У дворі, перед домом виноградаря Трігея, двоє рабів готують їжу для жука-гнойовика.
Перший раб
Давай, давай жукові тих плескачиків!
Другий раб
Ось на, припрошуй гнояка триклятого!
Солодших страв до скону хай не нюхає!
Перший раб
Подай ще коржик із лайна ослячого!
Другий раб
Встигай лиш брати. Гей, та що це діється?
Вже й ті змолов?
Перший раб
Аякже! він ще й нас готов, —
Клянуся Зевсом, — перем'яти лапами.
Отож вимішуй туго та й ліпи мерщій.
Другий раб
О гноярі, благаю, пособіть мені!
10 Не дайте задихнутись в тому смороді!
Перший раб
Тепер ліпи з посліду від розпусника —
Хлопчини: попоївши, хоче ласощів.
Другий раб
Ось на.
(До глядачів).
Єдина в цій роботі вигода:
Не скажуть, що при кухні дещо й сам лизну.
Перший раб
Ой-ой! Давай, давай же! Ще і ще давай!
І ще замішуй!
Другий раб
Годі. У гноївці тій,
Клянуся Аполлоном, я втоплюсь-таки.
Перший раб
А що, коли корито притягти йому?
Другий раб
Та хай вам грець! Ізгиньте — він і ти за ним!
(До глядачів).
20 Чи хтось, бува, не знає, у кого б мені
Купить такого носа, щоб дірок не мав?
Ото робота! Краще вже на муки йти,
Ніж готувати їжу цьому виродку.
Свиня чи то собака, як нагидить хто, —
Зжеруть одразу. Він же, гнойовик отой,
То їсть, то крутить носом: недогода все.
Хіба скачаю кульку та й під ніс йому
Подам, неначе вередливій жіночці.
Ану, крізь ту щілинку гляну потайки,
30 Чи їсть іще, чи врешті вже наситився.
(Зазирає, прихиливши двері).
Жери і напихайся без передиху,
То, може, й луснеш, навіть не отямившись!
Ну й уминає, клятий, і до того ще
Зубами клаца, мов борець на ігрищах!
Ворушить головою, задом, лапами,
Цілком так само, ніби той, що з запалом
Канати грубі корабельні скручує.
Гидка ж істота, ненажерна, сморідна!
Ніяк не доберу я, хто й створив її.
«Щоб Афродіта, — далебі, не віриться.
І не Харіти, звісно.
Перший раб
Ну, а хто ж тоді?
Другий раб
Це чудо Зевс із гною громом викликав.
Перший раб
(до глядачів)
Тепер, напевно, кине молодик якийсь
Питання хитромудре: «В чім тут річ, однак?
І гнойовик до чого? Та сусід його,
Кмітливий іонієць, підсміхнеться лиш:
«Гадаю, на Клеона натякають нам:
Послід, мовляв, з'їдає він без сорому».
Пора, однак, жукові вже й пиття нести.
(Виходить).
Другий раб
50 А я цю справу роз'ясню й недоліткам,
І юнакам, а потім — рядовим мужам,
І тим мужам, що інших перевершили,
І, врешті, наймужнішим розтовкмачу все.
Хазяїн мій дуріє, лиш не так, як ви.
По-своєму, кумедно божеволіє.
Що день — то по-дурному в небо очі пне
Та й Зевсу дорікає, ба ще й лається:
«Гей, Зевсе, там на небі, що затіяв ти?
Не бавсь мітлою, бо Елладу виметеш!»
(Наслухаючи, до глядачів).
60 Ну ось.
Тихіше! Щось почув я. Наче б, голос чийсь.
Трігей
(за сценою)
Гей, Зевсе, що ти чиниш з людом еллінським?
Немов насіння, нам міста вилущуєш.
Другий раб
А що, чи не казав я? Меле казна-що.
Послухай, хто не чув ще божевільного.
А знаєте, що мовив сам до себе він,
Як лиш почав дуріти? Ось послухайте.
«Мені б отак до Зевса навпростець майнуть!»
Сяк-так драбину зладив із дощок тонких —
70 І ну по ній спинатись, та схитнувся враз —
І в землю головою, тільки хруснуло.
А вчора хтозна-звідки він жука пригнав,
Немов коняку добру. Ось і конюхом
Зробив мене насилу. Правда, й він, бува,
Його, як вершник, гладить, примовляючи:
«Пегасику крилатий, чистокровний мій,
Домчи мене до Зевса, до палат його!»
Ану, загляну нишком, що там діється.
(Виходить і тут же вбігає, переляканий).
Біда! Сюди, на поміч! Гей, сусідоньки!
80 Хазяїн мій — в повітрі. Ось підноситься
Все вище й вище на жукові верхи він!
Трігей
(верхи на жукові)
Та не рвись так, агов, ти з копита у галоп!
Не гарцюй завчасу, не хизуйся аж так,
Своїх сил, запальний, по-пустому не трать,
Поки тіло, зігрівшись, не стане гнучким,
Не стужавіють м'язи від розмаху крил.
Лиш мені не чади, ради бога, під ніс,
Бо коли й у дорозі смердітимеш так,
То лишайся вже краще, де був, у хліві.
Другий раб
90 О мій бідний владико, ти й справді звихнувсь!
Трігей
Гей, замовкни внизу!
Другий раб
Ти куди ж так пливеш тим рогатим човном?
Трігей
Я Елладі усій присвятив свій політ.
На новий, на нечуваний подвиг іду.
Другий раб
Але нащо летіти? Чи ти ошалів?
Трігей
Занімійте побожно! Радіти пора,
А ніяк не скиміти. Я людям усім
Язика за зубами тримати велю.
А всі ями помийні, відхожі місця
юо Перекрити новим цегляним покриттям
І зади найщільніше заткнути.
Другий раб
А я не змовкну, поки не признаєшся,
Куди зібравсь летіти.
Трігей
А куди ж бо ще,
Як не до Зевса, в небо?
Другий раб
Гей, а то чого?
Трігей
Щоб розпитати, що задумав діяти
З усім-усім народом нашим еллінським.
Другий раб
Ну, а коли не скаже?
Трігей
Що ж, назву його
Злочинцем, що запродав персам еллінів.
Другий раб
Хіба що через труп мій, присягаюся.
Трігей
110 Мене тим не зупиниш.
Другий раб
Ой-ой-ой-ой-ой!
(До дітей Трігея).
О діти! Гляньте — батько покидає вас.
Ось нишком він у небо підіймається.
Просіть, хай завертає, бідні сироти.
Дівчинка
Батьку, мій батьку, чи дійсно правдива
Чутка, що нібито, нас позабувши,
Ти під чотири вітри відлітаєш
Легко до воронів, наче пір'їна?
Батьку, скажи, чи це правда,
Якщо нас хоч трішечки любиш.
Трігей
120 Так-таки так, мої донечки.
Жаль вас, одначе, сердешних.
Просите хліба не раз ви так жалісно:
батеньку, батьку!
В мене ж — нема ні гроша за душею,
ніде ані крихти.
Хай-но звершу я це діло, — вернуся,
й тоді вже від мене
Добра хлібина вам буде й гарненький
плескач на закуску.
Дівчинка
На чому ж ти в дорогу вибираєшся?
Не корабель же небом повезе тебе.
Трігей
Конем крилатим — не судном летітиму.
Дівчинка
Чи при умі ти, батьку? До богів отак,
Жука запрігши, думаєш добратися?
Трігей
130 В байках Езопа, доню, ясно сказано,
Що жук один з крилатих долетів туди.
Дівчинка
Оте гидке створіння? Що ти, батеньку? —
Та й до богів долине? Щось не віриться.
Трігей
Хіба ж не він, з орлами ворогуючи,
Добувсь до них, розкидав їх гніздо колись?
Дівчинка
А може б, на Пегасі краще рушити:
Постанеш перед Зевсом ще трагічніше.
Трігей
Дурна! Тоді подвійно запасатися
Харчами треба. Ну, а жук з'їдатиме
Те все, чим я живлюся й перетравлюю.
Дівчинка
140 Дну; шубовсне в море жук твій, що тоді?
З води, крилатий, знову як він випірне?
Трігей
Стерном я вже запасся передбачливо.
Тоді човном наксоським жук служитиме.
Дівчинка
В яку ж то гавань ти скеруєш човен свій?
Трігей
В Пірей, у гавань Жукову я мчатиму.
Дівчинка
Гляди лиш там, — схитнувшись, сторчака не дай,
А то, звихнувши ногу, станеш образом
Для Евріпіда у новій трагедії.
Трігей
Мені вже тим журитись! До побачення!
150 Але випорожнятись ні вітрів пускать
Три дні не смійте, поки я трудитимусь
На ваше благо, бо як те зачує він, —
Шугне стрілою, скине миттю вершника.
(Трігей піднімається вгору на жукові).
Гей же з богом, Пегасе, в дорогу рушай!
Золотою вуздечкою в небі дзвени,
Наставляй своє вухо, загострюй свій зір.
Та ти що? Не дурій! Куди носа звернув?
Чи не свіжим послідом війнуло з землі? —
Не зважай, усе вище та вище лети.
160 Простирай, розминай свої крила прудкі.
Навпростець мене мчи до небесних осель.
Лиш, гляди, не вишукуй усяких гидот
І забудь на цей час про щоденний свій харч.
(Дивиться на землю).
Гей, а хто там присів у Піреї в кутку,
Біля дому повій спорожняти живіт?
Ти погубиш мене. Закопай хоч той скарб
І землею обсип, і як слід притопчи.
А тоді чебрецем ще той горбик засій,
І олію розлий запашну, бо якщо
170 Упаду я з жука, то хіоський народ
П'ять талантів заплатить по смерті моїй.
А в усьому твій зад буде винний.
Жук швидко піднімається вгору.
Ух, страшно стало! Це вже непереливки!
Гей ти, біля машини! Не старайся так,
Бо в животі неначе похолонуло.
Якщо не схаменешся — накормлю жука!
Жук підлітає до «Олімпу».
Здається, до безсмертних наближаємось.
Авжеж, ось бачу я палати Зевсові.
Хто воротар у Зевса? Відчиняй мені.
Гермес
(виходить на оклик Трігея)
180 Звідкіль тут дух людини?
(Побачивши жука).
Гей, це що таке?
Мара якась, Геракле!
Трігей
Буйногривий жук.
Гермес
Негіднику, зухвальче, безсоромнику,
Мерзотнику мерзенний, наймерзенніший!
Ти як сюди добрався, гей, пройдисвіте?
А як тебе хоч звати?
Трігей
Зви Пройдисвітом.
Гермес
А звідки родом будеш?
Трігей
Із Пройдисвітів.
Гермес
А батько твій?
Трігей
Мій батько? Із Пройдисвітів.
Гермес
Помреш, клянусь Землею, або скажеш нам,
Звідкіль прийшов і як ти називаєшся.
Трігей
190 Трігей я, виноградар із Афмонії.
З доносів не живу я, ні з сутяжництва.
Гермес
Чого ж прийшов ти?
Трігей
Ось м'ясця приніс тобі.
Гермес
(лагідно)
Кудою ж це, бідненький?
Трігей
Бач, одразу я
З пройдисвіта — бідненький. Ну й ласун же ти!
Гаразд, поклич-но Зевса.
Гермес
Легко мовити —
Нема вже тут ні Зевса, ні богів нема:
Ще вчора всі поспішно звідси вибрались.
Трігей
На іншу землю?
Гермес
Землю?
Трігей
А куди ж іще?
Гермес
Далеко. Під склепіння неба злинули.
Трігей
200 д ти чого стовбичиш, наче палець, тут?
Гермес
Та ось начиння їхнє допильновую:
Ті дзбаночки, і кухлики, й тарілочки.
Трігей
А що, місця обжиті вже набридли їм?
Гермес
На греків розгнівившись, небожителі
Війні охоче місцем поступилися.
Нехай, мовляв, товче їх аж донесхочу.
Самі ген-ген знеслися, щоб не бачити
Тих міжусобиць ваших і не слухати
Благань і скарг постійних та набридливих.
Трігей
210 А чим же так безсмертним ми дошкулили?
Гермес
А чом до бійки лізли, хоч не раз боги
Робили перемир'я, але варто лиш
Спартанцям хоч би трішки переважити —
«Дамо, — горлають, — перцю тим афінянам,
Близнятами клянемось!» Хай лиш верх беруть
Афіняни, а Спарта хоче миру вже —
Тоді афінян чути: «Ні, не вірте їм!
Афіною клянемось, — нас обдурюють!
Вони не раз ще прийдуть ради Пілоcу».
Трігей
220 Немов і справді чую співвітчизників.
Гермес
Тому я сумніваюсь, чи побачите
Колись богиню Миру.
Трігей
Ну, а де ж вона?
Гермес
Сам Полемос в печері ув'язнив її.
Трігей
В якій печері?
Гермес
Там, внизу. Ще й брилами
Він привалив до верху, щоб ніхто звідтіль
Не вивів полонянки.
Трігей
А скажи мені,
Що з вами він робити наміряється?
Гермес
Того не знаю. Але стій… Учора він
Притяг під вечір ступу дивних розмірів.
Трігей
230 А що це він затіяв, як ти думаєш?
Гермес
Міста товкти в ній хоче. Ну, пора мені.
Здається, він надходить: шум оглушливий
Зсередини розлігся.
Трігей
Ой, біда мені!
Ану, дам ходу звідси. Наче й сам я чув
Глухі удари ступи войовничої.
З'являється Полемос з величезною ступою в руках.
Полемос
О смертні, смертні! Горе вам, страждальники!
Ух, і заниють зараз ваші щелепи!
Трігей
(заховавшись)
Владико Фебе! Це ж не ступа — жах один!
І Полемос, як гляне — кров стинається.
240 Так ось хто нас постійно переслідує —
Страшний, що всіх на землю ницьма кидає.
Полемос
(нахилившись над ступою)
Спартанці часникові, о нещасні ви
Стократно й многократно, вам — кінець уже!
(Кидає в ступу часник).
Трігей
(до глядачів)
А наша хата з краю. Нам і байдуже.
Не ми в біду попали, а лаконяни.
Полемос
Мегаро, гей, Мегаро! Я й тебе умить
Зімну, стовчу в цій ступі, в порошок зітру.
(Кидає цибулю).
Трігей
Гай-гай! Ото Мегара буде плакати,
Пекучими сльозами заливатися!
Полемос
250 Тепер на тебе черга, гей, Сициліє!
(Кидає сир).
Трігей
Таку країну та й оберне в місиво!
Полемос
Ану, ще меду піділлю аттичного.
(Доливає меду).
Трігeй
(перелякано)
О ні, благаю, тільки не аттичного,
Чотири ж він оболи нині коштує!
Полемос
Гей, Постраху, — до мене!
Пострах
Ось я. Слухаю.
Полемос
(тицяє йому кулаком у ніс)
Забув, чим пахне? Чом без діла швендяєш?
Трігей
Ну й кулачина!
Пострах
(плаче)
Ой, не бий, хазяїне!
Трігей
(сам до себе)
Невже цибулю взяв у жменю Полемос?
Полемос
Товкач мені потрібний. Ну, чого стоїш?
Пострах
260 Ми тут лиш від учора… Не придбали ще.
Полемос
Тоді мерщій — в Афіни. Там позич його.
Пострах
Еге ж, біжу, щоб знову не заплакати.
Трігей
(до глядачів)
Людці, людці мізерні, що тут діяти?
Загроза явна, бо, як тільки вернеться
Він з товкачем, то зразу сяде Полемос
Міста дробити в ступі запопадливо.
Хай згине, Діонісе, посланець його!
Вбігає Пострах.
Полемос
Гей, ти!
Пострах
В чім річ?
Полемос
Позичив?
Пострах
Лихо трапилось:
Пропав товкач афінський, шкіряник отой,
270 Що всю Елладу м'яв і перемішував.
Трігей
О владарко Афіно, як доречно він
Сконав на благо міста! Аж не віриться,
Що вже нам не заварить каші свіжої.
Полемос
То гайда в Спарту, пошукай там іншого!
Та швидко!
Пострах
Ну аякже.
Полемос
Не барись мені!
Трігей
(до глядачів)
Ой люди, що то буде? Це ж не жарти вже!
Якщо в самофракійські таїнства хто з вас
Посвячений, то саме час молитися.
Щоб посланець, упавши, ногу вивихнув.
Пострах
(прибігає знову)
280 Ой, ой, нещастя, ой, нещастя трапилось!
Полемос
То як, ти знов без нього?
Пострах
Не моя вина:
Товкач пропав і в Спарті.
Полемос
Як, негіднику?
Пострах
Лакедемонці Фракії позичили.
Коли ж із рук пустили — загуло за ним.
Трігей
О Діоскури, як чудово склалося!
Ще є надія! Смертні, вище голову!
Полемос
Збери ті речі та й назад їх винеси,
А я піду і зладжу товкача собі.
Обидва виходять.
Трігей
(виходить із сховку)
Тепер Датідову згадаймо пісеньку,
290 Який опівдні сам себе розпалював:
«Як любо і приємно, як то солодко!»
(До глядачів).
Пора настала, побратими елліни! —
Закиньмо чвари, і гризню, і сутички!
Звільнім богиню Миру, найдорожчу всім,
Ще поки тут нового товкача нема!
Гей, рільники, торговці, рукодільники,
Ремісники, чужинці, зайшлі жителі,
Всі остров'яни, весь народ, сюди спішіть!
Швидше, швидше! В руки — кайла,
і лопати, і шнурки!
Нині жде на вас робота, —
не баріться, в добрий час!
На орхестру швидким кроком виходить хор афінських селян.
Між ними також спартанці, беотійці, аргосці та мeгарці.
Корифей
Гей, сюди, на шлях свободи,
дружно, твердо всяк ставай!
Гей, хто еллін — в гурт єдиний!
Сили всіх — в один кулак!
Гей, забудем про походи,
про війну, що смерть несе.
День заблис, — і можна врешті
чхати всім на Ламаха.
(До Трігея).
Тож кажи нам, що робити,
будь у праці вожаком,
Нині з нас ніхто нізащо
не спочине, вір мені,
Поки важелем і шнуром не повернем волі знов
Наймогутнішій богині, опікунці наших лоз.
Хор починає гучний танець.
Трігей
Цитьте, цитьте, схаменіться,
бо на гамір, тупіт ваш
310 Може Полемос неждано знов присунути сюди.
Корифей
Але ж як тут не радіти,
чи ж не ти нам кинув клич,
Інший, ніж оте: «Прибути,
взявши хліба на три дні!»
Трігей
Та, глядіть, щоб ваших криків
під землею не почув
Кербер та й, оскаженівши,
як бувало на землі,
Нам богиню увільнити
не завадив нині знов.
Корифей
Ні, ніхто богині Миру
в нас не викраде, ніхто.
Хай лиш нам до рук потрапить.
Не турбуйся. Го-го-го!
(Танцюють безупинно).
Трігей
Ну й погибель мені з вами!
Цитьте, кляті, бо ось-ось
Він примчить і все сплюндрує,
і потрощить, переб'є.
Корифей
320 Хай гуде земля під нами,
шкереберть усе летить —
Ми веселощів сьогодні
не покинем, так і знай!
Трігей
Що за лихо? Що це з вами?
Цитьте, ради всіх богів!
Через ваші крики-скоки піде прахом діло все.
Корифей
Я й не думаю скакати, та на радощах, дивись,
Хоч стою, а ноги скачуть, хочу я того чи ні.
Трігей
Може, хоч тепер доволі? Ну й шалена крутія!
Корифей
От і все, ми зупинились.
Танець триває.
Трігей
Не на ділі — на словах.
Корифей
Ще хоч раз, ще круг останній
і на тому — вже кінець.
Трігей
Згода. Хай ще цей, останній,
але більше — ані руш!
Корифей
330 Лиш тобі знадобимося,
ось тоді — прощай танок.
Трігей
Ти поглянь… Танцюють знову.
Корифей
Вже востаннє, свідок Зевс.
Ми піднімем праву ногу та й опустим.
От і все.
Трігей
Хай по-вашому вже буде, але годі, годі вже!
Корифей
Так, але у нас ще й ліва є нога, не забувай.
Ось і скачу я, радію, і сміюся, і соплю.
Щит відкинув — і, здається,
з ним я й шкіру зняв стару.
Танцюють.
Трігей
Не радійте, поки діла до кінця не довели,
Ось врятуєте богиню — хоч на головах ходіть.
340 Галасуйте, регочіться!
Ось тоді вже буде можна
Вволю пити, жерти, спати,
Обійматись, чепуритись,
Святкувати, ґав ловити,
І гуляти,
і горлати: го-го-го!
Перша половина хору
О, якби-то вже скоріше
той блаженний день настав!
Натерпівсь не мало я:
Спав не в ліжку — на соломі,
Животів, як Форм іон.
Не дивитимусь з-під лоба,
мов сердитий той суддя.
350 Злагіднію, усміхнусь,
Оживу, відмолоджусь,
Позабувши про війну.
Скільки літ поневірялись ми в походах на війні!
Гонять нас, як баранів:
Із Лікею — до Лікею,
Щит при боці, спис — в руці.
Корифей
Як тобі в пригоді стати, пособити чим, скажи?
Бо ж тебе за верховода добра доля нам дала.
Трігей
Ану лиш гляну, як знести ці камені.
(Підходить до печери).
Гермес
(вибігає із брами палацу)
360 гей, телепню зухвалий, що ти робиш там?
Трігей
Поганого нічого, як і Кіллікон.
Гермес
Загинеш, підлий!
Трігей
Що ж, як жереб випаде…
А ти вже добре знаєшся на жеребах.
Гермес
Вважай, що ти загинув.
Трігей
А якого дня?
Гермес
У цю хвилину.
Трігей
Але ж я не взяв собі
Ні хліба, ані сиру, щоб на смерть іти.
Гермес
Ну, ось, ти вже зітертий.
Трігей
Гей, а як це так,
370 Що й насолоди не відчув я жодної?
Гермес
Хто самовільно б визволяти зважився
Богиню Миру, тому — смерть: так Зевс велів.
Трігей
То я померти мушу?
Гермес
Ще й дивуєшся!
Трігей
Тоді позич три драхми — порося куплю:
Бо ж треба перед смертю посвятитися.
Гермес
О Зевсе-громовержцю!
Трігей
(злякано)
Ради всіх богів,
Лиш не донось на мене, о володарю!
Гермес
І не проси. Не змовкну.
Трігей
Ради м'яса хоч, —
А м'ясо те я щиро дарував тобі.
Гермес
(лагідніше)
380 Дурненький, таж зі мною Зевс
розправиться,
Якщо таке дозволю, не кричатиму.
Трігей
Гермесику, не треба, зглянься, любий наш!
(До хору).
Гей, а ви чого замовкли, стали мов укопані?
Ну, відкрийте рота, кляті! Хочете, щоб він гукав?
Друга половина хору
Ні, володарю, Гермесе, ні, не смій кричати, ні!
Змилуйся, якщо хоч раз
Ласував ти поросятком,
Подаруночком смачним.
Не забудь про це сьогодні, віднеси
на користь нам.
Трігей
390 Чуєш, як уклінно просять, о володарю, тебе?
Друга половина хору
Вислухай ласкаво нас,
найприхильнійший для смертних,
Найщедріший із богів, —
нині нам не борони
Викрасти богиню Миру,
намір наш благослови,
Як пиха й шолом Пісандра опротивіли тобі.
Ми ж за це тебе, ласкавий,
Будем жертвами вславляти.
Ти посеред нас, людей,
Матимеш на вік віків
Шану й честь.
Трігей
400 Здійсни нарешті просьби їх, молю тебе.
Поглянь, — вони благають, як ніколи ще.
Гермес
Бо на таку йдуть кражу, як ніколи ще.
Трігей
З тобою поділюся таємницею.
У ній — страшна загроза небожителям.
Гермес
Ану, розказуй. Може, зворушуся тим.
Трігей
Так-от Селена і негідник Геліос
На нас давно вже між собою змовились!
Запродати Елладу хочуть варварам.
Гермес
А то ж навіщо?
Трігей
Свідок Зевс тому лише,
410 Що ми приносим жертви вам, а варвари —
Лиш місяцю і сонцю. Ось тому вони
Надумали усіх нас перенищити
Й забрати жертви, що богам призначені.
Гермес
Так ось чому все крадуть наші дні вони
І знай хитрують, шахраї, на закрутах.
Трігей
Тож помагай нам, любий, не лінуючись,
її на світло денне нині вивести.
Тобі ж Панафінеї ми влаштуємо
Та й інші свята, для богів призначені, —
420 Містерії, Діонії, Адонії.
І всі міста-держави, війн позбувшися,
Спасителя Гермеса шануватимуть.
І всякі інші блага звеселять тебе.
А на початок — ось від мене кухоль цей.
(Подає йому дарунок).
Гермес
О, в золото я змалку був закоханий!
Трігей
(до хору)
А тепер — вже наше діло. Всі сюди!
Гуртом усі!
Кайла в руки — й до роботи. Вибивайте брили ці.
Корифей
Ми готові. Ти ж роз'яснюй, наймудріший із богів,
Що до чого, як робити, словом, працею керуй.
430 А тоді вже сам побачиш — варті ми чогось чи ні.
Трігей
Тож подай скоріше келих, щоб насамперед богам
Помолитись та й одразу до роботи приступить.
Гермес
(піднімає келих)
Узливання! Узливання!
Всі замовкніть! Всі замовкніть!
Молімось, друзі, хай віднині еллінам
Нарешті усміхнеться доля радісно.
І хто тягтиме що є сил за шнур оцей,
Нехай щита ніколи не торкається.
Трігей
Нехай. Нехай у мирі вік вікує він
440 Із подругою разом біля вогнища.
Гермес
А хто війну воліє, — поки житиме,
Одне заняття, Діонісе, дай йому…
Трігей
Висмикувати стріли з тіла власного.
Гермес
А хто, в похід зібравшись, невдоволений,
Що ти, богине, скоро станеш вільною…
Трігей
Хай буде з ним те саме, що з Клеонімом.
Гермес
Якщо ж ті люди, що торгують зброєю,
Війни захочуть для своєї вигоди…
Трігей
До розбишак попавши, хай ячмінь жують.
Гермес
450 Чи той, хто мріє про воєнні почесті,
Чи раб, готовий стати перебіжчиком…
Трігей
Колесувати клятих! Дати різок їм!
Гермес
А нам — удачі. Гей, пеан заспівуймо!
Трігей
Лиш «Гей!» та без пеану: він приївся нам.
Гермес
Гаразд. Тепер лиш «гейя, гей» гукатимем.
Трігей
На честь Гермеса, Афродіти, Ор, Харіт.
Гермес
Ареса звати?
Трігей
Ні.
Гермес
А Посейдона?
Трігей
Ні.
Гермес
(до хору)
Берімось за мотузку, гей, взялись усі!
(Усі беруться за шнур, щоб відвалити каміння з печери, де ув'язнена богиня Миру).
Хор
О гейя!
Гермес
460 Гейя, ще раз!
Хор
О гейя!
Гермес
Гейя! Нумо, ще раз.
Хор
О гейя, о гейя!
Трігей
Не бере. Бо не тягнуть на совість усі.
Ну чого там надулись? Ану, до шнура!
Ой, заплачете ви, беотійці!
Гермес
Гейя, враз!
Трігей
Гейя, гей!
Корифей
Але й ви там обоє не стійте — тягніть.
Трігей
470 Та чи ж я не стараюсь з усіх своїх сил?
Напинаюсь, тягну, аж темніє в очах.
Корифей
Чом же топчемось марно на місці?
Трігей
А ти чого ще тут розсівся, Ламаху?
Ану з дороги, разом з тим страховищем!
Аргосці теж не тягнуть. Насміхаються
Давно над нами, хоч і биті лихом ми.
А їм подвійно йдуть прибутки з лихвами.
Гермес
Зате лаконці, милий, не лінуються.
Трігeй
А знаєш, ті, що мають діло з деревом,
480 Одні лиш тягнуть; ковалі — завадою.
Гермес
Мегарці теж дармують. Час від часу лиш
Смикнуть, немов щенята, зуби шкірячи.
Трігeй
Мабуть, од голоднечі так знесилились.
Гермес
Не клеїться в нас діло. Гей, наляжемо
Громадою всією. Дружно, з запалом!
Хор
О гейя!
Гермес
Гейя, ще раз!
Хор
О гейя!
Гермес
Гейя, ради небес!
Хор
490 А діла немає.
Трігей
Та нехай йому грець! Неподобство якесь:
Той туди тягне шнура, цей — смиче сюди.
Ой, влетить же вам нині, аргосці!
(Знову тягнуть).
Гермес
Гейя, враз!
Трігей
Гейя, гей!
Корифей
Не інакше як зрадники є серед нас.
Трігей
(до афінян)
То хоч ви, що за миром занудились так,
Своїх сил не жалійте, завзято тягніть!
Корифей
Але ж покидьки нам заважають.
Гермес
500 Агей, мегарці! Пропадіть ви пропадом!
Богиня вас, паскудних, пам'ятатиме:
Це ж ви змастили перші часником її.
Не мучтеся даремно й ви, афіняни:
Не там, де треба, поставали й тягнете,
Тому на те лиш здатні, щоб судитися.
Якщо богиню увільнити хочете —
До моря трохи ближче пересуньтеся.
(За шнур беруться лише хлібороби з Аттики. Інших розганяють Трігей з Гермесом).
Корифей
Ану візьмімось тільки ми, селяни-хлібороби!
Гермес
На лад у вас пішли діла, в руках горить робота!
Корифей
510 Ви чули всі? Пішли діла. Тягни щосили кожен!
Трігей
Повернуть мир нам лиш вони, селяни-хлібороби.
Хор
Ось тепер — усі враз.
Гермес
Налагодилось діло.
Хор
Тепер, глядіть, не попустіть!
Ану дружніше! Ну, взялись!
Гермес
Ну от, усе в порядку!
Хор
О, гейя, всі! О гейя, враз!
О гейя, гейя, гейя всі!
О гейя, гейя, гейя враз!
Відвалюється камінь. З печери повагом виходить
богиня Миру. Побіч неї — Достача й
Веселість.
Трігей
Богине, опікунко виноградників!
Звідкіль візьму я слово многоамфорне
Тобі на привітання у хатині тій?
Вітання й вам, Достачо і Веселосте!
Яка ж бо ти красива, о Веселосте!
Як солодко відчути, люба, подих твій!
Війнуло миром і кінцем вояччини.
Гермес
А може, зразу й військовим наплічником?
Трігей
Начхав я на вояку з тою торбою,
Що тхне цибулекислою відрижкою.
530 А тут — бенкет, веселі Діонісії,
Вистави, флейти і пташині щебети,
Пісні Софокла, Евріпіда віршики.
Гермес
Брехня! Богині Миру — та й полюбляться
Ці дріб'язкові чвари-нісенітниці?
Трігей
Тут — бекання отари, плющ, цідильний міх,
Жіночі груди в метушливім натовпі,
Служниця п'яна, кухлі перекинуті.
Куди не глянеш — очі розбігаються.
Гермес
Ось глянь — міста як мирно забалакали,
540 Усміхнені, веселі, задоволені.
Трігей
Хоч під очима й досі ще синці у них,
І кровоточать рани, ще не згоєні.
