С Ф. О'КОННОР, доктор історії
1960 р., Нью-Йорк
В Індонезії ви почуєте його ім'я в найнесподіваніших місцях і від найпростіших людей. Кожен розповість про нього щось своє, часто фантастичне, і ви, може, посмієтесь, та не смійтеся надто щиро — більшість індонезійців вірять легендам так само, як ми з вами віримо історичним фактам. Багато хто ображається, коли їхні розповіді не сприймають усерйоз, навіть якщо повторюють вам чуте з десятих уст.
ДЖАЙЄНГ СУРОТО, доктор природничих наук
1962 р., Богор, о. Ява
Уже в дорозі, твердо знаючи маршрут літака, я все ще сумнівався: чи й справді ми летимо на Комодо?
Два дні тому я і мій перекладач Анді Варісаджі сиділи в маленькій кав'ярні на Пасар-бару. На стіні там висіла картина з доісторичними динозаврами. Я сказав Анді, що хотів би сфотографувати щось подібне, скажімо, живих гігантських варанів, які збереглися до наших днів тільки в Індонезії. Та, висловлюючи своє побажання, я й не мислив, що побувати там, де водяться варани, не так уже й складно.
Ці велетенські допотопні ящери селяться на чотирьох островах Малого Зондського архіпелагу: Флорес, Рінджа, Падар і Комодо. Регулярного транспорту з Джакарти туди немає ніякого. На Комодо всього півтори сотні населення, одне рибальське сільце, а на Рінджі й Падарі люди взагалі не живуть. Кілька поселень є ще на Флоресі, але постійного зв'язку з ними теж нема. Та й варанів на Флоресі, кажуть, мало. Вони частіше трапляються на Комодо (до речі, слово «комодо» мовою бахаса-індонесіа й означає «варан»). Та як до нього дістанешся?
Втім, згадка про малозондських драконів, яку навіяла картина в кав'ярні, одразу ж і звітрилась — не люблю тішитися примарним. Коли наступного дня Анді, радісно усміхаючись, сказав, що завтра ми зможемо прогулятися на Комодо, я навіть не зразу збагнув, що він має на увазі. Пам'ятаю, сказав у відповідь щось про Бандунг.
— Але ж… — Він стояв розгублений — Мені здалося, вас зацікавили варани.
— А-а, варани!.. Туди хтось летить чи пливе?
Анді ніяково потупив очі.
— Я зафрахтував «дакоту»…
— Зафрахтували?! «Дакоту»?!
— Меншого літака у них не знайшлося.
Нарешті я все збагнув і тепер, приголомшений новиною, ледве було не крикнув йому, що з моїми фінансами фрахтувати не лише «дакоту», польотна година якої коштує бог знає скільки, а навіть найдешевшого вітрильника просто божевілля. В Індонезії я перебував як звичайний представник радянського морського флоту і, крім скромної платні, ніяких інших засобів не мав. А дорожнеча в країні тоді, в 1962 році, була неймовірна. Щойно закінчилася індонезійсько-голландська війна за визволення Західного Іріану, внаслідок якої Індонезія зазнала таких величезних втрат, що ціни на деякі продукти харчування й товари широкого вжитку виросли в десятки разів…
Дурниця несусвітна, не спитавши людини, наймати від її імені літак! А як тепер відмовитися? У якому становищі я опинюсь?
Поки, гамуючи обурення, я добирав слова, щоб не дуже різко вичитати запопадливому помічникові, Анді випередив мене. Засміявся:
— Витрати взяла на себе газета «Мердека». Я пообіцяв репортаж про варанів.
Он воно як! А я й забув, що в перекладачі мені дали журналіста.
Так почалася ця мандрівка. Я дивився на іскристу синяву моря, що пропливало під крилом «дакоти», і по-справжньому хвилювався.
Майже фантастика. Я побачу живих мезозойських ящерів. Цікаво, що їх було відкрито всього-на-всього кілька десятиріч тому, коли вважали, що всі живі істоти на планеті вже досить вивчені, й сенсацій тут, — звісно, вже не сподівалися.
Історія відкриття варанів Комодо пов'язана з драматичною пригодою голландського льотчика Хендріка Артура ван Боссе, який відважився в 1911 році перелетіти з Яви на острів Сумбава. То були перші спроби штурмував ти атмосферу тропіків. Спечне небо над менш жаркими Південними морями приховувало для авіації, що тоді тільки-но зароджувалася, багато небезпек. Потужні повітряні течії, спричинені перепадом температур, робили політ слабосильних машин досить ризикованим. Літак часто виходив з-під влади пілота. Так сталося й цього разу.
— Повітряним потоком машину ван Боссе кинуло в піке, з якого пілот не міг вийти. На щастя, літак упав у воду поблизу острова і льотчик вибрався на берег.
Знесилений ван Боссе довго лежав на піску, не відаючи, куди його занесло. Щоправда, в його планшеті лежала карта, але щось визначити по ній було так само трудно, як обчислити схилення небесного світила з допомогою самого тільки секстанта. Малий Зондський архіпелаг — незліченна кількість крихітних острівців, розсипаних, мов бісер, на величезних просторах, десь на межі злиття Індійського та Тихого океанів. Не всі вони позначені на карті, і без чіткого орієнтиру, за який пілотові правила лінія курсу, з'ясувати, де ти перебуваєш, годі було й думати. Ван Боссе пам'ятав тільки, що від лінії курсу машину зносило на захід.
Раптом перед ним звідкілясь узялася огидна потвора в подобі велетенського ящера. Вона стояла зовсім поруч, усього за два-три метри. Першої миті пілот подумав, що це маячня або примарний сон, та невдовзі побачив, як із недалекого ліска вийшли й попрямували до нього ще дві такі самі химери. Усмерть наляканий ван Боссе скочив на ноги, вихопив маузер і прицілився.
Рука тремтіла, і в ящера він, певно, не влучив, але страшний дракон усе ж таки знехотя відступив. Мабуть, коли ван Боссе звівся на весь зріст, потвору просто збентежив незвичний вигляд двоногого. Як потім з'ясувалося, острів був безлюдний.
