.

Стрепсіад

Це ж як?

Сократ

А так. Його й її фазаном звуть.

Стрепсіад

Так, свідчусь Посейдоном. Як же звати їх?

Сократ

Самця — фазаном, самочку ж — фазинею.

Стрепсіад

Фазиня? Здорово! Клянусь повітрям я,

Готов тобі я за одну науку цю

Крупи хоч конов ячної насипати.

Сократ

670 Знов помилка. Виходить в тебе конов — він.

А не вона.

Стрепсіад

Та як же це виходить так?

Я ж не казав, що конов — він.

Сократ

А вийшло так,

Як Клеонім.

Стрепсіад

Та як це? Поясни мені.

Сократ

За родом конов рівний Клеонімові.

Стрепсіад

Ну, друже, що той конов Клеонімові?

Він тісто місить в кипариснім кадовбі.

То як же називати?

Сократ

Називати як?

Та кінвою, так як Сострату кличеш ти.

Стрепсіад

Виходить, кінва — це вона.

Сократ

Звичайно, так.

Стрепсіад

680 То кінва й Клеоніма — це однаково.

Сократ

Ні, треба власні імена нам вивчити,

Щоб не мішать жіночих з чоловічими.

Стрепсіад

Та знаю я й жіночі.

Сократ

Ну, скажи, які?

Стрепсіад

Лісілла, Клітагора чи Деметрія.

Сократ

А чоловічі?

Стрепсіад

їх ще більше знаю я, —

Мелесій, Філоксен, Аміній, — безліч їх!

Сократ

Та це ж не чоловічі, — ну й дурний же ти!

Стрепсіад

У вас не чоловічі?

Сократ

Взагалі ніде!

Ну, як же ти покликав би Амінія?

Стрепсіад

690 Як кликав би? Сюди, сюди, Амініє!

Сократ

От бачиш, жінку кличеш ти, Амінію!

Стрепсіад

І правильно, чом не іде до війська він?

Навіщо й вчить того, шо й так відомо всім?

Сократ

Та годі, свідчусь Зевсом! Ляж-но!

Стрепсіад

Нащо це?

Сократ

В самого себе думкою заглиблюйся.

Стрепсіад

Лише не тут, благаю, не на ліжку цім!

Дозволь вже долі, на землі заглибитись.

Сократ

Ні, ні, не можна.

(Йде до думальні).

Стрепсіад

Ох, і нещасливий я!

Яку пеню блощицям я платитиму!

(Лягає на тапчані).

ОДА

Перша половина хору

Думай, міркуй, мислі збирай,

700 Мозком своїм і глуздом

Крути жвавіше!

А в безвихідь зайдеш, у кут глухий,

На іншу думку

Умом перескакуй. Солодкий сон

Геть від очей відганяй!

Стрепсіад

Ой-ой-ой!

Ой-ой-ой!

Провідця хору Хмар

Заслаб ти? Чим хворий?

Стрепсіад

Пропав я, бідолашний! Загризуть мене

710 Корінфяни, що з ліжка повилазили!

Роздирають під ребрами боки мені,

Всю висмоктують душу і кров мою п'ють,

І ядерця немов видирають мої,

І проорюють борозни в темний прохід,

Геть живцем заїдять!

Провідця хору Хмар

Та не скигли занадто вже голосно ти!

Стрепсіад

Що ж робити, скажи?

Був маєток — загув, був рум'янець — загув,

І душа — загула, і взуття — загуло.

720 Й на довершення лиха того і нещасть —

Пропадаю без сну, —

Видно, й сам загуду незабаром.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Сократ

(виходячи з думальні)

Гей, ти, що робиш? Думаєш?

Стрепсіад

Хто, я? Авжеж.

Клянуся Посейдоном!

Сократ

Що ж ти думаєш?

Стрепсіад

Чи з мене що після блощиць зостанеться.

Сократ

А, пропади ти!

Стрепсіад

Й так пропав я, голубе!

Сократ

Ти не маніжся, а щільніше кутайся!

І винайди нам довід заперечливий,

Та ще й облудний.

Стрепсіад

(до себе)

Ой, і як же витягти

730 З-під бараниці думку заперечливу?

Мовчання.

Сократ

Ану, погляньмо спершу, що він робить там?

(Розкриває ковдру над Стрепсіадом).

Гей, ти? Ти спиш?

Стрепсіад

Клянуся Аполлоном, ні!

Сократ

Натрапив?

Стрепсіад

Ні ще, свідок Зевс!

Сократ

Нічого ще?

Стрепсіад

Натрапив ось рукою наконечника.

Сократ

Невже нешвидко мислиш ти й закутаний?

Стрепсіад

Над чим же думать? Ну, скажи, Сократоньку!

Сократ

Що хочеш, перший видумай і сам скажи.

Стрепсіад

Чого я хочу — сто разів ти чув уже:

Боргів нікому не платить хотів би я!

Сократ

740 Закутайся і, на частки малесенькі

Розчленувавши думку, обміркуй цю річ,

Все розбери й розглянь уважно.

Стрепсіад

Бідний я!

Сократ

Не ворушись.

(Продовжуючи).

Якщо в думках заблудишся,

Покинь їх на часину й знов вернись до них,

Надай їм руху й закріпи у висновку.

Стрепсіад

О любий мій Сократоньку!

Сократ

Чого, старий?

Стрепсіад

Знайшов-таки я думку заперечливу.

Сократ

Доводь її.

Стрепсіад

Скажи, а що, як…

Сократ

Далі що?

Стрепсіад

Що, як найнять чаклунку-фессаліянку

750 Та з нею місяць уночі стягнути вниз

І в сундуку його сховати круглому,

Мов дзеркало, та пильно стерегти його?

Сократ

І що ж тобі це допоможе?

Стрепсіад

Як то що?

Не буде більше місяць в небі сходити,

Не буду і відсотків я платить.

Сократ

Чому?

Стрепсіад

Тому, що їх начислюють помісячно.

Сократ

Гаразд. Тепер щось інше загадаю я.

Як з тебе п'ять талантів будуть правити,

Скажи, як позову тога позбувся б ти?

Стрепсіад

760 Як? Як? Не знаю. Треба ще подумати.

Сократ

Весь час у себе не тримай думок своїх.

А відпусти в повітря, мов жука того,

За лапочку прив'язаного ниткою.

Мовчання.

Стрепсіад

Знайшов я спосіб мудрий збутись позову, —

І ти з ним будеш згоден,

Сократ

Що ж ти винайшов?

Стрепсіад

Чи в лікарів тобі траплялось бачити

Прозорчастий, гарненький камінець, що ним

Вогонь вони видобувають?

Сократ

Скло, мабуть?

Стрепсіад

Еге ж. А що, як скло те роздобуду я

780 І, поки писар позова писатиме,

Поодаль стану, прямо проти сонечка,

І позов розтоплю, по воску писаний?

Сократ

Гаразд, клянусь Харитами!

Стрепсіад

От радий я,

Що борг на п'ять талантів перекреслено.

Сократ

Тепер мерщій берись за інше.

Стрепсіад

Що ж воно?

Сократ

Як позов обернуть на супротивника,

Коли, за браком свідків, програєш його?

Стрепсіад

А дуже легко й просто!

Сократ

Ну, скажи!

Стрепсіад

Скажу:

Коли лишиться до моєї справи ще

идин лиш позов, — утечу и повішуся.

Сократ

Ет, мелеш!

Стрепсіад

Свідки боги всі, що так зроблю!

Ніхто ж покійника не позиватиме.

Сократ

Верзеш таке! Йди, більш тебе не вчитиму.

Стрепсіад

Чому? Для всіх богів, Сократе, змилуйся!

Сократ

Усе, що вивчив, зразу ж забуваєш ти.

Скажи от, що спочатку нині вчили ми?

Стрепсіад

Спочатку? Що спочатку вчили? Дай згадать.

Не те, у чім місити тісто? Як воно?

Ну, як же?

Сократ

Чи не-те, щоб до ворон ти йшов,

790 Cтарий забудьку, несусвітний йолопе?

Стрепсіад

Біда, та й годі. Що й робить, не знаю вже.

Пропав я, не навчуся язиком молоть!

Хоч ви порадьте, Хмари, бідолашного!

Провідця хору Хмар

А ось ми, діду, як тебе порадимо:

Якщо ти маєш сина повнолітнього,

Пришли його замісто себе вчитися.

Стрепсіад

Є в мене син — вродливий і хороший він,

А вчитися не хоче. Що я вдію тут?

Провідця хору Хмар

Й ти терпиш?

Стрепсіад

Надто вже міцний, кремезний він,

800 Ще й родом від Кесіри гордовитої.

А все ж піду по нього. Не послухає,

То хоч би й що, його я з дому вижену.

(До Сократа).

Зайди до себе й трохи підожди мене.

(Виходить).

АНТОДА

Друга половина хору

(до Сократа)

Бачиш тепер, скільки добра

Маєш від нас, єдиних

Богинь прихильних!

У всьому, що скажеш, готовий він

Тебе послухать.

Поглянь, цілком очманів старий,

810 Явно схитнувся з розуму.

Отже, тепер швидше тягни з нього усе,

Що впаде до рук. Щастя таке

Скоро минутись може.

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

З дому виходять Стрепсіад і Фідіппід.

Стрепсіад

Клянусь туманом, дома не зостанешся!

Іди, гризи стовпи будов Мегаклових!

Фідіппід

Та що з тобою? От чудний ти, батечку!

Зевс-олімпієць — свідок, збожеволів ти!

Стрепсіад

Дивіться-но! Зевс-олімпієць! Дурощі!

Як вигнався, а й досі в Зевса вірує!

Фідіппід

820 Чого ж смієшся?

Стрепсіад

Та сміюся з тебе я:

Ти ж не дитина, щоб байкам тим вірити.

Ходи-но ближче, більшого дізнаєшся.

Таке скажу, що станеш враз дорослим ти.

Але гляди ж, нікому не кажи про це!

Фідіппід

Гаразд. Ну й що ж то?

Стрепсіад

Зевсом щойно клявся ти?

Фідіппід

Авжеж.

Стрепсіад

От бачиш, як важливо вчитися:

Нема вже, синку, Зевса.

Фідіппід

Ну, а хто ж тепер?

Стрепсіад

Якийсь царює Вихор, — Зевса вигнав він.

Фідіппід

Ну, й що ти мелеш?

Стрепсіад

Правда це, повір мені.

Фідіппід

830 І хто сказав це?

Стрепсіад

Та Сократ із Мелоса

І Херефонт, що скік блохи вимірює.

Фідіппід

І то на стільки з глузду з'їхав ти,

Що віриш їм, скаженим!

Стрепсіад

Більше чемності!

Не мов погано про людей освічених,

Достойних і розумних. Для ощадності

Ніхто із них не бриється, не мажеться,

Не ходить в баню митись. Ти ж майно моє

Так змилюєш, неначе я в труні уже.

Іди-но краще замість мене вчитися!

Фідіппід

840 Чого ж в них можна доброго навчитися?

Стрепсіад

Ото ще! Та всього, що зветься мудрістю!

Збагнеш, який ще неук грубошкірий ти.

Але зажди на мене тут хвилиноньку.

(Йде до Сократового дому).

Фідіппід

(сам)

І що ж робити? Збожеволів батько мій.

Чи встановить опіку над недоумком,

Чи гробарям сказати, що готовий він?

Стрепсіад

(приносить пару фазанів)

Скажи-но, як би птицю ти назвав оцю?

Фідіппід

Фазан.

Стрепсіад

Ну, добре. А оцю ти як назвеш?

Фідіппід

І це фазан.

Стрепсіад

Обидві? Ну й смішний же ти!

850 Надалі не кажи так. Називай його

Тепер фазаном, а її — фазинею.

Фідіппід

Фазинею? То от яких ти мудрощів

Тут у новітніх научився велетнів!

Стрепсіад

Та й іншого багато. Лиш од старості

Відразу й забуваю все, що вивчу я.

Фідіппід

Мабуть, тому-то й плащ ти свій посіяв там?

Стрепсіад

Та не посіяв, а промудрував його.

Фідіппід

А де ж ти, безголовий, черевики дів?

Стрепсіад

Взяв їх Перікл той «на належні витрати».

860 Ходім же швидше. Потім жируватимеш,

А зараз батька слухай. Тож і я тебе,

Лепетуна, послухав шестирічного,

Й за перші гроші, у суді зароблені,

Придбав тобі візочка на Діасіях.

Фідіппід

Гаразд, але щоб потім ти не каявся.

Стрепсіад

Ну, добре, що послухав. Гей, сюди, сюди,

Виходь, Сократе. Сина я привів тобі,

Хоч ледь його умовив.

Сократ

(виходить)

Він дитина ще,

Не звик у нашім кошику гойдатися.

Фідіппід

870 Бодай би сам ти на гіллі гойдався тут!

Стрепсіад

Геть, до ворон!

Так лаяти учителя?

Сократ

Ну, «на гіллі»! А як погано вимовив!

Ще й губи починає він копилити!

Хіба ж йому навчитися оскарження,

Подання, позивання, заперечення?

А втім, Гіпербол за талант всього навчивсь.

Стрепсіад

Пусте, навчиться! Тямовитий зроду він.

Сказати правду, ще хлоп'ям малесеньким

880 Ліпив хатки він, човники видовбував,

Вмів із цурпалок змайструвати возика,

Жабок з лушпинок яблучних. Ти ж думав як?

Отож нехай навчається обох наук, — і кращої, і отієї гіршої,

Що кращу може подолати кривдою.

А ні, то хоч одної — неправдивої.

Сократ

Хай Правий і Неправий тут навчать його,

А я піду.

Стрепсіад

То пам'ятай, повинен він

Уміти всяку правду заперечити.

Хор співає і танцює.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

Правий — в простій одежі,

Неправий — в модному платті філософа.

Правий

А виходь-но сюди, покажись глядачам,

890 Хай побачать, який ти зухвалий крутій.

Неправий

Я — до послуг твоїх. На очах у людей

Я тим легше тебе знищу словом своїм.

Правий

Знищиш — ти? А ти хто ж?

Неправий

Я — наука.

Правий

Крива.

Неправий

А здолаю тебе, хоч і Правим зовеш

Ти себе.

Правий

Але як? Мудруванням яким?

Неправий

Та новітніх думок я багато знайду.

Правий

Бур'янами вони розцвітають тепер

У безглуздих людей.

Неправий

Ні, в розумних людей.

Правий

Без жалю тебе знищу я.

Неправий

Як же, скажи?

Правий

900 Cловом правди.

Неправий

А я з заперечень почну,

І спростую усе, й доведу, що ніде

Тої правди нема.

Правий

Правди, кажеш, нема?

Неправий

Ну, скажи, де ж вона?

Правий

У безсмертних богів.

Неправий

Де ж та правда в богів? Не загинув же Зевс,

Хоч і рідного батька свого закував

У кайдани?

Правий

Ого! Бач, до чого дійшло, —

Аж недобре мені! Дайте цебрик мерщій!

Неправий

Ах, ти, дурню старий! Вижив з розуму ти!

Правий

Безсоромний розпутник, нахаба гидкий!

Неправий

910 Ці слова — мов троянди мені.

Правий

Скоморох!

Неправий

Мов вінок із лілей!

Правий

Батьковбивця бридкий!

Неправий

Сам не знаючи, ллєш мені дощ золотий!

Правий

Та раніш тобі пельку свинцем залили б!

Неправий

А тепер це найкраща оздоба мені!

Правий

Ну, й зухвалий же ти!

Неправий

А ти — дрантя старе!

Правий

Через тебе уже

Навіть хлопчики вчитись не хочуть тепер.

Та збагнуть всі афіняни скоро, чого

Ти навчаєш отих безголових людей.

Неправий

920 Ти жахливо брудний!

Правий

Ну, а ти — чепурний.

А недавно ти старцем блукав по світах

І місійцем Телефом себе називав

І з торбини глодав

Панделетових мудрощів крихти.

Неправий

Жаль тих мудрощів…

Правий

Жаль божевілля твого!

Неправий

…Про які ти згадав.

Правий

Жаль і міста того,

Що годує тебе —

Безневинної молоді згубу й ганьбу.

Неправий

(показуючи на Фідіппіда)

Чи тобі ж її вчити, шкарбане старий?

Правий

930 Так, нехай хоч його урятую, щоб він

Вмів не тільки вправлятись в пустих балачках.

Неправий

(до Фідіппіда)

Йди до мене, хлопчино, хай сказиться він!

Правий

Ой заплачеш, хай пальцем торкнешся його.

Провідця хору Хмар

Годі лаятись вам і сваритися тут!

(До Правого).

Покажи нам, якої науки учив

Ти старі покоління.

(До Неправого).

А ти познайом

З вихованням новим, щоб, послухавши вас,

Сам би вчителя вибрав хлопчина собі.

Правий

Я хоч зараз готов.

Неправий

Я так само готов.

Провідця хору Хмар

940 Ну, то хто ж говоритиме

Першим із вас?

Неправий

(показуючи на Правого)

Уступаю йому.

Я ж пізніше на мову його відповім

І, мов стрілами, градом нових міркувань

І дотепних словечок засиплю його.

А коли, наостанку, і писне він щось,

То я прямо в обличчя і в очі йому

Стільки доводів роєм осиним сипну,

Що під ними він тут же й загине.

АГОН ПЕРШИЙ

ОДА

Перша половина хору

950 Треба тепер кожному з вас

Влучним, дотепним словом,

Блиском ідей, грою думок

Нам довести виразно,

Хто з-поміж вас кращий митець

Славного красномовства.

Мудрості всій нині настав

Час небезпек, випробувань, —

Друзі мої за неї тут

Розпочали змагання.

ЕПІРРЕМА

Провідця хору

(до Правого)

960 Ти, що нрави старих поколінь уквітчав похвали гомінкої вінками,

Нині голос гучний піднеси й розкажи про звичаї, що їх уподобав.

Правий

Отже, я розкажу вам про те, як колись виховання юнацтва велося,

Коли я, справедливості друг, процвітав і чеснота була у пошані.

Перш за все нам на вулиці крику хлоп'ят не доводилось чути ніколи.

