1114. Герми — погруддя бога Гермеса, які стояли на перехрестях вулиць в Афінах. За декілька днів до відплиття афінських військових кораблів на Сицилію у 415 р. невідомі люди вночі порозбивали їх. Одним з винуватців цього святотатства вважали Алківіада.
1150–1152. Лісістрата вказує на місцевості, які мають загально-грецьке патріотичне значення: Дельфи (Піфо) зі славнозвісним храмом і оракулом Апполона, Фермопіли (Піли) — міжгір'я, уславлене героїчною смертю загону спартанців з Леонідом на чолі, і Олімпія, де відбувалися Олімпійські ігри.
1161–1165. Арістофан устами Лісістрати наводить приклади дружби афінян і спартанців. Згадується про відправлення з Афін загону гоплітів під керівництвом Кімона для придушення антиспартанського повстання в Мессенії в 464–462 рр. до н. е. і про допомогу спартанців афінянам у скиненні тиранії Гіппія в 510 р. до н. е.
1278–1284. Згадуються спільні ратні подвиги афінян і спартанців у війні з персами, зокрема морська битва біля миса Артемісій на Евбеї і героїчна оборона Фермопіл у 480 р. до н. е.
1308. Іей — епітет Аполлона.
1325. Владичиця в мідному храмі — Афіна.
1336. Вродлива донька Леди — Єлена Прекрасна, через яку виникла Троянська війна.
1340. Вчені припускають, що кінець комедії не зберігся. Після виступу хору лакедемонян слід було чекати відповіді хору афінян або об'єднаного заключного хору.
Ця комедія була поставлена Арістофаном під ім'ям Філоніда на Ленеях 405 р. до н. е. і удостоїлась першої нагороди. Друга нагорода дісталася комедіографу Фрініху за п'єсу «Музи», третя — Платону за комедію «Клеофонт». Успіх «Жаб» був настільки великий, що п'єса була незабаром поставлена вдруге, очевидно, на Великих Діонісіях цього ж року. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи Діоніса в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном «брекекекекс, коакс, коакс».
22. Син глеків — гумористично замість син Зевса, Діоніс.
46. Гротескне поєднання жіночого вбрання Діоніса з левиною шкурою — атрибутом Геракла.
67. Евріпід помер у 406 р. до н. е.
76. Софокл помер у 406 р. до н. е.
100-102. Пародійні цитати з Евріпіда.
111. Мова йде про те, що Геракл вирушив у підземне царство, щоб забрати звідти страхітливого пса Кербера.
124. Цикута — отруйна рослина, напій з якої подавали засудженим на смерть. Від неї загинув філософ Сократ у 399 р. до н. е.
140. Міфічний перевізник у царстві мертвих Харон переправляв душі за один обол, який покійникові вкладали за щоку. Називаючи суму в два оболи, Арістофан переносить на підземне царство афінські стосунки, тому що в часи Перікла держава виплачувала бідним афінським громадянам два оболи на відвідування театру.
159. Приказка про осла, що ніс поклажу людей на містерії, але участі у веселощах не брав, стосувалася людей, які працювали, тоді як інші насолоджувались дозвіллям.
187. Йти до вороння, тобто в їжу воронам — грецький лайливий вислів, що відповідає українському «йти до біса».
191. В скрутні роки Пелопоннеської війни афінський уряд змушений був призвати на військову службу рабів, обіцяючи їм в нагороду волю.
219. Свято глеків — третій день свята Антестеріїв (досл. «свято квітів»), присвячений душам небіжчиків, яких запрошували до столів з глеками, повними їжі.
297. Жрецю бога Діоніса було відведено в театрі почесне місце в першому ряді.
303-304. Гегелох, актор, який виступав у трагедії Евріпіда «Орест», переплутав слова, викликаючи сміх глядачів. Український перекладач намагається передати каламбур, який звідси виник, замінивши в реченні «знов бачу в хвилях після бурі ласку сонця» останні два слова словом «ласиця».
336. Міст — людина, посвячена в містерії.
338. На містеріях — святах хліборобських богів Деметри і Кори традиційною жертвою було порося.
357. Арістофан називає Кратіна, видатного представника давньоаттичної комедії, «бикоядцем» з уваги на буйну фантазію й силу творчого таланту.