Гермес
А глядачі… Поглянь лиш — мов написано
В них ремесло на лицях…
Трігей
Далебі, що так.
Гермес
Там китичник, озлившись, глянь, вискубує
Волосся власне.
Трігей
А мотичник тільки-но
Ригнув щосили прямо в пику мечнику.
Гермес
А онде серпник аж сіяє з радості.
Трігей
Ще б пак! І тиче дулю майстру-списнику.
Гермес
550 Cкажи, хай хлібороби вже розходяться.
Трігей
Гей, чули, хлібороби? На поля свої
З риштунком хліборобським, гайда!
Рушили!
Гей, в похід, але без списа, без щита і без меча!
Давній мир міцний довкола грає, плеще через край.
Дружно, з піснею на поле, до роботи кроком руш!
Корифей
О благословенна днино! Як чекав тебе рільник!
Припаду до лоз я нині, сльози радісні проллю,
Обійму красуню-смокву, — я ж малим садив її, —
Рвусь туди, до них, до рідних, після
довгих-довгих літ.
Трігeй
560 Наперед богині Миру, друзі, шану віддамо:
Це ж вона, вона звільнила нас від китиць і Горгон.
А потому вже майнемо легконого на поля,
Закупивши на дорогу про запас рибин смачних.
Гермес
Ну й ідуть, аж любо глянуть: крок твердий,
плече в плече.
Не юрба — суцільна маса, наче тісто у діжі.
Трігей
Справді так. А глянь, до сонця раз у раз
виблискують
То мотики гостролезі, то залізні трійчаки.
Скоро так, як по шнурочку, зійдуть лози на полях.
Ой, не терпиться, їй-богу, знов, як то було колись,
570 Обробляти, доглядати скромний свій шматок землі.
Як жилось нам славно, браття,
У той час, коли між нами
Ще була богиня Миру!
Пригадайте ті варення
І ті смокви, і ті мирти,
Молоде вино солодке
І фіалки край криниці.
Ті маслини, що за ними
Так стужились.
580 За те все богині Миру,
Тільки їй — земний уклін.
Перша половина хору
О вітай, вітай, богине! Ти прийшла. Як мило нам.
Ми без тебе сохли тут.
Все хотіли вийти в поле,
За роботу взятися.
Ти ж бо — скарб неоціненний, владарко,
Для нас усіх,
Тих, що орють, сіють, жнуть.
Ти — єдина нам підмога
У щоденному труді.
590 Cкільки
Натерпілись ми,
Поки ти прийшла, солодка,
Мила, безкорислива!
Хліборобам ти — спасіння, хліб насущний
На щодень.
Ось тому тобі назустріч
Усміхаються щасливо
Смокви й лози молоді.
Все живе благословляє
600 Твій прихід.
Корифей
Та чому її так довго ми не бачили, чому?
Де була вона, скажи нам, найприхильніший з богів.
Гермес
О розумні хлібороби, пильно слухайте мене.
Розкажу вам по порядку, що з богинею було.
Відтоді все почалося, як злочинцем
Фідій став.
А Перікл, щоб і на себе не накликати біди, —
Він же знав, на що ви здатні, бачив часто
вищир ваш, —
Запалив поспішно місто, іскру кинувши малу, —
Про мегарців постанову,
й затріщало і пішло.
610 Задиміло, розгорілось, зайнялась така війна,
Що від диму всі ридали, вся Еллада,
тут і там.
Мить одна — і зашкварчали виноградники
в огні.
І бочки одна об одну билися, потрощені.
Не було ніде й просвітку, і богиня
зникла враз.
Трігей
Ось про це, клянуся Фебом, я ніколи
ще не чув.
І не знав я, що богиню щось із Федієм
ріднить.
Корифей
Та і я це вперше чую. Видно, через те вона
Отака красуня пишна. Не одне почуєм ще.
Гермес
А міста, що вам підвладні, тільки лиш
побачили,
620 Як гризетесь між собою, зуби скалячи,
мов пси,
Боячись податків, тут же обплели
обманом вас.
І тоді вельмож-лаконців підкупили,
а вони,
Від природи вже підступні, запопадливі
на зиск,
Підло вигнали богиню і війну розпочали.
Ну, і знову їхня користь стала збитком
рільникам:
Звідси в море відпливали їм на помсту
кораблі,
Щоб останню смокву зжерти там, в невинних
поселян.
Трігей
Так і треба їм, поганцям! Хто ж зрубав,
як не вони,
Смокви ті, що власноручно я садив і сам
плекав?
Корифей
630 Так і треба, Зевс посвідчить! Певно, хтось
із них влучив
У мій глек шестивідерний, і його —
мов не було.
Гермес
А коли сюди, до міста, з піль робочий
люд наплив,
То й не знав, що ним торгують так же само,
як колись.
І позбувшись винограду, ще й улюблених
маслин,
До промовців прислухався люд бідняцький,
а вони,
Хоч і знали, що в нестатках знемагає
весь народ,
Геть богиню проганяли язиком, як вилами,
Бо вона з'являлась часто, щиро люблячи
наш край.
І союзників багатих без жалю вони трясли,
640 Наче грушу, й примовляли: «Це — Брасіда
спільники!»
Ви ж на жертву налітали, мов собаки
звідусіль.
Місто, зблідле з переляку, всю брехню,
увесь той бруд,
Що лили тоді на нього, поїдало смачно все.
А союзники, не в силах переносити знущань,
Узяли й заткнули пельки тим промовцям
золотом.
Так вони й розбагатіли. Ви ж не знали
дотепер,
Як спустошена Еллада. Хто ж тут винен?
Тільки він,
Шкіряник той.
Трігей
Досить, досить! О Гермесе,
припини,
Не чіпай його, не треба, з-під землі
не викликай!
650 він тепер не нам належить, чоловік той,
лиш тобі.
Називай його, як хочеш, —
Чи хвальком пустим, плюгавцем,
Заколотником поганим,
Чи донощиком брехливим.
Тим усім наділиш нині
Одного з твоїх людей.
Трігей
(звертається до богині Миру)
Але чому, богине, ти мовчиш усе?
Гермес
До глядачів богиня не обізветься,
Бо через них немало натерпілася.
Трігей
660 То, може, дещо скаже хоч тобі вона?
Гермес
Скажи, богине, що про них ти думаєш,
О ти, що війни, як ніхто, ненавидиш?
Скажи на вухо.
(Перешіптуються).
Ясно, чим обурена.
(До глядачів).
Так слухайте. Скажу вам, чим розгнівана.
Сама вернулась після справ у Пілосі
З мішком, ущерть набитим договорами.
Голосували проти неї тричі там.
Трігей
(до богині)
Ми винні, але вибач: був наш ум тоді
На шкіряному ринку, а не в Пілосі.
Гермес
670 А ще таке спитала в мене тільки що:
Хто тут для неї ворог найзапекліший,
А хто прихильник, що війну ненавидить?
Трігей
Та Клеонім для неї найприхильніший.
Гермес
Ну, а в військових справах як щастить йому?
Трігей
В бою — не з боязких він, тільки ось біда:
Не рідним сином батькові доводиться.
Підкинутий, тому-то і щита свого
В кущі підкине, хай лиш бій зав'яжеться.
Гермес
А ось іще спитала в мене тільки-но,
680 Кому сьогодні владу ви довірили.
Трігей
Тепер почесне місце — у Гіпербола.
(До богині Миру).
Стривай, чому ти раптом відвернулася?
Гермес
За вас, дурноголових, мабуть, соромно,
Що ви вождя такого десь надибали.
Трігей
Та це лиш тимчасово. Бачиш, склалось так —
Народ осиротілий, мов оголений,
Обрав, кого надибав, тут же, похапцем.
Гермес
Скажіть, а що на тому місто виграє?
Трігей
Розсудливіші станем.
Гермес
Ов! Чого ж би то?
Трігей
690 Та, бачиш, він ліхтарник. Тож, як досі ми
Всі справи наші розглядали помацки,
То нині з ліхтарями все вирішуєм.
Гермес
(перешіптуючися з богинею)
Ого-ого!
Але й питань у неї!
Трігей
Чим цікавиться?
Гермес
Та всім, що тут, при ній ще, відбувалося.
По-перше, що з Софоклом, як ся має він.
Трігей
Гаразд. Лише з ним чудасія скоїлась.
Гермес
Яка?
Трігей
З Софокла раптом Сімонідом став.
Гермес
Та як це?
Трігей
Бач, трухляк цей ради користі
Плисти готовий хоч би й на рогожині.
Гермес
700 А що з Кратіном мудрим?
Трігей
Той давно помер,
При нападі лаконців.
Гермес
Як це трапилось?
Трігей
Та кадуб розтрощили, й він, побачивши,
Яке вино пропало — тут же й сам сконав.
Пригод чимало й інших місто звідало!
(До богині).
Тому тепер ніколи не розлучимось!
Гермес
Ото з тим словом, дорогий, одружуйся
З Достачею й укупі на полях своїх
Живіть і доглядайте виноградників.
Трігей
(до Достачі)
Тож підійди, красуне, поцілуймося!
(До Гермеса).
710 А чи не напитаю я біди собі,
Як обійму Достачу після довгих літ?
Гермес
То полинівки випий про всяк випадок.
Бери також Веселість і веди її
До Ради, там, де бути їй належиться.
Трігей
Блаженна Радо! Славну маєш подругу!
Ну й об'їсися юшки там триденної!
Кишок і м'яса скільки буде з'їдено!
Ну, будь здоровий, о Гермесе!
Гермес
Й ти рушай.
Щасливої дороги! Пам'ятай мене!
Трігей
720 Гей, жуче мій, додому відлітаємо!
Гермес
Його нема тут.
Трігей
Але де ж подівся він?
Гермес
У колісниці Зевса возить блискавки.
Трігей
А чим же він, бідненький, там харчується?
Гермес
Амброзію з'їдає Ганімедову.
Трігей
А як спущусь я?
Гермес
Легко. Тою стежкою
З богинею під руку швидко спустишся.
Трігей
(до Достачі й Веселості)
До мене, любі, швидше! Земляки мої
Всі очі вигляділи, вас чекаючи.
Трігей з Достачею і Веселістю виходять.
Хор залишається.
Корифей
Вирушай же в дорогу щасливо! А ми — зберемо
те начиння тим часом
730 Та й до нього сторожу приставим, бо тут,
біля сцени, весь час сновигає
Всяка погань, пройдисвіти різні, то так
і гляди: щось потягнуть з-під носа.
Тож пильнуйте і ґав не ловіть. Ну, а ми
до людей, що зібралися нині,
Кілька слів і від себе ще тут додамо
і розкриємо все, що на думці.
Сторожам не завадило б гнати звідсіль
усіх тих комедійних поетів,
Що самі анапестами хвалять себе
привселюдно без міри і стриму.
Але, Зевсова дочко, коли вже не гріх
похвалити того, хто найкращий
Із поетів усіх комедійних поет, хто досяг
щонайбільшої слави,
То наставник наш певний, що й він у людей
заслужив похвали немалої.
Він-бо перший з поетів усіх переміг
жалюгідних отих сміхотворів,
740 Що над лахами, знай, викривлялись усе,
а боролися — тільки з вошами.
І Гераклів зі сцени поет наш прогнав,
жерунів, що постійно голодні.
Він їх висміяв перший з усіх, а рабам,
що брехали тоді й метушились,
А нарешті лягали й самі під батіг,
не доводилось більше при ньому
Появлятись на сцені з ганебним плачем,
завиваючи, тільки для того,
Щоб, таких-от побачивши, приятель-раб
міг отак поглумитись над ними:
«Гей, а хто ж то, небоже, списав так тебе?
Виглядає, немов би колючі
Батоги налетіли на тебе гуртом —
та й ушкварили дружно по спині».
Наш наставник відкинув цей мотлох увесь,
ті брудні, заяложені жарти.
Величаве мистецтво створив ради вас
і воздвиг ще небачену вежу
750 Із промовистих слів і глибоких думок,
і з найтонших і рідкісних жартів —
Не з дрібноти сміявся поет, не з жінок,
не глумився над людом невинним, —
Він боровся із сильними світу сього
непохитно, з напором Геракла.
Через сморід страшний шкіряний він пройшов,
через вир закипілої злоби.
Я один лиш піднявся з драконом на бій.
Це той самий дракон гострозубий,
Що з очей божевільних, огидних очей,
сипав іскри розпусниці Кінни.
А довкруг голови його сотня підлиз
вигиналась, лизала, шептала.
І гримів його голос, як той водоспад,
що затягує жертву; смердів він,
Мов тюлень, був як Ламія завжди брудний,
як верблюд він викручував задом.
Перед ним я не зблід, а двобій розпочав
і змагався щоденно завзято
760 ради вас, ради всіх остров'ян, і за це
вам трапляється нині нагода
Відплатити по-людськи, добром за добро,
за мої перед вами заслуги.
Та й раніше, як доля всміхалась мені,
не вчащав на палестри я гордо,
Не принаджував хлопців, а швидко збирав
свої речі й зникав непомітно.
Я вас рідко засмучував, часто смішив
і сповняв свій обов'язок чесно.
Ось тому вам зі мною тепер по путі —
І мужам, і хлоп'ятам, але, зокрема,
Я звертаюсь до лисих, уклінно прошу,
Щоб сприяли вони перемозі моїй.
А коли переможу, тоді за столом
770 На бенкетах, обідах гукатиме всяк:
«На ось, лисому це подай, лисому те,
І горіхів, і пряників. Щедро гостім
Того мужа, який хоч би лисим чолом
На поета великого схожий».
Перша половина хору
Музо, війну позабувши,
Зі мною, другом твоїм,
Нині стань до танцю.
Весілля богів оспівай,
Бенкети смертних,
780 Забави блаженних
Прослав.
Це ж бо — твоя турбота.
Не слухай Каркіна лише:
Не бери
Синів його
В коло своє,
Хоч як би він плакав,
Ти їм руки не подай.
Всі вони, знай, — покидьки.
790 Перепели-голопуцьки і танцівники
довгошиї,
Карлики, бібки козині і витівники
туполобі.
Сам же їх батько признався, що зроджену
Ним несподівано драму
Кіт під вечір схрумав.
Друга половина хору
Пісню таку, це творіння
Прекрасноволосих Харіт,
Хай співець натхненно
Співає,
Коли ластівки
800 Звіщають людям
Дзвінким щебетанням
Весну.
Тільки б тоді мовчали
Морсім і Меланфій
Із хорами враз.
Я чув його вереск бридкий:
Він хором трагічним
З братом своїм керував,
Наче Горгони надуті,
810 Два ласуни,
Два мерзотники,
Гарпії дві рибожерні,
Два смердюхи козлошкурі,
Коханці
Старих неохайниць.
Плюнь їм у пики, о Музо, по щирості.
Плюнь — а мені, о богине,
Руку дай до танцю.
З'являються Трігей, Достача і Веселість.
Трігей
Нелегке діло — прямо так відвідати
820 Богів на небі: ноги — наче з дерева.
Але й малі ж ви, як згори поглянути!
І з неба видаєтесь поганенькими,
А на землі поглянеш — погань справдішня.
Вибігає раб Трігея.
Раб
Хазяїн повернувся?
Трігей
Та подейкують.
Раб
Ну, як ся маєш?
Трігей
Повернувшись, ніг своїх
Неначе б і не маю.
Раб
Гей, хазяїне!
Трігей
Чого тобі?
Раб
А хто ще небом вештався,
Крім тебе?
Трігей
Я один був, ну і ще дві-три
Душі поетів, славних дифірамбами.
Раб
830 А що робили?
Трігей
Заспіви ловили там
Розпливчасто-туманно-набубнявілі.
Раб
А правда те, що ніби після смерті ми
Стаєм зірками в небі?
Трігей
Так, без сумніву.
Раб
А хто ж там нині в небі світить зіркою?
Трігей
Іон Хіоський, що й колись, між нами ще,
Зорю ранкову славив. Переставившись,
Одразу ж і прозвався він зірницею.
Раб
А що то за світила, що, палаючи,
Шугають небесами?
Трігей
Це вертаються
840 Зірки від зір вельможних після гулянки
З ліхтариками, в кожному — по вогнику.
(Показуючи на Достачу).
Ну, а тепер до хати запровадь її.
Нагрій водиці, добре вимий балію
І нам весільне ложе гарно вистели.
Упоравшись, вертайся. Сам же поки що
До Ради запроваджу її подругу.
(Показує на Веселість).
Раб
Ти де таких надибав?
Трігей
В небі, де ж іще?
Раб
Гроша боги не варті, раз отак, як ми,
Звичайні смертні, живляться розпустою.
Трігей
850 На жаль, і в небі дехто промишляє тим.
Ходім.
Раб
А чим же кралю цю кормитиму?
Трігей
Нічим. Вона ж ні хліба, ні рогаликів
І так не буде їсти: між безсмертними
Вона лизати звикла лиш амброзію.
Раб
Ну що ж, і тут їй знайдем полизати щось.
Раб веде Достачу в дім.
Перша половина хору
Ото вже щастить йому!
Старому тепер усе
Іде, як по маслу.
Трігей
А ще як зухом-женихом блисну я перед вами!
Перша половина хору
860 Позаздрим тобі, старий!
Ти вдруге на світ родивсь, напахчений, свіжий.
Трігей
Ще б пак! А надто, як торкнусь
грудей її кругленьких!
Корифей
Позаздрять радості твоїй
і скакуни Каркіна.
Трігeй
А так і треба: чи ж не я, жука всідлавши, врятував
Елладу, щоб спокійно в селах еллінам
І працювалось, і жилось,
І спалось-обіймалось.
Раб
(повертається).
Ну ось, дівча обмите ззаду й спереду.
І коржик спікся, коровай заквітчано.
870 Окраса ж того свята — в молодого є.
Трігей
Та перш до Ради треба відпровадити
Веселість.
Раб
(невдоволено)
Ото маєш… А це хто така?
Трігей
Та це ж та сама, що колись в Бравроні ми,
Набравшись, обіймали. Ну й набігались
Тоді за нею! Тямиш?
Раб
(приглядається до неї)
Ох, і зад який!
Для признаку розпусти ніби створений.
Трігей
(до глядачів)
Гей, хто між вами чесний, щоб зумів її
До Ради передати в повній цілості?
(До раба, який крутиться біля Веселості).
Ти що там робиш?
Раб
Та намета хочу ось
880 На Істмі обладнати для товариша.
Трігей
(до глядачів)
Так що, нема охочих?
(До Веселості).
Що ж, до мене йди:
Народу під опіку я оддам тебе.
Раб
Ось той моргнув їй.
Трігей
Хто?
Раб
Таж Аріфрад
її до себе просить.
Трігей
Глупа голово!
Такий, допавшись, духа з неї випустить.
(До Веселості).
Склади на землю свої речі поки що.
Трігей з Веселістю стають перед пританами.
Притани! Радо! Ось Веселість. Бачите,
З яким добром сьогодні я прийшов до вас.
Отож не гайтесь. Ноги ставте нарізно
800 Та й можна тут же до забави братися.
А ось де кухня.
Раб
Є на що поглянути!
Ну й кіптяви ж насіло! За рожном при ній
Притани до війни ще радо порались.
Трігей
Чудові грища з нею в парі завтра вже
Почати можна: боротьбу насамперед
Навстоячки, і рачки, і навколішках.
Тоді в багатоборстві тілом змащеним
Зійтися щільно — бити, м'яти, пхатися.
На третій день — змагання колісницями:
900 Одна на одну хай в бігу звертаються
Гарячі колісниці,
На їздця нехай
їздець наскочить, сопучи, пітніючи.
Біля мети безсило хай попадають
Погоничі, знемігшись і розпарившись.
Ну що ж, притани, до смаку Веселість вам?
Глянь, як притан уклінно запросив її.
А спробуй безкоштовно привести когось,
Сказав би: «Нині свято. Не приймаємо».
Друга половина хору
910 Та це не Трігей, а скарб.
Для нас, громадян усіх, — це знахідка справжня.
Трігей
Ще більш оціните мене, коли дозріє жниво.
Друга половина хору
Та й нині вже ясно всім,
Що ти — рятівник людей
Всієї Еллади.
Трігей
Хвали тоді, коли хильнеш вина нового кухоль.
Корифей
З богами поруч і тебе вславлятимемо радо.
Трігей
Ще б пак! На славу потрудивсь
Трігей з Афмонії для вас.
920 Від горя-лиха вибавив я люд простий
І хліборобів-рільників,
Гіпербола смиривши.
Раб
Ну, а тепер скажи нам, чим зайнятися?
Трігей
Чим? А миски для жертви хто їй злагодить?
Раб
Миски? Богиня ж — не Гермес задрипаний.
Трігей
А що присвятим, чи бика рогатого?
Раб
О ні! Щоб не трубити у похідний ріг.
Трігей
Тоді свиню добірну.
Раб
Ні.
Трігей
А чом би ні?
Раб
А то ще вийде свинство Феогенове.
Трігей
930 А що нарешті?
Раб
Що? Козлятко, думаю.
Трігей
Невже?
Раб
Клянуся Зевсом.
Трігей
Поясни чому.
Раб
Коли на Раді про війну рішатимуть,
«Не вийде! — скільки духу закричать усі, —
Ми — люди врешті, не козли відпущення».
Трігей
Розумна рада.
Раб
Кожен стане лагідним
І мирно, мов козлята, будем бавитись,
І лагідніші будем до союзників.
Трігей
Ну, гайда — за козлятком! Не барись лише!
А я тим часом і жертовник злагоджу.
Перша половина хору
940 Як добре йдуть усі діла, коли боги сприяють!
Що задумали ми — те збувається все
Саме в пору, одне вслід за одним.
Трігей
(повертаючись)
І справді так: біля дверей жертовник вже
готовий.
(Заходить у дім).
Перша половина хору
Не баріться ж тепер, поки, з ласки богів,
Дме погожий вітрець, супротивний війні.
Нема сумніву — небо для нас
Рятівну переміну послало.
Трігeй
(повертаючись)
Ну ось і кошик, і ячмінь, і квіти, й ніж готові.
Уже й вогонь палахкотить. Бракує лиш козлятка.
Перша половина хору
950 Ану прудкіше всі, ану!
А то непрохано до вас
Присуне з флейтою Херід
І як задме, як засопе —
Тоді, клянусь, йому від вас
Перепаде що-небудь.
Трігeй
(до раба)
Отож, узявши кошик і кропильницю,
Праворуч обійди вівтар, не гаючись.
Раб
Готово. Обійшов я. Ну, а далі що?
Трігeй
Подай-но смолоскип. В воді змочи його.
(Окроплює жертву).
960 Cтруси гарненько. А тепер ячмінь подай.
Скропивши руки, дай мені кропильницю.
Осип ячменем глядачів.
Раб
А далі що?
Трігей
Усіх посипав?
Раб
Звісно всіх. Не знайдеш там,
Гермесом присягаюсь, ані одного,
Кому б ячменик не влетів за пазуху.
Трігей
Жінки, одначе…
Раб
Не журись: під вечір їм
Чоловіки усиплють.
Трігей
Що ж, помолимось.
Хто є у зборі? Де тут благочесті?
Раб
Дай покроплю їх, благочесних. Ось вони.
Трігей
970 Вони тобі здаються благочесними?
Раб
Чому ж би ні? Водою, бач, зливаю їх,
Вони ж — ні кроку з місця, наче вкопані.
Трігей
Ну що ж, молімся швидше.
Раб
Що ж, молімося.
Трігей
(урочисто)
О владарко, богине Миру ясна,
Нам найдорожча!
Опікунко весіль, опікунко забав,
Нашу жертву сердечну сьогодні прийми.
Раб
Прийми, о прийми, найдорожча,
Ради Зевса самого. Лиш так не роби,
980 Як то звикли робить легковажні жінки:
Вони двері свої прихиливши ледь-ледь,
У щілинку вузьку визирають собі.
А довірся лукавим — і тут же вони
Поховаються всі!
Обмини їх — вони визиратимуть знов.
Не глумись так над нами, богине, хоч ти.
Трігей
А в усій своїй величі гордо постань
Перед нами, — в тобі ж ми не чуєм душі,
За тобою тужили ми, сльози лили
990 літ тринадцять підряд.
Припини ворожнечу, й тобі ми дамо
За той подвиг ім'я — Усмирителька війн.
Увільни нас од злоби, брехні й підозрінь,
Не дозволь, щоби ми
Обмовлялись взаємно, меткі на язик.
Поверни нам той сік, що в крові своїй чув
Кожен еллін колись:
Розуміння і дружби взаємної сік,
У серця наші чуйність колишню вдихни.
1000 Хай наш ринок потоне в усякім добрі,
Хай рясніють на ньому гранати, грушки,
Свіжі яблука, дині, мегарський часник,
Одежина всіляка дрібна для рабів.
Хай з Беотії знову нам безліч несуть
Каченят, гусенят, голубів і чирят.
Хай копайські вужі примандрують в кошах.
Тим заваленим ринком посунемо й ми
Метушливим, крикливим, хапливим гуртом.
Ось і Моріх, Главкет і Телей тут як тут,
1010 Ласуни славнозвісні. А вже після всіх
Запізнілий Меланфій надсуне. Та ба! —
Вже розпродано все, і в розпуці тоді
Він заводить плаксиво з «Медеї» таке:
«О пропав я, пропав! Сиротою зоставсь!
Не побачу вже тих, що в городі зросли!»
І тоді всі довкола регочуть.
Нехай, богине, все це стане дійсністю!
(До раба).
Візьми ножа і вправно, по-різницькому,
Заріж козлятко.
Раб
Ні, не можна.
Трігей
Як це так?
Раб
1020 А так Богиня Миру кров'ю бридиться
І вівтарем кривавим.
Трігей
То всередину
Зайди і, заколовши, м'ясо винеси.
Козлятко ж ціле лишиться хорегові.
Друга половина хору
А ти отут, біля дверей, візьмись уже
за діло:
Понаколюй— полін, потім вогнище зладь
І все інше придбай для обряду.
Трігей
Погляньте, як я дрова склав, неначе жрець
справдешній.
Друга половина хору
Ну, аякже? Без сумніву, так. Чи ж не ти
На всі руки мастак? Чи ж тобі позичать
1030 Розторопності, вміння, снаги,
Сили духу у праці й нещасті?
Трігей
А дрова вже взялись огнем: Стілбіда
дим задушить,
Ось тільки стіл ще принесу — й раби
не знадобляться.
Друга половина хору
Ну як не похвалить його,
Що так на совість потрудивсь
Заради того, щоб з біди
Священне місто врятувать?
Довіку буде гідний він захоплення й пошани.
Трігей
(до раба, що повертається з м 'ясом)
Усе готово. Поклади, хай смажиться,
1040 А я тим часом побіжу за потрухом.
Раб
Цим я займуся.
(Побіг у дім).
Трігей
(нетерпляче)
Піде — як по смерть свою.
Раб
(прибігає)
Ну, ось і я. А правда, швидко впорався?
Трігей
Засмаж гарненько.
(Дивиться на дорогу).
От біда! Несе когось.
Ось бачиш, постать у вінку лавровому.
Раб
То що за птиця?
Трігей
На хвалька скидається.
Раб
Пророк неначе.
Трігей
Де там! Це лиш Гієрокл.
Отой віщун з Орея завітав до нас.
Раб
Ану, що скаже.
Трігей
Легко здогадатися:
Бурчати буде, перемир'я лаючи.
Раб
Ю5о та ні він, певно, чує носом смажене.
Трігей
(до раба)
Його не помічаєм. Чув?
Раб
Домовились.
Гієрокл
Це хто складає жертву і кому з богів?
Трігей
(до раба)
Мовчи і смаж уважно. Хвіст — насамперед.
Гієрокл
Кому ця жертва?
Трігeй
(до раба)
Як там справи з хвостиком?
Раб
Чудово, о богине Миру, владарко!
Гієрокл
Тепер відріж первинки і подай мені.
Трігей
Підсмажимо ще краще.
Гієрокл
Не старайся так.
Воно ж готове.
Трігей
Не повчай, не просимо.
(До раба).
Відріж.
Гієрокл
Стола не бачу.
Трігей
(до раба)
За вином сходи.
Гієрокл
1060 Язик окремо ріжуть.
Трігей
Пам'ятаємо.
(До Гієрокла).
Ти знаєш, чим займися?
Гієрокл
Чим?
Трігей
Мовчанкою.
Ні пари з уст! Богині Миру молимось.
Гієрокл
Смертні, ви в дурні пошились!
Трігей
Накаркуй на себе, триклятий.
Гієрокл
Ви збожеволіли всі, проти волі богів
помирившись,
Люди, зі стадом здичавілих мавп, які
світять очима.
Трігей
Ха-ха-ха-ха!
Гієрокл
Ти чого?
Трігей
Мені смішно з тих мавп банькуватих.
Гієрокл
Дурні ви, дурні безмозкі! Знайшли,
кому вірить на слово —
1070 Лисам, підступним думками й душею.
Трігeй
Коли б то язик твій
Так зашкварчав на вогні, пустомеле,
як той, що ми смажим!
Гієрокл
Тож якщо Німфи святі не здурили Бакіда,
а смертних
Той же Бакід не здурив, а Бакіда —
знов-таки Німфи…
Трігей
Хай тобі грець! Ти вже вуха мені
тим Бакідом протуркав!
Гієрокл
Таж не роковано нам увільнити
богиню з кайданів.
Поки ще, перше ніж…
Трігей
(до раба)
Сіллю ще трохи
посип цю печеню.
Гієрокл
Навіть блаженним богам не угодно
тепер припиняти
Війни-усобиці, поки ще вовк
не побрався з вівцею.
Трігей
Де це ти бачив, паскудо, щоб вовк
та з вівцею побрався?
Гієрокл
1080 Поки тарган, утікаючи, сморід нестерпний
пускає,
Поки кваплива щиглиха виводить незрячих
щигляток,
Доти й не думайте навіть про мир чи якесь
перемир'я.
Трігей
Значить, по-твоєму, нам без кінця
воювати, чи, може,
Кинути жереб, кому з нас прийняти
найбільші терпіння?
Ми ж, помирившись, могли б управляти
Елладою разом.
Гієрокл
Ні, не доб'єшся повік, щоби рак
та поповз тобі прямо,
Трігей
Ні, в Пританеї повік не засядеш
уже до обіду.
Знай, що тобі відтепер уже нічого
буде робити.
Гієрокл
Як не старайсь, а їжак із колючого
ніжним не стане.
Трігей
1090 Ну а ти сам іще довго морочити
будеш афінян?
Гієрокл
Згідно з яким пророцтвом те м'ясо
ви смажите в жертву?
Трігей
Ось воно, складене мудрим Гомером,
прекрасне пророцтво:
«Хмару зловіщу війни розігнавши,
вони до богині
Миру припали і їй посвятили
належную жертву.
Стегна спалили і нутрощі всі
розділили між себе.
Потім вино узливали, а я за вождя
послужив їм.
Лиш віщунові ніхто не подав
злотосяйної чаші».
Гієрокл
Що мені, дурні, до того? Сівілла
не так віщувала.
Трігей
Ось що сказав ще Гомер справедливо,
Зевсом клянуся:
1100 «Звіром, вигнанцем безродним і проклятим
той нехай буде,
Хто міжусобицям радий і розбратам
кровопролитним».
