Коли з’явився демон, публіка завмерла. Коли істота зникла, публіка раптово оживилася. Повітря сповнилося криками і зойками. Водії кинули автомобілі, а дехто і у вітрину із переляку в’їхав. Людська хвиля відхлинула від того місця, де матеріалізувалося потойбічне створіння. А от дівчинка та її компаньйони пішли проти течії, бо, власне, побігли до того місця, де показався демон. Чоловік із милицями продемонстрував неабияку спритність як на каліку.
На пекло навколо себе Батлер уваги не звертав: був зосереджений на своїй правій руці. Чи правильніше сказати, на тому місці, де була права рука секунду тому. Саме перед тим, як хлопець зник в іншому вимірі, Батлерові вдалося схопити його за плече. І вірус зникнення перекинувся і на його руку. Тепер охоронця тягло туди, де зник Артеміс. Він досі відчував кістляве плече свого підопічного.
Батлер думав, що зникне вся рука, але цього не сталося. Зникла лише кисть. Він досі відчував її, немов вона була під водою. І досі відчував Артеміса.
— Е, ні, — прогарчав він крізь зуби, зміцнивши невидиму хватку. — За всі ці роки мені забагато всього довелося перетерпіти, щоб ти так просто зник.
І Батлер потягся через десятиріччя і витяг хлопця з минулого.
Це було не так уже й легко. Охоронець немов каменюку тягнув крізь море багнюки, але не такою він був людиною, щоб відступитися. Вперся ногами в землю і напружив спину. Артеміс вискочив із двадцятого сторіччя і незграбно приземлився в двадцять першому.
— Я повернувся, — сказав хлопець, немов щойно закінчив рутинний обхід. — Як несподівано.
Батлер допоміг йому підвестися і швидко оглянув з усіх боків.
— Усе на своїх місцях. Нічого не зламано. Ну, Артемісе, скажіть мені, скільки буде двадцять сім помножити на вісімнадцять цілих п’ять десятих?
Хлопець обтрусив піджак.
— Бачу, ти вирішив перевірити мої розумові здібності. Дуже добре. Вважаю, можна припустити, що подорожі в часі певним чином впливають на мозок.
— Відповідайте на запитання! — не відступався Батлер.
— Чотириста дев’яносто дев’ять цілих п’ять десятих, якщо вже так потрібно.
— Повірю на слово.
Велетенський охоронець схилив голову вбік.
— Сирени. Мусимо вибиратися звідси, Артемісе, а то мені доведеться стати причиною міжнародного інциденту.
Він потяг хлопця на інший бік дороги, до єдиної машини, що там стояла. Марія трохи зблідла, але клієнтів не кинула.
— Молодець, — похвалив її Батлер, відчиняючи задні двері. — До аеропорту. Тримайся подалі від магістралі, якщо можна.
Марія ледь дочекалася, доки Батлер з Артемісом пристебнуть ремені безпеки, і шини завищали по асфальту. Світлофори лишилися без уваги. Білява дівчинка і її супутники лишилися на тротуарі позаду.
Марія глянула в дзеркало на Артеміса.
— Що сталося?
— Жодних питань, — увічливо порадив Батлер. — Очі на дорогу. Їдьмо.
Він знав, що розпитувати зараз немає ніякого сенсу. Артеміс пояснить усе про дивне створіння тоді, коли буде готовий.
Хлопець мовчав. Лімузин домчав до Ла Рамбли і пірнув у лабіринт вузеньких вулиць центру Барселони.
— Як я сюди потрапив? — нарешті сказав Артеміс. Думки вголос. — Чи ліпше спитати, чому ми не там? Або чому ми не тоді? Що затримало нас у цьому часі? — І він поглянув на Батлера, — Чи є на тобі щось срібне?
Охоронець сором’язливо скривився.
— Ви ж знаєте, що я не ношу прикрас, але є ось що, — і він розстебнув одну манжету. На зап’ястку був шкіряний браслет з грудкою срібла по центру. — Джульєтта прислала. Із Мексики. Сказала, це відлякує злих духів. Змусила пообіцяти, що я носитиму.
Артеміс посміхнувся.
