Більбо повернувся до своєї оселі в Торбиному Куті 22 червня на п’ятдесят другому році життя (1342 р. за Л. Ш.), й у Ширі не відбулося нічого вартого уваги, аж доки пан Торбин почав готуватися до святкування свого сто одинадцятого дня народження (1401 р. за Л. Ш.). З того моменту і розпочинається наша Історія.
Наприкінці Третьої Епохи та роль, що її гобіти відіграли в непересічних подіях, які призвели до входження Ширу до складу Возз’єднаного Королівства, розбудила в них посилений інтерес до власної історії; тож було зібрано та записано багато переказів, які до того передавалися головно з уст в уста. Дедалі більше родин цікавилося також і подіями в Королівстві загалом, а багато хто почав вивчати стародавні перекази та легенди. До кінця першого століття Четвертої Епохи в Ширі вже діяло кілька бібліотек, у яких зберігалося чимало історичних книг і літописів.
Найбільші книгозбірні містились, імовірно, в Попідвежівцях, у Великих Сміалах і у Бренді-домі. Наведений тут опис подій кінця Третьої Епохи взято здебільшого з «Червоної книги Західного Узграниччя». Це вкрай важливе для історії Війни за Перстень джерело отримало свою назву від того, що тривалий час зберігалось у Попідвежівцях — у рідному краї Світлочадів, Наглядачів Західного Узграниччя[5]. Первісно то був приватний щоденник Більбо, що його він узяв зі собою до Рівендолу. А вже Фродо повернув до Ширу і його, і ще багато списаних нотатками клаптиків паперу. Відтак упродовж 1420-1421 років за Л. Ш. сам Фродо заповнив його сторінки власною розповіддю про Війну. Вкупі зі щоденником — імовірно, в одній червоній скриньці — зберігалися три поважні томи, оправлені в червону шкіру, що їх Більбо вручив Фродо як прощальний дарунок. До цих чотирьох томів на Західному Узграниччі було додано п’ятий, що містив коментарі, генеалогії та різноманітні додаткові матеріали про гобітів — членів Братства.
Оригінальна «Червона книга» не збереглася, та свого часу з неї встигли зробити чимало копій (особливо з першого тому), щоби ними могли послуговуватися нащадки дітей пана Семвайза. Проте на найважливіший примірник чекала інакша доля. Він зберігався у Великих Сміалах, але був написаний у Ґондорі (ймовірно, на прохання Переґрінового правнука) та завершений 1592 року за Л. ПІ. (172 р. Ч. Е.). Той, хто переписував його на півдні, додав таку примітку: «Фіндеґіл, королівський писар, завершив цей твір IV 172 р.» Це — точна в усіх деталях копія Ватагової Книги з Мінас-Тіріта, яка, натомість, була копією, виконаною на прохання Короля Елессара з «Червоної книги періаннатів», і цю копію приніс Ватаг Переґрін тоді, коли він IV 64 р. повернувся до Ґондору.
Отже, Ватагова Книга була першою копією «Червоної книги» й містила багато такого, що згодом пропустили або ж не вберегли інші переписувачі. У Мінас-Тіріті до неї додали анотацію та зробили в ній багато виправлень, які стосувалися головно назв, слів і цитат ельфійськими мовами; сюди ж долучили скорочений варіант тих частин «Сказання про Араґорна й Арвен», які не ввійшли до розповіді про Війну. Вважають, що автором тієї детальної розповіді був Барагір, онук Намісника Фарамира, а постала вона невдовзі після смерті Короля. Проте Фіндеґілова копія є найважливішою з огляду на те, що вона єдина містить повний текст «Перекладів із ельфійської», які виконав Більбо. Виявилося, що ці три томи є майстерною та вченою працею, для написання якої між 1403 і 1418 роками Більбо скористався всіма доступними йому в Рівендолі джерелами: і «живими», і писемними. Проте Фродо цими томами користувався рідко, адже в них ішлося майже винятково про Прадавні Часи, — тому й тут про це не згадуватимемо.
Тому що Меріадок і Переґрін очолили великі родини та водночас підтримували зв’язки з Роганом і з Ґондором, саме бібліотеки в Цапограді й у Туківцях містили багато таких матеріалів, які не ввійшли до «Червоної книги». У Бренді-домі було чимало праць про Еріадор і про історію Рогану. Декотрі з них склав чи розпочав писати сам Меріадок, хоч у Ширі найбільшої слави зажили його «Травознавство Ширу» та «Річні календарі», на сторінках яких він обмірковував спорідненість календарів Ширу та Брі з календарями Рівендолу, Ґондору й Рогану. Також він написав короткий трактат «Давні слова та назви у Ширі», в якому особливу цікавість викликали виявлені подібності між мовою рогіримів і такими «ширськими слівцями», як метом, та давніми елементами топонімів.
Книги, які зберігались у Великих Сміалах, цікавили ширців менше, проте були важливішими для загальної історії. Жодної з них не написав сам Переґрін, натомість він і його наступники зібрали чимало рукописів зі спадщини писарів Ґондору. Здебільшого то були копії стислих переказів історій і легенд, пов’язаних із Елендилом та з його нащадками. Лише тут, у Ширі, можна було знайти багато всілякого матеріалу щодо історії Нуменору та появи Саурона. Імовірно, саме у Великих Сміалах із використанням джерел, які зібрав Меріадок, було впорядковано «Літописання»[6]. І хоча дати там часто наведено приблизні (особливо стосовно Другої Епохи), воно все одно заслуговує на увагу. Цілком можливо, що Меріадок отримував допомогу й інформацію з Рівендолу, куди не раз навідувався. Там, попри те, що Ельронд відплив за Море, ще довго жили його сини та нечисленний високоельфійський народ. Кажуть, туди після відплиття Ґаладріель переселився Келеборн, але ніде немає записів про той день, коли він нарешті вирушив до Сірих Гаваней, а разом із ним полишив світ і останній живий спогад про Прадавні Часи Середзем’я.
оли пан Більбо Торбин із Торбиного Кута оголосив, що незабаром святкуватиме свій сто одинадцятий день народження і влаштує особливо пишну вечірку, в Гобітові збурилися балачки та почуття.
Більбо був дуже багатий і вельми незвичайний гобіт, котрий уже шістдесят літ правив за ширську дивовижу — відколи в неймовірний спосіб зникнув і несподівано повернувся. Багатство, яке він надбав під час мандрів, уже стало на ту пору місцевою легендою, і, хоч би що там казали літні мешканці Ширу, серед гобітів побутувало вірування, ніби Пагорб у Торбиному Куті цілий перекроєний тунелями, а в них напхом напхано скарбів. І якби й цього ще було замало для слави, то тривала життєва енергія пана Торбина викликала неабиякий подив. Час зазвичай виснажує, та на нашому героєві він, здається, майже не позначився. У дев’яносто пан Торбин виглядав так самісінько, як і у п’ятдесят. Коли йому виповнилося дев’яносто дев’ять, про Більбо казали, що він гарно зберігся, проте ближчою до істини була би фраза «не змінився». Траплялись і такі, хто хитав головою та вважав, що і з добром можна переборщити: їм здавалося несправедливим, що комусь одному дістались і вічна молодість (це було очевидно), і невичерпне багатство (це було ймовірно).
