844. Замість перил, які відгороджували суддів від публіки, Філоклеон поставив огорожу від вівтаря Гестії, богині домашнього вогнища. Цю огорожу він і називає «поросятником».
846. «Починати з Гестії» — приказка, яка дорівнює нашій «танцювати від печі».
896. Каламбур з сицилійським сиром — натяк на невдалий похід на Сицилію.
926. Хлібною м'якушкою заліплювали щілини в глиняному посуді.
959. «На кіфарі він не учений» — тобто не здобув повної освіти.
990. Йдеться про дві урни: в одну з них судді кидали черепки на виправдання підсудного, в другу — на засудження.
1219. Учти в Стародавній Греції супроводжувались обов'язково музикою.
1223. Жителі Діакрії — гористої частини Аттики — славились музикальністю і добрим голосом.
1225. Пародіювання давньогрецького звичаю розважатися під час бенкету застольними піснями («сколіями»).
1232. Пародія на поезію лірика VI ст. до н. е. Алкея.
1259. Сибарітські байки — побутові анекдоти, які одержали назву від давньогрецької колонії у Південній Італії — міста Сибаріса (від нього пішло слово «сибаріт» — бездіяльна, розпещена людина).
1284. Натяк на скаргу, яку подав на Арістофана до суду Клеон з приводу постановки «Вавилонян» у 426 р.
1291. «Одурив лозу кілок» — грецьке прислів'я.
1297–1298. Гра слів, яка полягає в тому, що «хлопцем» (по-грецьки «пайс») називали не тільки хлопців, а й рабів незалежно від віку.
1446. Легенда про смерть Езопа в Дельфах. Підступні жерці підкинули в його речі золотий келих бога Аполлона і обвинуватили байкаря в крадіжці. Засудженого на смерть скинули зі скелі в безодню.
1449. Про жука, який піднявся на Олімп, йдется в комедії «Мир».
1501. Каламбур з ім'ям Каркіна, грецького трагіка, який мав чотирьох синів. По-грецьки «каркінос» — «рак», звідси гра слів. Один з синів Ксенокл був трагічним поетом, три інші — Ксенотім, Ксенарх і Датід — актори.
Цю комедію Арістофан поставив на Великих Діонісіях 421 року і здобув другу нагороду. Перша нагорода була присуджена поетові Евполіду за комедію «Лестуни», друга — Левкону за п'єсу «Земляки». В «Мирі», як і в «Ахарнянах», знайшла відображення боротьба, яку Арістофан вів проти мілітаризму свого часу, на захист простих людей і трудівників — селян. Комедія являє собою пародію на міф і трагедію Евріпіда про героя Бел-лерофонта, який марно намагався вибратись на крилатому коні
Пегасі на Олімп. У п'єсі Арістофана аттичний селянин-виноградар Трігей піднімається туди на жуку-гнойовику і, скликавши селян Греції, визволяє замкнену Полемоеші (уособлення війни) в глибокій печері богиню Миру.
47. Клеон загинув у 422 р. до н. е. на полі бою при Амфіполі, отже, це посмертний виступ проти нього.
55. «Кумедно божеволіє» — натяк на сутяжництво афінян.
76. Порівняння жука-гнойовика з крилатим конем Пегасом, який носив на собі міфічного героя Беллерофонта.
80. Трігей піднімався вгору, на сценічний дах, за допомогою підйомного прилаштування.
130. Езопівська байка про Жука такого змісту: Заєць, переслідуваний Орлом, шукав порятунку у свого друга Жука-гнойовика. Жук прийняв його до себе і, коли надлетів Орел, просив його не кривдити Зайця, якого охороняє право гостинності, але хижий птах на очах Жука розшматував каплоухого. Жук дав обітницю помститись за друга: він знайшов орлине гніздо і поскидав його яйця вниз. Навіть коли Орел побудував гніздо на недоступній скелі, Жук добрався й туди і знищив орлині яйця. Нарешті Орел звив собі гніздо на Олімпі — на колінах самого Зевса. Але Жук-гнойовик піднявся до оселі богів і війнув смородом на Зевса. Коли бог піднявся, щоб струсити жуків послід, орлині яйця попадали й побилися.
