«За це доведеться розплачуватися, — казали вони. — Це не природно і колись неодмінно завдасть клопоту!»
Проте наразі клопоти ще не надійшли, а пан Торбин не скупився на гроші, тож більшість мешканців воліла пробачити йому його чудасії та щасливу фортуну. Він і далі час од часу зустрічався з родичами (крім Саквілів-Торбинів, звісно) й мав чимало палких прихильників серед гобітів із бідних і незначних родин. Але близьких друзів у Більбо не було, аж доки почали підростати декотрі його молодші двоюрідні брати.
Найстаршим серед них — і улюбленцем Більбо — був юний Фродо Торбин. Коли Більбо виповнилося дев’яносто дев’ять, він обрав Фродо своїм спадкоємцем і привів до себе в Торбин Кут, ущент розбивши сподівання Саквілів-Торбинів. Виявилося, що Більбо та Фродо народилися в один день — 22 вересня. «Найліпше тобі перебратися сюди й жити тут, Фродо, хлопчику мій, — сказав якось Більбо, — тоді нам зручно буде влаштовувати спільні вечірки з нагоди наших уродин». Фродо на той час мав надцять років — так гобіти говорили про безвідповідальних молодиків двадцяти з хвостиком років, тобто тих, чий вік перевищував дитячий, але не сягав тридцять третьої річниці.
Збігло ще дванадцять літ. Торбини щороку бучно святкували в Торбиному Куті свої дні народження; та цьогоріч усі зрозуміли, що на осінь заплановано щось цілком виняткове. Адже Більбо виповниться сто одинадцять, а 111 — вельми цікаве число та дуже поважний вік для гобіта (сам Старий Тук дожив лише до 130 років); тим часом Фродо матиме тридцять три, а 33 — число особливе — вік, коли гобіт «стає дорослим».
У Гобітові й у Поріччі язики працювали щосили, і чутки про майбутню подію розлетілися цілим Широм. Життя і вдача пана Більбо Торбина вкотре стали головною темою для розмов, і найстарші гобіти раптом виявили, що їхні спогади здобули популярність.
Ніхто не мав таких уважних слухачів, як Гем Грунич, якого всі називали Батечком. Він «виступав» у «Гілці плюща» — невеликому заїзді на порічнянській дорозі — й говорив із неабияким знанням справи, бо впродовж сорока років доглядав сад у Торбиному Куті, а до того допомагав виконувати ту саму роботу старому Гольманові. Тепер, коли Батечко теж уже постарів і йому докучав біль у суглобах, продовжувати справу взявся його наймолодший син — Сем Грунич. І батько, й син мали гарні дружні стосунки з Більбо та Фродо. А жили Груничі на самому Пагорбі, в домі під номером 3 на Торбиновому Узвозі, якраз під Торбиним Кутом.
— Дуже славний і ґречний доброгобіт, оцей наш пан Більбо, скажу я вам, — оголосив Батечко.
І достоту мав рацію: Більбо був із ним дуже чемний, звертався до нього: «Пане Гемфасте», — і постійно радився щодо вирощування овочів — а в питаннях вирощування «коренеплодів», зокрема картоплі, ціла околиця (і сам він також) визнавала Батечка найвпливовішим авторитетом.
— А який той Фродо, що в нього живе? — запитав Старий Придубень із Поріччя. — Прізвище-бо в нього «Торбин», але сам він, подейкують, більш як наполовину Брендіцап. Мене дивує, навіщо будь-кому з Торбинів із Гобітова шукати жінку аж у Цапокраї, де такий дивний народ.
— А чого тут дивуватися? — вставив свої п’ять копійок Татко Двоніг (найближчий Батечків сусіда). — Адже вони живуть із протилежного боку ріки Брендівинної, ще й під самим Пралісом. А місце там темне й недобре, якщо вірити бодай половині всіх байок про нього.
— Твоя правда, Татку! — сказав Батечко. — Не те, щоби Брендіцапи з Цапокраю жили власне у Пралісі, проте народець вони таки дивний — це точно. Цяцькаються з човнами на тій великій ріці, а гобітам це геть не личить. Кажу вам: воно й не дивно, що з того вийшов отакий клопіт. Але хай там як, а панич Фродо — славний молодий гобіт, із котрим можна незле потеревенити. Дуже схожий на пана Більбо, й не тільки з вигляду. Зрештою, батько його все-таки з Торбинів. Пан Дроґо був достойним і поштивим гобітом, — про нього мало що можна було розповісти, доки він утопився.