Звідусіль-бо гуртками пристойно вони прямували у дім кіфариста,

Повсякчас у легенькій одежі своїй, хоч би й сніг на них сипав крупою,

А сідаючи, навхрест не клали колін, і навчав їх музика співати

«О Палладо, ти грізно руйнуєш міста» або «Луни далекосяжні»,

І заводили повагом всі в однолад, за прабатьківським звичаєм давнім.

970 А почав би хто пустощі, жарти які, або витівок тих витинати,

Що силкуються їх, на Фрініда зразок, витворяти тепер сміховинно,

То відразу б дістав прочуханки отой, хто насмілився Муз ображати.

А в палестрі сідаючи, хлопцям усім простягати належало ноги.

Щоб сторонньому оку не можна було запримітити щось непристойне,

А вставали, то й слід після себе в піску мусив кожен тоді зарівняти,

Щоб закоханим обрису юних принад не лишати на сласну спокусу.

Жоден хлопчик оливою тіла тоді не мастив собі нижче од пупа,

Й кучерявився юний між стегон пушок, так, неначе на свіжім гранаті,

Сам не біг до коханця наввипередь він, не заводив солодкої мови,

980 Не поводив очима у томній жазі, сам себе пропонуючи звабно.

За вечерею дітям не вільно було вибирать собі редьку найкрашу.

Чи від старших раніше укріп запашний та селеру зі столу хапати,

Наїдатися риби, дроздом ласувать або ногу на ногу закласти.

Неправий

О, яка це старизна! Діполій часи і цикад золотих у волоссі,

Дні Кікідових од і Буфоній гучних!

Правий

Так, старі це часи і звичаї,

Та бійців марафонських зростило на них старовинне моє виховання.

А тепер у м'які загортатись плащі юнаків ти ізмалку навчаєш.

Я готов удавитись, коли подивлюсь, як у танці на Панафінеях

Прикривають щитом вони стегна свої, не соромлячись Трітогенеї.

990 Отже, сміло, юначе, до мене іди, обери собі правди науку.

Ти навчишся майдани гучні зневажать, уникати залюднених лазень,

Гидувати огидними вчинками, глум випікати палаючим гнівом,

Перед старшими ввічливо з місця вставать, коли входять вони до кімнати;

Не робить неприємностей рідним батькам, взагалі не чинити лихого,

Щоб твоя соромливість окрасу тобі, а для інших зразок становила;

Не вриватись в домівки пустих танцівниць ні на вроду їх рот роззявляти,

Щоб за яблуко ласки продажної їх не позбутися доброї слави,

Не перечити батьку ні в чім, не взивать за старого Япета старішим,

Не платити невдячністю злою йому за турботи його довголітні.

Неправий

1000 Як послухаєш, хлопче, поради його, То клянусь Діонісом, ти станеш

На синків Гіппократових схожий, синком ти матусиним зватися будеш.

Правий

І, здоровий, квітучий, міцний, ти свій час у гімнасіях будеш проводить,

А не в дотепах пишних, як люблять тепер, на міському вправлятись майдані,

Чи у позвах крутійських, нікчемних, дрібних по судах цілоденно тягатись.

Ти в гаях Академії, в тиші олив плодовитих гулятимеш скромно

Із розумним ровесником, в світлих вінках з очеретяних білих листочків.

Аромати дзвіночків вчуватимеш там і тополі сріблястої шелест,

На дозвіллі радіючи в час весняний, коли ясен з платаном шепоче.

1010 Як моїх ти послухаєш добрих порад

І всією душею пристанеш на них, будеш завжди міцний,

Будуть груди могутні, обличчя ясне,

Плечі сильні, кремезні, короткий язик,

Зад великий, гладкий і малий передок,

А волієш на звичай новий перейти —

Буде завжди у тебе обличчя бліде,

Плечі немічні, згорблені, груди вузькі,

Довжелезний язик, зад маленький, худий,

Передок завеликий і слів — без кінця, і привчиш ти себе

1020 Все погане, ганебне вважать за добро,

А добро — за ніщо.

На додаток до всього погрязнеш увесь

В Антімахове блудне паскудство.

АНТОДА

Друга половина хору

О, золотих мудрості веж

Ти охоронче славний!

Мова твоя запашно так

Скромності квітом сяє!

Добре жилось людям колись

В давні часи щасливі!

(До Неправого).

1030 Отже, тепер треба й тобі,

Слів красномовних майстре,

Словом новим вразити нас, —

В тебе суперник сильний!

АНТЕПІРРЕМА

Провідця хору Хмар

Всю зброю доводів у хід повинен ти пустити,

Щоб переспорити його й не викликати сміху.

Неправий

Давно палаю серцем я, горю від нетерпіння

Всі доводи противника нещадно розтрощити.

Мене Неправим через те й прозвали між учених,

Що зважився найперший я у позовах судових

1040 Змагатися з законами й доводити противне.

Проте чи не дорожче нам від тисячі статерів —

Хоч і кривим іти шляхом, а все ж перемагати?

(До Фідіппіда).

Поглянь, як осоромлю я це хибне виховання.

Не дозволяє він тобі у теплій ванні митись.

(До Правого).

Скажи, за віщо ганиш ти купання в теплих банях?

Правий

Бо то найгірше зло — вони розслаблюють людину.

Неправий

Стривай! Тепер попався ти і не втечеш од мене,

Скажи, хто з Зевсових дітей найдужчий, найсміліший,

Хто з них, на погляд твій,

трудом найбільшим потрудився?

Правий

1050 Cлавнішого нікого я не знаю від Геракла.

Неправий

А де ж холодні бачив ти «Гераклові» купелі?

І хто мужніший був, як він?

Правий

Такі ось викрутаси

Із молоді балакунів і роблять цілоденних,

Що бані переповнюють, в палестрі ж їх не видно.

Неправий

Промови на майданах ти ганьбиш, а я їх славлю.

Коли б це щось лихе було, Гомер не змалював би

Промовцем Нестора і з ним всіх однодумців мудрих.

Тепер про красномовство. Ти вправлятися у ньому

Забороняєш юнакам, я ж, навпаки, їм раджу.

1060 ти скромності навчаєш їх. Дві помилки страшенні!

Скажи, чи бачив ти коли, щоб сильним хто чи славним

Став через скромність?

Доведи, застав мене мовчати.

Правий

Не раз я бачив.

От Пелей меча дістав за скромність

Неправий

Меча? Ну й нагорода ж це чудова бідоласі!

А от Гіпербол з ліхтарів, шахраювавши вміло,

Не меч — талантів сотню мав,

от Зевсом присягаюсь!

Правий

Здобув ще скромністю Пелей Фетіду за дружину…

Неправий

Що кинула його й втекла.

Не був він сластолюбний,

Не ласий з нею в ліжку він всі ночі ночувати.

1070 д жіНці хтивій — любо це. А ти — стара

кандиба!

(До Фідіппіда).

Бач, хлопче мій, куди веде повстримлива звичайність,

Скількох вона тебе утіх і радощів позбавить —

Ігр, хлопчиків, жінок, вина, веселощів, бенкетів.

А без усіх принад оцих навіщо й жить на світі?

Та хай вже! Перейдім тепер до нахилів природних.

От закохавсь ти, впав у гріх, звів жінку і попався.

Пропав! Бо ти неговіркий. А підеш ти зі мною —

Віддайсь природі, смійсь, танцюй, злим не вважай нічого.

Як упіймають на блуді, умій одговоритись,

1080 Що ти не винен тут нічим. Пошлися і на Зевса,

Адже коханню і жінкам не раз він піддавався.

То як же, смертному, тобі від бога дужчим бути?

Правий

А вставлять редьку в зад йому і вискубають шерстку,

То як він доведе тоді, що він не товстозадий!

Неправий

А хоч би й товстозадий, чим погано це?

Правий

Чого ж бо ще зазнати можна гіршого?

Неправий

Що скажеш, як на цьому розіб'ю тебе?

Правий

Та змовкну, шо ж інакше?

Неправий

От скажи мені,

Судовики у нас з яких?

Правий

1090 Із товстозадих.

Неправий

То ж бо й є.

Поети-трагіки з яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Правильно.

Ну, а промовці із яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Отже, сам

Збагнув ти, що дурниць наплів?

Тепер на глядачів поглянь, —

Яких тут більш?

Правий

Та от дивлюсь.

Неправий

Що ж бачиш ти?

Правий

Клянусь богами, більшість тут

Із товстозадих. І того

1100 Принаймні знаю, і цього,

І кучерявого того.

Неправий

Що ж скажеш ти?

Правий

Блудяги, подолали ви!

В ім'я богів, візьміть у мене плащ оцей, —

До вас перебігаю.

(Кидає свій плащ і втікає).

Неправий

Ну, як, додому сина взяти хочеш ти

Чи хай у мене вчиться красномовності?

Стрепсіад

Учи, тримай у шорах, пам'ятай лише,

Гостри обидві хлопчакові щелепи,

Щоб гриз маленькі однією позови,

1110 А другою й великі перегризти вмів.

Неправий

Та не турбуйся, вченим він повернеться.

Фідіппід

(до себе)

Ой ні, змарнію, стану жовтий, зморений.

Неправий веде хлопця в думальню.

Провідця хору Хмар

Ідіть собі!

(Вслід Стрепсіадові, що йде до свого дому).

А ти про це ще, мабуть, пошкодуєш!

(До глядачів).

Хочу, судді, вам сказати, скільки вигід буде вам,

Як прихильно, по заслузі, наш оціните ви хор.

Перше — як поля орати вам весною прийде час,

Вам ми першим дощ проллємо, а сусідам вже пізніш.

Будем вам охороняти ваші ниви й виноград,

1120 Щоб ні спека їх не била, ані злива дощова.

А не буде хто із смертних шанувати нас, богинь,

Хай він знає, не минеться без покари це йому:

Ні вина, ані пшениці не здобуде з поля він;

Щойно лози виноградні чи оливи зацвітуть —

Все загине: мов із пращі, зразу винищимо все.

Запримітим — цеглу сушить, — заллємо її дощем,

На покрівлі черепицю градом круглим поб'ємо.

Схоче справити весілля, — сам, хто з друзів чи з рідні, —

Цілу ніч ми лити будем, так що зводить краще він

1130 Без дощу в Єгипті скніти, ніж неправдою судить.

ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ

Стрепсіад

(виходить з дому з мішком за плечима, лічить на пальцях)

Ще п'ятий і четвертий, потім третій день,

Та другий, і, нарешті, той, що я його

Найбільш боюсь, лякаюсь і ненавиджу, —

Старий і молодий то день. Усі, кому

Я винен, в день той в пританею позови

На мене подадуть, щоб погубить мене,

А я у них проситиму полегкості:

«Не стягуй нині боргу з мене, голубе»,

З тим «зачекай», а те «даруй». — «Нічого так

1140 Ми, — скажуть, — не одержимо», і вилають

Дурисвітом, та ще й судом страхатимуть.

Ну, що ж, судіться, а мені то байдуже,

Аби лиш Фідіппід мій промовляти вмів.

Постукаю до думальні й дізнаюся.

(Стукає).

Гей, гей! Агов!

Сократ

(виходить з дверей)

Вітання Стрепсіадові!

Стрепсіад

Й тобі вітання! Спершу ось візьми оце, —

(Дає йому мішок).

Повинні ж ми учителю віддячити.

Скажи, чи тої мови сина ти навчив,

Яку мені недавно сам пояснював?

Сократ

1150 Навчив.

Стрепсіад

Гаразд! О всецарице хитрощів!

Сократ

Віднині позов хоч який ти виграєш.

Стрепсіад

Якщо й при свідках брав я гроші в позику?

Сократ

Тим краще! Хай тих свідків будуть тисячі!

Стрепсіад

(співає, пританцьовуючи)

У крик тоді я голосно кричатиму!

О-го! Бодай би, лихварі, подохли ви,

І з позиками вашими, й відсотками!

Тепер мені нічого ви не зробите.

Такий-бо у домі моїм

Дивний син росте, — язиком

1160 Виблискує він двогострим.

Мій щит, сім'ї рятунок, ворогів чума,

Він визволитель батька з незліченних бід.

(До Сократа).

Іди-но швидше і сюди поклич його.

Сократ заходить до свого дому.

Дитино, сину!

Виходь із дому,

Послухай батька!

Сократ

(виходить разом з Фідіппідом)

Ось і парубок цей.

Стрепсіад

Любий мій! Любий мій!

Сократ

Забирай додому сина.

(Вертається до свого дому).

Стрепсіад

1170 О-го, дитя! Оце-то так!

По-перше, рад твоє я личко бачити.

Тепер крутійством, вмінням сперечатися

І звичним цим, улюбленим «що кажеш ти?»

Воно розквітло. Скривдивши, образивши,

Ти скривдженого вміло удаватимеш.

Та й вигляд маєш справжнього ти аттика!

Ну, то рятуй же, як раніш губив мене.

Фідіппід

Та що ж тебе страшить?

Стрепсіад

Старий і новий день.

Фідіппід

А що ж це за «старий і новий день»?

Стрепсіад

Це день,

1180 Коли мене потягнуть до пританії.

Фідіппід

Пропаще їхнє діло! Чи можливо ж це,

Щоб з однієї днини дві зробилося!

Стрепсіад

Це неможливо?

Фідіппід

Аж ніяк. Адже старій

Не можна разом бути й молодицею.

Стрепсіад

Та це ж закон.

Фідіппід

Я думаю, закону суть

Не зрозуміли.

Стрепсіад

Як же розуміть його?

Фідіппід

Старий Солон — народолюбець справжній був.

Стрепсіад

Але «старий і новий день» до чого тут?

Фідіппід

Два дні для скарг судових і для позовів

нот Установив він — день старий і новий день,

Щоб починать їх розгляд з новомісяччя.

Стрепсіад

Ну, а старий навіщо ж день?

Фідіппід

На те, чудний,

Щоб винуватець мирно із позивачем

Напередодні міг договоритися,

А ні — то в новомісяччя на суд прийти.

Стрепсіад

Чому ж тоді притани й в новомісяччя

Стягають мито, і в «старий та новий день»?

Фідіппід

Вони це діють, наче жрець-випробувач:

Щоб митні швидше проковтнути грошики,

1200 Вони їх ще напередодні пробують.

Стрепсіад

Гаразд.

(До глядачів).

Чого ж ви, дурні, тут розсілися?

Для мудріїв пожива, купа каменю,

Число порожнє, стадо, битий посуд ви!

На честь собі і синові на радощах

Я заспіваю пісні величальної:

«Ти щасливий, Стрепсіад!

Сам удався мудрий ти

Й сина молодця зростив!»

Це потвердять друзі всі

1210 І сусіди, —

Завидно їм, що словом ти в судах перемагаєш.

Ходім додому, — от тепер тебе я почастую!

Входять у дім Стрепсіада.

ЕПІСОДІЙ ШОСТИЙ

Входить Пасій і веде за собою свідка.

Пасій

Невже я мав би ще й борги прощать йому?

Ніколи!

Краще вже було без сорому

Нагнать його, ніж починати позов цей.

А я тепер, щоб власні гроші вирвати,

Тебе тягну за свідка, й лютим ворогом

Напевне стану землякові доброму.

1220 Та поки жив, не поганьблю вітчизни я.

(Гукає).

Гей, кличу Стрепсіада в суд!

Стрепсіад

(виходить напідпитку)

Ти хто такий?

Пасій

«На день старий і молодий».

Стрепсіад

(до свідка)

За свідка будь:

Два дні назвав він. У якій же справі суд?

Пасій

Дванадцять мін ти в мене взяв, щоб сірого

Коня купити.

Стрепсіад

Чуєте? Коня купить!

Та знають всі, що коней я ненавиджу.

Пасій

Клянусь, ти Зевсом присягавсь віддати борг.

Стрепсіад

Клянуся Зевсом, ще мій Фідіппід тоді

Не знав науки неспростовних доводів.

Пасій

1230 Отже, тепер і боргу ти зрікаєшся?

Стрепсіад

А то яку ж би користь мав з науки я?

Пасій

Й ім'ям богів готовий ти поклястися?

Стрепсіад

Яких богів?

Пасій

Гермеса, Зевса…

Стрепсіад

Свідок Зевс,

Готовий, ще й в додачу три оболи дам!

Пасій

Бодай би ти загинув, безсоромнику!

Стрепсіад

Натерти б сіллю, вийде з тебе добрий міх!

Пасій

Ти ще й глузуєш?

Стрепсіад

Відер так на шість, мабуть.

Пасій

Клянуся Зевсом і всіма богами я,

Це так тобі не пройде!

Стрепсіад

Ну, й дивуєш ти!

1240 Богами й Зевсом клястись — сміх для вченого!

Пасій

За все це згодом ще даси ти відповідь.

А зараз не затримуй і кажи мені:

Чи вернеш гроші?

Стрепсіад

Постривай хвилиночку.

Тобі ґрунтовну зараз дам я відповідь.

(Заходить до свого дому).

Пасій

(до свідка)

Як ти вважаєш — що він зробить? Верне борг?

Стрепсіад

(повернувшись із кінвою)

Де той, що гроші з мене править? Ну, скажи,

Це що таке?

Пасій

Що ж може бути? Конов це.

Стрепсіад

І ти ще гроші хочеш з мене правити?

1250 Та навіть і обола я не дам тому,

Хто цю ось кінву називає коновом.

Пасій

Не віддаси?

Стрепсіад

Та, видно, й не подумаю.

А чи не потрудився б ти забратися

Геть від дверей?

Пасій

Та я піду, а тільки знай:

Не житиму, як в суд не притягну тебе.

(Виходить разом із свідком).

Стрепсіад

(йому навздогін)

То більше, ніж дванадцять мін, утратиш ти!

Але тобі лихого не бажаю я,

Хоч і назвав ти здуру кінву коновом.

ЕПІСОДІЙ СЬОМИЙ

Аміній

(входить)

Ой-ой! Ой-ой!

Стрепсіад

Ого!

1260 Хто там так гірко плаче? Не голосить то

Якийсь божок плаксивий з драм Каркінових?

Аміній

Хто я такий — дізнатись ви бажаєте?

Нещасна я людина!

Стрепсіад

Ну, то йди собі.