143. На о. Наксосі був особливий вид човнів, які називалися «жуками».
170. Мова про непосильні податки, що їх афінський уряд накладав на своїх союзників, зокрема на жителів о. Хіоса.
215. Близнятам — тобто Кастору й Полідевку, синам Зевса й Леди, якими божилися спартанці.
219. Коли афінське військо під проводом Клеона захопило Пілос у 425 р. до н. е., спартанці тричі пропонували афінянам перемир'я.
242. У грецькому оригіналі гра слів: Подемос кидає в ступу лаконське прибережне місто Прасії, назва якого співзвучна із словом «прасон» — «часник».
248. Мегара славилась високоякісним сортом цибулі.
250. Сицилія продукувала неперевершені сорти сиру.
252. Гордість Аттики становив мед.
269-270. Йдеться про Клеона, керівника радикальної партії.
277. Самофракійські таїнства — містерії на о. Самофракії на честь кабірів — демонів родючості й захисників від бур.
282. Мова йде про Брасіда, спартанського полководця, що разом з Клеоном загинув у битві при Амфіполі.
406. Культ Селени й Геліоса, тобто Місяця і Сонця, властивий східним народам.
449. Ячмінь — була звичайна їжа рабів і полонених.
466. Твердолобі беотійці противилися укладенню мирного договору Спарти з Афінами.
475. Аргосці, зацікавлені в ослабленні і Спарти, і Афін, були за продовження війни.
481. Мегарці висловлювали незадоволення з мирного договору, тому що за Афінами залишився порт Нісея, їхнє «вікно у світ».
606. Арістофан вважає Перікла винуватцем війни, тому що з його ініціативи був ухвалений закон про економічну блокаду Мегари у 432 р. до н. е.
668-669. «…був наш ум тоді На шкіряному ринку…» — тобто афіняни довіряли Клеону, який агітував за війну до переможного кінця.
676. До різних закидів на адресу Клеона приєднується ще обвинувачення у незаконному привласненні прав афінського громадянства.
690. «…він ліхтарник…» — мова йде про Гіпербола, виробника ламп, спадкоємця Клеона на посту керівника радикальної партії в Афінах.
697. Софокл, про якого Арістофан відгукується з неприхованою симпатією, у цьому місці характеризується негативно. Не на користь Софокла порівняння з Сімонідом, який писав за гроші. Античний коментатор гадає, що Арістофан засуджує Софокла за те, що він як стратег брав участь у каральній експедиції проти о. Самоса.
712. Полинний напій був засобом проти шлункових болів.
744 і далі. Арістофан згадує персонажі балаганної комедії, зокрема ненажерливого Геракла та блазенських рабів, протиставляючи їм політичну спрямованість своїх творів, особливо боротьбу з гострозубим драконом, тобто Клеоном.
783 і далі. Глузування з трагічного поета Каркіна і його синів, акторів за професією, яких Арістофан висміює за низький зріст і примітивну танцювальну техніку. Насміхання з їх батька полягає в тому, що його комедію «Миші» спіткала невдача, тобто її «схрумав кіт».
804. Випад проти сучасних Арістофану драматургів Морсіма і Меланфія, родичів Есхіла.
829 і далі. Кепкування з високопарного стилю і дешевого ліризму поетів-дифірамбістів.
948. Жертовну тварину перед зарізом обсипали ячменем, а роги оповивали стрічками.
968. Традиційна формула, яку виголошував жрець перед жертвоприношенням.
990. «Літ тринадцять підряд». — Початком Пелопоннеської війни вважається 431 р. до н. е., тобто від її початку до постановки «Миру» минуло 10, а не 13 років. Арістофан, очевидно, датує її початок роком 434 до н. е. — подіями на о. Коркірі, які стали однією з причин війни.