Гієрокл
Будь насторожі, а то ще шуліка,
тебе обдуривши,
Викраде м'ясо.
Трігей
(до раба)
А й справді пильнуй,
бо страшна небезпека
Після такого пророцтва на нутрощі
наші чигає.
В чаші вино наливай і подай мені
дещо з печені.
Гієрокл
Ну, як пішло вже на те, то і я
розпущу свого паса.
Трігей
Час узливання, час узливання.
Гієрокл
(рабові)
Ось і мій келих. Налий.
І печені подай на закуску.
Трігей
Знай же — не бути тому, що блаженним
богам не угодне,
1110 Нам до вина треба братись тепер,
а тобі — ушиватись.
(Урочисто).
Хай же ніхто нас повік не розлучить
з богинею Миру!
Гієрокл
Дай язика мені!
Трігей
Краще тікай зі своїм, поки цілий!
Раб
Я узливаю.
Трігей
Бери ось цей кусень собі, тільки швидше!
Гієрокл
Так і ніхто не подасть мені нині хоч кусня печені?
Трігей
Раді б — не можемо, поки ще вовк
Не побрався з вівцею.
Гієрокл
Ось на коліна я став.
Трігей
Надаремно благаєш, небоже.
(До глядачів).
Гей, глядачі! До столу щиро просимо.
Гієрокл
А я?
Трігей
Ти їж Сівіллу на здоров'ячко.
Гієрокл
Клянусь Землею, вам мене не спекатись.
1120 Урву й для себе дещо з кухні спільної.
(Хапає м 'ясо, Трігей відбирає і б'є його).
Трігей
Лупіть Бакіда!
Гієрокл
(до глядачів)
Вас покличу свідками.
Трігей
І я. Бо ти — базіка ненажерливий.
(До раба).
Гони плутягу в шию! Києм, палкою!
Раб
Ти бий, я — шкуру обдеру з негідника,
Що нею так проворно він закутався.
Трігей
(до Гієрокла)
Ану, зі шкури! Чув чи ні, святеннику!
Ти бач — орейський ворон набундючений!
Ану, назад в Елімній! Ну, вивітрюйся!
Трігей з рабом переслідують, б'ють Гієрокла і покидають орхестру.
Перша половина хору
Я сміюсь, веселюсь!
1130 Геть шоломи, геть мішки
з сиром та цибулею!
Не любив я зроду війн.
Інша річ — при вогні
день при дні з друзями
Попивать за столом
Та й полін до вогню,
Літом іще рубаних,
раз у раз докидать.
І горішки, і каштани
На вуглинках припікати
І служницю обнімать,
Поки жінка миється.
Провідця першої половини хору
Ось вона, пора блаженна: вже закінчено сівбу,
За вікном — Сіріє мжичка. Знехотя пита сусід:
«Як гадаєш, Комархіде, що робитимем тепер?»
«Як на мене, — треба пити: засльотилось, дощ іде.
Жінко, чуєш? Нам квасолі миски зо три підсуши.
Борошна підсип до неї. Про маслини не забудь.
Сіра хай Манеса кликне — адже нині не пора
Виноградник обробляти, підрізать лозу витку,
Не пора і підгортати: бач, розкисла вже земля.
Принесіть іще від мене пару зябликів, дрозда
1150 І підливу, і чотири ніжки заячі, якщо
Кицька ввечері учора їх собі не потягла,
Щось вона вже надто довго, клята, поралася там.
Нам подай три ніжки, хлопче, а четверту — батькові.
В Есхінада гілку мирту попроси, лише рясну.
Заразом і Харінада,
Друга нашого гукни.
Хай і він хильне між нами
В час, коли сприяє небо
Нашим нивам і садам».
Друга половина хору
1160 Кожен раз навесні,
Лиш цикади залящать,
О, як любо йти мені
Крізь ряди лемнійських лоз!
Все дивлюсь — чи, бува,
Виноград-первісток
Не дозрів. Бачу, там
Стигне вже смокви плід,
Прийде час — обірву.
Смачно їм, і між тим
1170 «Весно мила!» — промовляю.
Клин товчу, напій мішаю.
І за літо я стаю
Кругловидим, повним сил.
Провідця другої половини хору
Гірша річ, коли з тобою проклятущий таксіарх.
На шоломі — три султани, а на плечах —
плащ-огонь.
«Плащ мій, — хвалиться хвалько той, — в Сардах
мочено в багрець»,
А коли запахне боєм, плащ огнистий зі страху
Він забарвлює на жовте, і червоно-жовтий весь
Утікає. Глянеш збоку — чи то півень, чи то кінь.
1180 Лиш султанами стрясає. Я ж стою ні в сих
ні в тих.
А коли такі вже дома, ну й даються узнаки!
Тих записують до війська, цих — виписують, і так
Без кінця, аж поки раптом: «Завтра на зорі —
в похід».
А харчів не закупили. Бо ж не знали ні про що.
Підбіжиш до Пандіона, глянеш — списки на стовпі,
Ось і ти в них. Плюнеш з горя і чвалаєш навмання.
Так-то з нас, селян, кепкують більше,
ніж із вас, міських,
Щитомети ці, огидні для людей і для богів.
Прийде час, дозволить доля — з ними
поквитаюсь я.
1190 Через них життя не мав я,
Тих, що левами є вдома, але лисами — в бою.
З дому виходить Трігєй зі слугами.
Трігей
Ого, о-о!
Ото гостей весільних понасходилось!
(До раба).
Зітри столи султаном. Хоч для того він
Тепер нам знадобиться. І неси мерщій
Всього побільше — пряників, і печива,
Дроздів, і заячини, і калачиків.
На весілля приходять коваль і гончар.
Коваль
А де Трігей?
Трігей
Ось тут я. Смажу рябчиків.
Коваль
О милий друже! Як ти ущасливив нас,
Добившись миру! За серпа недавно ще
1200 й півшеляга ні в кого я не випросив,
Тепер — п'ять драхм за штуку я вторговую.
(Киває на гончара).
А той три драхми у селян за глек бере.
Тобі ж ми безкоштовно подаруємо
Чи глек, чи серп найкращий — вибирай собі.
Ми добре заробили і з подякою
Тобі дари весільні ці складаємо.
Трігей
Гаразд. Отут поставте біля мене все
Й до столу поспішайте. Онде бачите
Зброяр, мов хмара, суне, злий, насуплений.
Коваль і гончар виходять.
З'являються торговці зброєю.
Зброяр
1210 Це ти, Трігею, зруйнував ущент мене!
Трігей
Ти що, небоже, очманів од панцирів?
Зброяр
І ремесла, й прожитку ми позбавлені —
І я, і списник — через тебе, клятого.
Трігей
По чому пара китиць?
Зброяр
Ну, а сам за них
Ти скільки дав би?
Трігей
Скільки? Щось і соромно,
Але робота добра… Так і буде вже —
Три мірки смокв одсиплю — дай дві китиці,
Бо й так не маю дома добрих віників.
Зброяр
Ну що ж, іди по смокви. Краще все-таки
1220 Що-небудь, ніж нічого. Я погоджуюсь.
Трігей
(пильніше оглядає султани)
Ану вшивайся з ними! Геть, негіднику!
Та з них волосся лізе! За непотріб цей
Я ні одної смокви не віддам тобі.
Зброяр
А ось мій панцир бездоганно кований.
Що з ним робити? Десять мін він коштує.
Трігей
На панцирі вже збитків ти не матимеш.
Ану, подай. Не стану й торгуватися.
Нічний горщок добрячий з нього зладжу я.
Зброяр
Не смій із мого краму насміхатися!
Трігей
1230 Підставлю три цеглини — будеш заздрити.
Зброяр
А як же підітрешся, дурню? Думав ти?
Трігей
Ось так просуну руки через отвори.
Зброяр
Обидві?
Трігeй
Звісно. Щоби не пійматися,
Як отвір корабельний затикатиму.
Зброяр
І так стомінний панцир осквернятимеш?
Трігeй
А як же? Зад мій, бовдуре, по-твоєму,
І сотні мін не вартий? Помиляєшся.
Зброяр
То йди по гроші.
Трігей
(сідаючи на панцир)
Почекай… А хай тобі!
Ну й прищемило зад мій! Не куплю тепер.
Зброяр
1240 А як сурму цю збути? Я ж купив її
За шість десятків драхм на свою голову!
Трігей
(оглядаючи сурму)
Свинцю налий у лійку, потім паличку
Приправ до неї зверху — от і матимеш
Готовий коттаб.
Зброяр
Ти і далі жартами
Мене збуваєш.
Трігей
Або ще пораджу я:
Раніш, як ми казали, ти свинцю залий,
Потому — шальки прив'яжи шнурочками.
Тоді вже сміло можеш на вазі такій
Своїй прислузі смокви в полі важити.
Зброяр
1250 Злощасна доле! Ох, яка руйнація!
Колись на ці шоломи видав міну я.
Тепер морока з ними: хто відкупить їх?
Трігей
В Єгипті, може, хтось блювотні засоби
У них мішав би. Ось туди й подайтеся.
Зброяр
Біда, шоломоробе! Ще й яка біда!
Трігей
Для тебе — так. Для нього ж — тільки півбіди.
Зброяр
Кому ж потрібний нині той шолом його?
Трігей
А хай доробить вуха. На товар такий
Тепер великий попит — не застоїться.
Зброяр
1260 Гей, списнику, ходімо!
Трігей
Почекай-но ти!
Ось ті списи у нього я куплю-таки.
Списник
А що даси?
Трігей
За сотню цілу драхму дам,
Лиш розпиляй їх навпіл на кілки мені.
Зброяр
Ходім, небоже! Бачу, нас на глум беруть.
З дому виходять два хлопчики.
Трігей
А ось гостей синочки з дому вибігли.
Паркан поллють і, певно, повторятимуть
Пісні, з якими нині кожен виступить.
Гей, ти, малий, признайся, чим потішиш нас?
Підходь, не бійся. Спершу я послухаю.
Перший хлопець
(співає)
1270 «Пісню про воїнів збройних послухайте…»
Трігей
Стій, зупинися!
«Воїни збройні» — сказав ти? І то,
коли мир вже панує?
Слухай, ти що, очманів? Тобі клепки
бракує, шмаркачу?
Перший хлопець
(продовжує)
«Лиш підійшли вони близько і перші ряди
їх зітнулись,
Тут же і бій розпочався, опуклі щити задзвеніли».
Трігей
Що за щити? Ти не смій мені більше
про них заїкнутись!
Перший хлопець
«Потім почулися зойки мужів і крик переможний».
Трігей
«Зойки?» Клянусь Діонісом, ти зойкнеш і сам,
якщо й далі
Будеш про зойки мужів і щити гостроверхі
співати!
Перший хлопець
Ну, а про що заспівати? Скажи, що душі
твоїй миле?
Трігей
1280 Хоч би таке: «А тоді вони м'ясо биків
розділили».
Можеш і те: «До обіду їм подано страви
розкішні».
Перший хлопець
«М'ясо биків розділили тоді і змилених коней
Повипрягали. Війною вони наситились досхочу».
Трігей
Добре зробили: «До їжі взялись, наситившись
війною».
Ось і співай лиш про те, як вони все пили
й наїдались.
Перший хлопець
«Добре поївши й попивши…»
Трігей
Пісень заспівали, напевно?
Перший хлопець
«Рушили знов на твердині завзято
з пронизливим криком».
Трігей
Пропадь, плюгавий хлопче, з тими війнами!
Одне й те саме плещеш. Чий же будеш ти?
Перший хлопець
1290 Хто, я?
Трігей
Та ти ж, а хто ще?
Перший хлопець
Я син Ламаха.
Трігей
Ось воно що!
Як же я зразу в тобі не впізнав горезвісної вдачі
Страхо-ламахо-ломако-шоломно-проломного роду!
Іди собі! Підспівуй в ногу списникам!
А де син Клеоніма? Заспівай-но щось.
Для проби. Хоч і знаю, що про війни ти, —
Якщо пішов у тата, — не співатимеш.
Другий хлопець
(співає)
«Гордо саієць якийсь приміряє мій щит
бездоганний,
В битві мені довелось кинуть його у кущі».
Трігей
1300 Хлопче, скажи-но мені, ти, бува,
не про батька співаєш?
Другий хлопець
(продовжує)
«Душу зате врятував я…»
Трігей
Навіки свій рід осоромив.
Заходьмо в хату. Далебі, ця пісенька
Про щит тобі назавжди в пам'ять врізалась.
Ти щодо цього, бачу, — батько вилитий.
Трігей
(до хору)
А вас, що сіли за столи, нехай одне турбує:
Жувати, хрумати усе на совість, не на жарти.
Ану, скоріш пускайте в рух
Обидві щелепи, ану! На те й у вашім роті
1310 Біліють зуби-гостряки, щоб ними гризти, м'яти.
Корифей
Довір уже цю справу нам. Спасибі за пораду.
Ану, хто голоду зазнав, — на заячину кинься!;
Не кожен день таке бува,
Щоб під ногами пироги отак собі валялись.
Тож уминайте, дорогі, щоб потім не жаліти!
Трігей
Друзі, тепер нам замовкнути треба: пора
наречену виводити з дому;
І смолоскипи весільні нести, закликати
усіх і гуртом веселитись.
Потім на поле ми вийдемо всі зі знаряддям
селянським своїм, та спочатку,
Гей, потанцюймо на славу, попиймо,
Гіпербола геть у три шиї прогнавши!
(Танцюють.)
1320 Помолімся ж усі, нехай з ласки богів
Розквітає Еллада у щасті й добрі,
Хай добірний ячмінь заколоситься в нас,
Хай не бракне вина, хай нам смокви дають
Соковиті плоди.
Нехай славних дітей нам народять жінки,
Хай усе те добро, що з війною пішло,
Нам повернеться знов, але більше стократ.
Хай ніколи вже меч не заблисне!
З дому рушає весільний похід з нареченою Достачею.
Трігей зустрічає її.
Трігей
Майнемо на поле, жінко!
1330 Отам уже ми поспимо
Уволю з тобою!
Гімен-Гіменей, о!
(Обнімає Достачу).
Корифей
Досяг справедливо ти
Блаженства найвищого.
Хор
Гімен-Гіменей, о!
Гімен-Гіменей, о!
Трігей
Що зробимо з нею?
Хор
Що зробимо з нею?
Трігей
Наситимось нею!
Хор
1340 Наситимось нею!
Корифей
Ану жениха беріть
На плечі — і кроком руш!
До виходу, друзі!
Хор
Гімен-Гіменей, о!
Гімен-Гіменей, о!
Трігей
Щасливо живіть собі,
Не знайте турбот війни,
А смокви зривайте!
Хор
Гімен-Гіменей, о!
1350 Гімен-Гіменей, о!
Корифей
Добрячий сучок його,
М'яка її смоква!
Трігей
То їжте ви, їжте всі,
Вином напивайтеся!
Хор
Гімен-Гіменей, о!
Гімен-Гіменей, о!
Трігей
(до глядачів)
Ну щастя-здоров'я вам!
А хто хоче ласощів —
До нас прилучайся!
Весільний похід покидає сцену.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Лісістрата, Калоніка, Мірріна — афінянки.
Лампіто, спартанка.
Хор стариків.
Стрімодор, Дракет, Філург — їх провідці.
Хор жінок.
Стратілліда, їх провідця.
Афінський радник.
Кілька жінок.
Кінесій, чоловік Мірріни.
Слуга і дитина Кінесія.
Спартанський вісник.
Спартанські й афінські посли.
Скіфи, вартові.
Афіняни.
Дія відбувається перед афінським Акрополем у дні Пелопоннеської війни.
Сцена являє собою афінський Акрополь.
На площадку перед ним виходить Лісістрата.
Лісістрата
Коли на Коліаду й Вакханалії
А чи на свято Пана їх покликати, —
Не розминутися тоді з тимпанами.
А нині жінки ще немає жодної,
Окрім сусідки, що надходить першою.
Входить Калоніка, стара афінянка.
Вітаю Калоніку!
Калоніка
Й Лісістрату теж.
Що трапилось? Чого ти, дочко, хмуришся?
Тобі не личить брови гнути луками.
Лісістрата
Що ж, Калоніко, як палаю серцем я,
10 Жіночим нашим горем все печалюся, —
Вважають-бо занадто нас лукавими
Чоловіки.
Калоніка
Так, далебі, і є воно.
Лісістрата
Коли ж сюди зібратись їм наказано,
Щоб про важливі справи нам порадитись,
То сплять і не приходять.
Калоніка
Прийдуть, подруго!
Адже нелегко з дому жінці вибратись.
Одна — ще чоловіком заклопотана,
Гукає та рабиню, та — з дитиною
Не впоралась, а та — з пранням чи сніданням.
Лісістрата
20 Але ж і інші, важливіші є у них
Турботи.
Калоніка
Що ж це, Лісістрато, любонько?
Для чого нині нас, жінок, скликаєш ти?
Яка там справа?
Лісістрата
Та велика.
Калоніка
Й груба теж?
Лісістрата
Зевс свідок, груба!
Калоніка
Як же не зібратись нам!
Лісістрата
Не в тому річ. А то б швиденько збіглися!
Та незвичайну справу я замислила,
Без сну всі ночі я над нею думала.
Калоніка
І річ тонку напевне ти надумала?
Лісістрата
Таку тонку, що для Еллади цілої
30 Єдиний порятунок у жінках лише.
Калоніка
В жінках? Не так багато вже й бракує нам!
Лісістрата
Від нас залежить доля міста нашого,
А ні — пропасти всім пелопоннесянам!
Калоніка
Оце найкраще, далебі! Пропасти всім!
Лісістрата
І беотійці мають всі загинути.
Калоніка
Не зразу всі, — облиш хоча б угрів для нас!
Лісістрата
Щодо афінян, то не говоритиму
Про них нічого — й так все зрозумієш ти.
Коли усе жіноцтво об'єднається, —
40 Всі беотіянки, пелопоннесянки
І ми, — Елладу разом ми врятуємо.
Калоніка
Що ж можем ми, жінки, зробить розумного
І славного, ми, чепурненько прибрані,
У жовтожарих платтях, нарум'янені,
В хітонах кіммерійських і сандаліях?
Лісістрата
Від них-то порятунку сподіваюсь я —
Від черевичків, хусточок шафранових,
Духів, рум'ян і платтячка прозорого.
Калоніка
Та як же це?
Лісістрата
А так, що із мужів ніхто
50 Не візьме списа вже один на одного.
Калоніка
Шафраном плаття, далебі, я викрашу.
Лісістрата
Мечів не візьмуть…
Калоніка
В кіммерійський стрій вдягнусй
Лісістрата
Ані клинків.
Калоніка
Куплю собі сандалії!
Лісістрата
Хіба ж не слід було жінкам посходитись?
Калоніка
Та ні, клянуся Зевсом, прилетіть їм слід!
Лісістрата
Побачиш, чи поквапляться афінянки, —
Що б не робили, завжди опізняються.
Але й з жінок Примор'я не прийшов ніхто
Та й з саламінянок.
Калоніка
Ці на човнах своїх,
60 Мабуть, аж до світанку забарилися.
Лісістрата
І ті, кого найбільше сподівалась я
Тут першими побачити, — ахарнянки
Теж не прийшли.
Калоніка
Дружина Феогенова,
Мабуть, ворожить, чи годиться йти сюди.
Але поглянь-но, вже надходять деякі.
А он ще й інші сунуть. Гей, сюди! Сюди!
А звідки ж ці?
Лісістрата
З околиці Полинної.
Калоніка
Мені здається, сам полин іде сюди.
Звідусіль надходять жінки, серед них і Мірріна.
Мірріна
Прийшли ми, Лісістрато, не останніми?
70 Мовчиш ти? Не говориш?
Лісістрата
Не хвалю тебе!
Важлива справа, а приходиш пізно ти.
Мірріна
Я пояс ледве відшукала поночі.
Ну, говори, що треба, вже ж посходились.
Лісістрата
Ні, далебі, ще почекаймо трошечки, —
Хай беотійки та пелопоннесянки
Підійдуть.
Мірріна
Так, це справедливо мовиш ти.
Та он, поглянь, і Лампіто іде сюди.
Входить Лампіто та інші жінки.
Лісістрата
Спартанку милу, Лампіто, вітаю я!
А як ти гарно виглядаєш, любонько!
80 Лицем рум'яна й тілом пишна стала ти!
Та ти й бика задушиш!
Лампіто
Чом би й ні, бігме!
Я ж недарма стрибаю і змагаюся.
Лісістрата
А груди в тебе — красота, багатий скарб!
Лампіто
Ти що ж мене, як жертву жрець, обмацуєш?
Лісістрата
З якого краю та он, молодесенька?
Лампіто
Вона як представниця із Беотії
Прийшла до вас.
Лісістрата
В час добрий, беотіянко!
Чудове лоно в тебе!
Калоніка
І гарнесенько,
Клянуся Зевсом, весь бур'ян прополото.
(Обмацує її).
Лісістрата
90 А це дівчатко?
Лампіто
О, бігме, корінфянка —
Така гарненька!
Калоніка
Непогана, свідок Зевс,
Куди не глянь, — однаково гарнесенька.
(Повертає її).
Лампіто
Хто ж цю юрбу жіночу поскликав сюди
З усіх країн?
Лісістрата
Це я.
Лампіто
З якого ж приводу?
Чого ти хочеш?
Мірріна
Поясни, у чому річ!
Калоніка
Скажи нам, що у тебе є важливого?
Лісістрата
Усе скажу я зараз, та раніш у вас
Спитаю дещо.
Мірріна
Все, що забажаєш ти.
Лісістрата
Чи за батьками діток ви не скучили?
іоо За тими, що в поході? Добре знаю я —
Без чоловіка кожна залишилася.
Мірріна
Та от у Фракії уже п'ять місяців
Євкрата стереже мій бідолашний муж!
Калоніка
А мій — вже вісім місяців у Пілосі!
Лампіто
А мій — з свого загону тільки вирветься,
І знов — за щит свій, гей би й не було його!
Лісістрата
Коханці й ті, мов іскри з димом, зникли всі.
Відколи нас мілетці підло зрадили,
Не бачила ні разу й восьмипальця я,
110 Що шкіряною був нам допомогою.
Чи схочете, якщо я спосіб винайду
Війну скінчити?
Мірріна
Поклянусь богинями, —
Як треба, то готова хоч би й зараз я
Свої вбрання продать і геть пропити їх!
Калоніка
Авжеж, а як потрібно, то нехай мене
Розріжуть навпіл зараз, наче камбалу.
Лампіто
А я б і на Тайгетські кручі вилізла,
Щоб тільки мир хоч там могла я видіти!
Лісістрата
Ну, то скажу я, думки не ховатиму.
Отож, жінки, якщо примусить хочемо
До миру ми чоловіків, то треба нам
Утриматись…
Калоніка
Від чого?
Лісістрата
А чи зробите ж?
Мірріна
Все зробим, хоч би й вмерти довелося нам.
Лісістрата
Отож нам слід від любощів утриматись.
Чого ж це ви сахнулись? Ще й похнюпились?
Стулили губки й чолами хитаєте?
Аж мінитесь в обличчі? Ще й заплачете?
То згодні чи не згодні? Не вагайтеся!
Мірріна
Ні, я не згодна! Хай і далі йде війна!
Калоніка
130 І я, клянусь, не згодна! Хай іде війна!
Лісістрата
Ти он як? Ах ти, камбало! А щойно ти
Себе давала надвоє розрізати.
Калоніка
Порадь щось інше. І в огонь я з радістю,
Як треба, вскочу. Все, що схочеш, крім цього!
Та це ж найгірше, Лісістрато, любонько!
Лісістрата
(до Мірріни)
А ти що скажеш?
Мірріна
Теж волію вогнище.
Лісістрата
О, повний похоті жіночий роде наш!
Про нас недарма сказано в трагедії:
Не більше ми, як Посейдон з човном його.
(До Лампіто).
140 А ти, спартанко мила, як би ти одна
Була зі мною, — ми б урятували все.
Погодься ж ти хоч!
Лампіто
Далебі, нелегко нам,
Жінкам, самим на ложах залишатися.
Та хай вже так! І мир також потрібний нам!
Лісістрата
О люба! Лиш одна з усіх ти женщина!
Калоніка
Якщо ж утримаємось ми, як кажеш ти
(О, хай не буде так!), — невже настане мир
Від цього?
Лісістрата
Так, клянуся вам богинями!
Якщо, натершись пахощами пряними,
150 Ми у тоненьких сорочках сидітимем
Півголі дома, виполовши дельту всю, —
Розпаленим мужчинам ласк захочеться,
А ми утримаємось, не дамося їм, —
То знаю добре — швидко дійдуть згоди всі.
Лампіто
І Менелай, на голі перса глянувши
Єлени-кралі, мабуть, меч свій виронив.
Калоніка
А що, дурненька, як мужчини кинуть нас?
Лісістрата
Як Ферекрат сказав: бий пса побитого!
Калоніка
Усе це пустослів'я та базікання!
160 А що, як схоплять і до спальні силою
Тягтимуть?
Лісістрата
За одвірок ухопись міцніш.
Калоніка
А як почнуть ще й бити?
Лісістрата
Проти волі дай.
Яка утіха в тім, що взято силою?
А досадить всіляко можна! Певна будь —
Відчепляться! Як жінці не захочеться,
Не буде насолоди й чоловікові.
Калоніка
Якщо ви ухвалили це, то згодні й ми.
Лампіто
Своїх ми чоловіків, може, й змусимо
До миру щиросердого і чесного,
170 Але ж, про це дізнавшися, афіняни
На нас підступно не учинять нападу?
Лісістрата
Тоді самі про себе ми подбаємо.
Лампіто
Допоки є трієри в нас і золото
В Акрополі, — не буть Елладі мирною.
Лісістрата
І це також давно вже передбачено.
Сьогодні ж і Акрополь ми захопимо.
Я доручила найстарішим женщинам
В той час, як ми тут з вами домовляємось,
В храм увійти немов з курінням жертовним.
Лампіто
180 Як там, то, річ видима, буде все гаразд.
Лісістрата
Чому ж того, на чому ми погодились,
Нам не скріпити клятвою нерушною?
Лампіто
То говори присягу, й ми повторимо.
Лісістрата
Гаразд.
(До служниці).
Чого ти задивилась, скіф'янко?
Цей щит зворотним боком догори постав
І гострий ніж подай.
Калоніка
Якою клятвою
Ти клястись хочеш, Лісістрато?
Лісістрата
Клястись як?
Щитом своїм, як клявся ще Есхіл колись,
Ягнят коловши.
Калоніка
Ні, не бойовим щитом
190 Нам треба, Лісістрато, присягать за мир!
Лісістрата
То чим же нам поклястись?
Мірріна
От би білого
Коня впіймати й вирізати нутрощі!
Лісістрата
Де ж білий кінь?
Калоніка
То що ж би нам надумати?
Лісістрата
Клянуся Зевсом, добре я пораджу вас:
Великий чорний келих ставте вгору дном
Та міх вина заколемо фасоського
І поклянемось випить без води увесь!
Лампіто
Оце так клятва! Що й казати, схвалюю!
Лісістрата
Ну, то несіть же з дому міх і келих!
(Приносить великий ківш і глиняний посуд з вином).
Калоніка
200 Оце так посуд, жіночки-голубоньки!
Його у руки взяти — й то приємно вже!
Лісістрата
Сюди його поставте й кабана кладіть!
Владичице Піфо, хай буде жертва ця,
Ця чаша дружби для жінок сприятлива!
(Наливає вино в келих).
Калоніка
На колір — справжня кров, — приємно лить її!
Лампіто
Приємно й пахне, от клянусь вам Кастором!
Лісістрата
То хай же перша присягну я, жіночки!
Калоніка
Ні, свідок Афродіта! Кинем жереб ми!
Лісістрата
Усі ківша торкніться! Лампіто, стань тут!
210 Хто-небудь з вас за мною хай повторює,
А ви усі цю клятву теж підтверджуйте.
«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві…»
Калоніка
«Клянусь — ні чоловіку, ні коханцеві…»
Лісістрата
«Бажань не вдовольняти…» Говори ж бо, ну!
Калоніка
«Бажань не вдовольняти…» Леле-лелечко!
Коліна, Лісістрато, угинаються!
Лісістрата
«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»
Калоніка
«Як дівчина безвинна, в домі житиму…»
Лісістрата
«В шафрановому платті, нарум'янена…»
Калоніка
220 «В шафрановому платті, нарум'янена…»
Лісістрата
«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»
Калоніка
«Щоб чоловік мій розпалився пристрастю…»
Лісістрата
«Та добровільно мужеві не дамся я…»
Калоніка
«Та добровільно мужеві не дамся я…»
Лісістрата
«А як примусив би мене він силою…»
Калоніка
«А як примусив би мене він силою…»
Лісістрата
«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»
Калоніка
«Не ворухнусь і дамся тільки знехотя…»
Лісістрата
«До стелі перських туфель не закину я…»
Калоніка
230 «До стелі перських туфель не закину я…»
Лісістрата
«І під скребло не стану я левицею…»
Калоніка
«1 під скребло не стану я левицею…»
Лісістрата
«Дотримуючи клятви, п'ю до краплі все…»
Калоніка
«Дотримуючи клятви, п'ю до краплі все…»
Лісістрата
«А зраджу — хай водою келих сповниться!»
Калоніка
«А зраджу — хай водою келих сповниться!»
Лісістрата
Всі поклялись зі мною?
Мірріна
Бачить бог — усі!
Лісістрата
Ось я приношу жертву.
(П'є).
Калоніка
Уділи й мені,
Щоб ми були й надалі щирі подруги.
П'ють з ковша всі по черзі. За стіною галас.
Лампіто
240 Що там за галас?
Лісістрата
Чи не говорила ж я!
Жінки заволоділи вже Акрополем
Богині. Швидше, Лампіто, до себе йди
І з вашими жінками все, як слід, владнай.
А тих, що тут, покинь нам у заложниці,
Ми ж увійдемо разом до Акрополя
І браму засувами загородимо.
Калоніка
Гадаєш, проти нас не позбігаються
Мужчини?
Лісістрата
А мені до того байдуже!
Ні сила, ні погрози їх, ні полум'я —
250 Ніщо в Акрополь брами не відчинить їм,
Аж поки так не зроблять, як ми скажемо.
Калоніка
Ніщо, Кіпріда — свідок! А як ні, хай звуть
Гидкими нас і до борні нездатними!
Всі жінки прямують за Лісістратою до Акрополя,
крім Лампіто, яка йде в інший бік.
Двома групами входять дванадцять старих афінян з оберемками дров за плечима, в руках у них жаровні з палаючим вугіллям.
Стрімодор, провідця хору стариків
Веди, Дракете, кроком всіх! Хай умлівають плечі,
Важкі гілляки несучи зеленої маслини.
Перша половина хору стариків
Багато дивних є речей
В цім житті великім!
Хто сподівався, Стрімодор,
Отаке почути?
260 Жінки, що на свою біду
В домівках викохали ми,
Священну захопили статую,
Й, заволодівши всім Акрополем,
Позамикали брами
На засуви й запори.
Дракет, провідця першої
половини хору
То швидше на Акрополь, в бій!
Філургу, поспішаймо!
Гілля палаючим кінцем оточимо навколо
Всіх, що злочинну справу цю задумали й вчинили.