Аміній

О божество жорстоке! Доле зла, що мій

Розбила повіз! О Палладо-згубнице!

Стрепсіад

«Що ж злого заподіяв Тлеполем тобі?»

Аміній

Ти не глузуй, мій друже! Краще синові

Скажи, щоб швидше гроші повернув мені,

Бо в мене вже до скрути докотилося.

Стрепсіад

1270 Які ж то гроші?

Аміній

В мене ним позичені.

Стрепсіад

Погані в тебе справи, як погляну я.

Аміній

Божуся, — коней гнав я й випав з повозу.

Стрепсіад

А сам таке ти мелеш, мов з осла упав.

Аміній

Це ж як — мелю? Вернути гроші хочу я.

Стрепсіад

Ні, видно, ти не при своєму розумі.

Аміній

Як так?

Стрепсіад

Здається, в тебе чи не мозку струс.

Аміній

Клянусь Гермесом, потягну я в суд тебе,

Якщо не вернеш грошей.

Стрепсіад

От скажи мені,

Як ти вважаєш: чи на кожну зливу Зевс

1280 Нову збирає воду, чи ту саму знов

З землі здіймає вгору сила сонячна?

Аміній

Не знаю я, та й ні до чого це мені.

Стрепсіад

Хіба ж ти правосильний гроші правити,

Як на небесних явищах не знаєшся?

Аміній

Якщо тобі сутужно, то віддай мені

Хоч лихву.

Стрепсіад

Лихву? Що воно за звір такий?

Аміній

А це — коли із кожним днем і місяцем

Поволі більше й більше виростає борг

З упливом часу.

Стрепсіад

Це ти мовив правильно.

1290 Ну, а скажи, про море як ти думаєш,

Стає воно повнішим?

Аміній

Свідчусь Зевсом, ні!

Йому не поповнішать.

Стрепсіад

Бідолашний ти!

Якщо без краю хвилі рік приймаючи,

Все ж море не повнішає, то як же ти

Свої зростити гроші сподіваєшся?

Чи не забрався б від мого ти дому геть?

(До слуги).

Подай стрекало!

Аміній

(до глядачів)

Будьте всі ви свідками.

Стрепсіад

Рушай, чого спинився? Но, буланчику!

Аміній

Чи не зухвала ж це наруга?

Стрепсіад

Зрушиш ти?

ізоо д то штрикну під хвіст, як орчикового!

Таки тікаєш? І не ждеш, щоб я тебе

Двигнув з твоїми кіньми і колесами!

Аміній тікає, Стрепсіад вертається до свого дому.

ОДА

Перша половина хору

Оце воно — в злих звичаях залюблення!

Зарозумілий дід

Всі гроші заборговані

Загарбати збирається!

Не далі ж, як сьогодні з ним

Зла пригода скоїться,

Й доведеться мудрієві нашому

1310 Усю плутню, всі каверзи

Спокутувати тяжко.

АНТОДА

Друга половина хору

Здається нам, дідок оцей

знайшов-таки

Те, що давно шукав:

Вже й проти правди син його

Уміє сперечатися

І мовою брехливою

Побивати кожного,

Хоч би й тричі сам неправий був,

Та скоро, скоро схоче дід,

1320 Щоб онімів синочок.

ЕПІСОДІЙ ВОСЬМИЙ

Стрепсіад

(вибігає з дому, за ним біжить Фідіппід)

Ой-ой! Ой-ой!

Сусіди, друзі, приятелі, родичі!

Рятуйте, хто як може! Тяжко б'ють мене!

Голівонько нещасна! Бідні щелепи!

Ти батька б'єш, мерзотнику?

Фідіппід

Так, батька б'ю.

Стрепсіад

(до глядачів)

Ви чули, признається сам, що б'є!

Фідіппід

Атож.

Стрепсіад

Мерзотник, харцизяка, батьковбивця ти!

Фідіппід

Полай, полай ще трохи! Невдогад тобі,

Яка для мене втіха — лайку слухати!

Стрепсіад

1330 Ах, товстозадий!

Фідіппід

Осипай трояндами!

Стрепсіад

Ти батька б'єш?

Фідіппід

Ще й доведу, клянусь тобі,

Що б'ю по праву.

Стрепсіад

Он як, мерзосвітнику!

Та хто ж дав право бити батька рідного?

Фідіппід

Ось доведу — й переконаю враз тебе.

Стрепсіад

Ти доведеш?

Фідіппід

О, дуже просто й легко це.

Котрою скажеш сперечатись мовою?

Стрепсіад

Котрою ж це?

Фідіппід

Кривою чи правдивою?

Стрепсіад

Зевс бачить, дурню, не на те я вчив тебе

В судах змагатись, щоб тепер ти каверзно

1340 Мені доводив, ніби справедливо це

Й похвально — сину бити батька рідного.

Фідіппід

Усе це так я маю довести тобі,

Щоб ти не міг, почувши, й суперечити.

Стрепсіад

Що ж, слів твоїх готовий я послухати.

АГОН ДРУГИЙ

ОДА

Перша половина хору

Подумай, старче, як цього противника

Тобі подолати.

В собі не мавши певності, не був би він

Такий безсоромний.

У нього, видно, є підстави, — надто в нім

1350 Буяє зухвалість.

ЕПІРРЕМА

Провідця хору Хмар

Та ви громаді розкажіть, чому і як між вами

Розпочалася сварка ця, — зробіть це неодмінно.

Стрепсіад

Як і чому розпочали ми лаятися вперше,

Я вам скажу. Після обіду, — певно, й вам відомо,

Взять ліру я його прошу і трохи поспівати

Із Сімонідових пісень, — як «барана» обстригли.

А він відмовив, що дурний це звичай — за чарками

Співать під ліру, мов жінки, що ячні крупи мелють.

Фідіппід

Хіба ж не мусив я тебе побить, ще й потоптати?

1360 Cпівати загадав мені й частуєш, мов цикаду!

Стрепсіад

Отак же само, як тепер, і дома говорив він.

Ще й Симоніда узивав поетом препоганим.

Хоч через силу, а себе я стримував спочатку,

А далі попросив його узяти віття мирта

Й Есхіла почитать мені. А він говорить прямо:

«Так, я Есхіла визнаю серед поетів першим —

В балаканині гомінкій, в нескладнім велемовстві».

Як ви вважаєте, чи міг я серцем не скипіти?

Проте, свій прикусивши гнів, сказав я: «То принаймні

1370 Щось із новіших прочитай розумне і дотепне».

Із Евріпіда він почав про те, — й сказати сором! —

Як одноматерню сестру звів брат її безчесний.

Ну, тут уже не стерпів я і з лайкою й ганьбою

Дав добру нагінку йому. А потім, як звичайно,

За словом слово, та й пішло! Як схопиться він раптом

Та й ну душить, товкти мене, гатити й лупцювати!

Фідіппід

Хіба ж не варто, адже ти не хвалиш Евріпіда

Премудрого?

Стрепсіад

Премудрого? О, я тобі сказав би!

Але ти знов поб'єш мене.

Фідіппід

Поб'ю, Зевс бачить, і за діло!

Стрепсіад

1380 За діло? Де ж бо сором твій! Тебе ростив

я змалку,

В дитячім лепеті твої я вгадував бажання!

Ти тільки вимовиш: «Пи-и», даю тобі я пити,

Попросиш «папи» — я в ту ж мить ліплю м'якушку

хліба;

Не встигнеш мовити «е-е», несу тебе за двері

І там потримаю… А ти почав мене душити,

І хоч кричав, і ойкав я,

Й просивсь надвір, проте мене,

Негіднику не виніс ти,

А все душив, і мусив я

1390 під себе наробити.

АНТОДА

Друга половина хору

Мабуть, серця аж тріпотять у молоді —

Всі ждуть його мови.

Якщо він зможе балакнею виправдать

Свої неподобства,

Ми навіть горошинки не дамо тоді

За шкуру старіших.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця хору

Тож постарайся, знань нових вигаднику й ковалю,

Так промовляти, щоб здалось, що правду ти говориш.

Фідіппід

Як любо знатись на нових науках напутенних

1400 І застарілі звичаї свідомо зневажати!

Не міг докупи й трьох я слів без помилки зліпити.

А з того часу, як мене віднадив він од цього,

В турботи, мислі і слова я витончені вдався

І можу довести, що сам карати батька властен.

Стрепсіад

Ні, бався кіньми, свідок Зевс! Вже краще годувати

Для тебе коней четверо, ніж гинути з побоїв.

Фідіппід

Вернусь до думки, на якій в розмову ти втрутився,

Тебе спитаю спершу я:

Ти бив мене малого?

Стрепсіад

Я? Для твого ж добра я дбав про тебе.

Фідіппід

А скажи-бо,

Чом з добрим наміром і я тебе не можу бити,

Якщо однаково — побить чи кращого бажати?

Чом спину під удари ти підставити не згоден,

А я повинен? Адже я теж вільним народився.

Хай діти плачуть, думав ти, а батькові — не личить?

Це, скажеш, давнім для дітей встановлено звичаєм.

Тобі на це я відповім: старі — подвійно діти,

Суворіше, ніж молодих, старих карати треба,

Бо помилятись — це для них річ зовсім непростима.

Стрепсіад

1420 Немає ж звичаю ніде батькам таке терпіти.

Фідіппід

А хто ці звичаї завів, не був така ж людина,

Як ти і я, й не умовляв так само предків словом?

Чому ж і я новий закон не можу запровадить,

Щоб за побій могли й сини батьків відлупцювати.

А про синці, що мали ми до видання закону,

Забудьмо й попустімо їм безкарними лишитись.

На півнів подивіться ви й на будь-яку тварину —

Як дістається в них батькам! А чим вони різняться

Від нас? Лиш тим, що в них нема написаних законів.

Стрепсіад

1430 Якщо від півнів приклад ти у всьому хочеш брати,

Чом не їси ти кізяків, на сідало не лазиш?

Фідіппід

Та це ж бо зовсім не одно, — так і Сократ вам скаже.

Стрепсіад

Ну, то не бий мене, а ні, сам потім пожалкуєш.

Фідіппід

Чому?

Стрепсіад

Як я тепер тебе, так і свого ти сина,

Коли він родиться, карай.

Фідіппід

Якщо ж його не буде?

То я наплакався дарма, а ти й помреш зі сміхом?

Стрепсіад

(до глядачів)

Здається, приятелі, це він до ладу говорить,

Готовий перед молоддю я в цьому поступитись —

Як не по правді робимо, то варто й нас побити.

Фідіппід

1440 ще и інший довід ти розглянь.

Стрепсіад

Ну, зовсім я загинув!

Фідіппід

Та ти й на те, чого зазнав, досадувать не будеш.

Стрепсіад

Невже? То поясни ж мені, чим ти мене потішиш.

Фідіппід

Поб'ю я й матір, як тебе.

Стрепсіад

Що кажеш ти? Що кажеш!

Та ще страшніший злочин то!

Фідіппід

А як переконаю

Потоком неправдивих слів,

Що бити слід і матерів?

Стрепсіад

Коли і це здолаєш ти,

Тоді лишається одно —

В провалля з кручі вас зіпхнуть

1450 3 Сократом разом

І з словом неправдивим!

Стрепсіад

(до хору Хмар)

Це через вас я, Хмари, стільки витерпів,

Із усіма вам справами довірившись.

Провідця хору Хмар

Ні, сам свого нещастя ти причиною, —

Свої-бо справи повернув на хибну путь.

Стрепсіад

Чому ж цього раніше не сказали ви,

Ще й підбивали селюка старенького?

Провідця хору Хмар

А це ми завжди учиняєм кожному,

У кого нахил до лихого бачимо.

1460 В вир злигоднів такого ми вкидаємо,

Щоб він богів боятись призвичаївся.

Стрепсіад

Ох, і жорстоко, Хмари, це, та правильно!

Позичених я грошей не повинен був

Привласнювать.

(До сина).

Ходімо ж зараз, любий мій,

Поб'єм Сократа з Херефонтом капосним!

Тебе й мене в облуду завели вони.

Фідіппід

Та як я можу вчителів зневажити!

Стрепсіад

Йди, йди! Шануй лиш Зевса наших прадідів!

Фідіппід

Чи не старий ти бевзень!

Зевса прадідів!

1470 Хіба ж він є?

Стрепсіад

А є!

Фідіппід

Та ні, давно уже

Царює Вихор, що з небес прогнав його.

Стрепсіад

Та не прогнав, дарма що й сам я думав так,

Повіривши у Вихра. Ну й безтямний я!

За бога я нікчемну визнав вигадку!

Фідіппід

Ну й божеволій, і базікай сам собі.

(Виходить).

Стрепсіад

Яке безглуздя! Зовсім вижив з розуму!

Не визнавав богів через Сократа я!

(Звертаючись до статуї Гермеса на орхестрі).

Гермесе, любий, зглянься-бо, не гнівайся,

Не допусти загинути, прости мені, —

1480 3 балаканини тої збожеволів я!

Порадь мені — чи скаргу написать на них

Письмову, чи до інших вдатись заходів?

(Прислухається).

Доладно радиш — не заводить позову,

А якнайшвидше хату тим базікалам

Спалити.

(До свого слуги).

Гей, сюди, сюди, мій Ксантію!

Тягни драбину, запасись сокирою,

І як свого ще любиш ти господаря,

Вилазь наверх, розкидай дах на думальні, —

Нехай він їм на голови завалиться.

1490 Мені ж подайте смолоскип палаючий!

Примушу їх сьогодні ж розплатитися

За все, зіб'ю я гонор із хвальків отих.

(Вилазить на дах із смолоскипом).

Учень

(з вікна)

Ой-ой! Ой-ой!

Стрепсіад

Палай, мій смолоскипе, буйним полум'ям!

Учень

Що робиш, чоловіче?

Стрепсіад

Що роблю? Не інше що,

Глибокодумно розмовляю з кроквами.

Другий учень

(з вікна)

Ой лихо! Хто будинок наш підпалює?

Стрепсіад

Той, в кого плащ останній потягнули ви.

Третій учень

Погубиш нас, погубиш!

Стрепсіад

Це й мета моя.

1500 Коли б надій сокира лиш не зрадила

І сам не впав я й в'язів не скрутив собі.

Сократ

(з вікна)

Гей, справді, що ти робиш на покрівлі там?

Стрепсіад

В повітря лину і про сонце думаю.

Сократ

Ой, бідний я, нещасний, — задихаюся!

Херефонт

(вибігаючи)

Я ж, бідолашний, зовсім вже підсмажився!

Стрепсіад

А ви богів навіщо зневажаєте?

Навіщо вам Селени путь вимірювать?

(До слуги).

Жени їх, бий, рубай їх, заслужили-бо,

І що найбільше — до богів зневагою!

Будинок завалюється.

Хор

1510 Ну, ходімо додому! Виставу-бо ми

Відіграли сьогодні на славу.

Хор і актори залишають орхестру.

ОСИ

Дія відбувається в Афінах, перед будинком Філоклеона.

ПРОЛОГ

На сцені будинок Філоклеона. Сосій і Ксантій валяються на ґанку.

Сосій

(прокидаючись)

А що ти робиш, бідолашний Ксантію?

Ксантій

Стараюся нічної варти збутися.

Сосій

Гляди, щоб не набрати по потилиці.

Якого звіра стережемо, знаєш ти?

Ксантій

Авжеж, та трошки задрімати хочеться.

Сосій

Ну що ж, відважся. В мене теж, признатися,

Солодка млость по віях розливається.

Мовчання. Сосій раптом схоплюється.

Ксантій

Ти не здурів, буває, не збезумився?

Сосій

Ні, сон найшов на мене від Сабазія.

Ксантій

10 Йому, як бачу, ми обидва служимо:

Бо ж і на мене щойно, мов мідієць той,

Напав якийсь куняйло, клюнув носом я —

І тут мені химерний сон примарився.

Сосій

Й мені таке приснилось, як ніколи ще,

Та перше свій розказуй.

Ксантій

Так верзлось мені:

Орел великий закружляв над площею

І, пазурями щит схопивши мідяний,

Поніс його угору, а тоді той щит

Вже Клеонім, не птах той, упустив згори.

Сосій

20 Ну й вийшла тут на Клеоніма загадка!

Ксантій

Яка ж?

Сосій

Тепер при чарці можна кинути

Таке ось для розгадки: «А який то звір

На морі, в небі й на землі все щит губив?»

Ксантій

Ого! Якого ж лиха сподіватися,

Як сон такий приснився?

Сосій

Марно журишся.

Не скоїться нічого надзвичайного.

Ксантій

А страх, коли людина зброю кидає!

Тепер свій сон розказуй.

Сосій

Бач, великий він, —

Про всю будову корабля державного.

Ксантій

30 Ти тільки снасть будови покажи мені.

Сосій

Спочатку снилось, що на Пніксі нашому

Посіли вівці та й про віщось радяться,

В плащах кудлатих, з палицями довгими.

І до тії отари — так приснилося —

Сам кит усежерущий промовляти став,

Застугонівши, мов кабан годований.

Ксантій

Ай-яй!

Сосій

Ну що з тобою?

Кса нтій

Годі, годі вже!

Бо шкурою гнилою засмердів твій сон.

Сосій

І ось той кит потворний вже вагу бере

40 І лій воловий важить.

Ксантій

Ой біда, біда!

Заллє той звір за шкуру лою містові!

Сосій

А поруч, бачу, на землі Феор сидить,

І голова не людська в нього — рисяча.

Алківіад гаркаво враз шепнув мені:

«А голова в Феора, бачиш, лисяча».

Ксантій

На цей раз чисту правду прогаркавив він!

Сосій

Чи не лихе знамення, що Феор ось так

Зробився риссю?

Ксантій

Дуже добре!

Сосій

Що?

Ксантій

Авжеж!

З людини став він риссю несподівано;

50 Ну, як же з цього не зробити висновку,

Що хутко риссю він відсіль тікатиме.

Сосій

Ну, як тобі не дати зо два оболи

За те, що сни так славно розтовкмачуєш!

Ксантій

(до глядачів)

Тепер ми драму, глядачі, з'ясуємо,

Спочатку вас про дещо попередивши.

Не сподівайтесь ні чогось високого,

Ні грубих жартів, у Мегарі крадених.