1014. Пародійна цитата з трагедії Меланфія «Медея».
1060. Згідно з ритуалом, язик жертовної тварини вирізували окремо і присвячували його Гераклу.
1066. Мавпами віщун Гієрокл називає спартанців, яким афіняни закидали підступність і лицемірство.
1093–1097. Рядки, складені з гомерівських фраз.
1174. Таксіарх — начальник піхотного ополчення філи.
1176. Пурпурові тканини з міста Сарди в Малій Азії цінилися високо в Греції.
1179. Чи то півень, чи то кінь — фантастичне зображення, яке зустрічалося на щитах і шоломах.
1185. Списки ополченців, призваних на військову службу, оголошувалися на дошці біля статуй героїв — покровителів філ, у даному випадку при зображенні Пандіона, опікуна філи Пандоніади.
1230. «…три цеглини». — У Стародавній Греції користувалися гладкими камінцями як туалетним папером. У зв'язку з цим виникла приказка: «Для сідниці досить трьох камінців».
1234. Панцир мав чотири отвори, по одному зверху і внизу і два (для рук) по боках. Ці отвори Трігей порівнює з пазами для весел на кораблях.
1253. За твердженням історика Геродота, єгиптяни раз на місяць рвотними засобами прочищали собі шлунок.
1268 і далі. На бенкетах залюбки слухали спів хлопчиків. Тут один хлопець, син полководця Ламаха, співає гімн на честь війни, а син боягуза Клеоніма виголошує вірш Архілона про те, як поет, рятуючи життя, покинув щит.
Ця комедія була поставлена на Ленеях 411 р. до н. е. під ім'ям Каллістрата. Як в «Ахарнянах» і «Мирі», Арістофан відстоює в «Лісістраті» ідею миру, вкрай необхідного афінянам після катастрофічного розгрому сицилійської експедиції в 413 р. до н. е. Тема миру подається тут у буфонно-комічній формі — «страйку» жінок, які відмовляють чоловікам у послуху і пестощах, щоб змусити їх припинити братовбивчу війну. Назва твору походить від головної дійової особи Лісістрати (досл. «та, що розбороняє війська» або «та, що припиняє походи»), яка піднімає жінок усієї Греції на боротьбу за мир. У композиційному відношенні «Лісістрата» — одна з найбільш досконалих комедій Арістофана.
44. «У жовтожарих платтях…» — Шафраново-жовтий колір був улюбленим кольором грецьких модниць.
45. Кіммерійський хітон — жіночий одяг з прозорого матеріалу.
81. У грецькому оригіналі спартанка Лампіто розмовляє на лаконському (дорійському) діалекті, який український перекладач передає деякими діалектно-стилістичними особливостями української мови.
83. У Стародавній Спарті звертали увагу не тільки на фізичне виховання чоловіків, а й жінок.
88-89. Мова йде про косметичні заходи беотянок.
139. «…Посейдон з човном його». — Мається на увазі міф про Посейдона і дочку царя Салмонея Тіро, яка, зійшовшись із богом морів у човні, народила двох синів.
173. Трієра — корабель з трьома ярусами весел.
184. Міська варта в Афінах складалася переважно з рабів скіфського походження, через те жінки доручають обов'язки по охороні порядку скіф'янці.
488. Пародіювання обряду військової присяги.
192. Жертву з нутрощів коня приносили Посейдонові; античний коментатор гадає, що жінки-змовниці наслідують приклад амазонок, які практикували присягу на нутрощах білого коня.
196. Фасійське вино — вино з острова Фасоса — вважалося одним з найкращих сортів вин.
202. Під жертовним кабаном мається на увазі жбан з вином.
262. Йдеться про статую Афіни, яку створив славетний Фідій.
270. Жінка Лікона — якась Родія, жінка великої краси, але поганої репутації. Нападали на неї й інші комедіографи, зокрема Евполід.