70 Одним ударом всіх поб'єм, Лікона жінку —
першу.
Друга половина хору стариків
Клянусь Деметрою, не дам
Глузувати з мене.
Бо й Клеомен, що перший став
Місто зневажати,
Пішов з ганьбою відціля,
Тамуючи лаконський гнів
І залишивши зброю всю мені,
В плащі подертому пішов ні з чим,
Брудний, небритий, спраглий,
280 Невмиваний шість років.
Філург, провідця другої
половини хору
Отак я подолав цього бентежливого мужа.
При брамі по сімнадцять в ряд щити його стояли.
А цей ненавидний богам, проклятий Евріпідом,
Занадто вже зухвалий рід — невже не подолаю?
Стоїть же й досі мій трофей
над всім Чотириграддям,
(Зупиняється перед пагорком, що веде до Акрополя).
Друга половина хору стариків
От і скінчив свою я путь —
Залишається зійти
На пагорок стрімчастий, до Акрополя.
Та як дотягнемо вантаж
290 Ми без в'ючного осла?
Від важкої деревини спина вже давно болить.
Нумо, треба поспішать
Та вогонь свій роздувать,
Щоб перед кінцем дороги він і зовсім не погас.
Ху-хуі
Ну, і диму ж, у-у-у!
Роздувають вогонь.
Друга половина хору стариків
Геракле владний, ну і дим!
Так із горщика і б'є!
300 Так очі й виїдає, мов скажений пес,
Та що ж, лемнійський це вогонь, —
От і вигадка уся!
Ні, ніщо очей гноїстих ще не роз'їдало так!
Поспішим до міста ми,
Щоб богині помогти.
Вже як не тепер, Лахете, то коли ж їй помагать?
Ху-ху! Ну і диму ж, у-у-у!
Провідця хору стариків
(підбігає до брами)
От і прокинувся вогонь, по волі Зевса дише.
Отож насамперед складім під брамою ці дрова,
310 Лозу над жаром у горшку, мов смолоскип, розпалим,
Завихрим полум'я й гуртом всі
киньмося на приступ.
Якщо й по тому засувів жінки не познімають,
То браму ми підпалимо і димом їх задушим.
Ну, то складаймо свій вантаж.
А диму скільки, леле!
Чи не гукнуть на поміч нам
самоських полководців?
Нарешті на хребет мені давити перестало.
Твоя вже справа, горщику, жарини розбудити,
Щоб смолоскип палаючий я перший міг підняти.
Прийди ж, Звитяго-владарко! Хай на жіноче кодло,
320 На їх зухвалий заколот ми свій трофей поставим.
(Запалює смолоскип).
Вбігає хор жінок з глеками на плечах.
Стратілліда, провідця хору жінок
Гляньте, жінки!
Бачите — дим, кіпоть і чад
Хмарами б'є.
Он і вогонь вже спалахнув.
Швидше сюди! Поміч подать
Всі поспішім!
Перша половина хору жінок
Летом лети, Ніко, сюди!
Палять вогнем подруг моїх,
Каліку дим, Критіллу жар
330 Обіймає.
Смертю грозить лютий закон,
Згубна злоба злих стариків.
Пізно, боюсь, ми біжимо,
Встигнуть би допомогти їм.
Вдосвіта я
До джерела
З глеком ішла по воду.
Біля криниць — гомін і гам,
Регіт і крик,
340 Глеків дзвонистий дзенькіт,
Тиск, метушня, сміх, стусани,
Лайка і виск гнаних служниць.
З глеком важким швидко біжу
Подругам я поміч подать —
Тим, що в огні й чорнім диму,
Воду несу я в глеку.
Друга половина хору жінок
Бачила я — в місто бредуть
Дряхлі, глухі, злі старики, —
Дровця, мов скарб, несуть ледь-ледь
350 В оберемках, —
Начебто їм баню топить.
Лайка, грізьба бризкає з уст:
«Спалим вогнем підлих жінок,
Жаром палким підсмажмо».
Зглянься на нас,
Славо богинь, —
Женщин не дай палити!
Хай од війни світ захистять —
Місто й людей
360 Дай врятувать з безумства.
Тим вони в храм твій увійшли,
Мідь твоїх кіс — міста оплот;
Тим я й зову в поміч тебе,
З рік і озер славну Тріто, —
Щойно палить стануть мужі,
Воду носи із нами.
Стратілліда
(підбігає до брами)
Облиште, гей! Якого тут вам лиха, лиходії?
Ні, це не діло для мужів поважних і побожних!
Хор стариків
Ну, халепи такої ми ніяк не сподівались!
370 На поміч до обложених біжить жіноча зграя.
Хор жінок
Злякались, боягузи? Що, занадто нас багато?
Та ополчень жіночих це лиш тисячна частина.
Хор стариків
О Федрію! Невже ми їм тут лаятись дозволим?
Невже їм рота не заткнем і не поб'єм киями?
Піднімають палиці.
Хор жінок
Поставмо, подруги, і ми всі глечики на землю,
Щоб нам не заважали в рух свої пустити руки.
Ставлять глеки на землю.
Хор стариків
От з них би кожній, далебі, дать в зуби два-три рази,
Як дав Бупалу Пппонакт, то швидко всі б замовкли.
Хор жінок
А спробуй, вдар! От я стою перед тобою! Тільки
380 Не вчепиться і сука так, як я, тобі у стегна.
Хор стариків
Мовчи, а то як стусону, то виб'ю з тебе й старість.
Хор жінок
Ану, хоч пальцем ти посмій торкнутись Стратілліди.
Хор стариків
Я оперіщу кулаком, то чим даси ти здачі?
Хор жінок
Повириваю печінки, ще й вигризу легені.
Зчиняється бійка. Стариків б'ють.
Хор стариків
Ні, бачу, справді, Евріпід — з поетів наймудріший:
Чи є що безсоромніше за тих жінок на світі?
Хор жінок
Ану, линім, Родіппо, їм водички з глеків наших!
Хор стариків
Чи не боїшся ти богів, чого біжиш з водою?
Хор жінок
А ти ж чого розвів огонь? Себе палити маєш?
Хор стариків
390 А я на цьому вогнищі твоїх підсмажу подруг.
Хор жінок
А я вогонь цей загашу водичкою своєю.
Хор стариків
Мені вогонь загасиш ти?
Хор жінок
Та це покаже справа.
Хор стариків
Оцей ти бачиш смолоскип? От припечу тебе я.
Хор жінок
Шукай-но мила! Зараз я тобі влаштую ванну!
Хор стариків
Ах ти, гниличко! Ванну, ти?
Хор жінок
Авжеж, весільну ванну.
Хор стариків
Яке зухвальство, чуєте?
Хор жінок
Була я завжди вільна.
Хор стариків
Я вас від крику відучу.
Хор жінок
Ні, нас тобі не вчити.
Хор стариків
А підпаліть-но коси їй!
Старики кидаються на них з факелами.
Хор жінок
Нам Ахелой поможе!
Жінки обливають стариків водою.
Хор стариків
Ой, лишенько!
Хор жінок
Що, тепло вам?
Хор стариків
400 Та де там!
Годі!
Перестань!
Хор жінок
Поллю тебе — й розквітнеш ти.
Хор стариків
Змок до рубця я, весь тремчу.
Хор жінок
Але ж у тебе є вогонь, —
Ну, й грійся біля нього!
Танець жінок і чоловіків під бубни й тимпани.
Афінський радник, хор стариків і вартові.
Радник
Чи прийде край розбещенню жіночому,
Гучним тимпанам, оргіям Сабазія,
Адонісіям у жінок на поверсі?
410 Хіба не чув недавно сам у раді я:
Тут Демострат говорить, чи не час пливти
В Сицилію, а там жінки, танцюючи,
Кричать: «Ай-ай, Адоніс!» Пропонує він
З Закінфа збройних набирати воїнів,
Жінки ж сп'яну галасують з поверхів:
«Ой-ой, Адоніс!» Так перемогли вони
Жовч Холозіга, всім богам немилого.
Оце ж вам невгамовна їх розбещеність!
Провідця стариків
А що сказав би ти, якби їх вдачу знав?
420 І лаяли вони нас, і водою з глечиків
Нас обливали, — ось одежу мокру ми,
Немовби пелюшки дитячі, трусимо.
Радник
Клянуся Посейдоном — так і треба нам!
Самі ж бо ми жінкам допомагаємо
Сваволити, розпусти їх самі вчимо,
А потім ще з їх витівок дивуємось.
От інший до золотаря звертається:
«В дружини, вчора ввечері за танцями,
В намисті, золотарю, що ти лагодив,
430 Шпиньок маленький вискочив із застіжки.
А я на Саламін повинен їхати.
Як буде час, зайди до неї ввечері
І той шпиньок їй постарайся вставити».
А інший до чоботаря звертається,
До парубка з природдям недитинячим:
«В моєї жінки, чоботарю, тисне щось
В підйомі і мізинчика їй ніжного
Намуляло. Отож зайди опівдні ти
І розтягни їй трохи, щоб вільніш було».
440 Оце й доводить до таких-от наслідків:
Ось я, ваш радник, я сьогодні йду сюди
Подбати про платню для корабельників,
А тут жінки позачиняли брами всі.
Та справи це не спинить. Дайте лом сюди!
Ох і навчу ж їх я зарозумілості!
(До вартового).
Ти що ж роззявив рота, бевзню, й дивишся?
Оце ти й знаєш тільки, що шинків глядиш?
А підкладіть-но ломик там під брамою
Й підважте звідти разом, я ж ізвідси вам
450 Допоможу!
Ламають браму.
Лісістрата
Даремно ви стараєтесь!
Ось я й сама виходжу. То навіщо ж лом?
Не лома треба тут, а думки й розуму.
Радник
Ну й справді ж ти мерзотниця! Гей, лучник де?
Схопити і зв'язати ззаду руки їй!
Лісістрата
Клянуся Артемідою: рукою-но
Торкни — й заплачеш, хоч і урядовець ти!
Зчиняється бійка. Вартові відступають.
Радник
(до вартового)
А ти й злякавсь? За поперек хапай її!
А з ним і ти! Удвох її здолаєте!
Виступає Калоніка.
Калоніка
Клянусь Пандросою — лиш пальцем ти її
460 Торкнеш — і весь облитий утікатимеш!
Знову бійка. Вартові відступають.
Радник
От, ще й облитий! Де ж це другий лучник дівсь?
В'яжи раніш оту, що розбалакалась!
Лісістрата
Фосфорою клянуся: лиш мізинчиком
її зачепиш — і попросиш вмитися!
Радник
А ще чого? Де ж лучник той? Тягни її!
Я вас вгамую, не втекти від мене вам!
Штовханина.
Калоніка
Клянуся Таврополою — торкнеш її,
То я тобі всі патли повисмикую.
Та ж гра.
Радник
От знов нещастя! Лучник вже й останній зник!
470 Та ми перед жінками не поступимось.
Шикуймось в лави, скіфи, й сміло киньмося
На приступ.
Лісістрата
Знайте ж ви, клянусь богинями,
Жінок у нас в засаді аж чотири є
Загони, з ніг до голови озброєних.
Радник
Скрутіть же, скіфи, руки їм за спинами!
Лісістрата
Сюди, відважні бойові союзниці!
Бублейниці, городниці, перекупки!
Пирожниці, корчмарки і лоточниці!
Тягніть, товчіть їх, всі гуртом їх смикайте.
480 Без сорому їх лайте, рвіть і дряпайте!
З Акрополя вибігають жінки. Бійка. Вартові відступають.
Лісістрата
Спиніться, годі, з трупів не знущайтеся!
Радник
Яке нещастя! Профана баталія!
Лісістрата
А що ж гадав ти? Сподівався стрінути
Рабинь покірних? Чи не знав, що лютою
Буває й жінка?
Радник
Аполлоном свідчуся —
Буває, особливо ж як під чаркою.
Провідця стариків
Багато зайвих тратиш слів, наш раднику поважний!
Навіщо з цими звірами вступати у розмови?
Хіба забув, як нам вони купелю влаштували,
490 Як раптом викупали нас в одежі і без мила?
Провідця жінок
Отож не слід, мій голубе, вам руки простягати
На ближніх! А зачепиш — сам красуйся синяками.
Волію я скромнесенько, як дівчина, сидіти, —
Нікого не покривджу я, не ворухну й билини,
Хай не чіпають лиш мене і, як осу, не дражнять.
Хор стариків
Батьку Зевс! Як здолать
Зграю цих злих потвор?
Як нам цей стерпіть глум?
Дай в біді поміч нам!
500 Для якої мети
Захопили вони цей Кранаїв уділ —
В кам'янім лоні скель
Недоступну, нерушну твердінь
І святий діви храм?
Танці.
Провідця стариків
Тож допитуй про все, та не слухайся їх
і дізнайся про всі їх безчинства.
Адже соромно буде таку нам тепер
залишити без розсліду справу.
Радник
Хочу й сам я, от Зевсом клянусь, про одно
щонайперше у них допитатись —
Нащо місто вони захопили святе
і на засуви там зачинились?
Лісістрата
А для того, щоб золото ваше здобуть
і щоб ви воювать перестали.
Радник
510 То гадаєш, воюєм за золото ми?
Лісістрата
Так, все лихо заховане в ньому.
Лиш для того, щоб міг наживатись Пісандр
і всі інші, що владу тримають,
Колотнечу весь час учиняють вони…
Задля цього нехай метушаться,
Скільки схочеться їм, тільки золота вже
їм ніколи того не вернути.
Радник
Що ж робити ви будете?
Лісістрата
От запитав!
Ми скарбами почнем керувати.
Радник
Керувати скарбами державними — ви?
Лісістрата
Що ж ти дивного в цьому вбачаєш?
А хіба дотепер не уміли жінки
вашим хатнім добром керувати?
Радник
Ні, це зовсім не те.
Лісістрата
А чому ж це не те?
Радник
Для війни нам потрібні ці кошти.
Лісістрата
В тім-то й річ, що нам зовсім не треба війни.
Радник
А інакше нам як захищатись?
Лісістрата
Ми самі захищати вас будемо.
Радник
Ви?
Лісістрата
Ми, звичайно.
Радник
Оце так нещастя!
Лісістрата
520 Хоч-не-хоч, а врятуєшся й ти!
Радник
Ой, страшне ти говориш!
Лісістрата
Не гнівайся марно.
Все одно те, що треба, ми зробим!
Радник
Клянусь вам Деметрою — вийде лиш
кривда!
Лісістрата
Ні, рятунок лише.
Радник
Ми не просим його.
Лісістрата
От тому він ще більш вам потрібний.
Радник
І чого це усі про війну і про мир
почали ви тепер турбуватись?
Лісістрата
Ми розкажемо.
Радник
Швидше кажи, щоб до сліз не дійшло.
Лісістрата
Ну, то слухай уважно.
Постарайся і волі рукам не давать.
Радник
Ой, несила, — нелегко-бо, справді.
Від обурення й гніву утримати їх.
Кал о ніка
Стережись, а то вийде ще гірше.
Радник
(до Каноніки)
Ой, на себе, старизно, накаркаєш ти!
(До Лісістрати).
Ну, розказуй же!
Лісістрата
Зараз почну я.
На початку війни нам сутужні часи
перетерпіти всім довелося.
Заважала нам скромність жіноча тоді
у діла чоловічі встрявати.
530 Навіть ремствувать нам не дозволили ви,
хоч не все нам було до вподоби.
Тільки згодом достоту збагнули ми вас,
адже часто, клопочучись дома,
Нам чувати доводилось, як негаразд
вирішали ви справи великі.
І, глибоко у серці ховаючи сум,
мовби з усміхом, вас ми питали:
«До якої ж угоди про мир ви дійшли,
що в ухвалах своїх записали
Ви на зборах сьогодні?» — «Навіщо вам це?» —
огризнуться до тебе мужчини:
«Знай своєї, мовчи». Ми й мовчали весь час.
Калоніка
Ну, а я не мовчала б ніколи.
Радник
Не мовчала б, то охала й вила б.
Лісістрата
А я — в себе дома, я мовчки сиділа.
Та щодалі про гірші доводилось нам
дізнаватися ваші учинки.
І хотіли ми вас розпитати, чому
нерозсудливо так ви вчинили.
540 Та, лиш звисока глянувши, кожен гукав:
«Чи пильнуєш ти пряжі своєї?
Бо гляди, не боліла б тобі голова!
А війна — чоловіча турбота!»
Радник
Справедливо це сказано, Зевсом клянусь!
Лісістрата
Справедливо це? Ах ти, нещасний!
То пораду й тоді ми не годні вам дать,
коли радитесь ви по-дурному?
Та коли на усіх уже людних шляхах
ми почули одверті розмови:
«Вже немає ніде у країні мужчин,
свідок Зевс, не лишилось нікого!»
Лиш тоді ми, всієї країни жінки,
поклялись рятувати Елладу —
І жіночий на те ми з'єднали союз.
Та й чого ще було нам чекати?
І тепер, якщо наших корисних порад
ви натомість послухати згодні
І так само мовчати, як ми перед цим,
то ми вам подамо допомогу.
Радник
550 Допомогу? Ви — нам? О, жахливі які
і нестерпні розмови!
Лісістрата
Замовкни!
Радник
Будь ти проклята! Перед тобою б я змовк,
перед поганню з цим покривалом
На дурній голові? О, ніколи в житті!
Лісістрата
Якщо це лиш тобі на заваді,
То візьми вже собі покривало моє
Та навколо чола чепурненько обвинь
I нарешті мовчи!
Калоніка
А до того ще й плетений кошик візьми,
Підтягни поясок і куделю чеши
Та насіння лузай.
А війна — то жіноча турбота!
Обвиває радника покривалом.
Провідця жіночого хору
560 Покиньмо, любі сестроньки, свої дзбанки і глеки,
Щоб участь з подругами взять у захватному танці.
Хор жінок
В пісні я не спинюсь
І в танку не втомлюсь,
Для колін це не труд,
Лиш палає вся грудь.
Я готова на все
Задля любих моїх. Задля тих, в кому є
І чеснота, й краса,
І відвага, й снага, й до вітчизни любові
570 І розумні думки.
Починають танцювати.
Провідця жінок
О мужніша з усіх прехоробрих жінок,
з язиком, що жалить кропивок.
Всю відвагу й завзяття нещадне збери
і за вітром пускайся попутним.
Лісістрата
А як знову солодкоречистий Ерот
і народжена морем Кіпріда!
Нам у груди жагу невимовну вдихнуть,
і жаданням наповнять нам лоно»
І потужність мужам подарують пружну,
і розпалять їх сласним поривом, —
От тоді, сподіваюсь, в Елладі назвуть
Лісімахами нас по заслузі-
Радник
За які ж бо діла!
Лісістрата
А за те, що ми вас щонайперше відучим казитись
І на ринки вдиратись при зброї усій.
Калоніка
Афродіта Пафійська нам свідок!
Лісістрата
От і зараз поглянь: по гончарних рядах,
між лотками старих зеленярок
580 Вже буянять озброєні чоловіки, наче ті корибанти
шумливі.
Радник
Так і личить мужам — от вам Зевсом клянусь!
Лісістрата
Та це сміх, коли воїн при зброї
І з обличчям Горгони на круглім щиті —
скумбрію почина торгувати.
Калоніка
Свідок Зевс, кучерявого бачила я
на коні старшину військового,
Як він яйця в старої торговки купив
і у мідний шолом свій поклав їх,
А то списом недавно й щитом, мов Терей,
потрясаючи, дужий фракієць
Бідолашну інжирницю перелякав
і всі фіги поїв переспілі.
Радник
Ну, а як сподіваєтесь ви припинить
колотнечу у нашій країні
І заплутаних справ розв'язати вузли?
Лісістрата
Дуже просто.
Радник
А як, розкажи-но!
Лісістрата
Якщо пряжа вузлами зіб'ється у нас,
то, узявши її обережно,
590 Порозплутуєм всі ми потроху вузли,
то відціль, то відтіль потягнувшу
І війну так же само розплутаєм ми,
як не будете нам заважати, —
Договір вкладемо, повноважних послів
і відціль, і відтіль ми пошлемо.
Радник
То як вовну чи пряжу гадаєте ви
і державні розв'язувать справи
За прядінням своїм? Нерозумні жінки!
Лісістрата
О, якби ж то були ви розумні,
То й державні діла ви провадили б так,
як ми пряжі пильнуємо й вовни.
Радник
Як же так? Розкажи.
Лісістрата
А насамперед так, як від шерсті овечої в чанах
Віджимаємо спершу весь бруд ми і піт,
слід і вам із державного міста
Повискрібувать нечисть брудну й реп'яхи
всі до одного повиривати;
Що в жмутки, в ковтяхи позбивалося, все
повичісувать дочиста гребенем,
600 Повитрушувать гнид із тепленьких посад
та гуртом їх під ніготь узяти,
А тоді вже усіх до одного коша
громадян позбирать добромисльних,
Поселенців захожих до них приєднать
і чужинців, до нас неворожих.
Хто в державну скарбницю не платить боргів,
їх до спілки також долучити.
І, закликавши в свідки богів, на міста,
що від наших будов розселились,
Подивитись — як смутно поникли вони,
наче вовни розкидані клапті,
Поодинці. їх треба нам всіх позбирать
і одну з них напрясти куделю.
Отоді, поєднавши докупи усіх,
згуртувавши усіх воєдино,
З них великий клубок намотаємо ми —
і хітон для народу зітчемо.
Радник
Це обурливо, справді — державні діла
ви хотіли б тіпати й мотати!
610 Ну, чого б то мішатися вам до війни?
Лісістрата
А ти сам, проклятущий, не знаєш?
Та вона в печінках нам подвійно сидить!
Ми у муках синів породили,
А ще тяжче у військо нам їх виряджать!
Радник
О, замовкни! Не згадуй про лихо!
Лісістрата
А до того ж тоді, коли юність цвіте,
коли радощів хочеш зазнати,
Через брань військову ми самотні спимо,
та не буду про нас говорити.
Я журюся недолею наших дівчат,
що й посивіють в спальнях дівочих.
Радник
А хіба ж і мужчини не сивіють теж?
Лісістрата
Бачить Зевс, це ніяк не те саме.
Хоч і сивий додому повернеться муж,
а дівча за дружину він візьме.
А жіночого віку — недовга пора,
і якщо не взяли її вчасно,
То ніхто не одружиться з нею пізніш,
і сидить вона й марно ворожить.
Радник
620 Та, звичайно, у кого ще сили міцні…
Лісістрата
Ще й оцей буде вчить! І коли ти помреш?
Вже могила готова — купуй лиш труну!
А медяника я приготую сама!
Ось пов'язку візьми похоронну.
Калоніка
І від мене оце ось на саван візьми.
Лісістрата
І візьми ще від мене віночок оцей.
Що ж стоїш ти і ждеш? До човна поспішай!
Тебе кличе Харон, —
Не затримуй йому переправи.
Обвивають Радника стрічками.
Радник
630 І як мені таку образу стерпіти?
От бачить Зевс, — до ради попрямую я, —
Хай всі побачать, що зі мною зроблено.
Лісістрата
Не любо, що тебе ми не оплакали?
Та постривай, на третій день ранесенько
Ми поминки тобі потрібні справимо!
Всі виходять.
Хор стариків
Нам не слід без діла спати — громадяни вільні ми.
Приготуймося, мужчини, до нелегкої борні.
Пахне тут більшим злом,
Гірших слід ждати справ,
640 Ніж здавалося раніш.
Гіппієву тиранію відчуваю ясно я,
Ой, боюсь, надійшли
Від лаконян сюди,
За намовою Клісфена, злоумисливі мужі
І жінок, богам огидних, встигли хитрістю підбить
Вкрасти нашу казну!
Чим же я без платні
Відтепер проживу?
Провідця стариків
Жах який! Жінки безтямні мають вчити громадян,
650 Про щити і мідну зброю щось базікають вони,
Ще й беруться нас мирити із лаконськими людьми!
А їм вірити — що вовку, як роззявить пащу він.
Громадяни! Тиранії проти нас плететься сіть.
Та не дам тирану мною керувати — вбережусь.
Гострий меч під віттям мирта я носитиму весь час,
З зброєю на ринок вийду, наче Арістогітон.
Поруч з ним я гідний стати, —
бо презлющій бабі цій,
Що й богам вже остогидла, дати в зуби хочу я.
Зчиняється бійка.
Хор жінок
Отепер і мати дома не пізнає вже тебе.
660 Відкладім, бабуні милі, і своє одіння ми.
Вам тепер мовлю я,
Рать старих громадян,
В честь країни батьків,
Що у радості і щасті змалку виховала нас,
Літ семи я була —
Вже носила я шерсть,
В десять років я молола для владичиці зерно,
Вся в червоному, в Бравроні за ведмедицю була.
Ставши красним дівчам,
670 У коші над чолом
Грона смокв я несла.
Провідця жінок
Як порадою державі можу я допомогти, —
Хоч я й жінкою родилась, не гордуйте мною ви.
Адже й я у спільну справу
вклад свій кращий принесла, —
Наче неба дар прекрасний, я синів вам оддаю.
Ви ж, старі і жалюгідні, що даєте місту ви?
Кажуть, ви перевели вже прадідів мідійський скарб,
А самі й податків навіть у скарбницю не внесли.
Ще дождемо, доведете до загибелі ви нас!
Ще ви смієте щось мимрить? Як зачепить хто мене,
Цим нестоптаним котурном так і дам у зуби я.
Знову бійка.
Хор стариків
Ну, хіба ж це не лихе насильство?
І щодалі їх зухвалість більшає, як видно.
Боронитися нам треба, поки ми в крижах міцні.
Скиньмо ж нашу одіж рабську, хай мужами від мужів
Пахне прямо — прикриватись годі фіговим листком!
Виступайте ж, вовконогі, —
Як в Ліпсідрій мчали ми,
Киньмось так і нині в бій!
690 Час-бо нам помолодіти, знову тіло окрилить
І стряхнути геть одряхлість
Із старих костей своїх.
Провідця стариків
Якщо ми їм піддамося, як дамо лиш палець їм,
То руками і ногами в нас учепляться вони.
Кораблі вони збудують і в морський похід на нас
Попливуть, немов ефеська Артемісія колись.
А як ні — на конях прийдуть, —
хто опише коней цих,
Хто вправніший в гонах кінських,
як не вершниці-жінки,
Що із сідел не зсковзають! Амазонок пригадай,
700 Що мужів воюють кінно, як Мікон їх змалював.
Ех, найкраще б розложити тут їх покотом усіх
І загнати наші свердла в це трухляве колоддя!
Починається гра.
Хор жінок
Будеш злить — клянусь богами,
Вепра нашої відваги я спущу на тебе
І задам такого чосу, що гукатимеш сусід.
Скиньмо й ми, жінки, одіння, — хай запахне і від нас
Жінкою, що з люті й сказу ладна гризти і кусать.
Хто торкнуть мене посміє, —
Не вгризе ні часнику,
710 Ані чорних квасолин.
Скажеш слово ти лихеє, — вся я жовчю аж киплю!
І, мов жук в орла старого, в тебе кігтями вчеплюсь.
Провідця жінок
Зовсім вас я не боюся! Таж зі мною Лампіто
Й благородна Ісменія, юна подруга із Фів.
В тебе ж сил не видно збройних.
Хоч сім раз ти їх скликай —
Не діждеш нікого, всім-бо ти сусідам остогид!
А як вчора в честь Гекати мала свято справить я
Й від сусідів запросити в товариство для дітей
720 Милу й лагідну дитину, — беотійського угра:
«Ні, не можна, — ви сказали, — так ухвалено всіма».
Та відвикнете ви скоро від усіх таких ухвал,
Тільки візьмемо за барки та скрутнемо в'язи вам.
Гра.
Лісістрата виходить з брами.
Провідця жінок
О провіднице наших постанов і дій,
Чому виходиш з дому ти засмучена?
Лісістрата
Від ваших дій і розуму жіночого
Я місця не находжу, все журюся я.
Провідця жінок
Що ти сказала, що?
Лісістрата
Ах, правду, правду лиш!
Провідця жінок
Що ж трапилось? Скажи одверто подругам!
730 Казати сором, а ще тяжче змовчати.
Провідця жінок
Та говори, нещастя не ховай від нас.
Лісістрата
Горять жінки жагою — ось вам коротко.
Провідця жінок
О Зевсе!
Лісістрата
Чого волаєш Зевса? Ах, що є, то є!
Я вже не знаю, як надалі стримувать
їх від мужчин, — тікають та ховаються.
Одну ледь відтягла я від проламини
В тім мурі, що хистить печеру Панову,
По линві інша спритно вже спускалася,
А та переметнулась; та — горобчиком
740 Перелетіть до Орсілоха зважилась, —
її за коси вчора ледь я втримала.
Щоб їм додому повернутись, приводів
Вони знаходять безліч. Ось іде одна.
Гей, ти, куди побігла?
З брами виходять кілька жінок.
Одна з жінок
Я додому йду.
Удома шерсть мілетську залишила я, —
Чи не поточить міль її?
Лісістрата
Яка там міль!
Іди назад!
Жінка
Вернуся миттю я, клянусь!
Лише на ліжку поваляю трошечки…
Лісістрата
Не поваляєш! І не підеш зовсім ти!
Жінка
750 То шерсть моя пропала?
Лісістрата
Так і треба їй.
Друга жінка
Ой лишенько, ой лихо! Льон нечесаний
Я залишила дома!
Лісістрата
От іще одна
Спішить додому — треба їй чесати льон.
Назад! Вертайсь!
Друга жінка
Клянуся Світлоносною, —
Я тільки трохи почешу й назад вернусь!
Лісістрата
Ні, не почешеш! Лиш одній почати дай, —
Тоді і кожній жінці теж захочеться.
Третя жінка
Затримай роди, породіль владичице,
Щоб я дійшла до місця відповідного.
Лісістрата
760 Ти що верзеш?
Третя жінка
От зараз я родитиму.
Лісістрата
Та не була ще вчора ти вагітною!
Третя жінка
А нині… Лісістрато, відпусти мене
Мерщій до повитухи!
Лісістрата
Ну, й речиста ти!
Це що тверде у тебе?
Третя жінка
Та хлоп'я, либонь!
Лісістрата
Не те, клянусь Кіпрідою! Неначе мідь,
Видзвонює. От зараз ми побачимо.
(Обмацує її).
Ганьба! Шолом священний ти пристроїла
Й вагітна, кажеш?
Третя жінка
Та клянусь, вагітна я!
Лісістрата
Ну, а шолом для чого?
Третя жінка
Якби трапились
770 Пологи в місті, немовля родивши, я
В шолом поклала б, як в гніздо голубонька.
Лісістрата
Ото ще вигадала! Ясно, в чому річ!
Лишайся ж тут на день родин шоломових.
Виходять ще жінки.
Четверта жінка
Не згодна більше спати я в Акрополі
З часу, як змій на варті я побачила.
П'ята жінка
А я, нещасна, від сичів загину тут,
Весь час квилять і стогнуть, — не засну ніяк.
Лісістрата
От навіжені! Годі вам дурить мене!
Вам без мужів сутужно? А вони без вас
780 не ТуЖать? о, напевно не солодкі їм
Самотні ночі! Потерпіть же, любоньки!
Часину коротеньку ще протримайтесь!