У нас немає ані двох рабів з кошем,

Що кидаються в глядачів горіхами,

60 Ані Геракла, як обід проґавив він;

Ганьбити Евріпіда ми не будемо,

З Клеона, що засяяв несподівано,

Приправи теж удруге не робитимем.

Ми вигадали непогану баєчку,

Яка й до ваших підійшла б голів, і все ж

Сягнула б вище, ніж пусті комедії.

У нас господар є великий, бачите,

Що тут дрімає, пишний, під покрівлею.

Він батька держить під замком, а нам казав

70 На варті бути, щоб старий не випорснув.

А в батька давня слабість, ще й чудна така,

Що вам ані вгадати, ні придумати,

Як ми не скажем. Отже, домудруйтеся!

Сосій

Аміній, син Пронапа, каже впевнено,

Що наш старий — азартний в грі.

Ксантій

Вигадує,

По собі, певно, про людей міркуючи!

Але причина лиха все ж у пристрасті.

Сосій

Сосікл, я чую, жебонить Деркілові,

Що він пияка.

Ксантій

Отже, помиляється:

80 На це порядні люди лиш нездужають.

Сосій

А Нікострат, Скамбона син, той думає,

Що, наче філоксера, ненажерний він.

Ксантій

І Нікострат не влучив, присягаюсь псом!

То, певно, Філоксена він на думці мав.

Балакаєте зайве. Не вгадаєте!

Мовчіть, коли дійти до правди хочете, —

Скажу вам, що за слабість у господаря:

Суди він любить, як ніхто й ніколи ще;

Закоханий в судах він, тяжко зойкає,

90 Коли не в перших лавах засідателів.

Вночі не спить ніколи ані кришечки;

А хоч і задрімає, все ж думками він —

Де водяний годинник час відмірює.

В руці держати черепочок звикнувши,

Він і вві сні, три пучки держить складені,

Немов на вівтар хоче ладан сипати.

Побачивши на дверях десь написане:

«Ти гарний, Деме, чадо Шрілампове»,

Допише: «Гарний суд у демократії».

100 Почне співати півень пізно ввечері,

Він каже: «Підкупили півня позвані,

Щоб я не міг поспіти на засідання!»

Лиш від вечері, вже кричить: «Взуватися!» —

І в суд біжить над північ, і дрімає там,

Прилипши до колони, мов слимак отой.

Від злості довгу риску всім присуджує,

Мов джміль або бджола він, повертаючись,

Приносить купу воску попід нігтями.

Щоб на суді в запасі черепки були,

110 Він дома все засипав черепашками.

Такий шалений! Спробуєш умовити, —

Ще гірше скаженіє. От ми й держимо

Під наглядом старого, щоб не втік, бува.

Безумством батька тяжко син засмучений.

Спочатку словом добрим умовляв його

В той плащ судейський більш не зодягатися

І з дому не виходить; той не слухає.

Обмив його, очистив, — ні до чого все.

Лічив танками корибантів, — він, як був,

120 3 тимпаном увігнався знов у судище,

Коли не помогли вже навіть таїнства,

Тоді в Егіну з ним поїхав син — і там

Поклав старого на ніч в храм Асклепія,

А він на ранок знов перед решіткою!

Ось відтоді вже ми його пильнуємо.

Та він і димоходом утікав-таки,

І рівчаками. От позатикали ми

Всі отвори лахміттям та ганчірками, —

То й що? Понабивав він по стіні кілків

130 І, мов та галка, геть по них вискакував.

Ми обснували дворище тенетами,

Де лиш могли, та й пильно стережем тепер.

Так ось Філоклеоном батька звуть цього,

Бделіклеоном — сина, Зевсом свідчуся.

На вдачу запальний він, набундючений.

Бделіклеон

(із вікна)

Гей, Ксантій! Сосій! Де ви? Чи поснули там?

Ксантій

Ой, лихо!

Сосій

Що?

Ксантій

Бделіклеон прокинувся!

Бделіклеон

Біжіть сюди хто-небудь! Швидше, чуєте?

(Виходить з дому).

Старий прокравсь до кухні, щось там нишпорить

140 І шемрає, як миша. Поглядай мені,

Щоб він не виліз діркою помийною!

А ти плечем уприся в двері!

Ксантій

Слухаю.

Бделіклеон

О Посейдоне, що це грюка в комині?

Філоклеон вистромляє голову з димаря.

Ти хто?

Філоклеон

Я дим: угору з димаря іду.

Бделіклеон

Ти дим? А то з яких же дров?

Філоклеон

Із фігових.

Бделіклеон

Клянуся Зевсом, найгіркіший в світі дим!

Та не втечеш, одначе. Де тут заткало?

Назад! Ану поліном прикладу як слід.

Отак! Десь-інде пошукаєш пролазу.

150 А я… Чи є на світі хтось нещасніший?

Тепер я «сином диму» називатимусь!

Сосій

Хто торгає дверима?

Бделіклеон

Обіпрись на них

Що сили є! Я зараз підсоблю тобі!

Ключа пильнуй лиш, поглядай на засувку,

Щоб він борідку згризти не наважився.

Філоклеон

(за дверима)

Гей, що ви, що ви! Відпустіть, мерзотники!

Невже не буде Драконтід засуджений?

Бделіклеон

Тобі журба велика?

Філоклеон

В Дельфах Аполлон

Прорік мені, що я на тріску висохну,

160 Коли який підсудний в мене вискочить.

Бделіклеон

О Фебе-рятівниче! Ну й провіщення!

Філоклеон

Отож пусти, благаю, не губи мене!

Бделіклеон

Клянуся Посейдоном, не пущу тебе!

Філоклеон

То я зубами прогризу тенета ці!

Бделіклеон

А де ті зуби в тебе?

Філоклеон

Ой, біда, біда!

Ну як тебе вмертвити? Гей, меча сюди,

Меча або судейський черепок несіть!

Бделіклеон

Цей чоловік намислив страховинне щось!

Філоклеон

(з вікна)

Богами свідчусь, зовсім ні. Я хтів би лиш

170 Осла продати й упряж: молодик якраз

Настав тепер на небі.

Бделіклеон

Ну а я хіба

Не можу сам продати?

Філоклеон

Та не так, як я!

Бделіклеон

Клянуся Зевсом, краще!

Філоклеон

Ну, виводь осла!

(Зникає).

Сосій

Який надумав привід, як прикинувся,

Щоб тільки вийти з дому!

Бделіклеон

Марно трудиться:

Я розгадав відразу хитрий намисел.

Ану, піди-но сам тварину виведи,

Щоб він мені за двері ані виткнувся.

Ксантій іде і виводить осла.

Чого сумуєш, осле? Що на торг ідеш?

180 Ану жвавіше! Стогнеш? Може, й ти несеш

Якогось Одіссея?

Ксантій

А несе-таки,

Клянуся Зевсом! Ось він, ось, під черевом!

Бделіклеон

А дай, погляну! Де він тут? Оцей, либонь?

Витягають Філоклеона з-під осла.

А хто ти, чоловіче?

Філоклеон

Бачить Зевс, «Ніхто»!

Бделіклеон

Ніхто? Звідкіль?

Філоклеон

З Ітаки, син Утікача.

Бделіклеон

То знай, Ніхто, ніщо тебе не визволить.

(До Ксантія).

Тягни його хутенько! Ти куди заліз,

Хитруне підлий! Як же там, під черевом,

Ти на малого віслюка скидаєшся!

Філоклеон

190 Добром пускайте, бо судитись будемо!

Бделіклеон

За віщо нам судитись?

Філоклеон

За ослячу тінь.

Бделіклеон

Недобрий ти, лукавий, безрозсудливий!

Філоклеон

Недобрий? Я? Нічого ти не відаєш!

Ні, я смачний. Побачиш сам, як спробуєш

Порібрини старого засідателя!

Бделіклеон

Ну, ну, махай додому ти з ослом своїм!

Філоклеон

Клеоне! Друзі судді! Поможіть мені!

Його впихають назад у двері.

Бделіклеон

Тепер собі викрикуй: двері замкнені.

(До Ксантія).

Ану завалюй двері тими брилами

200 І знову добре зачини на засувку,

Підстав ще ту колоду й прикоти сюди

Кругляк великий!

Ксантій

Слухаю.

Філоклеон вилазить ізсередини будинку на дах.

Нещасний я!

Це ж відкіля на мене глина сиплеться?

Бделіклеон

Десь, певно, миша ненароком скинула.

Ксантій

Яка там миша! То судця покрівельний,

Вгорі з-під черепиці, бачиш, висунувсь!

Бделіклеон

Біда! Тим разом горобцем зробився він!

От-от спурхне! Стривай-но! Сітка, сітка де?

А киш! А киш! О Зевсе, та вже краще б я

210 Cтеріг Скіону, аніж батька рідного!

Філоклеона знову заганяють у дім.

Ксантій

Тепер його ми добре наполохали;

Уже ніяк він нишком не втече від нас, —

То, може, нам здрімнути капелиночку?

Бделіклеон

Дурний же ти! Тут зараз ціла кишнява

Збереться судців — будуть батька кликати.

Ксантій

Та де, ще рано! Ледве зазорілося.

Бделіклеон

Вони сьогодні через щось загаялись.

А то здебільша сходяться опівночі;

З ліхтариками сунуть, ще й кургикають

220 Cолодких фрініхо-сідонських співанок,

Та й будять батька.

Ксантій

А хіба не можемо,

Як прийдеться, камінням їх закидати?

Бделіклеон

Чудний! Не знаєш норову старечого?

На ос вони подібні, як розсердяться.

Під стегнами укрите в них жало кольке,

Вони дзижчать, і тнуть ним, і підскакують,

І, наче іскри від багаття, прискають.

Ксантій

Ти не журися! Лиш би каменюк найти —

Я цілий рій судейський розполохаю!

Всі троє сідають на ґанку і незабаром засинають.

Входить хор дідусів, одягнених осами, з торбинками

й палицями, в супроводі хлопчиків з ліхтарями.

ПАРОД

Корифей

230 Ану жвавіш! Наддай ходи!

Гей, Комію, прокинься!

Клянусь, ти перше інший був,

міцний, як псячий ремінь

А нині Харінад іде куди прудкіш од тебе.

Гей, контілієць Стрімодор,

товаришу найкращий!

Чи є між нами Евергід? Чи тут Хабет із Флії?

Ой-ой-ой-ой, ох-ох-ох-ох!

Осталося нас трошки

З того юнацтва, що колись

зійшлося в Візантії.

З тобою ми служили вдвох

і раз — ти пам'ятаєш? —

Вночі блукаючи, стягли ми в булочниці діжку

Та й, поколовши на тріски, городину варили.

240 Але мерщій! Сьогодні ми судитимем Лахета.

Є поголос межи людьми,

що в нього вулик грошей.

То вчора нам казав Клеон приходити завчасно

І злості лютої собі пайок триденний взяти.

Аж нині прийме кару він

за всі свої злочинства!

Але не гаймося, ходім, бо хутко зазоріє.

Світім дорогу, навкруги уважно роззираймось,

Щоб камінь нам не підвернувсь

та й не накоїв лиха.

Хлопчик

Гей, діду, діду, стережися:

тут грузьке болото!

Корифей

Стеблинку підійми з землі та поправ ліхтарик!

Хлопчик

250 Пощо стеблинка? Я отак ґніт тобі направлю!

Корифей

Безглуздий, хто тобі казав

пальцем ґніт рівняти?

Чи ти не знаєш, як тепер трудно на оливу?

Тобі нема журби, а нам дорого купити!

(Б'є хлопчика).

Хлопчик

Ану лиш знову спробуй нас вчити стусанами!

Ми ліхтарі погасимо та й пурхнем додому;

Тоді у темряві нічній, без вогню і світла,

Немов та чапля будеш ти болота місити!

Корифей

Овва! Траплялося мені й не таких карати!

Але, здається, я іду просто по баюрах.

260 Тепер, напевне, вже скажу, знову днів чотири

Дощитиме невтомно бог зрання до смеркання.

Поглянь лишень, які гриби на ґнотах насіли, —

Ознака певна, — злива в нас буде неодмінно.

Та й добре, що негода йде: овочі неранні

І вітру з півночі, й дощу дуже потребують.

(Наближаючись до дому Філоклеона).

Але чому назустріч нам не виходить з дому

Наш приятель, суддя старий? Що з ним за пригода?

Він досі млявий не бував. Ні, бувало, завжди

Іде попереду усіх, весело співає,

270 Він дуже Фрініха любив. Станьмо, милі друзі,

Та заспіваймо! Може, він заклик наш почує

І з тої радості хутчій виповзе за двері.

Хор зупиняється біля дверей будинку.

СТРОФА І

Перша половина хору

Що ж за диво, що старий наш не виходить,

Що на голос не озветься?

Може, часом погубив він

Черевики? Може, пальця

збив у пітьмі ненароком,

Та й нога йому напухла?

Все при старості можливе!

Може, пах роздувся в діда?

Був він перше межи нами,

Безперечно, найгостріший,

нічиїх благань не слухав,

А як хто почне просити,

то насупиться, бувало,

Та й відкаже: «Камінь вариш!»

АНТИСТРОФА І

Друга половина хору

Чи вчорашній наш підсудний

в тім причинен?

Одурив, не дався в руки,

запевняв, що друг афінян

І що перший сповістив нас

про події на Самосі.

Чи не тим старий лютує,

аж заслаб на лихоманку?

Це людина норовлива!

Встань, товаришу, не сердься,

Не роби собі гризоти!

Є у нас багач підсудний

з перекинчиків фракійських, —

От його і запакуєм!

290 Підпровадь нас, хлопче!

СТРОФА II

Хлопчик

Татку, татку, подаруєш

те, чого попрошу в тебе?

Корифей

Певна річ, синочку милий!

Говори ж, чого ти хочеш,

Що купити гарне? Певно,

Хлопчик мій про кості мріє?

Хлопчик

От і ні, купи, татусю,

Фіг, вони солодші!

Корифей

Фіг вам?

От і ні, хоч ви повісьтесь!

Хлопчик

Отже, вас не будем більше

проводжати!

Корифей

300 На мою нікчемну плату,

ох-ох-ох!

Мушу я на три душі

М'яса, хліба, дров купити,

А тобі на думці фіги!

АНТИСТРОФА II

Хлопчик

А як архонт не захоче,

Щоб сьогодні суд судив,

Що тоді? Відкіль сніданок

Візьмеш нам? На що надію

Покладаєш? Чи порадиш

Тільки «путь священну Гелли?»

Корифей

310 Ой-ой, горе! Ой-ой, горе!

Присягну, що й сам не знаю,

відкіля обід добудем!

Хлопчик

«Нащо мене бідна мати породила?»

Корифей

Щоб з тобою супокою я не мав,

Хлопчик

О торбинко! «Непотрібна ти окраса,

більш нічого!»

О, о! Наша доля — сльози!

Філоклеон

(за сценою)

Я отут, край вікна,

і сумую давно,

Чую, чую ваш спів,

та не вийду ніяк!

Що робити? Мене

Вороги стережуть,

320 Не пускають до урн

Разом з вами піти —

Засудити когось.

Громовладний наш Зевсе, благаю

тебе, —

Загрими з-під небес, оберни мене

в дим,

У хвалька Проксеніда мене

перекинь,

Або ні — в крутія, сина Селла!

О владарю, зроби мені ласку таку,

Пожалій моїх сліз!

Або блискавки вістрям торкнися

мене,

330 Щоб я попелом став,

А тоді підійми, і далеко завій,

І в солоній киплячій підливі звари,

Або, врешті, хай каменем стану

твердим,

Щоб на нім черепочки лічили.

СТРОФА III

Перша половина хору

Хто ж замкнув тебе та й держить

за дверима? Розкажи нам,

Адже ми товариші!

Філоклеон

Син мій власний! Але тихше, не горлайте!

Ось він спить

Там, на ґанку, перед домом.

Поспускайте паруси!

Корифей

Але за що ж, бідолахо, ображає він тебе?

340 в чому зачіпку знайшов?

Філоклеон

Не дає суддею бути, зла чинити не велить,

У добрі тримати хоче. А мені навіщо те?

Перша половина хору

Ну й негідник! Ну й облудник той…

Демологоклеон!

Все тому, що ти лиш правду,

говорив про кораблі.

Ні, якби не був він змовник, то ніколи б

так казати не насмів?

Корифей

Коли так, то не можна баритися більш!

Неодмінно нове щось придумай

І знайди собі спосіб дотепний зійти,

потай злої сторожі, додолу.

Філоклеон

Що ж придумати можна? Шукайте самі!

Я на всяку пораду пристану.

Так кортить мені мимо тих лав судових

з черепашкою в жмені пройтися.

Корифей

350 Подивись, чи немає де-небудь діри!

Коли є, то пролізь через неї

Та й, укрившись лахміттям старим, утікай,

як тікав Одіссей хитромудрий.

Філоклеон

Позабивано все, що не можна ніде

й комарові малому промкнутись.

Ні, десь-інде шукайте рятунку мені!

Я ж не можу пролізти крізь шпарку!

Корифей

А згадай же, старий, як колись на війні

ти накрав десь рожнів та й моторно,

Мов по сходах, спустився по них зо стіни;

це було, коли Наксос ми брали.

Філоклеон

Пам'ятаю, та що з того? Час той минув,

а сьогодні не ті уже справи;

Молодий тоді був я і красти митець,

і в усім собі сам давав раду,

І ніхто не стеріг мене, — можна було

Утікати безпечно. Сьогодні не те:

360 Цілий відділ закутих у зброю людей

Заступив усі виходи з дому мого.

Бачу, двоє стоять біля самих дверей

І чатують на мене з рожнами в руках,

Мов на кішку, що м'ясо вхопила.

АНТИСТРОФА III

Друга половина хору

Не барись! Якмога швидше

інші хитрощі придумай!

Бджілко, ранок настає!

Філоклеон

Що тут думати? Зубами перегризти треба сіть!

А мисливиця Діктінна за тенета хай простить!

Корифей

Хто шукає порятунку, той наважиться й на це.

370 Ну, давай зубам роботу!

Філоклеон

(з 'являється на даху)

Перегризено! Готово! Але нишком, не кричіть!