363-364. Під час Пелопоннеської війни афінський уряд встановив для імпортних і експортних товарів мито в розмірі однієї двадцятої їхньої вартості. Якийсь Форікіон, збирач податків і мит, зловживав своїм становищем і сам займався контрабандою, посилаючи товар в Епідавр на Пелопоннесі.
367-368. Прихована полеміка з тими афінськими політичними діячами, які вимагали скорочення державних премій для комедіографів і акторів (з такою пропозицією виступив у кінці V ст. до н. е. Агірій).
378. Богиня-рятівниця — тобто Персефона.
393. «Здобуть вінки звитяги!» ~ Здобути перше місце на конкурсі комедій.
400 і далі. Складовою частиною Елевсінського свята була процесія з Афін в Елевсін, під час якої виконувались уїдливі пісні — насмішки і танці.
475. Тартесська мурена — риба, яка одержала назву від міста Тартесса в Іспанії, улюблена для афінських ласунів.
477. Тітраські Торгони — Горгони, жахливі чудовиська, названі Арістофаном тітраськими від афінського рибальського передмістя Тітри, яке постачало Афінам рибу.
479. «Призивай богів» — стандартна формула під час узливань на честь богів.
543. Мідетські килими славились узорами і м'якістю.
577-578. Клеона і Гіпербола навіть після їх смерті поет не щадить: називає їх опікунами торговців і шинкарів.
616 і далі. В античні часи раби давали показання на суді під тортурами.
651. У Діомеях, передмісті Афін, відзначалось гучне і веселе свято на честь Геракла. Під час війни проводилось нерегулярно.
659. Вірш цей належить не Гіппонакту, а його сучаснику — поету Ананію.
664-665. Цитата з трагедії Софокла «Лаокоон», яка не дійшла до наших днів.
679. Клеофонту, одному з лідерів радикальної партії, комедіографи закидали іноземне (фракійське) походження, через те в його устах «ластівка скиглить фракійська варварську пісню свою».
688 і далі. Хор пропонує ухвалити амністію прихильникам стратега Фрініха, який входив до складу олігархічного уряду «чотирьохсот» у 411 р.
694. Платейцям — жителям міста Платеї, вірним союзникам Афін, після зруйнування міста в 428 р. спартанцями було надане право афінського громадянства.
713. Кімолійський вапняк — пемза, вживана як мило, яку добували на о. Кімолі.
737. Афінська народна приказка (досл. «На добрім дереві і повіситись не жаль»).
764. Харчування в Пританеї. — Арістофан переносить до підземного царства афінські звичаї: заслужені громадяни обідали за рахунок держави в Пританеї — громадському будинку в центрі міста.
797 і далі. Глузування з раціоналізму, властивого трагедіям Евріпіда.
807. Натяк на непорозуміння з афінянами, внаслідок яких Есхіл виїхав з Афін на Сицилію.
814-829. Порівняльна характеристика двох різних поетичних стилів: «громоносного» Есхіла і «балакливого» Евріпіда.
840. «Богині плід городньої…» — глузування з походження Евріпіда: його матір Кліто комедіографи називали торговкою городиною.
847-848. Підземним богам у жертву приносились тварини чорної масті.
849. Критські співомовки — пісенно-танцювальні пантоміми, до яких Евріпід вдавався у деяких своїх трагедіях, як «Орест», «Фінікіянки» та інші.
850. Кровозмісні шлюби — мотив, який Евріпід поклав в основу деяких трагедій, як «Еол» (кохання між сестрою і братом), «Фед-ра» (любов мачухи до пасинка).
863-864. Згадані тут трагедії Евріпіда «Еол», «Пелей», «Ме-леагр», «Телеф» не збереглися.
883 і далі. Молитви Есхіла і Евріпіда характерні для їх світогляду: Есхіл, який народився в Елевсіні, звертається до хліборобської Деметри, на честь якої відбувалися елевсінські містерії; Евріпід, вихованець софістів, молиться богам — абстрактним поняттям (Ефір).
910. У трагедіях Фрініха, попередника Есхіла, переважала роль хору над дією, виступав тільки один актор.
927 і далі. Евріпід глузує з врочисто-піднесеного стилю творів Есхіла і його схильності до дивовижних метафор, зачерпнутих з міфології і військової справи.
931. Пародія на 375 рядок з трагедії Евріпіда «Іполіт».
938. Арістофан указує на зв'язок Есхіла з мистецтвом Сходу, зокрема Персії.
949-950. Евріпід наводить цілу низку реалістичних побутових персонажів, які замінили високопоставлених героїв Есхіла — царів і вождів.