Оракул обіцяє перемогу нам,
Якщо не забунтуєм, — так віщує він.
Одна з жінок
Скажи нам, що говорить він.
Лісістрата
Та змовкніть же!
«В день, як усі ластівки позлітаються
в місце єдине
Й одудів хіть обминувши,
їх сласних обіймів уникнуть, —
Спокій од злигоднів дасть
і зробить їх вищими з нижчих
Зевс— громовержець!..»
Одна з жінок
То зверху лежать нам тепер доведеться!
Лісістрата
790 «…З дня ж, як на крилах своїх
від священного храму в незгоді
Геть ластівки розлетяться,
за найпохітливішу птицю
Поміж пірнатими скрізь
вважатимуть їх по заслузі».
Одна з жінок
Все ясно, Зевсом свідчуся!
Лісістрата
О, боги всі!
Тож не розходьмось малодушно, подруги.
Вернімося в Акрополь. Адже соромно
Нам, любоньки, пророцтва не дотримати.
Лісістрата й жінки входять в Акрополь.
Хор стариків
Хочу
Казку вам розповісти, — цю казку чув я
Ще малим хлоп'ятком.
Жив на світі молодий Меланіон.
800 Щоб уникнуть шлюбу, він в пустелю втік.
Ставши ловцем зайців,
Жив десь у горах він;
Сіті й мережі плів,
Другом собаку мав
Іи додому не вертався
Й нелюбові не зм'якшив.
Он як!
Так ненавидів жінок він, —
От і ми ніяк не менше,
810 В нас-бо, як в Меланіона,
Розум є.
Провідця стариків
Поцілуймося, стара!
Провідин жінок
Чим цибулю ти вгризеш?
Провідця стариків
Ой, як дам ногою в бік!
Провідця жінок
Весь кущами ти обріс!
Провідця стариків
Був такий і Міронід —
Кострубатий і шорсткий,
Був грозою ворогів,
Наче Форміон наш.
Зчиняється бійка.
Хор жінок
Хочу
820 Казку й я сказати
В відповідь на казку
Про Меланіона.
Жив собі Тімон, незлагідний, лихий,
Неприступний і колючий, мов реп'ях.
Виплід Ериній злих,
Злобний оцей Тімон
Геть від людей пішов,
Жити у нетрях став
І прокляв страшним прокльоном
830 Вас, огидливих мужчин.
Он як!
Так ненавидів він завжди
Чоловічий рід мерзенний,
А жіноцтву був найкращим
Другом він.
Провідця жінок
Хочеш, в зуби так і дам!
Провідця стариків
Ой, не треба, я боюсь!
Провідця жінок
Ой, як дам коліном в бік!
Провідця стариків
І розкриєш хащу всю.
Провідця жінок
«їй Хоч стара я, а тобі
Не уздріти й волоска, —
Чисто виполото все,
Стліло від лампади.
Знову бійка.
Входить Лісістрата.
Лісістрата
Сюди, сюди, до мене, всі жінки, біжіть
Швиденько!
Одна з жінок
Що за галас? Що там трапилось?
Лісістрата
Мужчина он, мужчина, мов скажений, мчить,
Охоплений шаленством Афродітиним.
Мірріна
О, Кіпру, Пафосу й Кіфери владарко,
На шлях оцей прямісінько скеруй його!
Одна з жінок
850 А хто він де в|н?
Лісістрата
Біля храму Хлої вже!
Одна з жінок
Та ось він, Зевсом присягаюсь! Хто ж це, хто?
Лісістрата
Дивіться, не знайомий?
Мірріна
Свідчусь Зевсом я,
Впізнала: це ж мій чоловік, Кінесій то!
Лісістрата
Ти знай своєї: розпали, підсмаж його,
Дратуй, кохай і не кохай улесливо,
Та пам'ятай, про що клялась над келихом.
Мірріна
Все знаю, не турбуйся.
Лісістрата
Ну, то я раніш
Його подратувати постараюся.
Ох, я ж його піджарю! Відійдіть-но всі.
Жінки ховаються. Входять Кінесій і слуга з дитиною на руках.
Кінесій
860 Ой, лишенько, нещастя! Ой, судомить як!
Аж корчить — мов на колесі катуюся!
Лісістрата
Стій! Хто іде? Застава тут.
Кінесій
Хто ж, я іду.
Лісістрата
Мужчина?
Кінесій
Та мужчина.
Лісістрата
Забирайся геть!
Кінесій
Ти хто ж сама, що гониш?
Лісістрата
Тут на варті я.
Кінесій
Поклич Мірріну, задля всіх богів прошу.
Лісістрата
Покликати Мірріну? А ти хто ж такий?
Кінесій
Кінесій, з Пеоніди, чоловік її.
Лісістрата
Добридень, друже! Чули в нас ім'я твоє!
Не невідомий і не безіменний ти!
870 в своєї ти дружини на устах весь час!
Чи їсть яйце, чи яблуко — «Кінесію,
Здоров будь!» — завжди скаже.
Кінесій
О, хвала богам!
Лісістрата
Клянуся Афродітою! А зайде річ
Про вас, мужчин, то зразу ж і вона додасть:
«Щенята всі проти мого Кінесія!»
Кінесій
Кликни ж її.
Лісістрата
Отож-бо! Що ж даси мені?
Кінесій
Клянуся Зевсом, все, чого б воліла ти.
Одно ось маю, — те, що маю, й дам тобі.
Лісістрата
То я піду й покличу!
(Виходить).
Кінесій
(сам)
Швидше клич її!
880 3 дня, як із дому жінка утекла моя,
В житті не мав я радості ніякої.
Нелюбо й в дім заходить. Весь він пусткою
Для мене став. Я навіть в їжі радості
Не відчуваю, — наче пень стою весь час.
Мірріна
(з муру)
Люблю його, кохаю! Та не прагне він
Мого кохання. Краще і не клич мене!
Кінесій
Що робиш там, Міррінко солодесенька?
Виходь сюди!
Мірріна
Ні, ні, клянуся Зевсом, ні!
Кінесій
Не вийдеш ти, Мірріно, і на заклик мій?
Мірріна
890 Тобі я непотрібна, нащо ж кликати?
Кінесій
Як — непотрібна? Я ж без тебе сам не свій!
Мірріна
Піду я.
Кінесій
Не мене, то хоч дитини вже
Послухай. Клич же, синку, нашу матінку!
(Зміненим голосом).
Ой мамо, мамо, мамонько!
(Продовжує).
Невже тобі не шкода? Це ж дитя твоє,
Вже шостий день не мите й не годоване.
Мірріна
Мені-то шкода! Та ось татку байдуже
До нього.
Кінесій
Йди ж, чудна, візьми дитя своє.
Мірріна
(виходить з брами)
О, муки материнські! Йду, не витерплю!
Кінесій
900 Тепер вона здається і молодшою,
Як гляну я, і набагато кращою.
А що копилить губи і хизується,
То тим жагу шалену лиш роздразнює.
Мірріна
Дитятко найсолодше злого батенька!
Ну, дай же мамі хоч поцілувать тебе.
Кінесій
Дурненька, що ти робиш? Нащо слухаєш
Отих жінок? Таж і мене катуєш ти
Й себе мордуєш.
(Хоче її обійняти).
Мірріна
Волі не давай рукам!
Кінесій
А дома рукоділля хай лишається
910 Напризволяще?
Мірріна
А мені це байдуже!
Кінесій
Як, байдуже, що кури порозтаскують
Все прядиво у тебе?
Мірріна
Далебі, що так!
Кінесій
Та й Афродіти вже ти не вшановуєш
Давненько. Не пора б тобі вернутися?
Мірріна
Зевс бачить, не вернуся, як не змінитесь
І воювать не скінчите.
Кінeсій
То, може, ми
Це й зробимо.
Мірріна
То, може, й ми тоді
Повернемось. А зараз неможливо це.
Кінесій
Ну, то полеж зі мною хоч хвилиночку!
Мірріна
920 Ні, ні! Хоч не сказати, як люблю тебе.
Кінесій
Ти любиш? Ну, то ляжмо тут, Міррінонько!
Мірріна
Який смішний ти! Тут, перед дитиною?
Кінесій
О Зевс! Манес, додому віднеси дитя.
Слуга відносить дитину додому.
От бачиш, люба, вже його й немає тут.
Ну, ляжемо?
Мірріна
Та де ж нам, бідолашний мій,
Лягти?
Кінесій
В печері Пановій, чудово там.
Мірріна
Та як вернусь в Акрополь я нечистою?
Кінесій
Чудово у Клепсідрі ти помиєшся.
Мірріна
А цим, на лихо, клятви не порушу я?
Кінесій
930 Весь гріх — на мене! Не турбуйся клятвою!
Мірріна
То принесу рядно я.
Кінесій
Та навіщо це?
Гаразд і так.
Мірріна
Ні, свідчусь Аполлоном я, —
Не допущу, щоб просто на землі ти ліг.
(Втікає).
Кінесій
Мене дружина любить — це без сумніву.
Мірріна
(вертається)
Ось на, лягай, і я вже роздягаюся.
Але стривай-но! Ще ж потрібна мата нам.
Кінeсій
Ще й мата? Нащо?
Мірріна
Свідчусь Артемідою, —
Бо ж твердо на ряднині.
Кінeсій
Поцілуй мене.
Мірріна
Ну ось!
(Цілує і втікає).
Кінесій
Ой, смачно як! Вертайся ж, серденько!
Мірріна
(вертається з матою)
940 Ну, ось і мата! Ляжмо — роздягаюсь я.
Але стривай-но! Та немає ж подушки!
Кінесій
Не треба!
Мірріна
А мені потрібно, свідок Зевс!
(Втікає).
Кінесій
(сам)
Немов Геракла, нас шанують, друже мій!
Мірріна
(вертається)
Ось, підведись-но трохи. Чи готове все?
Кінесій
Готове все. Мерщій, моє ти золотко!
Мірріна
От розв'яжу лиш пояс. Пам'ятай тепер,
Щодо замирення не обмани мене!
Кінесій
Хай краще згину, бачить бог!
(Намагається її обняти, вона пручається).
Мірріна
А вкритись чим?
Кінесій
Не треба, свідок Зевс! Тебе лиш прагну я!
Мірріна
950 Cтривай, устигнеш! Повернусь швиденько я.
(Втікає знов).
Кінесій
(сам)
Ця жінка вб'є мене своїми ковдрами!
Мірріна
(вертається)
Ну, встань-но!
Кінесій
Встав уже, давно готовий я.
Мірріна
Олією натремось, хоч?
Кінесій
Ні, свідок Феб!
Мірріна
А я — Кіпріда свідок — все ж натру тебе!
(Втікає).
Кінесій
(сам)
Зевс владар! Хай олію розіллє вона!
Мірріна
(вертається)
Простягуй руку і бери, — це добра мазь.
Кінeсій
От свідок Феб, не до вподоби мазь мені!
Чим хочеш, тільки не весіллям тхне вона.
Мірріна
Ой лишенько! Та це ж олія репсова!
Кінeсій
960 Ну, й добре! От чудна ти!
Мірріна
Не кажи дурниць!
(Втікає).
Кінeсій
Будь проклят, хто олію бити перший став!
Мірріна
(вертається)
Ось на, візьми цей слоїк!
Кінесій
В мене інший є.
Лягаймо ж, невгамовна, й не носи вже більш
Нічого.
Мірріна
Артеміда свідок — годі вже!
От роззуваюсь. Ти ж за мир камінчиком
Проголосуєш, любий?
Кінесій
Обіцяю, так!
(Хоче обійняти Мірріну, вона виривається й тікає).
Пропав я! Жінка геть мене замучила!
Аж до живого допекла й тікає десь!
Як же стерпіти це? І кого покохать?
970 Наймиліша з усіх обманула мене.
Як без неї мале немовля годувать?
Де ти, мій Кіналоп?
Біжи наймати мамку!
Хор стариків
Ой, і важко тобі в цій жахливій біді!
Як з обману твоя гірко мліє душа!
Леле, як я тобі співчуваю!
І чиї печінки цей би стерпіли біль,
Чиє серце тверде і незламна душа,
Чиї стегна тугі, чий пружистий хребет
980 І крижі, що тремтять
В напрузі до світанку?
Кінесій
(корчиться на подушках)
Ой, судомить же як! Вже несила, о Зевс!
Хор стариків
Хто ж це кривду таку заподіяв тобі?
Все вона — найгидкіша, мерзенна, бридка!
Кінесій
Свідок Зевс — найсолодша, принадна, п'янка!
Хор стариків
Найсолодша? Авжеж! Ні, гидка та й гидка!
Найогидніша — Зевсе! о Зевс!
Мов стеблину суху, вихром бурі-грози,
Ураганом її аж до хмар піднеси,
990 Буйним смерчем в шалену крутінь закрути,
Приголомш її геть, а тоді відпусти,
Щоб із розмаху впала на землю вона
І наскочила враз
На пружистий рожен до мужчини.
Виходить спартанський вісник, весь запилений.
Вісник
А де тут рада старшини афінської?
І де притани? Новина важлива є.
Афінянин
(виходить)
А ти хто? Чоловік чи хмара куряви?
Вісник
Клянусь тобі, молодче, Зевсом, — вісник я!
Із Спарти я прийшов — про мир домовитись.
Афінянин
юоо Тому-то списа під пахвою ти приніс?
Вісник
Та ні-бо, Зевсом свідчусь!
Афінянин
Що ж ти крутишся?
Ще й плащ нап'яв? Чи не обсіли опухи
З дороги?
Вісник
Ну, й причепа ж ти! О Касторе!
Афінянин
А що це настовбурчилось, негіднику?
Вісник
Нічого, Зевсом свідчусь! От дурниці ще!
Афінянин
А це ж у тебе що?
(Обмацує).
Вісник
Лаконське берло то.
Афінянин
Таке лаконське берло і у мене є!
Ну, а тепер розповідай по правді все,
Як вам ведеться нині в Лакедемоні?
Вісник
1010 Повстав весь Лакедемон, і союзники
Всі піднялися, — не стає лиш цебрика!
Афінянин
Хто ж винен, що таке вам лихо випало?
Не Пан?
Вісник
Ні, Лампіто розпочала усе.
За нею, гей би на однім налигачі,
Усі по цілій Спарті поклялись жінки
Не допускать чоловіків до лон своїх.
Афінянин
Ну, й що ж ви?
Вісник
Важко, що й казать. Блукаємо,
Мов з ліхтарем по місту, спотикаючись.
Жінки ж наклали на свої смоковниці
1020 Печать мовчання, поки договору в нас
Не буде про замирення з Елладою.
Афінянин
Так он що! То по всій країні змовились
Про це жінки. Тепер я розумію все!
Скажи у Спарті, хай уповноважених
Сюди негайно для переговорів шлють,
Я ж в раді чоловічу поясню біду
Й послів од нас обрати вимагатиму.
Вісник
Лечу на крилах. Це розумно мовив ти.
Обидва виходять.
Провідця стариків
Ой, чи є в цілому світі звір, страшніший за жінок?
1030 не такий вогонь нещадний, не така зухвала рись!
Провідця жінок
Отому ж бо ти зі мною заповзявся воювать.
А могли б ми, бідолахо, в нерушимій дружбі жить!
Провідця стариків
Ні, повік не перестану я ненавидіть жінок!
Провідця жінок
Це вже як ти схочеш! Тільки голим бачити тебе
Я не можу. Глянь, із тебе всі сміються навкруги!
Підійду ось і накину цю одежину тобі.
Гра.
Провідця стариків
Непогано ти вчинила, присягнув би й Зевсом я!
Тож у запалі і гніві з себе скинув я її.
Провідця жінок
От тепер ти як мужчина. Не сміється вже ніхто.
1040 д якби ти не дражнив нас, то із ока я твого
Звіра витягла б лихого, що і зараз там сидить.
Провідця стариків
От чого мені свербіло! На, візьми вже перстень цей.
Витягни із ока звіра й покажи мені, чого
Досі так, клянуся Зевсом, в оці різало мені.
Провідця жінок
Та зроблю вже, хоч мужчина нелюб'язний з тебе був.
Гра.
Це так звір, о Зевс великий! Глянь, який там був
комар!
Бачиш? Ціле комарище з Трикоріфських драговин.
Провідця стариків
Зевс нам свідок, от спасибі! Ну й копав криницю він!
От і зараз ще струмками сльози ллються із очей.
Провідця жінок
1050 Дай тобі я витру сльози, хоч і був сердитий ти,
Й поцілую.
Провідця стариків
Не цілуй лиш!
Провідця жінок
Поцілую — хоч-не-хоч!
Провідця стариків
Не чіпай мене невчасно! Ну й лукаві зроду ви!
Дуже мудро і правдиво каже приказка про вас:
«Ох, із ними нам пропасти, і без них ми пропадем!»
Провідця жінок
Та вже час нам помиритись, і ніколи відтепер
Ми ні вам не зробим лиха, ні зазнаємо від вас.
Отже, станьмо всі до гурту і новий почнімо спів!
Хори поєднуються.
Перша половина хору
Годі нам ворогувати!
Хай ніхто не скаже злого
1060 Ні про кого з громадян.
Будьмо ж ми щирі всі
В слові і ділах своїх.
Досить вже лиха нам
І без того випало.
Хай же всяк скаже нам,
Чоловік, чи жінка то,
Чи не хочете ви грошей —
Міни зо дві або зо три,
А то й більше?
1070 Гаманці у нас важкі!
І коли настане мир,
То ніхто про ці борги
Не згадає
І не правитиме з вас.
Друга половина хору
Ми знайомих із Каріста
Дожидаємо на учту, —
Любих, дорогих гостей.
Є з бобів каша в нас,
Є свіженьке порося, —
1080 І смачне, і стравне,
Тільки-но заколоте.
Йдіть до нас всі гуртом,
До господи просимо!
Вранці вимившись у бані,
Заберіть дітей з собою
І приходьте!
У покої зразу йдіть
Прямо, не питаючи,
Розташовуйтесь як дома,
1090 Мов за вами
Двері скрізь замикані.
Провідця хору
Глянь, од Спарти посли по дорозі бредуть,
довгі бороди низько волочать,
А між стегон у них — так, немов частокіл,
хоч свиней заганяй в ту кошару.
Входять спартанці.
Привіт вам, громадяни Лакедемона!
Розказуйте, з чим нині ви прийшли до нас?
Спартанський посол
Та що вже тут багато вам розказувать!
Чого прийшли ми — і самі ви бачите.
Провідця хору
Ой-ой! Понабрякали страшно жили всі,
Й запалення, здається, ще погіршало.
Спартанський посол
1100 Жахливо, що й казати! Хоч би швидше нам
Знайти того, хто може повернути мир!
Провідця хору
Ідуть сюди й тутешні, бачу, жителі,
Немов борці — в накидках, що при поясі
Чогось понадимались. Отже, й хворість їх,
Мабуть, чи не з причини гімнастичної.
Входять афіняни.
Афінський посол
Де Лісістрата, чи хто-небудь скаже нам?
Ось ми, мужчини, — отакі, як бачите.
Провідця хору
І тут ознаки всі тієї ж хворості.
Не корчить вас під ранок, не судомить вас?
Афінський посол
1110 Клянуся Зевсом, знемоглись до краю ми!
Якщо про мир ми швидко не домовимось,
То і самого намнемо Клісфена ми.
Провідця хору
То схаменіться, хоч плащем прикрийтеся,
Щоб часом хто, мов Герму, не зневажив вас.
Афінський посол
А й справді, Зевс нам свідок!
Спартанський посол
Діоскурами
Клянуся, ми уже прикрилися.
Одні й другі прикриваються.
Афінський посол
Привіт, лаконці! Біль страшний ми терпимо.
Спартанський посол
Страшенно й нам болить, мої лебедики!
Не знаю, як ті опухи й показувать.
Афінський посол
і по Розказуйте ж, лаконці, нам по щирості,
Чого сюди прийшли ви.
Спартанський посол
Домовлятися
Про мир.
Афінський посол
Гаразд. Для цього й ми прийшли сюди.
Чому ж нам Лісістрату не покликати?
Вона одна зуміє помирити нас.
Спартанський посол
То кличте ж Лісістрату, задля всіх богів!
Афінсккий посол
Здається, й кликати її нема чого.
Вона вже нас почула і сама іде.
З брами виходить під музику Лісістрата.
Провідця хору
Будь щаслива, з усіх наймужніша жінок!
Покажи нам, що ти незвичайна,
Благородна і лагідна, скромна й тверда,
і досвідчена, й мудра, й ласкава.
1130 Мов захоплені колесом чарів твоїх,
полководці всієї Еллади
Позбирались до тебе і скруту свою
розв'язати тобі доручають.
Лісістрата
Ну, що ж, це справа не важка, якщо вони
Це терплять тільки від палкої пристрасті.
Побачим зараз. О, прилинь, Замирення!
З'являється Німфа Замирення.
Дай спершу руку ти лакедемонянам,
Не силоміць веди їх, не нахабою,
Як то дурні мужчини з нами діяли,
А як жінки — пристойно, тихо й лагідно.
А не дадуть руки — хапай за стегна їх.
1140 Ось так! Тепер афінян приведи сюди!
Веди за те їх, що вони дадуть тобі.
Підходьте ближче, всі лакедемоняни!
І ви усі! І слів моїх послухайте.
Хоч жінка я, а маю досить розуму.
Чимало знань корисних я засвоїла:
Від старших, від батьків, багато чула я,
Проте від них лихого не навчилася.
За руки взявши, хочу вас полаяти
І справедливо. З одного-бо келиха,
1150 Як рідні, зрощуєте ви жертовники
І у Піто, і в Пілах, і в Олімпії,
Й багато де — чи варто перелічувать?
І на очах у зловорожих варварів
Ви і міста, й людей Еллади губите.
Оце одно, що мала вам сказати я.
Афінянин
(про себе)
Мене ж загублять кольки в підчеревині!
Лісістрата
Тепер до вас, лаконці, я звертаюся!
Забули ви, як Періклід-лаконянин
Шукав у вівтарях афінських захисту,
1160 Блідий, як віск, хоч в пурпурному одязі,
Й благав підмоги. Встала-бо Мессена вся,
Ще й землетрусом покарав вас бог тоді.
Та воїв збройних аж чотири тисячі
Привів наш Кімон в Спарту й врятував її.
А ви, заживши від афінян помочі,
їх землю після того ще й плюндруєте!
Афінянин
Чи це ж не кривда, Лісістрато, — свідок Зевс?
Лаконянин
Та кривда ж.
(Про себе).
Клуби ж в неї — красота одна!
Лісістрата
А вам, гадали, я спущу, афіняни?
1170 Забули ви, що скніли в руб'ї рабському,
Як в поміч вам лаконські стали списники,
Й багато фессалійських воїв знищили,
Й багато вбили Гіппія прибічників?
В той час в союзі з вами лиш вони були,
Й вас визволили, й замість руб'я рабського
Вернули громадянський плащ народові.
Лаконянин
(про себе)
Я жінки ще не бачив розумнішої!
Афінянин
(теж)
Я ж кращої не бачив лона лінії!
Лісістрата
Чому ж, колишню згоду забуваючи,
1180 Гризетесь ви і чвар не припиняєте?
Чому не миритесь? Що заважає вам?
Лаконянин
І ми бажаєм миру, лиш околицю
Верніть.
Лісістрата
Яку околицю?
Лаконянин
У Піли вхід.
Давно вже там ми побувати прагнемо.
Афінянин
Клянуся Посейдоном, не дамо ми Піл!
Лісістрата
Віддайте-бо!
Афінянин
А нам куди ж податися?
Лісістрата
Просіть натомість іншої місцевості.
Афінянин
Ну, що ж, тоді віддайте нам… те, як його?
Раніш Ехінську бухту і Малійський мис,
1190 А потім і Мегарські доли й пагорби.
Лаконянин
Не все зараз! Клянусь богами, любий мій!
Лісістрата
Та не сваріться за якісь там пагорби!
Афінянин
А я вже б одіж скинув і орав би лан!
Лаконянин
А я, бігме, раніш його угноїв би.
Лісістрата
От помиріться, то й за рало візьметесь.
Як так, то починаймо вже нараду ми
І запросім на неї і союзників.
Афінянин
Куди їх? І без них ми твердо встоїмо.
А чи того ж не прагнуть і союзники
1200 Весь час?
Лаконянин
Ще й як, клянуся Діоскурами!
Афінянин
Так само карістійці, от вам свідок Зевс!
Лісістрата
Ну, от і добре! Йдіть же і очистіться.
Тоді до міста ми, жінки, запросим вас
І тим, що є в коморах, почастуємо.
Взаємну там дасте ви клятву вірності,
А. потім кожен візьме знов жону свою
Й додому піде.
Афінянин
Ну, то швидше йдім уже.
Лаконянин
Веди сама нас.
Афінянин
Свідок Зевс, мерщій веди!
Виходять.
Перша половина хору
Килими в нас кольорові,
1210 Золоті вбрання чудові,
І серпанки є у нас —
Та не жаль їх для вас!
Заберіть їх для дітей.
Хай вдягне їх дочка,
В свято кошик несучи.
Все для вас, все дамо!
Вибирайте з тих скарбів,
Що лежать у скринях наших.
З воску ярого печаті
1220 Позривайте
Й, наче сміття, киньте геть!
Що знайдете — ваше все!
Та нічого той не вгледить,
В кого око
Не зіркіше за моє!
Друга половина хору
В кого хліба вже немає,
В домі ж — челяді багато
І малесеньких діток,
Хай пшениці для них
1230 В мене лантух візьме він.
Досить гарнця муки,
Щоб спекти їм паляниць.
Йдіть сюди, бідняки,
Всі, хто хоче, сміло йдіть!
Із мішками, із саквами
Поспішайте по пшеницю, —
Вщерть зерна вам
Повсипає мій Манес.
Тільки, прошу, до дверей
1240 Ви і близько не підходьте, —
Стережіться
Пса лихого на цепу.
Танці хору.
Афінянин
(виходить з факелом)
Гей, відчиняйте двері! Відступіться всі!
Чого тут поставали? Може, факелом
Вас підсмалить? От мугирі нетесані!
Провідця стариків
Я б не робив так. Та якщо потрібно це,
Щоб догодить вам, — можна перетерпіти.
Провідця жінок
Готові й ми з тобою перетерпіти.
Продовжують танцювати.
Афінянин
Геть, геть! А то по косах всі заплачете!
1250 Геть, геть з дороги! Щоб лакедемоняни
Могли спокійно вийти, пообідавши.
Виходить група афінян.
Другий афінянин
Ні, я такого ще не бачив бенкету!
Й які були люб'язні ті лаконяни!
А ми були при чарці найдотепніші.
Третій афінянин
Отож-бо, а тверезі — не догадливі.
Якби мене афіняни послухали,
Були б весь час в переговорах п'яними,
А то тверезі в Спарту ми приходимо
Та й виглядаєм, як би погуляти нам.
1260 Того, що нам говорять, ми не слухаєм,
Чого ж не кажуть, те ми запідозрюєм,
Чого і не бувало, сповіщаємо.
Тепер — все добре. Хай про Теламона спів
Почавши, Клітагорою закінчують, —
Ми схвалимо, ще й клятвою підтвердимо.
Другий афінянин
(до хору)
Та ось вони вже знову повертаються
Сюди. Чи не пішли б ви геть, негідники?
Третій афінянин
Клянуся Зевсом — гості повиходили!
Виходять спартанці в супроводі флейтистів.
Спартанець
(до флейтиста)
Візьми-но флейту і заграй нам, друже мій,
1270 Я ж потанцюю й заспіваю весело
Про нас і про афінян пісню злагоди.
Афінянин
В ім'я богів, бери свою сопілочку, —
Як любо всіх вас бачити за танцями!
Спартанець
(співає і танцює)
Розбуди в нас,
О Мнемосіно,
Пам'ять днів молодих,
Днів, коли й афінян в битвах
Бачив я поруч.
Артемісія води вітали
1280 Мить славетну,
Як ми мідян гнали.
Пам'ятаю, Леонід
В бій повів нас, наче вепрів,
Що нагострили ікла страшні.
Потом
Пінились лиця бійців,
І піною вкривалися коліна.
А було ж там стільки персів,
Як піску морського!
1290 О Артемідо сільська, о мисливице, —
Злинь до нас, діво лісів!
Згоди жаданої, миру всечасного,
Дружби між нами повік нерушимої
Радість подай нам щедру!
Хай назавжди лисяче лукавство
Відтепер усі забудем ми!
Прилинь же, прилинь-бо,
Діво-мисливице!
Входять Лісістрата і жінки.
Лісістрата
Тепер, коли щасливо все скінчилося,
1300 Беріть, лаконяни, своїх жінок, а ви —
Своїх! Підійде кожен хай до жінки муж,
Жона — до мужа. А тепер на радощах
Богів танком прославмо й стережімося,
Щоб на майбутнє більше не грішити нам.
Хор афінян співає і танцює.
З співом танцюйте,
Харіт закликаючи,
Кличте прекрасну до нас Артеміду!
Ласку вславляйте ясну хороводця Іея,
Славте владику Нісійського,
1310 Вакха, що гронами буйних Менад обдаровує,
Кличте і Зевса, громів повелителя,
З ним і дружину прославлену,
Всі божества закликайте, — хай свідками
Будуть вони, незабутливі,
Нашого миру і щирої злагоди,
Нам від Кіпріди дарованих!
Ала-ла-ла! Іе! Пеан!
Скачіть усі! Іе!
Славте звитягу! Іе!
1320 Евой, евой! Ева, ева!
Лісістрата
Про лад новий нової й ви заспівуйте!
Хор лакедемонян
(співає й танцює)
О, зійди з Тайгета чарівного,
Злинь до нас, о музо лаконійська!
Прослав Аміклейського бога,
Владичицю в мідному храмі
І Тіндарідів ясних —
В танці при хвилях Еврота.
Крутіться жваво, весело стрибайте!
Ми Спарту прославляєм!
1330 Наші співи й тупіт дружний — все на честь богів.
Над Евротом хороводи хлопців і дівчат, —
Жваво стрибають вони гуртом,
Аж пил здіймають.
Коси мелькають, наче в вакханок,
Що скачуть з тірсами в руках.
Вродлива донька Леди
В тім хороводі на чолі.
Вквітчайте коси квітами і тупотіть жвавіше,
Мов стадо оленів! Плещіть всі дружно у долоні!
1340 Богиню в міднім капищі вславляйте переможну!
ДІЙОВІ ОСОБИ
Діоніс, бог театру.
Ксантій, його слуга.
Геракл.
Мрець.
Xарон, — перевізник до підземного світу.
Хор жаб.
Хор посвячених у містерії.
Еак, воротар у підземному світі.
Служниця Персефони, богині підземного світу.
Шинкарка перша.
Платана, шинкарка друга.
Евріпід, Есхіл, трагічні поети.
Плутон, бог підземного царства.
Дія відбувається спершу в Афінах, перед храмом Геракла, потім у підземному царстві мертвих.
В глибині сцени храм Геракла. Діоніс, убраний у левину шкуру поверх пурпурного хітона, з палицею в руці, і Ксантій з вантажем за спиною, верхи на ослі, проходять через орхестру.
Ксантій
Чи не сказати, пане, жарта звичного,
Щоб глядачі, як завжди, посміялися?