Стережімося, щоб шуму не почув Бделіклеон.

Друга половина хору

Ти не бійсь нічого, друже!

Хай-но тільки

писне він, —

Буде гризти власне серце і тремтіти за життя,

Буде знати, що то значить — гордувати

Найсвященнішим судом!

Корифей

Ну, живенько! Мотузку вчепи до вікна!

Обмотай себе нею круг стану,

380 Пригадай Діопейта й відвагу його та й поволі

спускайся додолу.

Філоклеон

Ну, а що, як ті двоє угледять мене і, піймавши,

неначе ту рибу,

На мотузці потягнуть назад у вікно? Що тоді

почнете ви? Кажіть-бо!

Корифей

Одностайно тобі допомогу дамо, мов дубові,

обстанем за тебе,

І не зможуть вони удержати тебе. Так і зробим,

май певну надію!

Філоклеон

Учиню вашу волю, звіряюсь на вас! Та глядіть,

коли скоїться лихо,

Підійміть моє тіло, оплачте мене, поховайте

в суді край порога.

Корифей

Не страхай себе марно, не буде біди. Не лякайся,

мій друже, нічого,

Сміливіше злізай, лиш отчизним богам не забудь

наперед помолитись!

Філоклеон

О сусіде, герою, владарю наш Лік! Ти так само,

як я, полюбляєш

390 Безнастанні зітхання і сльози людей, що стають

на суді перед нами.

Ти навмисне прийшов оселитися тут,

щоб їх зойками тішити серце,

Ти один із героїв сподобав собі

близь оселі ридання сидіти!

Пожалій же мене і сусіда врятуй у пригоді,

а я присягаюсь,

Що ніколи в горожу твою не зайду ні в малій,

ні в великій потребі.

Філоклеон починає спускатися з даху на мотузці.

Бделіклеон прокидається й будить рабів.

Бделіклеон

Гей, прокинься скоріше!

Ксантій

(прокидаючись)

А що там?

Бделіклеон

Кругом

наче шелест і гомін я чую.

Може, знову надумав старий утекти?

Ксантій

О, нещастя, це ж він на мотузці

Хоче злізти додолу!

Бделіклеон

Негіднику, стій! Все одно ж не втекти

тобі звідси!

(До Ксантія).

Побіжи-но наверх, стань у другім вікні,

та й чухрай його ззаду різками!

400 Може, вчувши удари оливних гілок,

він обернеться знову кормою.

Філоклеона б'ють і тягнуть на мотузці назад.

Філоклеон

Порятуйте ж мене, усі ті, що в суді

засідатимуть в нинішнім році!

Смікітіон, Хремон, Тісіад, Фередейпн!

Розміркуйте самі, як не зараз,

То коли ж мені в помочі станете ви? Чи тоді,

як назад мене втягнуть?

СТРОФА IV

Корифей

Ну, чого ждемо, питаю, і тамуємо свій гнів?

Чи дозволим так безкарно ворушить осиний рій?

Перша половина хору

Нум тугіше, нум тугіше

Напинаймо наші жала,

ворогам несімо помсту!

(До хлопчиків).

Гайда, хлопці, гайда, хлопці, поскидайте

сорочки

І біжіте, і гукайте, і Клеона сповістіть,

410 І сюди його покличте

Проти зрадника, що вартий

Смерті злої, проти того,

Хто зухвало повстає

На суди і суддів.

Бделіклеон

Спершу вислухайте діло, угамуйтесь, не кричіть!

Корифей

До небес підіймем голос!

Бделіклеон

Я старого не пущу!

Корифей

Ну, хіба це не жахливо? Чи ж не тиранія це?

О державо! Феоре-безбожнику й ви,

Брехуни, лестуни, що при владі у нас!

Ксантій

420 О Геракле, й жала мають! Бачиш, мій

господарю?

Бделіклеон

Ними й згублено Філіппа, учня Горгія, в суді.

Корифей

І тобі те саме буде! Оберніться всі сюди,

Вистромляйте мстиві жала, нападайте, тніть, коліть,

Станьте в ряд, сповніться гнівом,

розбудіте в серці лють!

Хай довіку пам'ятає, чий він вулик дратував.

Ксантій

Зевсом свідчуся, як дійде до побою, лихо нам!

Я й поглянути боюся на ті жала-гостряки.

Перша половина хору

Кинь його, відійди, бо позаздриш, клянусь,

Тій черепасі, що в твердому панцирі.

Філоклеон

430 Нуте, судді, люті оси, дорогі товариші!

Нападайте ж бо! Ви спритно постромляйтесь

їм у зад,

Ви ж їх жальте прямо в очі, тніть

у пальці ворогів!

Бделіклеон

(хапаючи старого)

Хай біжать сюди Масінтій, Фріг, Мідас!

Мерщій, мерщій!

Заберіть його й дивіться, щоб ніхто

не відібрав,

Як не хочете сидіти у кайданах без їди!

Чув я часто й добре знаю, як тріщить

горющий лист.

Корифей

(до Бдвліклеона)

Гей, пусти його, бо наскрізь протнемо тебе жалом!

Філоклеон

(захищаючись від рабів)

О Кекропе, наш герою, Драконтіде, змію злий!

Не віддай мене, благаю, на поталу варварам,

440 Що, бувало, їх годую стусанами досхочу!

Корифей

Скільки лиха, скільки горя нам несе похилий вік!

Ось господаря старого живосилом двоє слуг

Відтягають, про минуле спогадати не хотять,

Про кожухи й безрукавки, що, було, купує їм,

Про шапки, про те, що взимку їх від холоду

хистив,

Щоб не мерзли в ноги, в пальці! Та не видно

їм в очах

Ані сорому, ні згадки про взуття оте старе.

Філоклеон

(до Ксантія, який тримає його)

Не пускаєш, зла тварюко? Десь забувся, як тебе

В винограднику попав я на злодійстві, приволік

450 До оливи та гарненько, дуже добре відчухрав, —

Всім на заздрощі? Як бачу, в тебе вдячності нема!

(До обох рабів).

Ну, пустіть мене обидва, поки син мій не надбіг!

Корифей

Постривайте, незабаром нам за все заплатите,

Щоб повік ви пам'ятали, що за норов у людей

Запальних і справедливих, з лютим поглядом очей!

Починається бійка.

Бделіклеон

(прибігаючи на допомогу)

Бий їх, Ксантію, лупи їх, відганяй від дому ос!

Ксантій

Я й жену!

Бделіклеон

(до Сосія)

А ти їм диму, більше диму

підпускай!

Геть! До лиха! Неохота? Ні? То бий же їх

дрючком!

Обкури-но їх Есхіном, сином Селла, обкури!

Ксантій

460 Ну, нарешті пощастило вас погнати звідсіля!

АНТИСТРОФА IV

Бделіклеон

Зевсом свідчуся, так легко не скараскався б

ти їх,

Якби всі вони наїлись тих філоклових пісень!

Хор змушений відступити.

Друга половина хору

Ну, хіба не видно бідним,

Що прокралась непомітно

В наше місто тиранія,

Коли ти — новий Аміній, ти — гультяй і пелехань,

Без ніякої підстави, без улесливих промов,

Самовладно і свавільно

Відірвав нас від законів,

470 Що народ постановив!

Бделіклеон

Чи не можна нам без бійки

Та без криків голосних

Розпочать переговори, згоди доброї дійти?

Корифей

Нам ладнати? З самовладцем,

Що ненавидить народ?

Хто твій друг? Не Брасід? Зраднику!

Носиш ти

Вовняні сорочки, бороди не стрижеш!

Бделіклеон

Зевсом свідчусь, я волів би зовсім батька

відкректись,

Ніж із напастю такою воювати день у день.

Корифей

Де та напасть? Ще до рути та селери

не дійшло, —

Як говорить тригрошева приповіданка. Тепер

Ти не маєш чим журитись! От нехай обвинувач

Згодом візьметься до тебе, знайде

спільників твоїх!

Бделіклеон

Бога ради, чи сьогодні ви облишите мене,

А чи будем до смеркання з вами скубтися отут?

Друга половина хору

До кінця! Поки є в цих руках слід життя,

Я не примирюся з тиранією!

Бделіклеон

Скрізь вам сниться тиранія, всюди змовники

для вас!

Про велику чи нікчемну річ ідеться — все одно.

490 Я принаймні півстоліття про тиранів

не чував,

А тепер солона риба в меншій славі,

як вони.

Покотилось по базарах осоружне слово це!

Прийде хто за камбалою, а плотиці не бере,

Так і знай, шо скаже злісно, хто плотицю продає:

«А поглянь-но, цей поживність вибирає,

мов тиран!»

А чи редьки хто питає, щоб заправити сардель,

Зеленярка гляне скоса та й промовить: «От який!

Захотілось редьки їсти… Тиранії, певно, ждеш?

Чи тобі Афіни мусять дань приправами нести?»

Ксантій

500 от і я: зайшов учора до повії під обід —

Осідлать її надумав — а вона як спалахне:

«Що? Ти здумав відновити владу Гіппія? Тиран!»

Бделіклеон

До сподоби їм це слово! І мені ж за те, що я

Хочу батька-бідолаху відучити від судів,

Від пораннього вставання, наклепів, намов,

гризот,

Щоб, як Моріх, безтурботно міг він жити, —

і мейі

Закидають тиранію, називають змовником!

Філоклеон

Добре роблять, так і треба! За пташине

молоко

Не віддам життя, якого позбавляєш ти мене!

510 Ні угрів мені не треба, ані скатів; а зате

Радо з'їв би я маленький, в глеку

смажений… процес!

Бделіклеон

Ну, звичайно, в тебе давня звичка ласувати цим.

Але дай мені сказати те, що хочу, помовчи,

І побачиш сам, надіюсь, як ти тяжко помилявсь.

Філоклеон

Я, судця, та помилявся?

Бделіклеон

Подивися добре: ті,

Перед ким ти гнеш коліна, роблять з тебе сміх

собі!

Раб ти, а того не знаєш!

Філоклеон

Ти про рабство не кажи!

Я країною владаю.

Бделіклеон

Не владаєш, служиш ти!

Тільки думка, що владаєш! Отже, батьку, поясни,

520 В чім прибуток твій і шана, що з Еллади

дань береш?

Філоклеон

(показуючи на хор)

Я скажу, а ці розсудять нашу спірку.

Бделіклеон

Згоден я!

Ну, пустіть тепер старого!

Філоклеон

Принесіть меча сюди!

Не здобуду перемоги, — на той меч грудьми впаду!

Бделіклеон

Ну, а що, коли їх присуд ти відхилиш, як тоді?

Філоклеон

Щоб мені богам на славу не спивати більш вина!

АГОН

ОДА

Перша половина хору

(до Філоклеона)

Отже, тепер, речнику наш,

Мислі нові в себе знайди,

Щоб довести виразно…

Бделіклеон

(до рабів)

Нехай хто-небудь принесе приладдя до писання.

(До хору).

530 Короткий зміст його речей

Я запишу на пам'ять.

Перша половина хору

Розважним будь, не заривайсь,

Мов молодик той! Бачиш сам, —

Спір не на жарт завзявся.

Все ми з тобою втратим,

Якщо, — рятуйте, боги! —

Візьме гору ворог наш.

Філоклеон

Ану який, цікаво, ти, коли тебе дратують?

(До хору).

Що скажете, коли мій син мене переговорить?

Перша половина хору

540 Cкажемо те, що ми, старі —

Мотлох, сміття, хто знає що!

Будуть тоді по всіх кутках

З нас глузувати діти.

Скажуть: «Гілки носити їм,

Цим судовим лушпайкам».

Корифей

Ти повинен тепер довести ворогам нашу владу,

величність і силу.

Починай же і сміливо всім покажи язика

красномовного вправність!

ЕПІРРЕМА

Філоклеон

Починаю змагання і зразу ж таки постараюся

вам показати,

Що не менша нічим і не гірша нічим наша влада

від царської влади.

550 Хто на світі так світло й блаженно живе,

хто грізніший з усіх земнородних,

Хто розкошів таких зазнає, як суддя, особливо

суддя посивілий?

Я з постелі встаю, а на мене давно біля суду

юрба дожидає,

Та все люди високого роду, значні. Ще не встигну

до них підійти я,

А мені простягають вже руку гладку, що бувала

в державній скарбниці,

І благають, згинаючи спину в дугу, розливаючи

жалісні зойки:

«Пощади мене, батечку, зглянься, прости,

може, й сам ти гріха не встерігся,

Постачаючи військові хліб на війні

або бувши на гарній посаді!»

А не знав би про мене, що в світі живу,

якби вже не судився раніше.

Бделіклеон

Запишу собі в пам'ятну книжечку те,

що сказав ти про сльози підсудних.

Філоклеон

60 От нарешті, обтяжений просьбами, в суд

я приходжу, лагідний, без гніву;

Але тих обіцянок, які надавав, і на думці

не маю сповняти.

Тільки слухаю я, як на всі голоси коло мене

заводять: «Помилуй!»

Якби знав ти, яких тільки лестощів тут

не почує суддя від підсудних!

На нестатки свої нарікають одні, і до дійсного

лиха приточать

Небувале й таких навигадують бід,

що зрівняються в злиднях зо мною.

Той розкаже нам казку цікаву, а цей

щось веселе утне із Езопа,

Ну а дехто й жартує, щоб я засміявсь та й забув

свою вічну суворість.

А коли вже і це не впливає на нас, то маленьких

дітей поприводять,

Той синка, а той доню за руку веде.

Я сиджу собі, слухаю згорда.

570 Діти, збившись у купу, ревуть і ревуть,

а їх батько тремтить і, мов бога,

Заклинає мене хоч заради дітей не карати

його за провину.

«Коли голос ягнятка тебе веселить,

то власкався на хлопчиків голос,

Коли милі тобі поросятка малі, ради доні

мене пожалів би!»

Ми тоді лагідніші до нього стаєм,

струни гніву в душі попускаєм.

І ти скажеш, що це не могутність, не вдасть,

не ганьба для значних і багатих?

Бделіклеон

Із промови твоєї і це запишу — про ганьбу

для значних і багатих.

Але в чім же вигоди твої, поясни, —

ти ж казав, що Елладою правиші

Філоклеон

Під час огляду хлопчиків можемо ми

милуватися їх наготою^

А коли нам Еагр попадеться на суд,

то не думай, що вернеться цілий,

580 Як не схоче вперед прочитати суду

щонайкращий уривок з «Ніоби».

А чи, трапиться, виграє діло флейтист,

то й від нього нам є нагорода:

Наложивши на губи реміння своє,

він з музикою нас проводжає.

А як батько, вмираючи, доні своїй,

спадкоємиці, визначить мужа, —

До його заповіту нам діла нема, ні до тих

величавих печатей,

Що у мушлі лежать, хай на море пливуть

у тій мушлі вітрам на забаву:

Ми дочку з її віном тому віддаєм, хто зуміє

нас краще вблагати.

І ніхто нас не може карати за те, — цеї влади

не дано нікому.

Бделіклеон

Що ж, за це лиш одно я готовий тебе

таки справді щасливим назвати,

Тільки зле ти робив, що ламав заповіт

про дочку, спадкоємицю батька.

Філоклеон

590 А як трапиться часом, що рада й народ

не розв'яжуть важливого діла,

То осібним наказом підсудних велять

передати до суду присяжних.

Отоді ж то Еватл і сам Клептонім,

що покинув щита серед бою,

Запевняють, що зрадити нас не хотять

і що все за народ вони тягнуть.

І на зборах народних ніколи ніхто

не доб'ється свого, як не скаже,

Щоб присяжні могли розійтись по домах

після розгляду першої справи.

Сам Клеон-горлодер, що на всіх накричить,

тільки нас не гризе й не кусає,

А в потужній руці стереже від біди,

відганяючи мух осоружних.

Я ось батько тобі, а ніколи мені

не вчинив ти подібної втіхи!

А, приміром, Феор? Адже цей чоловік

від Евфемія мало чим менший,

600 А проте, не вагаючись, губку бере

і взуття наше чистить над тазом.

Подивися ж тепер, до якого добра

ти дорогу мені заступаєш, —

Ще й зухвало хотів довести, що я раб,

що до служби себе принижаю.

Бделіклеон

Говори скільки влізе, а прийде пора —

марність влади своєї пізнаєш

І тоді перестанеш хвалити себе, —

переможець з невмиваним задом!

Філоклеон

А іще я забув розказати про те,

що мені над усе наймиліше:

От я, плату забравши, додому іду.

Тільки в двері, — мене обступають

І вітають ласкаво — я ж гроші приніс! —

а найперше за всіх моя доня

І обмиє, і ноги мені намастить,

і, схилившись до мене, цілує,

Каже: «Таточку мій!», а сама язиком

тріобол витяга мені з рота.

610 От підходить дружина, влещає мене,

подає мені хлібчик ячмінний

І припрошує, сівши край мене сама:

«Покуштуй-но цього, мій миленький!»

Та «поїж-но того!» Я щасливий тоді,

і нітрохи мені не потрібно

Ні дивитись на тебе, ні дбати про те,

коли кухар, бурмочучи лайку,

Приготує нарешті сніданок мені.

Якщо він забариться в пекарні, —

От заслона моя проти лиха й біди,

проти стріл моя зброя незламна:

Якщо ти не наллєш мені зараз вина,

я приношу до хати «ведмедя».

Вщерть він повен вина; нахиляю й тягну,

а ведмедик, роззявивши рота,

На твій кухоль маленький реве і гуде —

войовничо, і гучно, й розлого!

То хіба ж не велика потуга моя,

620 Чи не рівний я владою з Зевсом самим?

Адже часто я чую те саме, що Зевс!

Як ми здіймемо інколи бучу в суді,

Перелякано каже прохожий народ:

«О володарю Зевсе! Сьогодні в суді

розбуялись громи!»

А метну блискавицю, то тільки

«цмок! цмок!»

Та й нароблять під себе усі багачі —

Гордовиті чваньки.

Ти і сам до нестями боїшся мене,

Присягаюсь богами, боїшся, а я,

630 Щоб я вмер, як тебе я боюся!