301. Лемнійський вогонь — вулкан на о. Лемносі (нині погаслий), в якому, за міфом, були розташовані кузні бога вогню Ге-феста.
315. Самоських полководців — стратегів, які взимку 412–411 р. до н. е. встановили на острові Самосі демократичну владу.
407 і далі. Радник вказує на те, що обговорення питання про експедицію на Сицилію супроводилось лиховісними прикметами: воно відбувалося під час свят Адоніса і Сабазія, культ яких був особливо поширений серед жінок.
417. Жовч Холозіга. — Демострат, який агітував за фатальний похід на Сицилію, походив з роду Бузігів. Арістофан перекручує його родове ім'я на Холозіг (ніби «Жовчний») для гри слів; грецьк. слово «холос» — «жовч», «злоба».
541. «А війна — чоловіча турбота» — крилата фраза, яка належить Гектору, герою Троянської війни («Іліада», VI. 492).
585. Терей (див. Словник імен і назв) став синонімом дикості і жорстокості.
602. Далекозорий Арістофан радить надати політичні права метекам і союзникам, щоб згуртувати їх довкола Афін.
623 і далі. Медяник, пов'язка і вінок — атрибути похоронного обряду в античних греків. Медяник повинен був задобрити потворного пса Кербера, що пильнував вхід до підземного царства, вінок символізував завершеиия життєвого шляху людини.
655 і далі. Пародія на улюблену в Афінах застольну пісню про Гармодія і Арістогітона, які з метою вбити тиранів Гіппія і Гіпарха принесли мечі на всенародне свято, заховавши їх під віття мірту.
665 і далі. Перелік свят, в яких брали участь афінські дівчата. Семирічні дівчатка допомагали старшим жінкам ткати для Афіни шерстяний пеплос — розкішне вбрання (через те вони називалися арефори — «вовноносильниці»). Дівчата, яким сповнилося десять років під час свят на честь Артеміди в Бравроні, одягнені в яскраво-золотисті хітони, зображали ведмедиць і молилися богині, щоб вона не гнівалась за те, що колись вбито її улюблену ведмедицю. Нарешті дівчата (т. зв. «канефори» — «кошиконосильниці») на врочистій процесії під час Панафінеїв несли на головах кошики. Саме вони увічнені на фризі Парфенону в Афінах.
677. Мідійський скарб предків — безсмертна слава, яку здобули греки в мідійських, тобто персидських війнах.
681. Котурни — взуття з товстою підошвою, яке носили трагічні актори античної Греції, щоб видаватися вищими на зріст.
712. Езопова байка про Жука. Див. «Мир», прим, до р. 130.
737. Печера Пана знаходилась на схилі Акрополя, недалеко від Пропілеїв.
745. Мілетська шерсть високо цінувалася в торгівлі.
758. Жінка звертається до опікунки породіль Іліфії з проханням затримати розродження; пологи на священному місці (тут — на Акрополі) вважалися оскверненням місць, присвячених богам.
767. Шолом священний — шолом богині Афіни.
774. За повір'ям, на Акрополі гніздилася священна змія Афіни, охоронниці міста. Побачити змію наяву чи уві сні означало, що людину спіткає лихо.
776. Сов (сичів) в Афінах було безліч; тому-то там виникла приказка: «Сову в Афіни нести» — тобто робити щось зайве.
786 і далі. Приклад одного з пророцтв, які поширювалися в роки Пелопоннеської війни.
850. Храм богині Деметри — Хлої стояв на південному схилі Акрополя.
928. Клепсідра — джерело в гроті Пана, яке тече ще й тепер.
955. Мається на увазі ароматична олія для косметичних цілей.
1006. Лаконське берло — рід шифрованого листа в Спарті (т. зв. скітала); лист писався на спірально обмотаному довкола палиці ремені або пергаменті, а адресат прочитував його, відмотавши одержаний ремінь на палицю такої ж величини й товщини.
