Перехід виявився болісним. Стів був відлюдьком, який опинився з дітьми, на рік старшими від нього. І — що ще гірше — шостий клас був у іншій школі, Crittenden Middle. Вона розташовувалася всього за вісім кварталів від школи Monta Loma Elementary, проте в багатьох сенсах за чимало світів звідти. У тому районі було повно етнічних банд. «Бійки були звичайним щоденним явищем, як і туалетний гоп-стоп, — писав журналіст із Силіконової Долини Майкл С. Мелоун. — Хлопці постійно носили з собою до школи ножі, вважаючи, що це додасть їм мужності». На той час коли Джобс перейшов до тієї школи, гурт учнів був відправлений до в’язниці за групове зґвалтування, а автобус сусідньої школи був ущент розбитий після того, як їхня команда перемогла команду з Crittenden у поєдинку з вільної боротьби.
З Джобса часто знущалися, і посередині навчального року в сьомому класі він поставив батькам ультиматум.
— Я наполягав, щоби вони перевели мене до іншої школи, — згадував він.
З фінансової точки зору це було складною вимогою. Його батьки ледве зводили кінці з кінцями, але на цьому етапі майже не було сумнівів, що вони, зрештою погодяться виконати його бажання.
— Коли вони відмовилися, я сказав, що просто перестану ходити до школи, якщо мені доведеться повертатися в Crittenden. Тож вони пошукали, де були кращі школи й відкладали кожну копієчку, щоби купити будинок за двадцять одну тисячу доларів у кращому районі.
Вони переїхали всього на три милі на південь, до Лос-Альтоса, у місце, де колись був абрикосовий сад, а зараз розташувалися типові будиночки, які часто називали «формочками для печива". Їхній будинок, що стояв на Кріст-драйв 2066, був одноповерховим і містив у собі три спальні. До нього було приєднане вкрай важливе приміщення — гараж, який виходив на вулицю і зачинявся дверима, що опускалися згори додолу. Там Пол Джобс міг займатися своїми машинами, а його син — своєю електронікою.
Ще одним важливим атрибутом нового будинку було те, що він розташовувався відразу за лінією в окрузі, який тоді називався Купертіно-Саннівейльським шкільним округом і був одним із найбезпечніших і найкращих у долині.
— Коли я переїхав сюди, то ці роги вулиць усе ще були садами, — Джобс показував рукою на місця, про які говорив, коли ми проходжалися перед домом, у якому він колись жив. — Чоловік, який жив отам, навчив мене, як бути хорошим садівником, вирощувати органічні плоди та вдобрювати землю компостом. Він усе вирощував досконало. І я ніколи в житті не їв смачнішої їжі, ніж у нього. Саме тоді я почав цінувати органічні овочі та фрукти.
Навіть попри те, що батьки Джобса не були палкими віруючими, вони хотіли, щоби хлопчик отримав релігійне виховання, тож майже кожну неділю водили його до лютеранської церкви. Цьому настав кінець, коли Стіву виповнилося тринадцять років. У липні 1968 року часопис Life вийшов під вражаючою обкладинкою, де були зображені двійко дітей, що страждали від голоду в Біафрі. Джобс узяв обкладинку на недільну школу й підійшов із нею до пастора церкви.
— Якщо я підніму палець, то чи знатиме Бог, котрий саме я підніматиму, ще до того, як я це зроблю?
Пастор відповів:
— Так, Бог знає усе.
Тоді Джобс витягнув обкладинку часопису Life і запитав:
— Гаразд, а чи знає Бог що-небудь про це, а також про те, що станеться з тими дітьми?
— Стіве, я знаю, тобі цього не зрозуміти, але так, Бог знає про це.
Хлопець оголосив, що не хоче мати нічого спільного з прославленням такого Бога, — і з того часу більше ніколи не ходив до церкви. Проте провів декілька років, вивчаючи принципи дзен-буддизму та намагаючись практикувати їх. Уже згодом, роздумуючи над релігійними почуттями, він сказав, що релігія найкраща тоді, коли підкреслює духовні практики, а не загальноприйняту догму.
— Християнство втрачає свою перчинку, коли занадто базується на вірі замість того, щоби просто жити, як Ісус, чи бачити світ, як Ісус його бачив, — сказав він мені. — Я вважаю, що різні релігії — це різні двері до того ж будинку. Інколи мені здається, що той будинок існує, а інколи здається, що ні. Це велика таїна.
Пол Джобс якраз працював тоді в Spectra-Physics — компанії неподалік Санта-Клари, яка випускала лазери для електроніки та медичного обладнання. Будучи механіком, він розробляв прототипи продуктів, які винаходили інженери. Його син захоплювався татовим бажанням довести все до досконалості.
— Для лазерів необхідне точне вирівнювання, — розповідав Джобс. — Насправді складні лазери — для бортових чи медичних застосувань — мали дуже точні деталі. Татові казали щось таке: «Ось що ми хочемо, і ми хочемо, щоби це було виготовлено з єдиного шматка металу, щоби коефіцієнт розширення був однаковий». І йому треба було придумати, як це втілити.