АНТОДА

Друга половина хору

Ні, присягнусь: зроду мені

Ясних таких, мудрих речей

Не випадало чути!

Філоклеон

Легенько думав він собі мій виноград зібрати!

А знає ж добре, що нема промовця понад мене!

Друга половина хору

Все розібрав, усе згадав,

Не поминув нічого. Ми

Слухали і розцвітали!

Думали, суд ми судим

640 На островах блаженних —

Так промовляв він красно.

Філоклеон

Уже закорчило його, не тямиться від злості!

Сьогодні добре канчуком тебе я полякаю!

Друга половина хору

Щоб боронитися, мусиш ти

Бути тепер хитрим, метким,

Трудно бува втишити гнів

серця мого — надто тому,

Хто сперечавсь зо мною!

Корифей

Через те постарайся добути собі свіжотесане

жорно млинове,

Що могло б розмолоти мій гнів, як тобі вже

й слова не поможуть нічого!

АНТЕПІРРЕМА

Бделіклеон

650 Річ тяжка, потребує багато ума; і акторові,

мабуть, над силу —

Залічити хворобу, що з давніх-давен

угніздилася в нашому місті.

А проте поможи мені, батьку Кронід…

Філоклеон

Замовчи і не батькай даремно!

Як не зможеш негайно мені довести,

що направду марнію я в рабстві, —

Жити більше не будеш, хоча б довелось

мені участі в жертвах позбутись.

Бделіклеон

То послухай же, тату, й хоч трохи розгладь

між бровами чоло своє хмуре!

Напочатку приблизно мені полічи,

без камінчиків, просто на пальцях,

Скільки всяких податків надходить до нас

від народів, що з нами в союзі?

А потому окремо оплатки додай, десятини

та соті частини,

Гроші з пристаней, рудень, торгів і судів,

конфіскації, плату з маєтків, —

660 Я гадаю, всього набереться не менш,

як дві тисячі наших талантів.

З цеї суми доходів тепер відлічи

однорічну оплату присяжних!

їх шість тисяч; гадаю, що більше того

і не знайдеться в нашій державі.

От і вийде, що нам припадає яких

півтораста талантів — від сили!

Філоклеон

То виходить, що ми з тих прибутків усіх

і десятої частки не маєм?

Бделіклеон

А, звичайно, не маєте!

Філоклеон

Де ж, поясни,

подівається решта багатства?

Бделіклеон

А на тих крикунів: «Не продам ворогам

галасливого люду афінян!»

«Буду битися завжди за вбогий народ!» —

І подумай, що сам же ти, батьку,

Обираєш і ставиш при владі таких,

їх облесливі речі почувши!

А вони безсоромно беруть хабарі

й по півсотні талантів одразу

670 Вимагають нахабно з союзних держав,

ще й грозяться й лякають при тому:

«Заплатіть нам податок, бо знищим усе,

до останку сплюндруємо місто!»

А ти любиш цю владу і тішишся тим,

що недогризки маєш від неї!

А союзники бачать і знають про те,

що весь набрід афінський, всі злидні,

Тільки з урни поживу находять собі

і посьорбують юшку нікчемну, —

Ось вони й поважають, мов Конна, тебе;

а отим багачам-пустомелям

Все багатство дарують: вино, килими,

сир та мед, подушки та накидки,

Глеки, келехи, добрі намиста, вінки,

всякі кубки, життя та здоров'я,

А тобі, що блукав по землі, по морях,

поки влади й держави здобувся,

Із підвладних твоїх, ні зубця часнику

не дарує ніхто до печені!

Філоклеон

680 Не дарує, це правда! Я сам посилав

три пучки в Евхаріда купити.

Та не муч мене більше й нарешті з'ясуй,

в чім ти рабство моє добачаєш?

Бделіклеон

А хіба це не рабство, скажи, не ганьба,

що вони і самі урядують,

І підлизники їх на посадах сидять,

та ще й гроші за це побирають,

А тобі три оболи нещасних дадуть,

і ти рад, хоч за ті три оболи

Потрудився немало, міста здобував,

воював на землі і на морі!

Лиш на тебе гукнуть, ти повинен іти.

Мені серце аж пухне від злості,

Як до тебе в господу той хлопець гидкий,

син Херея розпусний, приходить,

Виступає отак, вихиляється весь,

випинає розпещене тіло

І велить тобі вдосвіта бути в суді,

не спізнятись, приходити вчасно,

690 Бо суддя, який трохи запізно прийшов, —

трьох оболів своїх не дістане!

А йому все одно — хоч би як запізнивсь! —

оборонцеві драхму заплатять!

А коли хто з підсудних підкупить його,

він поділить з ким-небудь із суддів

Той хабар, а тоді, зговорившись удвох,

обертають по-своєму діло

І працюють у згоді, мов ті пилярі:

цей потягне, а другий попустить.

А ти рота роззявиш на плату свою

та й не бачиш нічого круг себе!

Філоклеон

То отак вони діють? О горе важке!

Ти мій розум до дна скаламутив.

Вся увага моя — на промові твоїй.

Що ти робиш зо мною, не знаю!

Бделіклеон

Подивись: ти в багатстві купатися б міг.

Багачами ви всі могли б стати,

Та не відаю, як обкрутили тебе

ті, що звикли «народ боронити»!

700 Від Сардинії-острова тисячі міст

аж до Понта в обладі у тебе,

А тобі дістається лиш плата твоя,

так і ту видають не відразу,

А щоб тільки не вмер ти, по краплі малій,

мов олію на клаптику вовни.

їм потрібно, щоб ти проживав у біді,

а навіщо, скажу тобі зараз:

Щоб ти в пам'яті мав, хто приборкувач твій,

і як тільки тебе нацькує він

На своїх ворогів, то щоб ти, як той пес,

накидався на них у нестямі.

А хотіли б народові дати життя, —

це легенько було б їм зробити;

Адже тисяча міст, або й більше того,

нам данину щорічну приносять,

І коли б наказали, щоб кожне із них

годувало хоч двадцять афінян, —

Двадцять тисяч людей проживати могли б

у достатках, на смажених зайцях,

7і0 Без турбот, уквітчавши вінками чоло,

на молозиві та на сметані.

Так належало б жити країні людей,

що здобули трофей марафонський,

А тепер, як нещасні олив збирачі,

біжите ви услід наймачеві.

Філоклеон

Горе! Що це мені? Одубіння якесь

по руках розлилося. Ой, лихо!

Я не здужаю більше держати меча.

Знемагаю, нема в мене сили!

Бделіклеон

А як іноді страх нападає на них,

то тоді віддають вам Евбею

І пшениці півсотні медімнів за раз

обіцяють на кожного дати.

А чи видали що? Тільки раз ти дістав

п'ять медімнів ячменю недавно,

Але й те по зеренцю дали аж тоді,

як довів їм, що ти не чужинець.

Через те й замикав я тебе! Я хотів

720 Cам тебе годувати, щоб ті шахраї

Не могли тебе брати на глум та на сміх.

І тепер, чого хочеш, усе тобі дам.

Не дозволю лише

Молоком… скарбника ласувати!

Корифей

Безперечно, розумний був той, хто сказав:

не суди, не прослухавши перше

Обох супротивників… Так! Ти здолав:

перемога твоя очевидна.

Ослабає поволі наш гнів. Подивись:

ми дрючки пошпурляли на землю.

(До Філоклеона).

Але ти, о товаришу любий наш, ти,

друже нашого віку старого…

СТРОФА V

Перша половина хору

Послухай нас, послухай, не роби дурниць!

730 Надто твердий не будь, гордість свою вгамуй!

Коли б і в мене родич був чи опікун,

Щоб так на добрий розум наставляв мене!

Вочевидь бог якийсь твоїм другом став!

Тобі допомагає він,

дарує ласку і добро.

Дар його ти прийми!

Бделіклеон

Далебі ж, і догляну, і все йому дам,

Що потрібно старому: пшеничний кисіль,

Щоб хлебтав собі, плащик м'якенький, кожух

І дівчатко, щоб терло йому передок

740 І обидва стегна!

Тільки все він мовчить, не промовить слівця;

Щось не тішить мене це мовчання.

АНТИСТРОФА V

Друга половина хору

Нарешті схаменувся він, отямився;

Дикий свій дур збагнув, бачить, що зле робив.

Тепер і сам вважає він за помилку

все те, у чім не хтів тобі коритися.

Певна річ, прийме він твої всі слова;

перемінивши норов свій,

Він буде слухатись тебе

завжди в усіх ділах.

Філоклеон

Ой-ой, горе мені!

Бделіклеон

Ну, чого ж ти кричиш?

Філоклеон

750 Не потрібні мені обіцянки твої,

Серцем лину туди, все єство моє там,

Де окличник питає: «Хто голосу ще

Не подав? Підведись!»

І я встав би, я б тихо до урни пішов,

Черепок мій останнім укинув би я!

О душе, поспішай! Де блукає душа?

Розступися, о пітьмо! Гераклом клянусь,

Відтепер і Клеона в присяжнім суді

Я не зможу скарати за крадіж!

Бделіклеон

760 Ну, батьку, ради всіх богів послухайся!

Філоклеон

На все пристану. Тільки про одне мовчи!

Бделіклеон

Про що?

Філоклеон

Щоб суд я кинув. Сам Аїд нехай

Мене розсудить, перше ніж послухаюсь!

Бделіклеон

Коли тобі це діло так сподобалось,

То хоч не йди нікуди! Зоставайся тут

І в себе дома суд чини над челяддю.

Філоклеон

Удома? Що ти мелеш?

Бделіклеон

Все, як там, роби:

Коли відчинить потай двері дівчина,

Нехай заплатить драхму — ось і кара їй.

770 Адже те саме й на суді робилося!

І добре ж буде! Як погода випаде,

Суди на сонці. В холоднечу сядь собі

При вогнищі. При зливі ти під крівлею

Влаштуйся. Ось тоді вже хоч півдня проспи:

Перед тобою не зачинять судища.

Філоклеон

Та це ж чудово!

Бделіклеон

Як занадто довгу хто

Почне промову, голодом не млітимеш,

Не будеш гризти, і себе й підсудного.

Філоклеон

А як же зможу справу розібрати я,

780 Коли, напхавши повен рот, жуватиму?

Бделіклеон

Далеко краще! Недаремно ж мовиться:

«Хотіли свідки збити суд неправдою,

Та судді розжували справу плутану».

Філоклеон

Ти вже мене схиляєш. Лиш таке скажи:

Хто видасть мені плату?

Бделіклеон

Я.

Філоклеон

Ну, добре те,

Що я окремо гроші діставатиму.

Той Лісістрат-негідник одурив мене!

Недавно драхму нам на двох з ним видали;

Він розміняв монету десь у рибника,

790 А сам мені три окуневих лусочки

Подав. Я думав — гроші, та й у рот поклав.

Смердить! Мене знудило — геть все виблював!

Потяг його до суду.

Бделіклеон

Що сказав він?

Філоклеон

Що?

Та те сказав, що в мене шлунок півнячий;

Сміявся: «Гроші хутко перетравляться!»

Бделіклеон

Ось бачиш — буде користь і на цім тобі,

Філоклеон

Та ще й велика. Що ж, роби задумане.

Бделіклеон

Зажди. Я все, що треба, принесу сюди.

(Виходить).

Філоклеон

Дивися, стало дійсністю провіщене!

800 Адже чував я, що колись афіняни

Почнуть суди судити по домах своїх,

Збудує кожен судище малесеньке

Перед дверима дому, як Гекатова

Божничка завелика. Що не дім, то суд!

Бделіклеон

(входить)

Поглянь-но! Що ти скажеш? Поприносив я

Усе, що мав принести, навіть більш того:

Ось маєш горщик; закортить маленького,

То близько на кілочку буде висіти.

Філоклеон

Хвалю! Коли буває, що сеча не йде,

810 Це — перші ліки, помічні при старості.

Бделіклеон

А от жаровня. Юшка на вогні стоїть,

Захочеш — сьорбай сміло.

Філоклеон

Й це до речі теж.

Нехай хоч трясця, плати не позбудуся!

І хай просиджу дома — юшку їстиму.

Але навіщо півня принесли сюди?

Бделіклеон

Здрімнешся, може, тих промов наслухавшись,

Нехай тебе він збудить кукуріканням.

Філоклеон

Усе чудово. Одного нема!

Бделіклеон

Чого?

Філоклеон

Ти Лікову божничку не приніс іще.

Бделіклеон

820 Оце ж вона! А ось же — й сам владика в ній!

Філоклеон

Герою владний! Вигляд твій страшний мені!

Бделіклеон

Таким от видається нам і Клеонім.

Філоклеон

А справді! Хоч герой він, а щита нема.

Бделіклеон

Коли б скоріше сів ти, то б і позов я

Почав скоріше.

Філоклеон

Починай! Давно сиджу.

Бделіклеон

Яку ж би справу взяти нам на перший раз?

Хто в хаті шкоду заподіяв з челяді?

А, знаю! Фратта присмалила глечика.

Філоклеон

Стривай, стривай! Ти мало не згубив мене.

830 Cуд починати без решітки думаєш?

Та це ж у нас найперша, найсвятіша річ!

Бделіклеон

Нема решітки, бачить Зевс!

Філоклеон

Я вибіжу

Та сам що-небудь зараз принесу сюди.

(Виходить).

Бделіклеон

От чудасія! Так до місця звикнути!

Ксантій

(вбігає)

Прокляття! Нагодуй лиш ось такого пса!

Бделіклеон

Що сталося?

Ксантій

А ось що: пес Лабет якось

Забіг до кухні, клятий, та й із'їв оце

Шматок великий сиру сицилійського!

Бделіклеон

Його злочинство для початку батькові

840 На суд подам я. Ти — обвинувачувач.

Ксантій

Нізащо! Другий пес вже зголосивсь на це,

Нехай внесуть лиш скаргу на негідника.

Бделіклеон

Веди ж обох до мене.

Ксантій

Так і зробимо.

Ксантій виходить; вертається Філоклеон.

Бделіклеон

А що це в тебе?

Філоклеон

«Поросятник» Гестії.

Бделіклеон

Що? Святокрадець!

Філоклеон

Ні, згубити винного

Завзявся я, то й починаю з Гестії.

Та швидше, швидше! Не діждуся засуду!

Бделіклеон

Я зараз! Принесу ще стиль і дощечку!

(Вибігає).

Філоклеон

Ото морока! Та скоріш, не муч мене!

850 Я й на піску зробити можу борозну.

Бделіклеон

(вертається)

Ну, ось!

Філоклєон

Та починай же!

Бделіклеон

Зараз.

Філоклєон

Перший хто

У нас тут піде?..

Бделіклеон

Тьху ти! Ну й оказія!

Забувся зовсім урни повиносити.

Філоклєон

Куди летиш?

Бделіклеон

По урни!

Філоклєон

Та не треба їх.

Дивися, скільки тут маленьких кухликів!

Бделіклеон

Ну, добре. Отже, все, здається, маємо.

(Схаменувшись).

А водяний годинник? Де б найти його?

Філоклєон

(показуючи на горщик)

А це не може за годинник правити?

Бделіклеон

Це добре ти придумав, по-аттичному.

860 Мерщій вогню хто-небудь принесіть сюди!

Та й миртового гілля, й трохи ладану!

Вперед усього ми богам помолимось.

Корифей

Приєднавшись сьогодні до тих узливань,

Ми під час молитов

Привітаєм вас добрим бажанням за те,

Що з недавньої сварки, з лихої війни

Так шляхетно прийшли ви до згоди.

СТРОФА VI

Перша половина хору

Мовчіть усі, сповнімося побожністю!

Феб-Аполлон Піфійський, будь

прихильний нам!

870 Хай діло, що сьогодні

тут перед домом він почав,

Кінчиться радістю для всіх!

Уже в нас досить хиб!

Рятівний Пеане!

Бделіклеон

Агійєю, сусіде, владарю сильний,

що стоїш коло дому мойого!

Цю нечувану жертву, владико, прийми,

ми для батька її учиняєм.

Омири його вдачу занадто шорстку,

угамуй його норов дубовий,

Його душу, просяклу гірким полином,

пом'якши хоч краплиною меду,

Щоб нарешті ласкавим і добрим він став

До нещасних людей,

880 Щоб віднині він більше підсудних жалів,

а не їх ворогів,

Щоб на голос ридання і сам він ридав,

Щоб забув свою вічну суворість і злість

І щоб видер з душі

Кропиву всю, що в ній розрослася.

АНТИСТРОФА VI

Друга половина хору

Про те ж і ми з тобою вкупі молимось.

Співаючи, твій суд ми вихваляємо.

Тебе ми любим, — бачим,

Що ти народові добра

Бажаєш щиро, як ніхто

90 Із молоді сьогодні.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Слуги вводять двох псів.

Бделіклеон

Гей, хто ще з судців за дверима?

Входьте вже!

Бо як почнеться діло, — не впускатимем.

Філоклеон

Хто позваний?

Бделіклеон

(показуючи на пса)

Та ось він.

Філоклеон

Ну й влетить тобі!

Бделіклеон

Ось слухайте! Лабета, пса ексонського,

Оскаржує кідафінейський пес, що він,

Кружало вкравши сиру сіцилійського,

Сам з'їв його. Батіг хай буде карою.

Філоклеон

І смерть собача, як розкриють злочин цей!

Приводять Лабета.

Бделіклеон

Перед тобою став обвинувачений.

Філоклеон

900 Негіднику! І очі ж як у злодія!

Хвостом мотає, одурити думає.

А де ж позовник? Де кідафінейський пес?

Пес

Гав, гав!

Бделіклеон

Отут він.

Філоклеон

Як Лабет справжнісінький!

Мастак горшки вилизувати й гавкати.

Бделіклеон

Сиди-но мовчки.

(До Ксантія).

Ти ж обвинувачуй вже!

Філоклеон

А я тим часом підкріплюся юшкою.

Пес Кідафінейський

Присяжні, ви мій позов проти пса того

Недавно чули. Тяжко-тяжко скривдив він

Мене і тих, що в морі «Гей-я! Гей!»

кричать,

910 Шматок великий сиру ухопив собі,

В куток забіг він та й пожер у темряві.

Філоклеон

Клянуся Зевсом, правда! От недавно ще

На мене сиром він ригнув огидливо.