Діоніс
Що хочеш, далебі! Лиш не «Ой, важко як!»,
Лише не це, — занадто наоскомило.
Ксантій
А інший жарт?
Діоніс
Не треба й «Як намучивсь я!»
Ксантій
То що ж тоді? Смішне щось?
Діоніс
Можеш сміливо!
Лиш одного не говори.
Ксантій
А саме що?
Діоніс
Що хтів до вітру б од цієї ноші ти.
Ксантій
І що такий я на собі тягар несу,
10 Що, як його не зняти, стане сморідно?
Діоніс
Прошу, не треба, й так мене занудило.
Ксантій
Навіщо ж мав би ношу цю таскати я,
Коли не втнути жарта, як у Фрініха
Це водиться, чи в Лікія й Аміпсія?
У них є завжди носії в комедіях.
Діоніс
Та ні, не треба! Бо коли в театрі я
На отакі дивлюся мудрі витівки,
То аж на рік старішим повертаюся.
Ксантій
О тричі нещаслива шиє змучена!
20 Хоч перервися, а пожартувати — зась!
Діоніс
Хіба ж це не зухвальство, не розбещеність?
Я — Діоніс, син глеків, і тружуся я,
Йду пішки, а йому дав верхи їхати,
Щоб він не натомився, щоб ваги не ніс.
Ксантій
Чи не несу ж я?
Діоніс
Ні, бо верхи їдеш ти.
Ксантій
Та я ж несу!
Діоніс
Це ж як так?
Ксантій
Аж згинаюся!
Діоніс
Хіба твою поклажу не осел везе?
Ксантій
Що на мені, те й сам несу я, свідок Зевс!
Діоніс
Та як несеш, як самого осел везе?
Ксантій
30 Не знаю як, та плечі — мов побито їх.
Діоніс
Якщо нема підмоги від осла тобі,
То краще злазь і на собі неси його.
Жартома б'ються.
Ксантій
О, чом не бивсь я, бідний, у морських боях!
На весь би голос в мене заволав би ти.
Діоніс
(зупиняється перед храмом Геракла)
Ну, злазь, плутяго! От уже й дістались ми
До тих дверей, де вперше нам належало
Спинитись. Хлопче, хлопче, відчиняй мерщій!
(Стукає в двері).
Геракл
(виходить з дверей)
Хто там у двері грюкає? Хто преться там,
Немов кентавр? Ну, говори, що трапилось?
Діоніс
(ховаючись за Ксантія, шепоче до нього)
40 Гей, слухай.
Ксантій
Що?
Діоніс
Ти не помітив?
Ксантій
Що таке?
Діоніс
Як він злякавсь.
Ксантій
їй-богу, збожеволів ти!
Геракл
(голосно регоче)
Деметра свідок — сміху я не стримаю!
Кусаю губи, а проте сміюся я.
Діоніс
Підходь, диваче! В нас до тебе справа є.
Геракл
Та як же регіт стримати, побачивши
Левину шкуру на шафранній підтичці!
Яке безглуздя! Ці котурни й палиця!
Куди прямуєш?
Діоніс
Морем плив з Клісфеном я.
Геракл
І воював?
Діоніс
Ми потопили ворогу
50 Дванадцять чи тринадцять кораблів його.
Геракл
Ви вдвох?
Діоніс
Феб — свідок.
Ксантій
(до себе)
Отоді й прокинувсь я.
Діоніс
І от, коли на кораблі дочитував
Я «Андромеду», прямо в серце вдарило
Мені бажання, і яке, ти думаєш?
Геракл
Велике?
Діоніс
Ні, маленьке, як Молон отой.
Геракл
До жінки?
Діоніс
Ні.
Геракл
До хлопчика?
Діоніс
Та зовсім ні!
Геракл
До чоловіка?
Діоніс
(з жахом)
Що ти!
Геракл
Спав з Клісфеном ти?
Діоніс
Не смійся, брате, бо мені невесело, —
Жаданням нездоланним я катуюся.
Геракл
60 Яким, братуню?
Діоніс
Та несила й висловить.
А може, якось поясню на прикладі.
Хіть почував до каші ти бобової?
Геракл
До каші? Чом ні, сто разів траплялося.
Діоніс
Сказав я ясно, чи іще з'ясовувать?
Геракл
Та ні, про кашу годі, — зрозуміло все.
Діоніс
Такою ж я до Евріпіда пристрастю
Терзаюсь тяжко.
Геракл
Як це, до небіжчика?
Діоніс
Мене ніхто із смертних не затримає, —
По нього йду.
Геракл
Хоч і в глибінь Ладову?
Діоніс
70 І глибше, якщо буде треба, — свідок Зевс!
Геракл
Пощо?
Діоніс
Знайти поета хочу справжнього.
Одних нема, а хто живий — погані всі.
Геракл
А Іофонт хіба умер?
Діоніс
Мабуть, один
І залишився з кращих він, та й то — хто зна!
Адже я й сам у цьому ще невпевнений.
Геракл
Якщо на те, чи не Софокла б вивести
Відтіль раніш? За Евріпіда кращий він.
Діоніс
А я на Іофонта хтів би глянути, —
Що сам створити може без Софокла він?
80 До того ж цей проноза Евріпід, мабуть,
Втекти сюди зі мною й так спроможеться.
А той — був лагідний, і там він лагідний.
Геракл
А Агафон?
Діоніс
Де він? Пішов, покинув нас,
Поет чудовий, втрата друзям болісна.
Геракл
Та де ж він?
Діоніс
На бенкеті щасливенському.
Геракл
А де Ксенокл?
Діоніс
А хай він згине, свідок Зевс!
Геракл
Піфангел де?
Ксантій
(про себе)
Про мене ж ні словечка він,
Хоч і натер я плечі он як боляче!
Геракл
Чи хлопчиків нема в нас, що трагедії
90 Готують тисячами, язикатіші
За Евріпіда аж на цілу стадію?
Діоніс
Це все лиш пустоцвіти, лиш базікала,
Хор ластівок, в мистецтві партачі лише,
Що зникнуть всі після вистави першої,
Разом лиш намочивши на трагедію.
Хоч як шукай, нема поета справжнього,
Який заговорив би повним голосом.
Геракл
Як повним?
Діоніс
Так, щоб гомонів відважно він
Щось отаке нечувано промовисте:
100 «Ефір — домівка Зевса», «часу крок важкий».
«Не хтів святині розум присягатися,
Поклявсь облудно сам язик, без розуму».
Геракл
Тобі це до вподоби?
Діоніс
Аж не тямлюся!
Геракл
Та це одно блазенство, сам ти згодишся!
Діоніс
Не влазь в мій розум, свій-бо дім у тебе є.
Геракл
Це так погано, що вже далі й нікуди!
Діоніс
Вчи їсти нас!
Ксантій
(до себе)
Про мене ж ні словечка він.
Діоніс
То от для чого в цій чудній одежі я
Прийшов, за тебе вбраний, щоб назвав мені
110 Cвоїх ти друзів, на усякий випадок,
Яких стрічав ти, як ходив до Кербера.
Всіх пригадай, назви й пекарні, пристані.
Шляхи, криниці, роздоріжжя, селища,
Міста, харчевні, бардачки і заїзди,
Де менш блощиць.
Ксантій
(до себе)
Про мене ж ні словечка він!
Геракл
І ти, нещасний, зважився іти туди?
Діоніс
Ти не переч, а краще розкажи мені,
Яким шляхом найближче до Аща йти,
Щоб не гарячий надто й не холодний був.
Геракл
120 Який же, справді, показати шлях тобі?
Один ось від мотузки та ослінчика —
Повіситись.
Діоніс
Кинь, надто він задушливий.
Геракл
Є й інша путь, коротка і вторована —
Крізь ступу.
Діоніс
На цикуту натякаєш ти?
Геракл
Авжеж.
Діоніс
Холодна, зимна путь, засніжена, —
Тут можна і гомілки відморозити.
Геракл
Путь скору і стримливу показать тобі?
Діоніс
Так, задля Зевса, з мене ж не швидкий ходок.
Геракл
Доплентайсь до Кераміка…
Діоніс
А далі що?
Геракл
130 Та й на високу башту вийди…
Діоніс
Й що зробить?
Геракл
Відтіль дивись на перегони факелів, —
Коли ж довкола залунають вигуки:
«Пускай!», тоді пускайся й сам.
Діоніс
Куди?
Геракл
Униз.
Діоніс
Це ж так і мозок можна розтрусити весь.
Ні, шлях цей не для мене.
Геракл
А який же ще?
Діоніс
Яким ти сам спускався.
Геракл
О, це довга путь!
Ти спершу вийдеш на велике озеро
Бездонне.
Діоніс
Як я далі переправлюся?
Геракл
За два оболи в невеличкім човнику
140 Cтарий весляр на той бік повезе тебе.
Діоніс
Ого!
Велику силу мають ті оболи скрізь.
Відкіль вони взялись там?
Геракл
Ще Тесей привіз.
Гадюк і звірів безліч ти побачиш там
Жахливих.
Діоніс
Не залякуй, не страхай мене!
Ти цим мене не спиниш!
Геракл
Непролазна там
Грязюка далі й сморід, в ній покійники, —
Хто чужоземця скривдив подорожнього,
Чи, з хлопчиком поспавши, не платив йому,
Чи руку зняв на матір, батьку в зуби дав,
150 Чи клятвою поклявся неправдивою…
Діоніс
І тих, богами свідчуся, туди ж пора,
Хто співанки вивчає у Кінесія
Або тиради списує у Морсіма.
Геракл
А далі — флейт повіють ніжні подуви,
І дивне сяйво, мов земне, побачиш ти,
І миртові гаї, і юрми радісні —
Мужчин і женщин, і почуєш оплески…
Діоніс
А хто ж вони?
Геракл
Посвячені в містерії.
Ксантій
(до себе)
Я ж, далебі, осел при тих містеріях.
160 Ні, ноші я цієї більш не втримаю.
(Скидає ношу на землю).
Геракл
Вони усе, що треба, пояснять тобі.
Близенько понад їхніми оселями
Дорога йде аж до дверей Плутонових.
Ну, то щасливо, брате!
Діоніс
І тебе хай Зевс
Боронить.
(До Ксантія).
Ну, бери-но знову кладь свою.
Ксантій
Та я ж і знять її не встиг!
Діоніс
Жвавіше, ну!
Ксантій
Ой ні, благаю! Краще б ти найняв кого
З мерців, що оцією йдуть дорогою.
Діoніс
А як не стрінем?
Ксантій
Я нестиму.
Діoніс
Ну, гаразд!
На орхестрі проходить похоронна процесія.
170 Ну, от якраз і винесли покійника.
(До померлого).
Гей ти, до тебе мовлю я, небіжчику!
Не візьмеш, чоловіче, кладь в Аїд нести?
Покійник
(підводячись)
Важка вона?
Діoніс
Дивись.
Покійник
Даси дві драхми й квит?
Діoніс
А менше ні?
Покійник
(знову лягаючи, до свого проводу)
Гей ви, мерщій несіть мене!
Діоніс
Стривай, чудний, все ж, може, договоримось!
Покійник
Дві драхми не даси — й не розмовлятиму..
Діоніс
Скинь три оболи.
Покійник
(обурено)
Краще знову житиму.
Покійника несуть далі.
Ксантій
От клятий перебендя! Щоб не каявся ж!
Я понесу!
Діоніс
Хороший, чесний хлопець ти!
180 Ходім до перевозу.
На орхестру виїжджає човен Xарона.
Xарон
Гоп, причалюймо!
Ксантій
А це що?
Діоніс
Це? Клянуся Зевсом, озеро,
Те, що казав він. Ось і човен бачу я.
Ксантій
А он, клянуся Посейдоном, сам Харон.
Діoніс
Привіт, Харон! Привіт, Харон! Привіт, Харон!
Харон
(підпливши на своєму човні)
Кому в місця спочинку від усіх турбот?
Кому в долину Лети, до Ослиних шкур,
Чи на Тенар, до вороння, до Кербера?
Діоніс
Мені.
Xарон
Заходь же швидше!
Діоніс
Де причалимо?
Близь вороння?
Xарон
Лиш задля тебе, свідок Зевс!
190 Заходь.
Діоніс
(до Ксантія)
Гей, хлопче!
Xарон
Не візьму раба везти,
Якщо не бивсь за власну шкуру в морі він.
Ксантій
Зевс бачить, був тоді слабий на очі я.
Xарон
То обіжиш тепер навколо озера?
Ксантій
Де дожидать вас?
Xарон
При Скорботнім камені,
На пристані.
Діоніс
Збагнув ти?
Ксантій
Та усе збагнув.
Що стрів я, бідний, тільки з дому вийшовши!
(Біжить навколо орхестри).
Xарон
(До Діоніса)
Сідай на весла.
(До глядачів).
Хто ще іде, йдіть мерщій!
(До Діоніса).
Гей, що ти робиш?
Діоніс
Що роблю? Не інше що,
На весла сів, як сам же ти й казав мені.
Xарон
200 То сядь-но далі, череваню!
Діоніс
Ну, уже?
Xарон
Та руки простягни й тримай.
Діоніс
І це — уже.
Xарон
Та не базікай, а упрись ногами в дно
Й греби щосили.
Діоніс
Чи здолаю ж я гребти
З незвички, ані моря ще не знаючи,
Ні Саламіна?
Xарон
Легко це! Почни лише,
І чарівну почуєш пісню ти.
Діоніс
Чию?
Xарон
Жаб-лебедів. Чудово!
Діоніс
Дай же знак мені.
Xарон
О-го-гоп! О-го-гоп!
Харонів човен вирушає. Діоніс гребе в такт жабиного співу.
Хор жаб
Брекекекекс, коакс, коакс!
210 Брекекекекс, коакс, коакс!
Джерел і багн діти ми,
Мов луни флейт, гімнів клич,
Почнімо в лад пісню свою дзвонисту.
Коакс, коакс!
Її Діонісу ми,
Державцю Нісійському,
В болотах співали
В дні, коли п'яно і шумно,
Глеків справляючи свято,
220 Йде люду юрба до священного гаю.
Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
А я собі намуляв зад,
Ой, як болить — коакс, коакс!
Та вам, як видно, байдуже!
Жаби
Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
Та пропадіть ви з тим «коакс»!
Самі ви лиш одне коакс!
Жаби
А хоч би й так, дозола ти!
Полюбляють наші співи й музи лірозвучні,
230 Й козлоногий Пан, що на сопілці виграває,
Радий нам і Аполлон з кіфарою своєю, —
Тож для неї у болоті ми плекаємо
Дзвінколунні комиші.
Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
Я ж водянки понатирав,
І геть зопрів у мене зад,
Лише нагнусь — і загримить!
Жаби
Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
Та годі вам, краківки!
240 Замовкніть!
Жаби
Ще гучніше
Заспіваймо, як бувало
В сяйві сонячної днини
Серед рясту ми плигали
І раділи дзвінколунням
Переливчастої пісні;
Як від Зевсової зливи
Ми в глибінь ховались водну
І своїм танком грайливим
Бульки з бризками пускали.
250 Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
Брекекекекс, коакс, коакс!
Це і я в вас перейняв.
Жаби
Дуже прикро це нам чути.
Діоніс
А мені ще гірш — на веслах
Від натуги лусну я.
Жаби
Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
Стрекочіть — мені байдуже.
Жаби
От і будемо кричати
Цілий день ми без угаву,
260 Поки вистачить горлянок!
Брекекекекс, коакс, коакс!
Діоніс
Брекекекекс, коакс, коакс!
Не переквакать вам мене.
Жаби
Ну й нас не подолаєш ти!
Діоніс
Овва! Як треба, то горлати
І я тут буду цілий день,
Аж поки не здолаю ваше квакання.
Брекекекекс, коакс, коакс!
Ну, от і вгамував я ваше квакання!
Xарон
270 Cтривай, стривай, час веслувать до берега.
Плати й виходь.
Діоніс
Ось два оболи, на, візьми!
Гей, Ксантій! Де ти, Ксантій? Ксантій, де ти? Гей!
Ксантій
(здаля)
Агов!
Діоніс
Іди сюди!
Ксантій
Привіт господарю!
Діоніс
Ну, що ти бачив?
Ксантій
Тільки бруд і темряву.
Діоніс
А ти не бачив там клятвопорушників
І батьковбивць, як говорив Геракл?
Ксантій
А ти?
Діоніс
(показуючи на глядачів)
Я й зараз бачу, Посейдоном свідчуся!
Ну, що ж тепер робити?
Ксантій
Краще далі йти.
Ми ж зараз там, де звірі дикі водяться,
280 Як говорив він…
Діоніс
Буде ще він плакати!
Це лиш мене лякавши, похвалявся він, —
Мою відвагу знаючи, завидував.
Хвальків таких немає, як Геракл отой!
А я волів би з ким жахливим стрітися,
Щоб подвиг, гідний подорожі, справдити.
Ксантій
Якийсь я гомін чую, Зевсом свідчуся!
Діоніс
(злякано)
Де, де?
Ксантій
Здається, ззаду.
Діоніс
Ну, то ззаду йди!
Ксантій
Ні, спереду, здається.
Діоніс
Ну, то йди вперед!
Ксантій
(приглядається)
Зевс свідок, звіра бачу величезного!
Діоніс
Який він?
Ксантій
Дивовижний! Він міняється, —
290 То бик, то мул, а то немовби жінкою
Став чарівною.
Діоніс
(зрадівши)
Де вона? На неї йду.
Ксантій
Це вже не жінка, стала вже собакою!
Діоніс
(з жахом)
То це Емпуса!
Ксантій
Все обличчя полум'ям
Горить на ній.
Діоніс
Нога у неї мідяна?
Ксантій
Одна, а друга — з гною, Посейдоном я
Клянусь!
Діоніс
Куди ж тікати?
Ксантій
А мені куди?
Діоніс
(біжить через орхестру до крісла Діонісового жерця)
Рятуй, мій жрець, і ми з тобою вип'ємо!
Ксантій
Геракле-владче, ми пропали!
Діоніс
Ой, не клич,
Не зви мене цим, чоловіче, іменем!
Ксантій
300 Ну, Діонісе!
Діоніс
Це ще гірше, й так не зви!
Ксантій
Ну, йди вперед! Сюди, сюди, господарю!
Діоніс
А що?
Ксантій
Сміліше! Все на добре вийшло нам,
І можемо, як Гегелох, сказати ми:
«Знов бачу в хвилях після бурі… ласицю!»
Емпуса зникла.
Діоніс
Побожися!
Ксантій
Свідок Зевс!
Діоніс
І ще раз!
Ксантій
Свідчусь Зевсом!
Діоніс
Ще раз!
Ксантій
Свідок Зевс!
Діоніс
Ой, як я, бідний, зблід, її побачивши!
Ксантій
А плащ твій з переляку зовсім порудів!
Діоніс
Ой, відкіля нам стільки лиха випало!
310 Кого з богів винить в моїй загибелі?
«Ефір — домівку Зевса», «часу крок важкий»?
Ксантій
Агов!
Діоніс
Ну, що там?
Ксантій
Ти не чув хіба?
Діоніс
Та що?
Ксантій
Десь флейти грають.
Діоніс
Справді! Ще й повіяло
Так таємниче смольним духом факелів.
Сховаймося і потайки послухаймо!
Хор містів
(за сценою)
Іакх, о Іакх!
Іакх, о Іакх!
Ксантій
Це так і є, господарю. Співають десь
Посвячені, що говорив Геракл про них, —
320 Іакха, наче Діагор, оспівують.
Діоніс
Оце й мені здається. Та найкраще нам
Постоять тихо, й ми про все дізнаємось.
Відходять убік і ховаються.
На орхестру входить хор з двадцяти чотирьох містів, у білих одіннях і з факелами в руках.
Перша половина хору
О Іакх,
Дорогий трон в вишині ти посідаєш!
Іакх,
О Іакх!
Йди до нас, на левади, оболоні,
А також сам поведи нас!
Хай гілля мирт рясноцвітних
330 Твій красять лоб кучерявий.
Тупотй в лад, вибивай такт хороводу,
Що в грайливому русі
Пориває й полонить,
Вабить в ігри чаровійні,
У забави — святобливі,
Співом містів і танками.
Хор танцює з факелами в руках.
Ксантій
Деметри дочко славна і шановна!
Але й принадно ж пахне поросятина!
Діоніс
Сиди вже нишком, то й ковбаску матимеш!
Друга половина хору
340 Хай горить смолоскип твій,
Потрясай ним пломенисто!
Іакх,
О Іакх!
Свят нічних ясна зоре світлодайна!
У вогнях вже оболонь вся,
Вже й старі йдуть танцювати
І турбот сум забувають,
Тягарі літ і журби гніт відігнавши
У служінні священнім.
350 Піднімай же факел свій
І, щасливий, за собою
Поведи нас — хороводом
На ясний цвіт, луговий цвіт!
Хор танцює ще буйніше.
Провідця першої половини хору
Збережімо ж мовчання побожне! Нехай
не вступає до нашого кола,
Хто високої мови цієї не чув,
не очистився в серці і в мислях,
Таємниць благородних од муз не навчивсь
і цурається їх хороводів,
Бикоядця Кратіна вакхічних буянь
оцінить по заслузі не вміє,
А з блазенських втішається жартів пустих,
хоч надмірні вони й недоречні,
Не гамує зловредного розбрату й чвар
і не зичить добра громадянам,
360 Тільки звади кує й ворожнечу міцнить
задля власного зиску й користі;
Хто, правуючи в місті в дні бурних негод,
хабарів вимагає й дарунків,
Корабель чи фортецю віддав ворогам,
чи товар заборонений возить
Із Егіни, як Форікіон-лиходій,
що на митниці брав двадцятину,
Сам же снасть корабельну, і линви, й смолу
в Епідавр посилав потаємно,
Хто срібло в чужину позичать умовляв
на будову ворожого флоту,
Хто в божницю Гекати ходив одливать
ще й побожну наспівував пісню,
Хто на зборах промовисто хліба шматок
вимагає в поетів одгризти,
Як в комедії висміють трохи його
на старинних святах Діоніса,
їм усім я велю, ще й удруге велю,
ще й утретє усім я велю їм —
370 Відступіться від нашого кола! А ви —
опівнічних пісень починайте,
Хороводи і танці веселі ведіть,
як належить на святі врочистім!
Перша половина хору
Ходім тепер сміливо
на луки й оболоні,
Топчімо трави й квіти!
Жартуйте всі,
Гуляйте, веселіться,
Напостували досить!
Друга половина хору
Піснями і танками
Богиню-рятівницю
Вславляймо урочисто!
380 Наш край вона
навік обороняє
На злість Форікіону!
Обидва хори танцюють.
Провідця другої половини хору
А тепер іще іншої пісні заводь,
ряснощедру царицю Деметру,
Що плодами землі обдаровує нас,
у піснях божественних прославте!
Перша половина хору
Деметро, таїн пресвятих
Владичице, прийди до нас,
Свій хоровод охороняй,
Щоб без турбот ми цілий день
Гуляли й веселились!
Друга половина хору
Удосталь жартів нам дозволь
390 І вдосталь поважніших слів,
Щоб, нагулявшись досхочу,
Як в свято личить, ми могли
Здобуть вінки звитяги!
Обидва хори танцюють.
Провідця хору містів
Анумо!
І бога юного сюди співом закликайте!
Нехай радіє з нами він у танку веселім!
Перша половина хору
Іакх преславний, святкувань веселих
Найбільша радосте, у храм богині
Нас проведи!
400 І покажи, як легко ти
Проходиш путь далеку!
Іакх, о танколюбче, проведи мене!
Друга половина хору
Заради простоти й заради жарту
Узувся ти в сандалії подерті,
В лахміття вбравсь,
Щоб безоглядно ми могли
Гуляти й веселитись!
Іакх, о танколюбче, проведи мене!
Обидві частини хору
Я на дівча гарненьке оглянувся,
410 Що в танцях поряд весело стрибало,
Коли дивлюсь —
А в неї перса крізь хітон
Роздертий виглядають.
Іакх, о танколюбче, проведи мене!
Ксантій
Де всі — і я там, і мені ж бо хочеться
Гуляти й веселитись.
Діоніс
І мені також!
Обидва пристають до хору.
Провідця першої половини хору
Як хочте, пожартуймо гуртом із Архедема!
Сім років мавши, ще не знав він родичів,
А нині порядкує
420 Там, наверху, між мертвих,
І перший став у злиднів і безпутників.
Провідця другої половини хору
Я чую, як в могилі
Клісфенів син волосся
Вищипує іззаду, щоки дряпає,
Колотиться, зігнувшись,
І зойкає, й коханця
Себіна кличе з дема Анафлістського.
Провідця хору містів
А Каллій Гіппоблудів,
В левину вбраний шкуру,
430 Морські бої вже розпочав із дівкою.
Діоніс
(виходить наперед)
Ви б не могли сказати,
Де тут Плутон домує?
З країв далеких щойно ми прийшли сюди.
Провідця хору містів
Не йди нікуди далі
І вдруге не запитуй,
А знай — стоїш при дверях ти Плутонових.
Діоніс
(до Ксантія)
Бери вантаж, хлопчино!
Ксантій
А це вже що за штука?
Повзуть дрібненькі з вантажа корінф'яни.
Провідця хору містів
440 Рушайте
В уквітчаний богині гай,
В її священне коло,
І свято, любе всім богам,
Радісно святкуйте!
Жінки й дівчата в хороводах
Хай ідуть зі мною
У сяйві факелів всю ніч славити богиню!
Перша половина хору
Ходім на луки росяні,
Де рожі розцвіли,
430 За стародавнім звичаєм
Почнімо хоровод, —
Із Мойрами прихильними
Радіймо щиро й ми!
Друга половина хору
Для нас лиш сяє сонечко,
І світлий день — для нас!
Одні лиш ми, посвячені,
Побожну знаєм путь, —
Привітні і з чужинцями,
І з нашими людьми.
Діоніс і Ксантій підходять до брами Плутонового палацу.
Діоніс
(до Ксантія)
460 Ну, як же бути? Як у двері стукати?
Як між мерцями стукати заведено?
Ксантій
А ти не думай довго, а дверима двинь, —
Ти ж мов Геракл — і мужністю, й потужністю.
Діоніс
(стукає)
Гей, хлопче!
Еак за дверима:
Хто там стукав?
Діоніс
Я, силач Геракл.
Еак
(ввійшов)
Ах ти, нахабо, погань, ти, безстиднику!
Мерзота, мерзосвітник, наймерзенніший!
Це ж ти у нас собаку викрав, Кербера, —
Схопив, душив, набив і поволік кудись!
А я ж його стеріг так! Ну, стривай тепер!
470 Тож невблаганні чорні скелі Стіксові
І Ахеронта бескиди скривавлені
Тебе не пустять. Люті пси Кокітові
І сто голів Єхидни шматуватимуть
Твою утробу і легені начисто
Тартеська з'їсть мурена. А нирки твої
З кишками у залитім кров'ю череві
Тітраські пожеруть Горгони з жадністю.
По них швидкими побіжу я кроками.
(Зникає).
Ксантій
(до Діоніса)
Ти що там?
Діоніс
Обкалявся! Призивай богів!
Ксантій
480 Чи не смішний страхополох! Вставай мерщій,
Щоб хто сторонній не побачив.
Діоніс
Сил нема!
До серця мокру губку приклади мені.
Ксантій
Візьми ось.
Діоніс
Де ж вона?
Ксантій
О золоті боги!
Та де ж у тебе серце?
Діоніс
Із перестраху,
Мабуть, на дні у животі сховалося.
Ксантій
З богів і смертних боягуз останній ти!
Діоніс
Я? Боягуз? Та попросив же губки я?
Чи інший хто б насмілився!
Ксантій
Та де йому!
Діоніс
Та боягуз лежав би й досі нюхав би,
490 А я ж устав, та ще, крім того, й витерся.
Ксантій
От мужність, Посейдон!
Діоніс
Аякже, свідок Зевс!
Хіба ти не злякався грому слів його
І тих загроз?
Ксантій
І не подумав, свідок Зевс!
Діоніс
То йди вперед, якщо такий відважний ти,
їв мене обернись — візьми цю палицю
Й левину шкуру, як такий безстрашний ти,
А я, на зміну, буду носієм твоїм.
Міняються вбранням.
Ксантій
А що ж, давай! Чому ж би й не послухати.
Ну, подивися на Геракло-Ксантія, —
500 Чи схожий він на тебе і відвагою?
Діоніс
Зевс бачить, справжній ти з Меліти шибеник!
Іди вперед, я з вантажем управлюся.
З дверей Плутонової оселі виходить служниця Пер се фони.
Служниця
(до Ксантія, вважаючи його за Геракла)
Прийшов, Геракле, любий? Ну, заходь сюди!
Богиня як про твій прихід дізналася,
То замісила тісто, два-три горщики
Бобів зварила, ще й бика засмажила,
Спекла коржі і пироги. Заходь мерщій!
Ксантій
От дякую, красуне!
Служниця
Фебом свідчуся,
Не підеш ти голодний. Вже й пташатина,
510 І ласощі всілякі наготовані,
І найсолодші вина поналивано.
Ходім зі мною!
Ксантій
(впевнено)
Зараз.
Служниця
Ще й хизується!
Та не пущу тебе я. Є для тебе там
Флейтистка молоденька й танцівниці дві
Чи три.
Ксантій
Та що ти кажеш? Танцівниці є?
Служниця
Гарнесенькі і щойно попідбривані.
Заходь же швидше, — кухар рибу в'ялену
Вже зняв з коптильні, і на стіл накрито вже.
Ксантій
Ну, то спочатку ти до танцівниць піди,
520 І скажеш їм, що зараз же і я прийду.
Служниця
(виходить)
Ну, хлопче, йди за мною з вантажем своїм.
Діоніс
Та постривай! Невже всерйоз приймаєш ти,
Що жартома я за Геракла вбрав тебе?
Не строй із себе дурника, мій Ксантію,
А знов бери на плечі і неси вантаж!
Ксантій
Та що це справді? Відібрати хочеш ти,
Що сам же й дав?
Діоніс
Не хочу, а беру вже.
Скидай вбрання!
Ксантій
(до глядачів)
До вас я, — будьте свідками! —
І до богів звертаюсь.
Діоніс
До яких богів?
530 Та це ж безглуздо й смішно сподіватися,
Щоб раб і смертний та й Алкмени сином став!
Ксантій
Ну, добре, забирай вже. Тільки матимеш
Ти ще в мені потребу, як призволить бог!
Міняються вбранням.
Перша половина хору
Видно, спритний чоловік це,
і досвідчений, розумний,
І в бувальцях побував.
Певна річ, крутитись ловко,
Щоб сухим з води вилазить,
краще, ніж стоять незмінно
Істуканом розписним.
Вміти всюди обернутись,
540 Примоститись вигідніш, —
це такої знак людини,
Як відомий Ферамен!
Діоніс
Ну, а це було б не смішно,
якби Ксантій, раб, розлігшись
На мілетських килимах,
цілував би танцівницю,
Ще й посудини просив би!
Я ж на це дивився б мовчки
та хапався за стручок!
Ну, а він, до всього здатний,
кулаком би розмахнувсь
І ряди зубів передніх
Зразу б висадив мені!
Вбігає перша шинкарка.