— Отже, Джульєтта. Це вона нас тут затримала, — він постукав по срібній грудці на руці у Батлера. — Мусиш зателефонувати сестрі. Вона врятувала нам життя.
Хлопець постукав пальцями, та раптом зрозумів, що з ними щось не так. Це були дійсно його пальці, жодних сумнівів. Утім, були вони якісь інші. За мить він зрозумів, що сталося.
Він поміркував над гіпотетичними результатами подорожей між вимірами і дійшов висновку, що оригінал міг зіпсуватися, а таке трапляється, коли комп’ютерну програму дуже часто копіюють. Потоки інформації могли загубитися в ефірі.
Жодного пальця, щоправда, не загубилося, але вказівний на лівій руці був довшим, ніж середній. Або, якщо сказати точніше, вказівний і середній пальці помінялися місцями.
Хлопець кілька разів зігнув і розігнув пальці.
— Гм, — завважив він. — А я унікальний.
— Кому ви розказуєте, — посміхнувся Батлер.
Небесне місто, ельфи
КАР'ЄРА Холлі Шорт як приватного детектива складалася не зовсім так, як вона сподівалася. Переважно тому, що за останні кілька місяців ельфійське телебачення присвятило їй навіть не один, а цілих два спецвипуски. Важко лишатися непомітним, коли твоє обличчя час від часу досі з’являється на екрані.
— Пластична операція? — запропонував голос у голові.
І це зовсім не перша ознака божевілля, а її партнер Мульч Діггумс, що звертався до неї через навушник.
— Прошу? — запитала вона в мікрофон — крихітний чіп кольору шкіри, приклеєний до горла.
— От дивлюся на постер з твоїм прославленим обличчям і думаю, що тобі варто зробити пластичну операцію, якщо ми хочемо зберегти бізнес. І я маю на увазі справжній бізнес, а не цю гру в мисливців за головами. Мисливці за головами найгірші з найгірших.
Холлі зітхнула. Партнер має рацію. Навіть злочинцям довіряють більше, ніж мисливцям за головами.
— Кілька імплантів, інша форма носа, — і навіть найкращі друзі тебе не впізнають, — продовжив Мульч Діггумс. — Ти ж і так не королева краси.
— Навіть не думай, — відрізала Холлі. Їй подобалося її обличчя. Воно нагадувало про маму.
— А спрей для шкіри? Можеш пофарбувати її в зелений, замаскуватися під літаючого ельфа.
— Мульче? Ти зайняв позицію? — сердито обірвала його Холлі.
— Так, — відрапортував гном. — Піксі видно?
— Ні, іще не з’явився. Але скоро буде. Тож припини теревенити і приготуйся.
— Гей, ми ж тепер партнери, а не поліцейський і злочинець. Я не мушу вислуховувати твої накази.
— Приготуйся, будь ласка.
— Жодних проблем. Мульч Діггумс, мерзенний мисливець за головами, зв’язок закінчив.
Холлі зітхнула. Інколи вона сумувала за дисципліною Легітимної Ельфійської Поліції. Коли надходив наказ, його виконували. Хоча, якщо чесно, Холлі не раз потрапляла в халепу через те, що не підкорялася наказам. Так довго в ЛЕП вона протрималася лише тому, що заарештувала багато злодіїв. І завдяки своєму ментору, командиру Джуліусові Руту.
Від спогадів стиснулося серце. В тисячний раз відколи загинув Джуліус. Вона могла кілька годин поспіль жити, не думаючи про нього, а тоді раптом знову відчувала втрату. Щоразу як уперше.
Вона пішла з ЛЕП, бо командир, призначений замість Джуліса, звинуватив її у вбивстві свого начальника. Підкорятися такому ельфові Холлі не хотілося, вона принесла би більше користі Народу, якби кинула ЛЕП. Але тепер їй здавалося, що вона скоїла помилку. Коли вона була капітаном, брала участь у придушенні гоблінської революції, ліквідуванні плану знищення підземної ельфійської культури, поверненні ельфійських технологій, украдених Людиною Бруду із Чикаго. Тепер же вона вистежувала контрабандиста, що втік із-під застави. Не схоже на завдання національного рівня.