Паскудний пес!

Пес Кідафінейський

Просив я — він не дав мені.

Чи ж той вам вірний буде, хто, як бачите,

Й мені, собаці, не лишив ні кришечки?

Філоклеон

Він і зі мною не хотів ділитися.

Це теплий хлопець, теплий, як ця юшечка!

Бделіклеон

Не смій лиш, батьку, наперед вирішувать!

920 Обох спочатку вислухай.

Філоклеон

Та що тобі?

Це діло очевидне, аж само кричить.

Пес Кідафінейський

Не відпускайте шельми! Між собаками

Прожер таких немає: сам з'їдає все.

Понад краями діжку обпливаючи,

З країв повідгризав він сирні шкурочки!

Філоклеон

А я й горшка не маю чим заклеїти!

Пес Кідафінейський

Хай не уникне кари він! «Два злодії

Не житимуть ніколи під кущем одним».

І щоб мені не марно нині гавкати!

930 А коли ні, то й гавкати не хочу більш!

Філоклеон

Ой, лихо, ой!

В яких його шахрайствах тут оскаржено!

Несосвітенний злодій! Правда, півнику?

Клянусь, моргнув він, — отже, теж так думає!

Хто головує? Хай подасть горщок мені!

Бделіклеон

І сам дістанеш! Треба свідків кликати.

Лабета свідки? Будьте тут! Гей, баліє,

Жаровне, миско, сиротерко, глечику!

І все начиння, що сюди запрошене!

(До Філоклеона).

940 А ти все ллєш у горщик і не сів іще?

Філоклеон

(показує на Лабета)

До вітру хутко і йому захочеться!

Бделіклеон

Та годі вже бурчати, годі гніватись!

На кого зуб у тебе? На підсудного!

(До Лабета).

Ставай, обороняйся! Ну чого мовчиш?

Філоклеон

Йому, як видно, й говорити нічого.

Бделіклеон

Ні, та, либонь, те саме з ним сподіялось,

Що з Фукідідом на суді було колись, —

Йому замкнуло мову несподівано.

Іди! Обороняти буду сам тебе.

950 О судді, це нелегко — проти наклепу

Пса боронити, але я попробую.

Він добрий пес, вовків ганяє здорово.

Філоклеон

А, де там добрий! Злодій, змовник,

от він хто!

Бделіклеон

Нема від нього поміж псами кращого!

Він міг би керувати і отарою.

Філоклеон

Яка ж із того користь, коли сир він їсть?

Бделіклеон

Яка? За тебе б'ється, стереже дверей.

Всього уміє. А коли поцупив що,

То вибач. На кіфарі він не учений.

Філоклеон

960 Та вже нехай би зовсім неписьменний був,

Щоб не складав промови оборонної.

Бделіклеон

Тепер, суддя шановний, свідків вислухай.

Встань, сиротертко, говори нам голосно!

Скажи нам ясно — ти ж бо скарбником була —

Чи ти розтерла, що на військо видане?

Розтерла, каже.

Філоклеон

Бреше, Зевсом свідчуся!

Бделіклеон

Суддя шановний! Зглянься на нещасного!

Ну що він їсть, Лабет цей! — Тільки

покидьки

Та кісточки! Ганяє безперестанку.

970 А той — зугарний тільки дім свій стерегти;

Лежить у дверях, а як хто приносить що,

То просить частку. Не дадуть — кусається!

Філоклеон

Що за біда! Чого це я розчулився?

Біда! Мене потроху переконують!

Бделіклеон

Благаю, батьку! Згляньтесь, пожалійте пса,

Не погубіть! Де діти безталанного?

Ходіть сюди, поганці! Вийте жалісно,

Просіть, благайте, слізьми умивайтеся!

Філоклеон

Кінчай, кінчай, кінчай, кінчай!

Бделіклеон

Кінчаю вже.

980 Хоч не один, я знаю, був одурений

Оцим «кінчай», одначе я кінчаю вже.

Філоклеон

До лиха ця робота — юшку сьорбати!

Нізащо я б сьогодні не розплакався,

Коли б не здумав підживитись юшкою.

Бделіклеон

Він виправданий, значить?

Філоклеон

Та не знати ще.

Бделіклеон

Ну, таточку, зласкався, стань прихильнішим!

Візьми цей жереб та й укинь, заплющившись,

У праву урну. Виправдай підсудного!

Філоклеон

Ні, годі, на кіфарі я не учений!

Бделіклеон

990 А коли так, дай підведу до урн тебе!

(Вертить старого).

Філоклеон

(закрутившись)

Оце ось ліва урна?

Бделіклеон

(показуючи на праву)

Так!

Філоклеон

Кладу сюди.

Кидає жереб.

Бделіклеон

Повірив! Мимоволі пса він виправдав!

Дай висиплю!

Філоклеон

Ну, як там розсудили ми?

Бделіклеон

(викидає жереб)

От я дивлюся. Ти оправданий, Лабет!

Старий падає.

Гей, батьку, батьку, що тобі? Води сюди!

Слуга приносить воду.

Отямся!

Філоклеон

(опритомнівши)

Повтори-но, правда це?

Він звільнений?

Бделіклеон

Клянуся!

Філоклеон

То кінець мені!

Бделіклеон

Чудний! Чого журитись? Вище голову!

Філоклеон

Ні, гризтимуся вічно тим, що виправдав

1000 Підсудного. О, що зо мною станеться?

Але пробачте, о боги всевладнії,

Я ж мимоволі!.. А насправді — інший я!

Бделіклеон

Та не сумуй же. Буду берегти тебе,

Леліяти, водити за собою скрізь —

На учти, на вечері, на видовища.

Розкішно в мене віку доживатимеш!

Тебе Гіпербол більше не дуритиме.

Зайдімо в дім.

Філоклеон

Зайдімо. Хай по-твоєму.

Всі, крім хору, виходять.

ПАРАБАСА

Корифей

То ідіть же і будьте щасливі!

(До глядачів).

А ви,

1010 Міріади людей, незліченний народ,

Не дозвольте на те,

щоб на землю пусто-дурно

Мудре слово наше впало.

Пам'ятайте:

можна неукам простити,

А не вам такий учинок.

Громадяни, сподіюсь уваги від вас,

якщо ви полюбляєте правду.

Докоряти сьогодні своїм глядачам

має намір поет комедійний.

Він вважає, що ви ображали його,

хоч багато добра він робив вам.

Напочатку таємно, укрито від нас,

помагаючи іншим поетам,

За зразок собі маючи розум тонкий

і пророчий талант Евріклея,

1020 зін ховався в черева чужі і відтіль

проливав на вас речі дотепні;

А вже потім одверто, не криючись більш,

перед вами насмілився стати,

Не чужих і не зайшлих гнуздаючи муз,

а своїх беручи за вудила.

Хоч високо піднісся й шанований був,

як ніхто і ніколи в країні,

Та не каже, що він — досконалий митець,

не згордів, від пихи не роздувся,

По палестрах не вештався, молодь хистку

спокушаючи; жоден розпусник,

Що лихий прибігав і поета просив

його хлопчика взяти на поглум,

Не дістав його згоди на діло гидке;

не бажає співець благородний,

Щоб натхненниця-муза, владарка його,

перед світом за звідницю стала.

І відколи уперше в театр увійшов,

не людців викликав він до бою,

1030 Але з гнівом Геракла в душі запальній

нападав він на сильних, потужних.

І на самім початку відважно повстав

на найбільшого пса-гострозуба;

Очі пса блискотіли жахливим огнем,

як у Кінни, бридкої повії,

А кругом голови сто кричущих голів,

сто облесників слину пускали;

А гарчання його, — як бурхливий потік,

що несе руйнування й загибель.

Він смердить, як тюлень, ззаду — наче верблюд,

як у Ламії перед немитий.

Отаке-то страхіття угледівши, він

не злякався, не дався на підкуп,

А ще й досі невтомно воює за вас.

От недавно, минулого року,

На хвороби напав невсипущий поет —

за гарячки й пропасниці взявся,

Що як змора душили батьків по ночах,

та й дідам не давали дихнути.

1040 І, прилігши на постіль до тих громадян,

хто шукає дозвілля й спокою,

Накидали їм позови, виклики в суд,

вимишляли доноси та скарги;

Не один, було, кинувши ліжко в страху,

полемарха метався шукати!

І такому захиснику, другу в біді,

визволителю вашого краю,

Учинили ви зраду торік, коли він

кидав сім'я нової науки!

Не могли ви збагнути високих ідей

і дали їм так марно пропасти,

І коли б не робив узливання поет,

присягається він Діонісом,

Що ніхто і ніколи ще кращих промов

не чував з комедійної сцени.

Отже, стид вам, що ви не відразу могли

перевагу його зрозуміти!

А поета так само шанують знавці,

його слава ні трохи не меркне,

1050 Хоча він, обігнавши своїх ворогів,

погубив тим і замисел власний.

Диваки, пам'ятайте пораду мою:

коли хто із поетів захоче тепер

Відшукати й сказати вам слово нове, —

Величайте такого, шануйте, любіть,

Зберігайте укохані думи його,

Поскладайте в кошівниці, в скрині замкніть,

Замість яблук та груш.

Отоді, коли зробите так, через рік

Будуть ваші плащі

Розумінням належним пахтіти.

ОДА

Перша половина хору

1060 В дні минулі, в дні далекі

і в танках були ми мужні,

І міцні на війні;

І ніхто, ніхто не міг нас

пересилити в нічім.

Так було колись, було!

Все минуло. Наче крила лебедині,

Білі голови у нас.

Але є в старих руїнах

зерно сили молодої!

Знаю, краща наша старість,

Ніж сучасного юнацтва

Довгі кучері, і постать,

1070 І гладкий, широкий зад.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Глядачі, коли б хто-небудь зачудовано спитав

Про мою осину постать, перетягнений живіт,

І навіщо нам ці жала, і яка причина їх, —

Все це легко я з'ясую

навіть тим, хто муз не знав.

Тільки ми в країні нашій,

ми, хто має жала ці, —

Діти Аттики, природні, давні жителі її.

Плем'я мужніх, ми багато

потрудилися в боях,

Боронивши рідну землю в час,

як варвар наступав.

Він вогнем обкинув місто,

чорним димом нас душив,

1080 Щоб насильно відібрати

наші гнізда й стільники.

Ми списи й щити побрали,

в поле вибігли ту ж мить

І, терпкою люттю п'яні,

дружно з ворогом стялись —

Воїн з воїном, пліч-о-пліч,

гнівно губи гризучи.

Стріли хмарами летіли, заступали сонця світ,

Але нам боги сприяли, на ніч ми перемогли:

Перед тим сова недаром облетіла табір наш!

Утікав безладно ворог, ми погналися услід,

В щоки, в брови їх кололи,

били вістрями у зад.

Ще й тепер у царстві персів

ходить поголоска скрізь:

1090 «Що на світі найстрашніше?

Гнів аттицької оси».

АНТОДА

Друга половина хору

Був страшний я, був потужний

і нікого не боявся.

В морі бив недругів,

Випливаючи далеко на військових кораблях.

Не старались ми тоді

Красномовно говорити. Не любили

Хитросплетених обмов.

Веслярів міцних і вправних

шанували ми. Тому-то

Стільки міст забрали в персів,

І держав, і дань здобули,

1100 щo тепер так легковажно

Розкрадають юнаки.

АНТЕПIРРЕМА

Провідця другої половини хору

Нас оглянувши уважно, ви побачите в ту ж мить,

Що життям і всім звичаєм ми скидаємось на ос.

Ні одна жива істота, як роззлостити її,

Не поводиться так люто,

так запальчасто, як ми.

Та й у навичках усяких теж нагадуємо ос.

Ми збираємось роями і, як оси, летимо

Хто туди, де одинадцять, хто до архонта, одні

В Одеоні засідають, інші десь коло стіни

1110 Збились купою тісною і, пригнувшись до землі,

Ледве видно ворушаться, мов черва у стільнику.

Та всілякої поживи завжди досить є у нас;

Без розбору всіх кусаєм, добуваючи на хліб.

Отже, є між нами й трутні;

від природи гострих жал

їм не дано, ці нероби ждуть поживності від нас

І живуть собі безжурно нашим потом і трудом.

А для нас це найприкріше, коли хто, страхополох,

Зажирає нашу плату, хоч в війні за рідний край

Ні меча не брав, ні броні, не натерши мозолів.

1120 Cловом, от що я пораджу, громадяни: відтепер

Трьох оболів не давати тим, у кого жал нема.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Філоклеон і Бделіклеон виходять з дому.

У Бделіклеона в руках дорогий плащ і нові черевики.

Філоклеон

Кожуха не покину, поки житиму.

Це ж він було в походах рятував мене,

Коли Борей могутній нападав на нас.

Бделіклеон

Як видно, сам не хочеш ти добра собі.

Філоклеон

Добра мені не буде від плаща твого.

Уже ж бо раз, об'ївшись рибок смажених,

Я вовняреві три оболи викинув.

Бделіклеон

Та ти зроби хоч спробу, ти ж віддав себе

1130 Мені в опіку, обіцяв коритися.

Філоклеон

Чого ж ти вимагаєш?

Бделіклеон

Скинь веретище

І в цей тонкий, м'якенький плащ укутайся.

Філоклеон

Ну, от! Заводься дітьми і виховуй їх!

Та він мене вдушити нині думає!

Бделіклеон

Бери, вдягайся, перестань дурне плести!

Філоклеон

Це що за лихо, ради всіх богів, скажи?

Бделіклеон

Хто називає «перський плащ», хто «кавнака».

Філоклеон

Я шкірою назвав би фіетідською!

Бделіклеон

Немає дива! Не бував у Сардах ти,

1140 Тому и не знаєш, а так знав би.

Філоклеон

Де вже там!

Не знаю, Зевсом свідчусь! Хоч, по-моєму,

Це дуже схоже на убрання Моріха.

Бделіклеон

Е, говори! Ці речі в Екбатанах тчуть.

Філоклеон

Що? В Екбатанах роблять сукна з потруху?

Бделіклеон

От вигадав! Дивак ти! Таж у варварів

Не мало грошей тратять на ті вироби,

І плащ мій вовни на талант, не менше, з'їв.

Філоклеон

То краще «вовно'щом» назовім його,

Не кавнакою.

Бделіклеон

Не балакай зайвого,

1150 Стій тихо: надягаю!

(Накидає плащ).

Філоклеон

(зриваючи з себе плащ)

Ой, біда моя!

Проклятий! Жаром так і обілляв мене.

Бделіклеон

Не вдягнеш?

Філоклеон

Ні, нізащо. Як на те пішло,

То краще просто піччю обгорніть мене!

Бделіклеон

Давай тоді я сам вже одягну тебе!

Філоклеон

Так приготуй виделку!

Бделіклеон

А навіщо ж то?

Філоклеон

Щоб, доки я не розварюся, витягти!

Бделіклеон

Тепер свої погані шкарбани скидай,

Лаконські черевики підв'яжи собі!

Філоклеон

Щоб устромив я ногу на біду собі

1160 у те, що позшивали наші недруги?

Бделіклеон

Не гайся, любий! Назувай і сміливо

Ступи в лаконську землю.

Філоклеон

Мене кривдиш ти,

Висаджуючи на ворожім березі.

Бделіклеон

Давай же другу ногу!

Філоклеон

Ні, ніяк не дам.

Там палець є — лаконців страх ненавидить!

Бделіклеон

Інакше неможливо.

Філоклеон

От біда мені!

І мерзнути на старість заборонено!

Бделіклеон

Ну, ну! Підв'язуй швидше! Як багач тепер

Ходи пихато, задом вихиляючись.

Філоклеон

1170 Отак? Поглянь на постать! Подивись як слід,

Кого з багатих я найбільш нагадую?

Бделіклеон

Чиряк, часничним пластирем обліплений!

Філоклеон

Отож воно й крутити задом хочеться.

Бделіклеон

А вмієш ти поважну мову мовити

Серед людей пристойних і освідчених?

Філоклеон

Еге ж.

Бделіклеон

А що б казав ти?

Філоклеон

Всяку всячину.

Як насмерділа Ламія застукана;

І як колись-то Кардопіон з матір'ю…

Бделіклеон

Покинь казки. Про людське, про звичайніше

1180 Кажи, про що ми дома розмовляємо.

Філоклеон

Я от що розказав би на домашній лад:

«Були собі на світі мишка й ласочка…»

Бделіклеон

Невіглас! Бовдур! Це ж золотарю колись,

Розгнівавшись на нього, Феоген сказав

Верзти при людях про мишей і ласочок!

Філоклеон

Про віщо ж говорити?

Бделіклеон

Про поважне щось.

Як їздили в посольство ти, Клісфен, Андрокл.

Філоклеон

Куди ж я їздив? Був разок на Паросі,

Та й то лиш два оболи денно мав за це.

Бделіклеон

1190 То розкажи нам, як то раз Ефудіон

З Аскондом на кулачках славно бій провів.

Старий він був і сивий, але мав, проте,

Дебелі стегна, дужі руки й поперек,

І груди — панцир.

Філоклеон

Що ти мелеш? Годі вже!

Як міг він битись навкулачки в панцирі?

Бделіклеон

Такі розмови між людьми порядними.

Тепер скажи: на учті з незнайомими,

За чаркою, яким ти славним подвигом

З років юнацьких міг би похвалитися?

Філоклеон

1200 Оцей, оцей мій подвиг найславетніший:

В Ергасіона кіл потяг із саду я.

Бделіклеон

Біда мені з тобою! Кіл! Згадай лише,

Як вепра ти чи зайця вбив, як з факелом

На грищах бігав — про юнацьке, сміливе.

Філоклеон

Одне згадав відважне: я ще підлітком

Фаілла-скорохода переслідував…

Судом за лайку — і його засуджено.

Бделіклеон

Покиньмо це. Лягай-но. Я навчу тебе,

Як бути милим, ввічливим на бесіді.

Філоклеон

1210 Ну, як лягти? Кажи ж бо!

Бделіклеон

Красовито ляж.

Філоклеон

Отак велиш лягати?

Бделіклеон

Ні, цілком не так!

Філоклеон

А як інакше?