953. Натяк на непорозуміння між Евріпідом і радикальною партією, внаслідок чого він під кінець життя переселився в Македонію.
966. Евріпід характеризує прихильників творчості Есхіла як людей простакуватих.
992. Цитата з трагедії Есхіла «Мірмідонці», в якій хор звертався цими словами до Ахілла, що мовчки спостерігав втрати грецького війська.
1021–1023. Трагедія Есхіла «Семеро проти Фів» звеличує патріотичний дух оборонців Фів проти сімох пелопоннеських царів.
1027. Змістом трагедії Есхіла «Перси», поставленої в 479 р. до н. е., є прославлення перемоги греків над персами у морській битві при Саламіні.
1046–1048. Комедіографи намагалися пояснити образи «злих жінок» у трагедіях Евріпіда відсутністю злагоди в його власному родинному житті.
1079–1082. Есхіл дає перелік образів і сюжетів творчості Евріпіда.
1094. Керамейські ворота — ворота в кварталі Керамік.
1126–1128. Цитата з «Хоефор», другої частини трилогії Есхіла «Орестея». Слова ці виголосив Орест на могилі свого батька Ага-мемнона.
1182. Початок трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.
1206–1208. Пролог з трагедії Евріпіда «Архелай», в основу якої був покладений міф про дочок Даная, які втекли з Єгипту в Грецію, щоб не вступати в кровозмісний шлюб з двоюрідними братами — синами царя Єгипту.
1211–1213. Пролог з трагедії Евріпіда «Гіпсіпіла», яка не збереглася.
1217–1219. Пролог з незбереженої трагедії «Сфенебея».
1225. Пролог з трагедії Евріпіда «Фрікс», яка не збереглася. Кадм із Сідона у Фінікії після даремних пошуків викраденої Зев-сом сестри Європи заснував фортецю Кадмею, довкола якої згодом виникло місто Фіви.
1232. Пролог з трагедії Евріпіда «Іфігенія в Тавриді», яка дійшла до наших днів.
1240. Цитата з трагедії Евріпіда «Мелеагр», яка не збереглася.
1244. Пролог з трагедії Евріпіда «Мудра Меланіппа».
1264–1277. Наведено тут уривки з ліричних частин трагедій Есхіла, об'єднаних для комічного ефекту приспівом «Ой, втома».
1282. Ном — вид музичного твору.
1285–1287. Пародіювання віршів, висмиканих з різних трагедій з безглуздим приспівом.
1308. На думку Арістофана, знижена за своїм змістом і стилем трагедія Евріпіда не має нічого спільного з високою поезією Алкея і Сапфо, уродженців о. Лесбоса.
1309–1322. Ще одна пародійна добірка справжніх або спотворених віршів Евріпіда, не об'єднаних ні тематично, ні ідейно.
1330. Монодія — сольна пісня. Одноголосі арії запровадив у своїх трагедіях Евріпід. Сенс пародії полягає в контрасті трагедійної патетики (звертання до богів, лиховісний сон) і низького побутового змісту.
1382. Цитата з «Медеї» Евріпіда — твору, який зберігся.
1383. Рядок з трагедії Есхіла «Філоктет», яка не дійшла до нас.
1391. Вірш з трагедії Евріпіда «Антігона», яка не збереглася.
1392. Вірш з трагедії Есхіла «Ніоба», яка не дійшла до наших днів.
1402–1403. Евріпід цитує з трагедії «Мелеагр», а Есхіл — із своєї п'єси «Главк», які не збереглися.
1409. В Евріпіда була велика бібліотека.
1464–1466. Дехто вважає, що Есхіл повторює заповітну директиву Перікла: незважаючи на спустошення Аттики спартанцями, слід продовжувати плюндрувати Пелопоннес, тому що для Спарти основне — земля, а джерелом багатства Афін є море.
1472. «Язик мій клявся» — вислів з «Медеї» Евріпіда.
1478–1479. Пародіювання віршів Евріпіда.
Агафон — афінський трагічний поет кінця V ст. до н. е. Хорові партії трагедії він перетворив на вокальні інтермедії, не пов’язані зі змістом твору — свого роду музичний дивертисмент між окремими актами драми. Намагався звільнити трагедію від зв’язку з міфологією, пишучи п’єси на вигадані сюжети з вигаданими особами («Жаби», 83).