Перша шинкарка
Сюди, Платано, швидше! Тут мерзотник той,
550 Що вдерсь недавно до харчевні нашої
І з'їв шістнадцять хлібів!
Платана
(друга шинкарка)
Свідок Зевс, це він,
Це він і є!
Ксантій
(до себе)
Комусь погано прийдеться!
Перша шинкарка
Та двадцять порцій м'яса з'їв вареного
По півобола!
Ксантій
Ой, перепаде комусь!
Перша шинкарка
Ще й часнику без ліку!
Діоніс
Жінко, брешеш ти!
Не знать, що мелеш!
Перша шинкарка
Думав, як у чоботи
Високі взувсь, то годі вже й пізнать тебе!
Та ба! Про солонину не згадала я!
Платана
Ще й свіжий сир, клянуся Зевсом, був!
560 Він з кошиками разом поковтав його!
Перша шинкарка
Коли ж від нього грошей зажадала я, —
Як визвіриться він та як загримає!
Ксантій
Так, це його рук діло, — він усе такий!
Перша шинкарка
Меч вихопив, — ну, зовсім збожеволів він!
Платана
О боги, от нещастя!
Перша шинкарка
З переляку ми
Аж на саме горище заховалися.
Платана
А він утік з мішками і матрацами.
Ксантій
І це його рук діло.
Перша шинкарка
(до Платани)
Що ж робити нам?
Іди поклич Клеона, оборонця нашого.
Платана
(до першої шинкарки)
570 д ти як стрінеш, то кликни Гіпербола!
От ми його намнемо!
Перша шинкарка
(до Діоніса)
Пелько проклята!
О, залюбки я потрощила б каменем
Ті ікла, що пожерли все добро моє!
Ксантій
А я тебе в провалля з кручі скинув би.
Платана
А я б серпом ту глотку перерізала,
Яка все м'ясо й потрухи поглинула.
Перша шинкарка
Піду я по Клеона, ще сьогодні він
Все витрусить у тебе й відбере назад!
Обидві вибігають.
Діоніс
Щоб я пропав, як не люблю я Ксантія!
Ксантій
580 Е, знаю, знаю! Краще кинь ті хитрощі!
Не буду я Гераклом!
Діоніс
Любий Ксантію,
Не зарікайся!
Ксантій
Як же можна стать мені
Алкмени сином — адже раб і смертний я?
Діоніс
Та бачу, бачу — сердишся, і є чого!
Хоч бий мене, не буду я перечити.
Якщо ж я й далі одіж одбиратиму,
Хай з коренем і сам я, й жінка, й дітоньки,
І гнилоокий Архедем — загинемо!
Ксантій
Ну, якщо так, я згоден, — вірю клятві я!
Знову переодягаються.
Друга половина хору
590 От і знову ти вдягнувся
в те вбрання, що мав раніше!
Отже, справа вже твоя —
помолодшать, стати гордим
І сердито поглядати,
пам'ятаючи, що знову
Вигляд бога ти прийняв!
А як будеш боягузом
Чи якусь дурницю втнеш,
знов на плечі доведеться
Весь вантаж тобі узять.
Ксантій
Радите не зле ви, друзі,
Тільки й сам я потрапляю
над усім поміркувать!
Пощастить йому хоч трохи —
600 Знаю добре, знов у мене
схоче все він одібрати.
Та держатимусь і я:
буду мужній, і відважний,
І жалкий, мов кропива.
Та й пора вже, — шум і гомін
За дверима чую я!
Еак
(вбігає з трьома вартовими)
В'яжіть-бо швидше злодія собачого!
На суд його!
Діоніс
(до себе)
Комусь погано прийдеться.
Ксантій
(в одежі Геракла)
Гей, не підходь! Під три чорти!
Еак
Як, битися?
Гей, Скеблій! Гей, Дітіл, Пардок!
Та де ви там?
Мерщій сюди! Та дайте-но як слід йому!
Діоніс
610 Чи не нахаба, справді? Лізе битися,
А сам же вкрав чуже він.
Еак
Це нечувано!
Діоніс
Страшне зухвальство!
Ксантій
Зевсом присягаюся!
Готов я вмерти, як сюди приходив я,
Чи вкрав хоч волосинку із добра твого!
Давай домовимося по-хорошому.
(Показує на Діоніса).
Візьми на допит ось цього слугу мого, —
Як буду винний, то веди на смерть мене!
Еак
Та як допитувати?
Ксантій
Всяким способом!
Підвішуй до драбини, бий, бичем шмагай,
620 Дери, крути суглоби, в ніздрі оцет лий,
На груди цегли наклади, що хоч роби,
Лиш цибулинням, пирієм не бий його.
Еак
Розумна мова! А якщо раба твого
Я покалічу, грішми я сплачу тобі.
Ксантій
Не треба грошей! Можеш так допитувать.
Еак
Я тут почну, — хай правду в вічі скаже він.
(До Діоніса).
Скидай жвавіш поклажу та дивись мені:
Щоб не збрехав ні слова!
Діоніс
Заявляю вам —
Не смій мене торкатися, безсмертний я!
630 А ні, то сам себе винуй!
Еак
Що кажеш ти?
Діоніс
Що Діоніс я, Зевса я безсмертний син,
А це — мій раб.
Еак
(до Ксантія)
Ти чуєш?
Ксантій
Чую добре я.
Але тим більше треба відшмагать його, —
Якщо він бог, то болю не відчує він.
Діоніс
Але ж і сам ти богом називав себе.
Чому ж зі мною і тобі не всипати?
Ксантій
Це справедливо. Тож того із нас обох,
Хто перший заволає чи стогнатиме
Від мук, за бога не вважай безсмертного.
Еак
640 Ну, що й казати, чоловік достойний ти
І любиш справедливість. Роздягайтесь-но!
Ксантій і Діоніс роздягаються.
Ксантій
То як почнеш ти справедливий допит нам?
Еак
А просто — битиму по черзі.
Ксантій
Правильно.
Дивися ж, навіть і не ворухнуся я.
Еак
(б'є Ксантія батогом)
Ну, як я вдарив?
Ксантій
І не чув я, свідок Зевс!
Бак
Тепер його ударю.
(Б 'є Діоніса).
Діоніс
Ну, коли ж ти там?
Еак
Та я ж ударив.
Діоніс
А мені й не чхнулося!
Еак
Не знаю. Ну, то знову до того візьмусь.
(Б'є Ксантія).
Ксантій
Чого ж загаявсь? От так так!
Еак
Що от так так?
650 Чи не болить?
Ксантій
Ні, свідок Зевс! Я згадую,
Коли це в Діомеях був Гераклів день.
Еак
О, муж побожний! Перейду до того знов.
(Б'є Діоніса).
Діоніс
Ай-ай!
Еак
Чого ти?
Діоніс
Он я бачу вершників.
Еак
Чого ж ти плачеш?
Діоніс
Та нюхнув цибулі я.
Еак
То не бере нітрохи?
Діоніс
Хоч би стілечки!
Еак
Як так, то доведеться знов до того йти.
(Б'є Ксантія).
Ксантій
Ой-ой!
Еак
Чого ти?
Ксантій
Ой, занозу витягни.
Еак
Оце так справа! Повернусь до того знов.
Діоніс
О Аполлон, владарю Дельф і Делосу!
Ксантій
(до Еака)
660 Він застогнав. Не чув ти?
Діоніс
І не думав я!
Я тільки ямби Гіппонакта згадував.
Ксанті й
(до Еака)
Нічого так не вдієш! В бік, під ребра бий!
Еак
Так, свідок Зевс! Ну, підставляй-но черево!
Діоніс
О, Посейдон…
Ксантій
Знов стогне він!
Діоніс
Владарю скель
Егейських і безодні моря сивого!
Еак
Деметрою клянуся, не збагну ніяк,
Хто ж бог із вас? Ну, та заходьте разом вже!
670 Нехай же сам господар з Ферсефотою
Розсудить вас, — обидва ж божества вони.
Діоніс
Це — діло! Та було б тобі подумати
Про це раніше, ніж на муки брав мене.
(Заходить в будинок до Плутона).
Перша половина хору
Музо, в священний вступи хоровод,
В наших співах відчуй насолоду!
Глянь на ці юрби численні, — багато
Мудрих між ними сидить.
Всі Клеофонта гідніші, в чиїх балакливих устах
680 Щебетом нудно докучним
Ластівка скиглить фракійська
Варварську пісню свою.
Жалібно стогне, як той соловей, —
Клеофонту загибель,
Хоч би й порівну лягли жеребки…
Провідця першої половини хору
Хор священний має місту раду щиру подавать
І навчати на корисне. Отже, перша рада вам —
Громадян в правах зрівняйте,
відженіть усякий страх.
А як схибив хто й потрапив в пастку Фрініха коли,
690 Всіх, кажу я, хто спіткнувся,
треба виправдати нам
І провини їх колишні дарувати нині всім,
Щоб безправним у державі вже ніхто у нас не був.
Це ж одна ганьба!
Хто бився тільки раз в морськім бою,
Той стає у нас платейцем,
справжнім паном із раба!
Та осуджувать цього ми не збирались, навпаки,
Вас ми хвалим, — це єдине, що з умом зробили ви.,
Тільки й тим,
хто поряд з вами у морських бував боях,
Як і їх батьки хоробрі,
хто й по крові рідний вам.
Слід єдиний гріх пробачить, —
щиро просять вас вони.
700 Тож не гнівайтесь надалі, бо з природи мудрі ви!
Всім, хто ходить разом з нами
бити в морі ворогів,
Повернімо громадянство й їх, як рідних, обнімім!
А як з гордістю й пихою ми одвернемось од них
В час, коли вітчизна тоне в вирі лиха і біди, —
То упевнимось пізніше, що розмислюємо зле.
Друга половина хору
От, коли здатен я долю лиху
Розпізнати у вдачі людини,
Вже не потягне ця мавпа марудна,
Коротконогий Кліген,
710 Банщик огидний,
Золотистого лугу і мила владар,
З мулом замісто селітри
Та вапняком кімолійським, —
Довго не витягне він.
Тим-то він миру не хоче тепер
І без кия не ходить,
Щоб не обчистили п'яним його.
Провідця другої половини хору
Нам здавалося частенько, що тутешніх громадян,
І достойних, і поганих, наше місто цінить так,
720 Як монету старовинну і карбованець новий.
Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк,
Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх,
Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь —
І по всій Елладі нашій, і по варварських краях —
В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки,
Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.
От розсудливих, статечних, благородних громадян,
Доброчесних, справедливих, доброзичливих людей,
Що зросли в палестрах,
хорах і до Муз прихильні всі,
730 Тих ми гудимо, а іншим, — мідним, рижим чужакам,
Поміж гіршими найгіршим перевагу даємо,
Тим, хто вискочив останнім, і кого недавно ще
Навіть за козлів жертовних наше місто не взяло б.
Хоч тепер ви, нерозумні, ваші звичаї змініть
І на здатних знову здайтесь!
Якщо піде все на лад,
Похвала вам, а не вдасться,
то розумний скаже так:
«Як з міцного дуба впасти,
то не жаль і дуба дать!»
Еак і Ксантій виходять з Плутонових дверей.
Еак
Клянуся Зевсом, вдачі благородної
Господар твій!
Ксантій
Чому й не благородної!
740 Йому б лише пиячить та дівок хапать!
Еак
Це ж просто дивно, як він не побив тебе,
Коли ти, раб, назвав себе господарем.
Ксантій
Ну, знав би він у мене!
Еак
Це, як справжній раб,
Сказав ти. Я і сам люблю ці витівки.
Ксантій
Ти любиш це?
Еак
Щасливий аж до неба я,
Коли я нишком вилаю господаря.
Ксантій
А не бурчиш, як прочухана з'ївши, ти
Біжиш у двері?
Еак
До вподоби й це мені.
Ксантій
А скрізь совати носа?
Еак
Й це не зле, клянусь!
Ксантій
750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать
Хазяйські?
Еак
Це люблю аж до нестями я!
Ксантій
І далі їх виносити?
Еак
А чом би й ні?
Це ж все одно, що перебути з дівкою.
Ксантій
Феб Аполлон! То руку простягни мені,
Цілуй мене й тебе поцілувати дай!
Та задля Зевса, нам в побоях спільного,
Скажи, що там за галас, що за крик такий
У домі?
Еак
Евріпід з Есхілом лаються.
Ксантій
Невже?
Еак
Діла, діла великі діються
760 Cеред мерців, зчинився цілий заколот!
Ксантій
Чого ж це так?
Еак
Закон-бо давній діє тут
Для всіх мистецтв високих і шанованих, —
Хто інших перевищує умілістю,
Той харчування в Пританеї матиме
І трон з Плутоном поруч…
Ксантій
Зрозуміло все!
Еак
А інший, дужчий, у мистецтві з'явиться,
То перший має місцем поступитися.
Ксантій
Ну, і чого ж Есхіла це стривожило?
Еак
Віддавна посідав він трон трагедії,
770 Як найславетніший митець.
Ксантій
А зараз хто?
Еак
Коли зійшов під землю Евріпід, зібрав
Усіх він торбохватів та грабіжників,
Усіх бандитів, батьковбивць та зломщиків,
А їх в Аїді сила. Ті, наслухавшись
Його крутні, софізмів, хитромудрощів,
Сказились і поетом кращим визнали.
А загордівши, став він домагатися
Есхілового трону.
Ксантій
Ну, й побитий був?
Еак
Ні, свідок Зевс! Народ з великим галасом
780 Cтав вимагати суду, хто майстерніший.
Ксантій
Ото мерзота!
Еак
Галас аж до неба знявсь!
Ксантій
І що ж, в Есхіла не знайшлось захисників?
Еак
Людей порядних мало й на землі, і тут!
Ксантій
Ну, а Плутон, що думає він діяти?
Еак
Змагання й суд звелів улаштувати він,
Щоб їх мистецтво оцінити.
Ксантій
Чом тоді
За трон цей і Софокл не йде змагатися?
Еак
Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,
Поцілував Есхіла й руку дав йому,
790 А той на троні поряд посадив його.
Тепер і він гадає, Клідемід, казав,
Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,
То він не зрушить з місця, а як ні, тоді
Сам з Евріпідом вийде на змагання він.
Ксантій
Коли ж це буде?
Еак
Дуже скоро, свідок Зевс!
От, саме тут ця дивина відбудеться, —
На терезах мистецтво будуть важити.
Ксантій
На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?
Еак
Мірила слів, косинці й локті винесуть,
800 Квадратні форми…
Ксантій
Цеглу вироблятимуть?
Еак
І важелі, і клиння. Евріпід казав,
Що по словечку розбере трагедії.
Ксантій
Есхіл, гадаю, дуже цим розгніваний.
Еак
Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.
Ксантій
А хто ж суддя?
Еак
Та вже було мороки з цим!
Людей розумних небагато знайдете,
Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.
Ксантій
Немарно ж їх вважає він за злодіїв.
Еак
А інші всі не тямлять у поезії
810 Нічого. Отже, до твого господаря
Звернулися, — він у мистецтві знається.
Зайдім до мене! Як пани посваряться,
То нам напевне доведеться плакати.
Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.
ОДА
Перша половина хору
Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,
Щойно свого красномовця-суперника вгледить,
що зуби
Точить на нього, і в люті безтямній очима
Він поводити почне.
В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,
Стружки тонкої різьби попливуть у словесного
майстра,
820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак
гострослова,
Від гучних його промов.
Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,
Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він
Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті
і дошки
Рве з хисткого корабля.
Потім словес балакливий митець і дошкульний
цінитель,
Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,
Плетивом дотепів речення пишні здолає,
Щоб легенів не трудить.
Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід, з ними Діоніс.
Евріпід
830 Не умовляй же, трону не зречуся я!
Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.
Діоніс
Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?
Евріпід
Спочатку задається, — так же само нас
Морочив він, звичайно, і в трагедіях.
Діоніс
Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!
Евріпід
Його я добре знаю, розкусив давно, —
Співець він дикунів самозакоханий,
Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,
Ні переговорить вельбучномовного.
Есхіл
840 ци и справді так, богині плід городньої?
І ти посмів це, теревенів майстре, ти,
Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?
Попам'ятаєш ти!
Діоніс
Есхіле, годі-бо!
Та не розпалюй в серці гнівне полум'я!
Есхіл
Ні, сперше хочу остаточно викрити
Цього калік поета! Й чим пишається?
Діоніс
Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!
От-от страшенна буря починається!
Есхіл
Це ж ти і критські співомовки винайшов,
850 І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!
Діоніс
Стривай, Есхіле високоповажний!
Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж
Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,
Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,
Не розтрощив би разом з нею й «Телефа».
А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно
Доводь і слухай доводів, — не личить-бо
Поетам лаятися, мов перекупки.
А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!
Евріпід
860 Я не зречусь, готов кусати перший я,
А схоче — хай розпочинає він кусать
Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,
Мого «Еола» і «Пелея», свідок Зевс,
І «Мелеагра» і, звичайно, «Телефа».
Діоніс
Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?
Есхіл
Волів би тут я зовсім не змагатися —
У нас нерівна боротьба.
Діоніс
Чому це так?
Есхіл
Не умирала-бо моя поезія.
Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.
870 Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.
Діоніс
Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —
Перед змаганням хочу помолитися,
Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.
Ви ж Муз прославте співами похвальними!
Хор
Зевсових дев'ять незайманих дочок,
Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.
Цих віршотворців натхненних, коли
в сперечанні завзятім
Зброєю слів хитромудрих вони
на двобій виступають.
Музи, прийдіть і погляньте на силу
880 уст, що Творять ваговиті слова,
Тонші від стружки виткої.
Спору великого мудрих рішуча настала година.
Діоніс
(до Есхіла й Евріпіда)
Моліться й ви обидва перед іспитом.
Есхіл
(урочисто)
Деметро-мати, що плекала розум мій,
Твоїх містерій бути гідним дай мені!
Діоніс
(до Евріпіда)
Готуйся й ти свій фіміам курить.
Евріпід
Гаразд!
Та буду іншим я богам молитися.
Діоніс
Нові є в тебе, іншої карбівки?
Евріпід
Так.
Діоніс
То йди, цим особливим помолись богам.
Евріпід
890 Ефіре, хліб мій, важіль язика мого
І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені
Того, з ким я змагаюсь, осоромити!
Перша половина хору
От і ми прийшли послухать,
Як поважні, мудрі люди
За поезії та співи
Йдуть у похід бойовий.
У обох язик лютує
І серця відваги повні,
Думка світла і швидка.
900 Можна сміло сподіватись,
Що тонке, різьблене слово
Скаже з розумом один.
Другий, вирвавши з корінням
речень гай,
Так їх кине, що лиш гомін
перегонами піде.
Хор танцює.
Провідця хору
То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,
Щоб не повторював один того, що скаже інший.
Евріпід
Отож про себе самого і про моє мистецтво
Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,
Що він — дурисвіт і хвалько
і глядачам дурненьким,
910 Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.
От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,
Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —
Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.
Діоніс
Це точно, свідок Зевс!
Евріпід
А хор підряд чотири пісні
Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.
Діоніс
Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін
Теперішніх балакунів.
Евріпід
Дурний ти був, та й годі, —
Повір мені!
Діоніс
Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?
Евріпід
Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,
920 Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.
Діоніс
Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.
(До Есхіла).
Чого ж ти дмешся і сопеш?
Евріпід
Бо дошкуляє правда.
От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини
Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих
З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!
Глядач не розуміє їх!
Есхіл
Ой горе!
Діоніс
Та мовчи вже!
Евріпід
Не скаже й слова ясно він.
Діоніс
Не скрегочи зубами!
Евріпід
А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих
Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —
930 не так-то й легко їх збагнуть!
Діоніс
Клянусь богами, часто
Ночами довгими не міг і я склепити очі,
Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?
Есхіл
Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.
Діоніс
А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.
Евріпід
Невже це треба й півня нам виводити на сцену?
Есхіл
А ти, ненавидний богам, кого на кін виводиш?
Евріпід
Не конепівнів, свідок Зевс, не ланекозерогів,
Як ти, і як мідійці їх малюють на завісах!
Коли від тебе я прийняв трагедії мистецтво,
940 Розпухле від вельбучних слів
та речень гордопишних,
Зсушив я спершу тіло їй, огрядності позбавив,
На білі звівши буряки, прогулянки та співи,
З балаканини дав навар, настояний на книгах,
Монодіями годував з Кефісофонтом всуміш.
Не мимрив що попало я, не змішував докупи,
А з першим виходом герой пояснював спочатку
Рід драми.
Діоніс
Краще це, аніж твого б шукав він роду!
Евріпід
По перших же словах ніхто без діла не лишався,
А говорили в мене всі — і дівчина, і жінка,
950 І пан, і раб його, й стара бабуся…
Есхіл
Чи не годен
Ти смерті за зухвальство це?
Евріпід
Ні, Аполлоном свідчусь!
Робив це для народу я.
Діоніс
Ну, це облишмо, друже!
Твої прогулянки в цей бік були не дуже вдалі.
Евріпід
А ще ж я їх балакати навчив…
Есхіл
Це й я підтверджу.
Та краще лопнув би ти сам, аніж такого вчити!
Евріпід
Я вчив до віршів прикладать лінійки й кутоміри,
Дивитись, думать, розуміть, кохати, удавати,
Підозрювати, міркувать про все…
Есхіл
Це й я підтверджу.
Евріпід
Звичайні справи в драму ввів, все,
чим живемо й дишем,
960 що кожен перевірить міг.
І, все збагнувши, кожен
Міг викрить помилки мої. Та я й не вихвалявся,
Не відвертав уваги вбік, нікого не морочив,
Мемнона й Кікна водячи з бляшаним калаталом.
От хоч би й учнів ви його з моїми порівняйте:
У нього вчились — Мегенет,
Манес та ще Формісій, —
Бородані-вернидуби суремносписоносні,
А в мене — гожий Клітофон та Ферамен вродливий.
Діоніс
Як, Ферамен? Це — мудрий муж,
на всі він руки майстер!
Хоч би й доскочив він біди,
стояв би край безодні,
970 То й тут він викрутиться:
«Я — кеосець, не хіосець!»
Евріпід
Аякже, учнів я своїх
Навчив подумати й про це,
В мистецтво розум я завів
І міркування, щоб усі
Могли розглянути як слід
Діла й громадські, і свої
І їм надати кращий лад,
Допитуючись — як це так?
А де ж воно? Хто взяв його?
Діоніс
980 Клянусь богами, в нас тепер
Афінець кожен, тільки в дім
Заходить, вже кричить на слуг:
А де в вас горщики стоять?
А хто в кефалі вже відгриз
Голівку? Що, загинув вже
Той глек, що я торік купив?
А де вчорашній мій часник?
А хто оливку надкусив?
А то, як бевзні, як ляльки,
990 Як мамині синки, сидять,
роти пороззявлявши.
Друга половина хору
(до Есхіла)
Світлосяйний Ахілле, ти бачиш це?
Що ж на це тепер ти скажеш?
Та тримай себе у шорах…
Щоб бурхливий гнів тебе
За оливи не замчав!
Страшно він тебе паплюжив!
Ти ж, людина благородна,
Тим же гнівно не плати,
А вітрила всі згорнувши,
1000 Тільки краєм випускай
Та й пливи помалу-малу, обережно,
Поки лагідний, попутний не повіє вітерець.
Провідця хору
(до Есхіла)
Ти між еллінів перший, хто пишних промов
величаві споруди позводив,
Балакнею оздобив трагічною їх, —
сміло хлинь із джерел красномовства.
Есхіл
Лиш обурити може розмова така!
І палаю я серцем з досади,
що в оці суперечки вступить довелось.
Та щоб він не сказав, що пасую,
То нехай відповість мені: за що-бо ми
шанувати повинні поета?
Евріпід
За мистецтво й за мудрі поради, за те,
що на кращу ми путь наставляєм
1010 Батьківщини своєї усіх громадян.
Есхіл
А як зовсім інакше ти діяв?
І розумних та чесних, порядних людей
обернув ти на погань мерзенну,
То якої ти кари тоді заслужив?
Діоніс
Годен смерті, — нема що й питати!
Есхіл
А тепер подивися, якими колись
ти у спадок прийняв їх од мене, —
Благородні, плечисті були, кремезні,
Не боялись державної служби,
Не тинялись без діла, мов блазні якісь,
на теперішніх пройд не скидались,
А відвагою дихали, вістрям списів
та шоломами з білим султаном,
Наголінників бронею, лат і щитів,
семи буйволів дужою міццю.
Евріпід
Насувається лихо! Мене він уб'є
брязкотінням іржавих шоломів!
Діоніс
(до Есхіла)
Розкажи-бо нам, що ти робив,
щоб людей благородства навчити?
1020 Говори ж бо, Есхіле, відкинувши гнів
і свою гордовитість уперту.
Есхіл
Духом мужнім я пройняту драму створив.
Діоніс
Та яку ж бо це?
Есхіл
«Семеро в Фівах».
Хто б не бачив її, бойової жаги
і відваги увесь набирався.
Діоніс
Ну, оце ти якраз і недобре вчинив,
бо одні лиш фіванці у тебе
Хоробріші за всіх і сильніші в бою.
От і маєш тепер по заслузі!
Есхіл
Ви так само себе гартувати могли б,
та цього ж ви не прагнули зовсім.
Ще трагедію «Перси» поставив я вам,
громадян наставляючи наших
Перемоги над ворогом завжди жадать, —
я прекрасний оспівував подвиг!
Діоніс
Невимовно радів я, почувши тоді
вже померлого Дарія голос;
1030 Потім вийшов і хор, і руками сплеснув,
і почав голосити: «Ой леле!»
Есхіл
От про це віщувати й повинен поет!
Подивися уважно спочатку,
Чим народові завжди корисні були
благородні душею поети.
Нас Орфей таємничих обрядів навчив,
і убивства звелів уникати;
Лікування хвороб, віщування Мусей показав;
Гесіод — землеробство,
І збирання врожаю, і оранку, й сів описав.
А Гомер богорівний
Чим же славу й пошану здобув, як не тим,
що корисної справи навчив нас —
Збройних подвигів, доблесті й честі в бою?
Діоніс
А проте Пантаклей дурнуватий
Не навчився і в нього! Недавно, коли
в урочистому йшов він поході,
То спочатку шолом надягнув на чоло,
а тоді став султана чіпляти.
Есхіл
1040 ддЄ й доблесних можна багато назвать, —
ось, наприклад, героя Ламаха!
За Гомером услід став і я малювать
доброчесні і доблесні вчинки,
І Патроклів, і Тевкрів, левиних сердець,
щоб піднять громадян батьківщини,
Щоб з героями тими зрівнялись вони,
звук сурми бойової зачувши.
Але, Зевсом клянусь, не писав я про Федр,
Сфенебей я не славив розпутних,
І ніхто докорити не може, що десь
малював я закохану жінку.
Евріпід
Свідок Зевс, адже ти Афродіти й не знав!
Есхіл
Я і знати про неї не хочу!
От тебе і твоїх завітанням своїм
надто часто вона частувала.
То й, мабуть, неабияк прибила тебе.
Діоніс
Щира правда це, Зевсом клянуся!
Що вигадував сам про чужих ти жінок,
те й тебе, наче кара, спіткало.
Евріпід
1050 д яка ж бо то шкода, зухвальче, скажи,
від моїх Сфенебей для держави?
Есхіл
Ти поважним дружинам поважних людей
дав отруйний болиголов пити, —
Тож ганьбою вважали вони на твоїх
навіть глянути Беллерофонтів.
Евріпід
Та хіба ж неправдиво, не те, що було,
розповів я про Федру нещасну?
Есхіл
Свідок Зевс, це було все, та мусить поет
приховати негарне й ганебне.
Не виводить на сцену й не вчити цього.
Як учитель дітей нерозумних
На добро наставляє, так само поет
і дорослих людей научає.
Нам лише про корисне і слід говорить.
Евріпід
А коли ти слова з Лікабет
Чи з Парнас висотою будуєш, невже
на корисне ти цим наставляєш?
Чи не слід би по-людськи з людьми говорить?
Есхіл
Ах, нещасний, сама неминучість
1060 Для думок і для вчинків великих велить
відповідне знаходити слово.
А ясним півбогам взагалі до лиця
лиш велична, піднесена мова,
Адже й їхні одіння за наші земні
незрівнянно пишніші й багатші.
І прекрасно це все показав я, а ти
зіпсував.
Евріпід
Що ж такого зробив я?
Есхіл
Перш за все ти в лахміття царів одягнув,
щоб і з вигляду вбогі й нещасні
Тільки жаль викликали вони у людей.
Евріпід
Ну, що ж бо зробив я лихого?
Есхіл
А тепер через це в триєрархи ніхто
із багатих іти не бажає!
У лахміття закутавшись, плачуть вони
і нестатки свої проклинають.
Діоніс
А під сподом, клянуся Деметрою, в них
із найтоншої шерсті сорочка!
І як тільки їм вдасться в оману ввести,
глянь, у рибнім ряду виринають.
Есхіл
1070 Без пуття просторікати всіх ти навчив,
в марнослів'ї пустому вправлятись,
Через те спорожніли й палестри у нас,
а юнацтво лиш знає сідниці
В балачках протирати; підбив ти усіх,
що в примор'ї, не слухать начальства
І в усьому перечить йому. А колись,
як ще жив я на білому світі,
Тільки й знали вони, що жувати книші
та гукати своє: «Гей, на весла!»
Діоніс
Так, клянусь Аполлоном, і вітри пустить
прямо в рот весляреві-сусіду,
За столом обкалять його, й одіж здирать
з перехожих, на берег зійшовши!
А тепер все горлають, не хочуть гребти
і пливуть, де лиш їм заманеться.
Есхіл
І якого-бо зла не накоїв він нам?
Чи не вивів на сцену він звідниць гидких
1080 і дівчат, що у храмі родили дітей,
І сестер, що з братами у блуді жили,
І жінок, що й життя вже для них — не життя?
Через це-бо у місті багато у нас
Розвелося тепер писарів-скоробрех,
Блюдолизів поганих, облесливих мавп,
Що оманюють вічно і дурять народ!
Вже немає кому й смолоскипа нести, —
Всі незграбні тепер і невправні!
Діоніс
Свідчусь Зевсом, нема! Мало зо сміху я
1090 це умер у святкові дні Панафіней!
Взявся бігти один чоловічок гладкий,
Білотілий; увесь він нагнувся вперед,
Важко дихав, та все відставав. Край воріт
Керамікських його частувать почали —
У живіт, і по спині, під ребра і в зад!
Бідолаха під градом рясним стусанів
Тільки вітри пускав
Та згасив смолоскип, утікавши.
Перша половина хору
В справі цій великі спори і війна завзята йде!
1100 Важко в ній нам розібратись: цей бурхливо нападає,
Той — уміє обернутись, відсіч ворогові дать.
Лиш на місці не товчіться, —
Є-бо доводів багато й влучних засобів борні.
Раз ви вийшли на змагання —
Говоріть, питайте, спортесь
Про старе й нове мистецтво;
Постарайтеся розумно
І дотепно говорить!
Друга половина хору
А якщо ви боїтеся, що невчені глядачі
1110 Кращих тонкощів розмови не здолають оцінити,
То даремно не тривожтесь, — не такі тепер часи!
Тут сидить народ бувалий,
І книжки читає кожен, кожен правду розбере.
Від природи є в них розум,
Ще й розвинений він добре.