Бделіклеон

Мов атлет, розслабившись,

Пролий себе на килим непримушено.

Ну, похвали потому келех мідяний,

Поглянь на стелю, полюбуйся тканками…

Води для рук подайте! Ставте столики!

Обмились… Узливаєм… Час обідати!

Філоклеон

Богами свідчусь, цей обід приснився нам!

Бделіклеон

Флейтистка починає. Співучасники

1220 Бенкету нині: Фан, Феор, Есхін, Клеон,

Акестор, біля нього — із чужинців хтось.

Підхопиш ти застільну?

Філоклеон

Повним голосом.

Бделіклеон

Ні, справді?

Філоклеон

Як ніхто у всій Діакрії!

Бделіклеон

Ну що ж. Скажім, Клеон я; про Гармодія

Почав я пісню; ти її підхоплюєш.

(Співає).

«Не було ще в Афінах такого мужа…»

Філоклеон

(підхоплює)

«Такого злодюги, пройди такого…»

Бделіклеон

Ти не роби так, бо тебе оглушить він,

Грозитиме, що знищить, умертвить тебе,

1230 Засудить на вигнання.

Філоклеон

Хай залякує!

А я, клянуся, заспіваю іншої:

«Злий! Покинь домагатися влади великої!

Ти руйнуєш державу, ведеш до загибелі!»

Бделіклеон

А як Феор, що тут приліг, край ніг твоїх,

Клеона руку взявши, так співатиме:

«Слів Адмета повік не забувай:

добрих люби людей», —

Ти як йому підтягнеш?

Філоклеон

Я ось так почну:

1240 «Звиватися лисом гидко,

Двох таборів другом бути —

Соромно».

Бделіклеон

Тоді Есхін, син Селла, муж освічений,

Друг музам, заспіває так у відповідь:

«Грошей і засобів

Ми з Клітагорою

Та фессалійцями…»

Філоклеон

«Перевели без ліку, я з тобою…»

Бделіклеон

Ну, це, я бачу, ти засвоїв здорово.

1250 Ходімо ж на бенкет до Філоктемона.

(До раба, що за сценою).

Гей, хлопче, Крезе,

йди зготуй запаси нам!

Сьогодні п'яні будем.

Філоклеон

Ні, не питиму!

Недобре пити, від вина ж і біди всі:

Розбиті двері, бійка, ребра ламані,

З похмілля потім ще й платити грошики!

Бделіклеон

Такого не буває поміж знатними!

Коли образять, перепросять ввічливо;

Або ти сам дотепне щось розкажеш їм —

Езопову чи сибарітську байку — з тих,

1260 Котрі на учтах повідають. Так усе

На жарт обернеш та й додому вернешся.

Філоклеон

Десь тих байок чимало треба вивчити,

Щоб за погані вчинки не платитися.

Бделіклеон

Ходімо ж! Хай ніщо нас не затримує.

МАЛА ПАРАБАСА

ОДА

Перша половина хору

Часто спритним і кмітливим

я здавався сам собі

І ніколи не дурним.

Ще спритнішим був Аміній,

кучерявий Селла син —

Не гранатами живився; пам'ятаю, раз у раз

В Леогора він гуляв.

1270 Тепер збіднів, як Антіфонт!

Був відряджений з посольством

до Фареала, але й там

Із фессалійців

Лиш з голотою водився,

Сам убогий і злиденний, як ніхто із голяків.

ЕПІРРЕМА

Провідця першої половини хору

Автомене, ми щасливцем величаємо тебе:

Вельми здібних до мистецтва

ти сплодив собі дітей!

Перший син, усім приємний,

дуже вчений чоловік,

Чарівний Харіт коханець,

незрівнянний кіфаред;

Другий син — актор чудовий,

трудно кращого знайти;

або третій, Аріфрад, удався

найздібніший серед них.

Сам собою, каже батько, без учителя і книг,

Лиш від мудрої природи, научився третій син

По домах публічних вправно калатати язиком.

АНТЕПІРРЕМА

Провідця другої половини хору

Дехто каже, що з Клеоном замирився я, коли

Він завзявся проти мене

і термосив, і жахав,

Називав злочинцем лютим.

А як з мене шкуру дер,

То юрба вітала сміхом зойки болісні мої,

І ніхто не дбав про мене,

всі цікавились одним:

Чи, затиснений в лабети,

я ще кину жарт якийсь,

1290 Cпостерігши цю байдужість,

я, як мавпа, завиляв;

Та тепер ось, бачте, знову

«одурив лозу кілок».

ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ

Ксантій

(вбігає з криком)

О, горе! Черепахи, як я заздрю вам!

Щасливі ви під покришкою вашою!

Від стусанів як мудро, як обачливо

Ви захистили спину черепицею!

А я кийком ось, гляньте, посмугований!

Корифей

Що сталось, хлопче?

(До глядачів).

Адже «хлопцем» кличемо

Ми й дідуся старого, як наб'ють його.

Ксантій

Чи ж то старий наш не чума, не пагуба?

1300 Cеред гостей він був найбезсоромніший,

Хоч був там Лісістрат, Лікон і Антіфонт,

Гіппіл і Теофраст, весь почет Фрініха;

Перевершив усіх він там нахабністю.

Живіт напхавши ласими шматочками,

Скакав, і реготався, і погрюкував,

Як той осел, ячменем нагодований,

Із криком «рабе!» люто одлупив мене.

А Лісістрат на все це так сказав йому:

«На вискочня ти схожий, на осла того,

1310 Який допавсь до паші після голоду!»

Старий до нього: «Ти як сарана ота,

В якої плащ обдертий висить клаптями!

Сфенел ти, що одежу з себе випродав!»

В долоні заплескали, Теофраст лише —

Мовляв, не з тих я — покосивсь презирливо.

Старий тоді до нього: «Ти чого, скажи,

Із себе пана строїш, величаєшся?

А хто був блазнем у вельмож? Не ти хіба?

Отак по черзі всіх ганьбив і лаявся,

1320 Глузуючи зухвало та говорячи

Украй невідповідні і дурні слова.

Тоді напився добре й, повертаючись

Додому, перехожих бив по-п'яному.

Та ось і він надходить кроком плутаним.

Втечу я, поки цілий, з-під руки його!

(Утікає).

Філоклеон

Виходить з флейтисткою і факелом. За ним женуться гості.

Відступись, відійди!

Буде каятися гірко,

Хто іде за мною вслід.

Забирайтесь геть, поганці,

1330 Бо як ні, то смолоскип цей

На печеню вас спече!

Гості

Будь певний, завтра ти за це

заплатиш нам,

Хоч як тепер храбруєш і заносишся!

Юрбою прийдем і потягнем в суд тебе.

Філоклеон

Го-го! Го-го! Потягнем в суд!

Старе лахміття!

Знайте, — про суди мені

вже й слухати не хочеться!

Ого!

(Показує на флейтистку).

От краса! А урни киньте!

1340 Забирайся! Де суддя тут?

Де він? Зник навіки він!

(До флейтистки).

Сюди, мій жучку золотий! Сюди зійди!

Візьмись рукою за оцю мотузочку!

Лиш обережно, бо гнила мотузочка,

хоча тертя не завдає їй прикрості.

А правда, хитро вкрав тебе я з бенкету,

Коли гостей ти починала бавити?

За це потіш гарненько і помилуй мене!

Та де там! Не потішиш і не спробуєш,

Одуриш, покепкуєш, скільки схочеться.

1350 Ти сміх собі робила з багатьох уже.

А може, будеш добра жіночка, то я

Тебе, мою маленьку свинку, викуплю,

Як син помре, й візьму за полюбовницю.

Тепер я не хазяїн у добрі своїм.

Я молодий ще й досі під опікою.

Синок мене пильнує. Буркотливий він

І скупердяй — ділив би зерно макове.

Боїться, щоб не став я марнотратником:

У нього ж, бачите, єдиний батько я.

Виходить на сцену Бделіклеон.

360 Та от і він, здається, вже біжить до нас.

Ану, скоріше тут із смолоскипом стань,

А я вже з нього посміюся здорово,

Як він сміявся з мене до посвячення.

Бделіклеон

Ах ти, пустомолоте, ти, розпуснику!

Забаглося кохатись із хорошою…

Труною? Будеш ти за це покараний!

Філоклеон

А ти процесу захотів з підливою?

Бделіклеон

Іще й смієшся? Хто ж украв із бенкету

Флейтистку?

Філоклеон

Що? Флейтистку? Ну, а де вона?

1370 Щось мелеш ти, неначе з гробу вихопивсь.

Бделіклеон

А ось та Дарданіда, Зевсом свідчуся!

Філоклеон

Та ні, це на майдані смолоскип горить.

Бделіклеон

Це смолоскип?

Філоклеон

Ти ж бачиш — ще й тавро на нім.

Бделіклеон

А що це тут чорніє посередині?

Філоклеон

Смола стікає, під вогнем розтоплена.

Бделіклеон

А що це з цього боку: чи не зад, бува?

Філоклеон

Та ні, це просто паросток на дереві.

Бделіклеон

Що кажеш? Паросток?

(До флейтистки).

Ану, ходи сюди!

Філоклеон

Е, є, ти що намислив?

Бделіклеон

Заберу її,

1380 Бо що тобі вже з неї? Ти ж гнилий увесь,

Не здатний до нічого.

Філоклеон

Ось послухай-но!

Коли на грища їздив я в Олімпію,

Ефудіон з Аскондом бився сміливо,

Хоч був уже він літній, кулаком, однак,

Старий боєць на землю юнака звалив.

Гляди ж, попідбиваю і тобі синців!

Бделіклеон

Запам'ятав же ти свою Олімпію!

Вбігає пекарка, що торгує хлібом на вулиці.

Пекарка

(до Бделіклеона)

Богами заклинаю, поможи мені!

(Вказує на Філоклеона).

Це він, той самий, що мене понівечив,

1390 Бив смолоскипом, а в болото викинув

На десять грошей хліба і чотири ще.

Бделіклеон

Так ось що ти накоїв! Тож і суд тепер,

І клопіт будем мати. Нащо пив?

Філоклеон

Пусте!

Відвернем лихо байкою дотепною.

Побачиш сам, як легко поладнаєм ми.

Пекарка

Богинями клянуся: ти за дівчину,

Дочку Сострати й Анкіліона, Міртію,

Відповіси! Навіщо мій товар псував?

Філоклеон

Послухай, жінко. Ось я розповім тобі

1400 Цікаву байку.

Пекарка

Я не хочу й слухати!

Філоклеон

Колись Езоп вертався з учти ввечері,

І раптом сука, п'яна і настирлива,

Ну гавкати! А він їй: «Суко, слухай-но!

Коли б ти замість язика паскудного

Купила хліба, я хвалив би розум твій!»

Пекарка

Знущаєшся? За шкоду заподіяну,

Хто б ти не був, до права притягну тебе!

(Вказує на глядачів).

От Херефонт у мене свідок виклику.

Філоклеон

Та ні, послухай, може, це вподобає:

1410 Раз позмагатись з Ласом Сімонід хотів,

А Лас йому і каже: «Я начхав на те!»

Пекарка

Он як!

Філоклеон

(до глядачів)

Гей, Херефонте, саме ти б зумів

За свідка бути в цеї баби жовтої,

В Іно, що в Евріпіда сторчака летить.

Бделіклеон

А от іще хтось, бачу я, біжить сюди!

Тягти на суд, напевно; ось і свідок з ним!

Вбігають позовник і його свідок.

Позовник

Ой-ой! Тебе, старого, за образу я

В суд викликаю!

Бделіклеон

Слухай, не роби цього!

Вже краще кару заплачу я зараз же,

1420 яку ти сам присудиш, ще й подякую.

Філоклеон

Ну що ж, я згоден: так порозуміємось.

Признаюсь, що набив я й повалив тебе.

Та підійди-но! Чи на мене звіришся,

Щоб я тобі відшкодування визначив,

Та й будем друзі, чи назначиш сам ціну?

Позовник

Ні, ти зроби це: не люблю судитися.

Філоклеон

Колись із колісниці сибарит упав

Та й, падавши, пошкодив сильно голову;

Не був, як видко, у їзді досвідчений.

1430 При тому нагодився друг і так сказав:

«Хай кожен робить тільки те, в чім знається!»

Іди ж і ти до Піттала лічитися!

Бделіклеон

І тут себе не зрадив. Все однаковий!

Позовник

(до свідка)

Запам'ятай же добре, що сказав він нам.

Філоклеон

Та не біжи, послухай! Сибаритянка

Розбила глечик…

Позовник

(до свідка)

І на це за свідка будь!

Філоклеон

Отак і глечик свідків запросив собі.

Тоді вона: «Клянуся, — каже, — Корою,

Коли б ти хутче, замість свідків кликати,

1440 Купив пов'язку, — більше було б користі».

Позовник

Глузуй, знущайся, поки в суд не кликали!

(Виходить).

Бделіклеон

(до Філоклеона)

Деметрою клянуся, тут не лишишся!

Візьму, на плечі скину…

Філоклеон

Ну, та й що?

Бделіклеон

Та й що?

Та й віднесу додому, бо, як бачу я,

Не вистачить і свідків для позовників.

Філоклеон

Езопа раз дельфійці…

Бделіклеон

Я начхав на це!

Філоклеон

Обмовили, що келех, мов, у храмі взяв,

Тоді він і повів їм, як-то жук, було…

Бделіклеон

З жуками тими пропади ти пропадом!

(Бере батька на плечі й виносить).

СТРОФА VII

Перша половина хору

1450 на твіи талан заздрять усі.

Зустрів ти щастя, діду!

Минувся злиднів час, турбот,

І ти пізнав світле життя.

Тепер тебе потягне

На легкий хліб, ситий шматок.

А може, ні! Може, й не так?

Нелегко нам збутися вад,

Що в нас ввійшли з кров'ю батьків.

Проте і так часто бува,

1460 що добрий вплив інших людей

Переміняє вдачу в нас.

АНТИСТРОФА VII

Друга половина хору

Тобі хвала, шана тобі

Від нас і всіх, хто мудрий.

За те, що ти — батькові друг,

За розум твій славим тебе,

Філоклеона сину!

Такі, як ти, де вони є?

Ласкава річ, чемність твоя

До тебе всіх ваблять серця.

1470 Ти добре знав, що ти робив,

Коли ставав з батьком на прю.

Одна мета в тебе була:

Щоб твій старий спокійно жив!

ЕКСОД

Ксантій

(вбігає)

О Діонісе, от діла нечувані!

В господу нашу демон прикотив якийсь!

Старий господар довго пив та й пив вино,

А опісля, зачувши флейту, так зрадів,

Що цілу ніч танцює безперестанку

Давно забуті танці, ще Феспідові,

1480 Трагіків сучасних називаючи

Сміттям і дрантям, кличе на змагання їх.

З'являється Філоклеон, украй п'яний.

Філоклеон

(співає)

«Хто це тут біля брами надвірної сів?»

Ксантій

От іде вже, іде наше лихо сюди!

Філоклеон

Відчиняйтесь, запори, спадайте, замки,

Розпочався танець!

(Танцює).

Ксантій

Розпочалися дурощі, краще скажи!

Філоклеон

(танцюючи)

У швидких поворотах звивається стан,

Роздимаючись, ніздрі шумлять, аж ревуть,

Затріщали хребці!

Ксантій

Чемериці напийсь!

Філоклеон

(танцюючи)

1490 І біснується Фрініх, мов півень який…

Ксантій

Ти зачепиш мене!

Філоклеон

(танцюючи)

До небес підкидаючи стегна!

Ксантій

Роззявляється зад…

Філоклеон

(танцюючи)

За собою дивись!

І так легко, так вільно всі члени у нас

Обертаються в чашках суглобів.

Входить Бделіклеон.

Філоклеон

Що, гарно?

Бделіклеон

Препогано! Ти збезумився.

Філоклеон

Стривай, от зараз викличу суперників!

Гей, вийди, хто з трагедів за танцівника

Себе вважає, — будемо змагатися!

1500 Ну; є охочі чи нема?

Входить 1-й танцюрист.

Бделіклеон

Один лише.

Філоклеон

Хто ж він, нещасний?

Бделіклеон

Хто він? Середущий син

Каркіна-рака.

Філоклеон

Ну, цього я вмить ковтну!

На місці «танцем кулака» вколошкаю, —

Цього не тямить зовсім він.

Виходить 2-й танцюрист.

Бделіклеон

Нещасний ти!

Дивися, другий рачок наближається,

Брат першого.

Філоклеон

Чудово! Буде закуска!

Виходить 3-й танцюрист.

Бделіклеон

О Зевсе! Що це? Ось і знову рак повзе!

І це вже третій із синів Каркінових!

Філоклеон

Та що це, справді? Краб чи павучок якийсь?

Бделіклеон

1510 А це таке дрібненьке раченя, воно

За всіх найменше. Пише все трагедії.

Філоклеон

Щасливий ти, Каркіне, дітьми! Глянь лише:

Пташата сунуть цілою навалою!

Ну що ж, іду я з ними позмагатися.

А ти до них підливу приготуй мені.

Танець.

Корифей

Відійдімо ж і осторонь станьмо усі!

Поступімо танцюючим місця,

Щоб вони без завади стрибати могли

і в переверти йти перед нами.

СТРОФА VIII

Перша половина хору

Виходьте, уславлені діти

Водяного бога!

1520 Веселі скачіть по піску,

Там, де хлюпає моря прибій,

Рачаче поріддя!

АНТИСТРОФА VIII

Друга половина хору

Стрибайте, вертіться чимдуж!

Як бувало Фрініх,

Брикайте; нехай глядачі,

Побачивши ноги вгорі,

Охкають і стогнуть!

Хор

Крутись, виступаючи влад,

в живіт руками бийся,

До неба стопу підкидай,

вертись, немов та дзиґа!

1530 Великий правитель морів,

сам рачий батько лізе,

Потрійним нащадком своїм

пишається, щасливий.

(До танцюристів).

Як любите нас, то тепер

веселим хороводом

За двері хутчій проведіть!

Ще досі не бувало,

Щоб хор комедійних співців

з орхестри вийшов з танцем.

Хор і актори, танцюючи, покидають сцену.

МИР