Тож не бійтеся нічого,
Все докладно розбирайте, —
Глядачі в нас не дурні!
Евріпід
Звернусь раніше до твоїх прологів я,
1120 Щоб першими критично дослідити нам
Частину першу тих трагедій вславлених —
Хід дії невиразно в них показано.
Діoніс
Що ж візьмеш ти на розгляд?
Евріпід
Та багато що!
(До Есхіла).
Спочатку з «Орестеї» прочитай мені.
Діoніс
Усі замовкніть! Ну, читай, Есхіле, нам.
Есхіл
«Гермес підземний, владу взяв ти батькову, —
Рятуй мене, благаю, будь союзником!
Прийшов у рідну землю, повернувся я».
Діоніс
Ну, де ти бачиш хиби?
Евріпід
Кільканадцять хиб!
Діоніс
1130 уа тут всього лиш три короткі віршики!
Евріпід
А в кожному по двадцять хиб та помилок.
Есхіл робить жест заперечення.
Діоніс
Помовч, Есхіле, стережися, знайде-бо
І в трьох він ямбах кільканадцять помилок!
Есхіл
Щоб перед ним мовчав я?
Діоніс
Краще слухайся.
Евріпід
У нього зразу ж мало не до неба хиб!
Есхіл
І що ти мелеш?
Евріпід
Це вже — що доводиться.
Есхіл
Та де ж ті хиби?
Евріпід
Прокажи спочатку вірш.
Есхіл
«Гермес підземний, владу взяв ти батькову…»
Евріпід
То це Орест говорить над могилою
1140 отця померлого?
Есхіл
Не заперечую.
Евріпід
Це ж, як він каже, ніби владу батькову
Прийняв Гермес, коли ганебним підступом
Загинув батько від руки жіночої!
Есхіл
Не те! До благодійника звертаючись,
Підземного Гермеса, зазначає він,
Що той від батька владою наділений.
Евріпід
Ти гірше, ніж я думав, помиляєшся!
Якщо підземна влада в нього — батьківська…
Діоніс
То гробарем був той Орест по батькові!
Есхіл
1150 Не ароматне, Діоніс, вино твоє!
Діоніс
(до Есхіла)
Читай-но далі!
(До Евріпіда).
Ти ж дивись, де хиби є.
Есхіл
«…Рятуй мене, благаю, будь союзником!
Прийшов у рідну землю, повернувся я».
Евріпід
У мудрого Есхіла тут повторення.
Діоніс
Де саме?
Евріпід
От дивись, я поясню тобі:
«Прийшов» додому, каже, «повернувся» він.
Адже «прийти» — те саме, що й «вернутися».
Діоніс
Так, свідок Зевс! Це — як сусіду мовити:
«Позич мені ночовки, чи — корито дай».
Есхіл
1060 Неправда, пустодзвоне, це не все одно.
У мене вірні, щонайкращі вислови.
Діоніс
(до Есхіла)
Чому ж це так? Будь ласка, поясни мені!
Есхіл
В свій край приходить той, хто лиха іншого
Не знає, крім розлуки тимчасової,
А хто прийшов з вигнання, той — вертається.
Діоніс
Так, свідок Феб! Що ж скаже Евріпід на це?
Евріпід
Скажу, Орест додому не «вертається»,
Прийшов він потай, влади не питаючись.
Діоніс
Гермесом свідчусь, добре, хоч не втямив я.
Евріпід
(до Есхіла)
1170 Читай-по далі.
Діоніс
Та мерщій кінчай уже,
Есхіле мій!
(До Евріпіда).
Ти ж додивляйся помилок.
Есхіл
«Благав я батька на горбку могильному —
Почути, вислухати…»
Евріпід
Знов повторення:
Почути, вислухати, — це ж однаково.
Діоніс
Чудний же ти! До мертвих він звертається,
А їх гукай хоч тричі — не докличешся.
(До Евріпіда).
Як ти писав прологи?
Евріпід
Розкажу я все.
Якщо я десь повторююсь чи затички
Вставляю зайві, — плюнь мені межи очі!
Діоніс
1180 То починай же. Треба ж нам послухати,
Чи правильні в твоїх прологах вислови.
Евріпід
«Едіп — щасливий чоловік спочатку був…»
Есхіл
Ні, свідок Зевс, він зроду нещасливий був!
Ще не родивсь, на світ ще не з'явився він,
Як Феб прорік, що батька вб'є він рідного.
То як же це спочатку він щасливий був?
Евріпід
«А потім став із смертних найнещаснішим…»
Есхіл
Ні, свідок Зевс, нещасним був без просвітку!
Чому? А он, як взимку народився він,
1190 Його на стужі в черепку покинули,
Щоб він не став, підрісши, батьковбивцею.
Доповз, хоч пухли ноги, до Поліба він,
Юнак, а одружився із старішою,
Та ще й до того із своєю ж матір'ю,
І врешті осліпив себе.
Діoніс
Ну, й щастя це!
З Ерасінідом тільки не командував!
Евріпід
Пусте! Пишу прологи непогано я.
Есхіл
Клянуся Зевсом, їх не буду скубати
Я по словечку, а із допомогою
1200 Богів, одним порозбиваю слоїком.
Евріпід
То ти поб'єш їх слоїком?
Есхіл
Однісіньким.
Ти пишеш так, що між твоїми ямбами
Торбину легко всунути і слоїка,
І цілу шкурку. Зараз покажу тобі.
Евріпід
Покажеш? Ти?
Есхіл
Звичайно.
Діоніс
(до Евріпіда)
Починай читать.
Евріпід
«Єгипет, як стоустий в'ється поголос,
З п'ятдесятьма синами на судні морськім
Прибувши в Аргос…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Діоніс
Це що за слоїк? А бодай би лопнув він!
1210 Читай-но інший нам пролог, — ще глянемо.
Евріпід
«Плющем обвитий і руном оленячим,
Бог Діоніс танцює в сяйві факелів
В гаю Парнаськім…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Діоніс
Ой, лихо! Знов побиті ми тим слоїком!
Евріпід
Ну, не страшна то справа! От у цей пролог
Не втисне вже ніякого він слоїка.
«Нема в людини щастя цілковитого —
Високий родом, а живе у злиднях він,
А той, безрідний…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Діоніс
1220 Ой Евріпіде!
Евріпід
Що тобі?
Діоніс
Спускайсь на дно!
А то цей слоїк ще навіє лиха нам.
Евріпід
Деметра свідок, навіть не подумаю!
Побачиш, як я зараз виб'ю з рук його!
Діоніс
Ну, починай, та стережися слоїка!
Евріпід
«В дні давні Кадм, славетний Агенора син,
Сідон лишивши…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Діоніс
От бідолашний! Ти купив би слоїк той,
А то він всі прологи нам розтрощить!
Евріпід
Що?
Той слоїк купувати?
Діоніс
Ну, послухайся!
Евріпід
1230 Ні, ще багато в мене тих прологів є, —
У них йому вже слоїка не втиснути.
«Пелоп, дитя Тантала, в Пісу їхавши
Баскими кіньми…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Діоніс
Дивіться, знову причепив він слоїка!
(До Есхіла).
За всяку ціну, любий, нам продай його.
Ти й за обол для себе знайдеш кращого.
Евріпід
Ні, свідок Зевс, прологів ще багато є.
«Ойней, зібравши…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Евріпід
Та дай хоч вірша дочитати повністю!
1240 «Ойней, зібравши з поля урожай рясний
Богам у жертву…»
Есхіл
Слоїка загублено.
Діоніс
Під час обряду? Ні, і хто ж забрав його?
Евріпід
(до Діоніса)
Облиш, мій друже! Хай на це він скаже щось.
«О Зевс! Як промовляє справжня істина…»
Діоніс
Загинеш! Скаже: «Слоїка загублено».
Так на твоїх прологах слоїк сів оцей,
Як на очах сідають ячмені у нас.
Ім'ям богів, ти досліди пісні його.
Евріпід
Я доведу вам, що поет нікчемний він, —
1250 В піснях те саме завжди він повторює.
Перша половина хору
В що ж то виллється диспут цей?
Треба добре подумать нам,
Що він може закинути
Мужу, славному між людьми
Тим, що кращих, лунких пісень
Так багато створив він.
Я дивуюся, як йому,
Майстру співів вакхічних,
Можна чимсь докорити?
1260 Не боюся я за нього!
Евріпід
Пісні чудові, справді! От побачите,
Як я до однієї всі пісні зведу.
Діоніс
А я візьмусь лічити на камінчиках.
Входить флейтистка.
Евріпід
(співає під акомпанемент флейтистки)
«Герой Ахілл! Чуєш боїв мужезгубних ти сильну,
Ой, втому! Чому ж ти не йдеш на підмогу?
Ми предка Гермеса шануєм, з-над озера плем'я,
Ой, втома!
Чому ж ти не йдеш на підмогу?»
Діоніс
Дві вже втоми, Есхіле, у тебе!
Евріпід
1270 «Ахейців вождь!
Скажи, многовладний Атрея нащадку,
Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?»
Діоніс
Ось і третя, Есхіле, втома у тебе!
Евріпід
«Змовкніть, тихо! Ось бджоли священні
уже біля врат Артеміди,
Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?
Владен мужам я надію на путь сповістити щасливу,
Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?»
Діоніс
О Зевсе-царю! Втомам тим кінця нема!
Чи не побігти в лазню та попаритись,
1280 а то нирки вже пухнуть від утом отих!
Евріпід
Стривай, послухай іншої ти співанки,
Вона із номів для кіфари складена.
Діоніс
Ну, то заспівуй, тільки без утом уже.
Входить кіфаристка.
Евріпід
(співає під акомпанемент кіфаристки)
«Владу ахеян двотронну послухавши,
молодь Еллади…
Гойя-гойда!
Гойя-гей!
Сфінкса він, птицю, наслав,
лиховісницю днів нещасливих…
Гойя-гойда! Гойя-гей!
З списом у хижій правиці
для кари помстивої птах той…
1290 Гойя-гойда! Гойя-гей!
Бою зі псами він лютими жде,
що в повітрі літають…
Гойя-гойда! Гойя-гей!
Всі над Аяксом схилились…
Гойя-гойда! Гойя-гей!
Діоніс
І що воно за гойя-гей! І де набрав
Пісень ти марафонського канатника?
Есхіл
Прекрасне переносив я з прекрасного,
Щоб не прийшлося з Фрініхом однакові
1300 Зривати квіти на полях поезії.
А він, мов та повія, натаскав сюди
Мелетових застольних співів з Карії,
І голосінь, і танців. От побачите!
Подай хто-небудь ліру! Та навіщо тут
І ліра! Де та дівчина, що з брязкотом
У бубон б'є? О музо Евріпідова,
Під бубон твій цю пісню проспіваємо.
Входить гола танцівниця з бубоном.
ДІОНІС
О ні, ця Муза, видно, не лесбіянка!
Есхіл
(співає під акомпанемент бубона)
«Чайки, над хвилями моря вічно живого
1310 Ваше квиління лунає.
В росяних бризках виблискують
Ваші тіла і крила зволожені…»
«А в кутках павуки попід стелею
Лапками звільна звива-а-а-ають
Човника витвір співучого —
Ніжне, тонке павутиння…»
«Де подавав дельфін-співолюб
Кілеві вслід темно-синьому
Знаки провіщень і віддалі…»
1320 «Ясен цвіт виноградних лоз,
Грон насолодо цілюща,
О дитя, обійми мене ручками!»
Що за розмір, збагнув?
Діоніс
Збагнув.
Кілька ударів у бубон.
Есхіл
Ну, а цей ти збагнув?
Діоніс
Збагнув.
Есхіл
Так писавши, дерзаєш ти
Ще й мої зневажать пісні?
Мов Кірени дванадцять поз,
Різноладні пісні твої.
Такі хоричні в тебе співи. Хочу я
1330 Ще розібрати і твої монодії.
(Співає під музику).
«Ой ти, чорно-осяйна ніч!
Який з невідомої тьми шлеш мені сон злоповісний,
Гостя з глибин Аїда?
Душа бездушна у нього, сина темної ночі,
Це жахливе, страшне видіння
В мертвенно-чорній одежі,
З зором кривавим, кривавим, з-між пазурів
величезних!
Діви-служниці, світіть же світильники,
Глеками з хвилі черпайте річкової
й ту воду нагрійте,
1340 Хай би я сон цей омила пророчий.
Ай-яй, владна богине!
Ось воно! Гей, сусіди, що за напасть, погляньте!
Ухопила півня в мене з двору Гліка та й побігла.
Німфи, уродженки гір!
Ах, Маніє, держи її!
А я, бідолашна, поринула саме
в своє рукоділля,
Сиджу з веретеном,
Звива-а-а-аючи нитку,
В клубок мотаю,
1350 Щоб вдосвіта в місті на ринку продати…
У блакить він полинув, полинув,
Плавно легкими змахнувши крильми,
Смуток та й смуток мені залишив він,
Сльози та й сльози струмками з очей
Я, бідолашна, лила та й лила…
Гей, крітяни, діти Іди,
Із луками йдіть на підмогу,
Оселю злодійки ви щільним
оточуйте колом!
І ти, Артемідо, мисливице славна,
1360 Зграєю псиць обшукай звідусіль
той будинок!
А ти, о Зевсова дочко, подвійні
Піднявши свої смолоскипи, осяй, Гекато, весь дім, —
Я ввійду і Гліку на гарячім впіймаю».
Діоніс
Та годі вже співати.
Есхіл
Надокучило.
На терезах його я хочу зважити.
Лише на них мистецтво можна вивірить
І ваших речень справжню дослідить вагу.
Діоніс
Підходьте ж! Доведеться і поезію
Нам важити, як важать сир перекупки!
На орхестру вносять величезну вагу.
Друга половина хору
1370 Cпритним людям — все до рук!
От і знову диво в нас,
Несподіванка чудна!
Хто б це інший міг придумать!
Ні, клянусь, коли б зустрічний
Став таке розповідати,
Не повірив би, я б думав —
Це він так, жартує!
Діоніс
Обидва станьте край ваги!
Есхіл і Евріпід
(стають біля ваги)
Ну, стали вже.
Діоніс
За шальки взявшись, кожен хай читає вірш,
1380 Tа не пускайте, поки не скажу «ку-ку!».
Есхіл і Евріпід
Взялись.
Діоніс
Тепер читайте вірш над шальками.
Евріпід
«Якби не мчав на крилах корабель Арго…»!
Есхіл
«Сперхею-річко й луки, де волів пасуть…»
Діоніс
Ку-ку!
Есхіл і Евріпід
Пустили.
Діоніс
Набагато більше вниз
Есхілова йде шалька.
Евріпід
І чому ж це так?
Діоніс
Поклав руку на шальку він, мов крамар той,
Що для ваги водою шерсть підмочує,
А ти поклав нам надто легкокрилий вірш.
Евріпід
Хай інший проти мене вірш поставить він.
Діоніс
1390 Беріться знов за терези.
Есхіл і Евріпід
Взялись!
Діоніс
Кажи.
Евріпід
«Нема в Піфо, крім слова, інших святощів…»
Есхіл
«З богів лиш Смерть єдина не бере дарів…»
Діоніс
Пускай, пускай!
(До Евріпіда).
І знову переважив він!
Поклав він Смерть на шальку —
це ж найтяжче зло.
Евріпід
А я переконання — щонайкраще з слів.
Діоніс
В переконанні — ні ваги, ні розуму.
Шукай-но ще міцного вірша, важчого,
Щоб шалька ця на твій бік нахилилася!
Евріпід
Та де ж цей вірш у мене? Де?
Діоніс
Скажу тобі:
1400 «Ахілл дві кості кинув і чотири ще…»
Ну, говоріть, бо важимо востаннє вас.
Евріпід
«Він в руку взяв залізом куту палицю…»
Есхіл
«На повозі там повіз і на трупі труп…»
Діоніс
І знов тебе перехитрив він.
Евріпід
Як же так?
Діоніс
Два повози він положив і трупи два,
Що навіть сто єгиптян не піднімуть їх.
Есхіл
Тут вже не в віршах справа. На вагу нехай
Кефісофонта, жінку і дітей кладе,
Хай сяде сам і візьме всі книжки свої, —
1410 його двома словами переважу я.
Входить Плутон.
Діоніс
Обом я друг, тож я їх не судитиму
І ворогом не буду з них ні одному.
Цього — вважаю мудрим, а того — люблю.
Плутон
Так і того, за чим прийшов, не здійсниш ти?
Діоніс
Якщо ж я вирок висловлю?
Плутон
Тоді бери,
Кого обрав, щоб твій прихід немарним був.
Діоніс
Будь щастен, друже! Ви ж мене послухайте.
Прийшов я по поета.
Евріпід
А навіщо він?
Діоніс
Щоб, місто врятувавши, нам свята справлять.
1420 —Того із вас, хто місту кориснішу дасть
Пораду, я з собою звідси виведу,
Скажіть, по-перше, про Алківіада ви
Якої думки? Місто аж заслабло ним.
Евріпід
Що ж місто думає про нього?
Діоніс
Як-то що?
Бажає, і ненавидить, і прагне знов.
А ви ж якої думки, розкажіть мені.
Евріпід
Тих не терплю я громадян, хто гається
Допомагать вітчизні й швидко шкодить їй,
Собі — встигає, а для міста — ніколи.
Діоніс
1430 Чудово, Посейдоне!
(До Есхіла).
Ти що думаєш?
Есхіл
Не слід у місті левеня виховувать,
Хто ж виховав — корися злому норову.
Діоніс
Спаситель Зевс! Не знаю, що й казати вже:
Один говорить мудро, другий — мудро теж.
То ще одну хай кожен думку висловить —
У чому ви рятунок міста бачите?
Евріпід
Я знаю й хочу розказать.
Діоніс
Кажи мерщій.
Евріпід
Як Клеокріту крила дать Кінесія,
То понесе їх вітер понад хвилями.
Діоніс
1440 От був би сміх! Та що ж на думці маєш ти?
Евріпід
В морських боях, узявши глеки з оцетом,
Вони б ним очі ворогам забризкали.
Діоніс
Ні, кращий спосіб порятунку нам порадь!
Евріпід
«Коли невірне матимем за вірне ми,
А вірне — за невірне…»
Діоніс
Як? Не втямлю я.
Кажи ясніше, та не так по-вченому.
Евріпід
Як громадянам, що тепер їм віримо,
Не довіряти, а кого не слухали,
Послухати, то, може, і врятуємось.
1450 Якщо з нещасть ми досі не вилазили,
Чи не рятунок — навпаки чинити нам?
Діоніс
Чудово, Паламеде, мудра голово!
Чи сам ти, чи Кефісофонт надумав це?
Евріпід
Я сам, Кефісофонт лиш щодо оцету.
Діоніс
(до Есхіла)
А ти? Що скажеш?
Есхіл
Спершу дай-но відповідь:
Хто в нас керує містом? Гідні люди?
Діоніс
Де!
Вони в зневазі!
Есхіл
А в пошані наволоч?
Діоніс
Не дуже, та виходить мимоволі так.
Есхіл
То хто ж і як рятунок тій державі дасть,
і4бо що ні Кожух, ні свита не підходить їй?
Діоніс
Придумай щось, коли на землю хочеш ти.
Есхіл
Я там усе сказав би, тут — не хочу я.
Діоніс
Та ні, ти зараз добру дай пораду нам.
Есхіл
Нехай чужу вважають землю власною,
Свою ж цінують нарівні з ворожою, —
Дохід в морях побачать, а в доходах — зло!
Діоніс
Та всі ж доходи проковтне суддя один!
Плутон
Ну, то вирішуй!
Діоніс
Ось моє вам рішення:
Того візьму я, що душа вподобала.
Евріпід
1470 Згадай богів, якими сам поклявся ти
Вернуть мене додому, — щирим другом будь!
Діоніс
«Язик мій клявся», та обрав Есхіла я.
Евріпід
Що ти зробив, мерзенний чоловіче?
Діоніс
Що?
Есхіла визнав переможцем. Чом не так?
Евріпід
Вчинив підлоту й сміло в очі дивишся?
Діоніс
Де ж тут підлота? Й глядачі так думають.
Евріпід
То ти мерцем, безсовісний, лишиш мене?
Діоніс
Хто знає, чи життя і смерть — не все одно,
А жити — це як пити, вмерти — спать лягти?
Плутон
1480 Зайдіть в мій дім, Есхіле й Діоніс!
Діоніс
А що?
Плутон
Перед від'їздом почастую вас.
Діоніс
Гаразд,
Будь свідком, Зевс! Від цього не відмовлюсь я.
Есхіл і Діоніс заходять до Плутона.
Перша половина хору
О, щасливий той, у кого
Розум гострий і глибокий, —
Знати це по багатьох!
От, свою довівши мудрість,
знов додому йде поет
На добро співгромадянам,
На добро собі самому.
Близьким, родичам і друзям, —
1490 Все тому, що мудрий він.
Друга половина хору
Добре, хто біля Сократа
Не сидить у теревенях,
Не забув мистецтва Муз
І трагедії високу
Розуміє ціль і зміст!
Гайнувати час даремно
В балачках високодумних
Та пустому марнослів'ї —
Божевілля явний знак.
Виходять з дому Плутон, Есхіл і Діоніс.
Плутон
1500 йди ж із миром, Есхіле, вертайся на світ
І порадами добрими місто своє
Від нещасть урятуй та виховуй людей
Нерозумних, — у нас їх багато ще є.
Клеофонту від мене цей ніж передай,
А лихим митарям і скарбничим міським —
Нікомаху й Мірмеку — мотузку оцю.
Й Археному — цей яд!
Та скажи їм, хай швидше приходять сюди,
До моєї держави, й не баряться там,
1510 А не прийдуть негайно до мене, то я,
Алоллоном клянуся, їм ноги зв'яжу,
Затаврую навік
І усіх з Адімантом, Левколофа сином,
У підземну глибінь запроторю.
Есхіл
Все зроблю я. Тебе ж я прошу — мій престол
Передати Софоклові, хай стереже
І пильнує його він, аж поки я знов
Повернуся сюди. Я вважаю, що він
Щодо мудрості й розуму — другий поет.
1520 Пам'ятай, щоб лукавий пройдисвіт отой,
Безсоромний брехун і дурний скоморох,
Не посмів би ніколи це місце моє
Самовільно, зухвало посісти.
Плутон
Запаліть смолоскипів священні вогні —
Відпровадьте поета на простір земний!
Хороводом і співом з мелодій його
Звеличаймо ім'я його славне!
Хор
Боги підземні, щасливу дорогу даруйте поету,
Він-бо на землю, осяяну сонячним світлом, виходить!
1530 Місту славетному слави, і щастя, й добра побажаймо!
Так-бо великих тягот і напастей позбудемось скоро,
Зборів і сутичок збройних.
Нехай Клеофонт і всі інші,
Хто воювати захоче, на батьківських нивах воює!
Хор і актори залишають орхестру.
Переклад вибраних комедій Арістофана зроблено на основі видань давньогрецького оригіналу, які належать А. Мейнеке (Лейпціг, 1860), І. ван-Левену (Лейден, 1893–1906), В. Кулону (Париж, 1946–1952) і Р. Кантареллі (Мілан, 1951–1954).
Нумерація рядків перекладу відображає традиційну нумерацію оригіналу. Через те фактична кількість рядків між десятками інколи — особливо це стосується хорових партій — може бути більшою або меншою десяти. У примітках подані найнеобхідніші пояснення до тексту. Цифри перед примітками означають відповідні рядки перекладу. Власні імена й географічні назви пояснені в окремому словнику.
«Ахарняни» — найраніша з комедій Арістофана, які дійшли до наших днів, і взагалі з усіх творів староаттичної комедії. Це п'єса суто політичного змісту, одна з ланок боротьби великого античного комедіографа за мир, яку він вів зі сцени під час Пелопоннеської війни — братовбивчої війни між Афінами і Спартою за гегемонію у Греції. Поставлена вона була на Ленеях (виноградарському святі на честь Діоніса) 425 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата і здобула першу нагороду; друга нагорода була присуджена комедії Кратіна «Люди, які потрапили в бурю», третя — комедії Евполіда «Новомісяччя».
5. У комедії «Вавилоняни», поставленій у 426 р., була, слід гадати, сцена, в якій вершники змушували Клеона виблювати, тобто повернути хабаря в сумі 5 талантів, начебто одержаних Клеоном від афінських союзників.
8. Вершники — другий за своїм політичним значенням майновий клас в Аттиці, противники війни зі Спартою.
11. Свій хор веди — формула офіційного дозволу на постановку драматичного твору.
21. За твердженням античних схоліастів (коментаторів), не бажаючих іти на народні збори громадян заганяли свіжопофарбованим шнуром.
23. Притани — члени однієї з 10 секцій, що обиралася в кожній з 10 філ (на які поділялися Афіни) і керували по черзі народними зборами. Кожна філа обирала раду з 50 членів (буле), вищого адміністративного органу Афін.
44. «…де посвячено!» — Перед будь-якою громадською справою (в даному випадку перед народними зборами) був звичай приносити богам жертву за її успіх, а кров'ю жертовної тварини скроплювали місце зібрання.
61. Од володаря — тобто від персидського царя. Арістофан у карикатурному світлі показує заходи афінської дипломатії будь-що заручитися у війні зі Спартою підтримкою іноземних держав, зокрема могутньої Персії.
100. Деякі вчені вбачають у цьому рядку пародіювання перської мови, інші твердять, що йдеться про справжню, хоча трохи й перекручену, персидську фразу, якої смисл такий: «Мудрий Ксеркс — афінському народу (привіт)». Персидським царем був тоді не Ксеркс, а Артаксеркс (465–424 рр. до н. е.).
130. Драхма — аттична монета, яка дорівнювала 6 оболам.
146. Синові Сіталка Садоку було надано афінське громадянство, тому далі мова йде про аттичні ковбаси — традиційне частування в дні Апатурій — осіннього свята, під час якого афіняни заносили в списки громадян своїх дітей.
149. Урочиста присяга супроводилась узливанням на честь богів.
162. Афінські матроси-гребці одержували по одному оболу на день, отже, вони були б незадоволені, якби платня фракійцям була більшою.
181. Марафонська битва (490 р. до н. е.), в якій грецькі гопліти перемогли персів, була для Арістофана символом сили афінської демократії, а марафонські бійці уявлялись втіленням фізичного й морального здоров'я.
186. В оригіналі тонка гра слів, бо грецьке слово «спонде» означає і «узливання з приводу замирення», і саме «замирення», «мирний договір».
196. Нектар і амбросія — за уявленнями стародавніх греків, напій і їжа богів.
197. Пайок триденний — продовольча норма ополченця, призваного на військову службу.
241-279. Дікеополь з родиною відзначає свято Сільських або Малих Діонісіїв. Кошик з первістками сільськогосподарських плодів і фал — символ родючості — були обов'язковими атрибутами цього свята.
350. Парнеський вугіль — вугіль, виготовлений з лісу, що вкривав схили гірського кряжу Парнесу неподалік від Афін.
378. Натяк на комедію «Вавилоняни», в якій Арістофан виступив на захист афінських союзників, жорстоко експлуатованих правлячими колами Афінської держави. На її постановці в часи Великих Діонісіїв були присутні делегації союзників. Клеон, роздратований нападами на його адресу, обвинуватив Арістофана у підриванні авторитету Афін серед союзників.
384. На судові процеси в Афінах обвинувачені приходили одягнені якнайнужденніше в супроводі заплаканої родини, щоб викликати співчуття у суддів.
394. Наступні рядки відкривають серію глузливих виступів Арістофана проти Евріпіда, що завершуються в комедії «Жаби».
411. Евріпід неодноразово зображав у своїх творах обдертих і кульгавих жебраків. Далі Арістофан дає перелік деяких героїв трагедій Евріпіда.
525. Арістофан гумористично тлумачить виникнення Пелопоннеської війни: вона виникла за жінок легкої поведінки.
546. Трієрархи — найбагатші афінські громадяни, які зобов'язані були на власні кошти оснащувати військові кораблі.
602 і далі. — Тизамени, Гіппархідопідлії… Герешотеодори, Діо-мейхвальки — презирливі імена-епітети, вигадані Арістофаном для означення тих, які під приводом важливих місій уникали військової служби.
609-612. Імена членів хору ахарнян, так звані говорячі назви вуглярів. Так, Марілад означає «жаринка», Прінід — «дубок» і т. д.
628. В часи Арістофана комедіограф був не тільки автором, а й постановником своїх п'єс.
637. Фіалковінцеві — традиційний епітет Афін. Фіалки — улюблені квіти афінян.
724. Лепрейські батоги — батоги, виготовлені в селищі Лепри, яке славилось шкіряними виробами.
728. У Стародавній Греції був звичай записувати важливі повідомлення на кам'яних стовпах (стелах) і виставляти на видних місцях для загального відома.
760. У 427 р. під час Пелопоннеської війни афіняни окупували острів Міною поблизу Мегар, багатий на солончаки.
860. Культ Геракла в Беотії був дуже поширений, тому що Фіви вважалися місцем його народження.
880. Вугри з Копайського озера в Беотії високо цінувалися на ринках Греції.
893. Пародія на сцену з «Алкестіди» Евріпіда, в якій цар Адмет прощається з вмираючою дружиною.
901. Фалерські горшки — горшки, виготовлені в місті Фалері (Фалероні), недалеко від Афін. Керамічна продукція була однією з основних галузей промисловості та експорту афінян.
918. Подібний приклад «диверсії» наведений і в комедії Арістофана «Вершники» (р. 237).
929-930. Донощицтво в Афінах в часи війни набуло нечуваних розмірів. Арістофан відбиває справжню атмосферу в Аттиці.
960. Умивання — мається на увазі другий день свята Антестеріїв, коли стародавні греки частувалися новим вином і влаштовували змагання в пиятиці.
1001. Переможцеві пияцького конкурсу вручали вінок і бурдюк з вином.
1120. Стародавні греки зберігали зброю у чохлі, який знімали, коли доводилось вирушати на війну.
1128. У Стародавній Греції був звичай ворожити за формами розлитої олії.
1174 і далі. Розповідь слуги Ламаха — пародіювання промови вісників у трагедіях.
1190 і далі. Нарікання Ламаха — пародія на так званий комос — «плач» трагічних героїв.
Поставлена на Великих Діонісіях 423 р. до н. е., комедія здобула третє місце. Першу нагороду було присуджено тоді комедіографові Кратіну за п'єсу «Пляшка», другу — Аміпсію, авторові комедії «Кони». Пізніше Арістофан пробував переробити «Хмари», проте не завершив до кінця роботи.
17. Строком виплати боргів був останній день місяця.
21. Міна — афінська монета, яка дорівнювала 100 драхмам або 600 оболам.
27. Кінний спорт був улюбленою розвагою багатих юнаків.
37. Демарх — старшина дему (приблизно наш район), до компетенції якого входили також справи погашення боргів приватних осіб і в зв'язку з цим право накладати арешт на майно неспроможних боржників.
63 і далі. Аристократичного походження мати наполягала на тому, щоб новонародженому синові дати якесь ім'я, похідне від слова «гіппос» — «кінь» (такі імена були популярні серед аристократів, які кохалися в конях), а батько, простий селянин, відстоює ім'я «Фідонід», тобто «Ощадливий». Компромісне вирішення назвати сина «Фідіппідом» вражає комізмом.
