З паки ділових листів раптом випала маленька червона книжечка. Місіс Шарп обережно взяла її і так само обережно розгорнула. Вона була менш як наполовину наповнена тоненькими картонними сірниками. Але три сірники були спалені вже у книжечці. Третій з них обгорів так сильно, що Кетові здалося, наче він запалив і попередні два.

— Гм, — сказала місіс Шарп. — Напевне, тобі варто зберегти цю річ, моя люба.

Вона передала маленьку червону книжечку Ґвендолен, а та поклала її в кишеньку своєї сукні, де вже лежали сережки.

— А що ти захочеш узяти собі на пам’ять, любове моя? — запитала місіс Шарп у Кета, пригадавши, що й він може претендувати на якусь із цих речей. Вона дала йому букетик білого вересу. Кет носив його у своїй петлиці, аж поки той не розсипався. Живучи у місіс Шарп, Ґвендолен розквітла. Її волосся стало якось по-особливому золотим, її очі — глибоко синіми, навіть від її постави віяло впевненістю та радістю. Навіть Кет, сам того не усвідомлюючи, відійшов у тінь, щоб дати їй більше простору. Але нещасним він себе не почував. Місіс Шарп ставилася до нього з не меншою добротою, аніж до Ґвендолен. Міські радники разом із дружинами приходили відвідати їх кілька разів на тиждень. Саме завдяки їм діти навчалися у найкращій школі у Волверкоті. Там Кет почував себе майже щасливим. От якби лише не покарання вчителів за те, що він, шульга, потай писав лівою рукою. Але так робили усі вчителі в школах, де навчався Кет, отож він уже звик до цього. Попри те, що в нього було багато друзів, він завжди почував себе самотнім. Напевне, саме тому він був настільки прив’язаний до Ґвендолен — вона була єдиною рідною для нього людиною. А от вона частенько була нетерплячою до брата. Хоча через брак часу та постійне відчуття щастя ніколи на нього не гнівалася. Зазвичай, вона всього лиш казала: «Дай мені спокій, Кете». Потім пакувала книжки в теку для музичної літератури й поспішала на урок містера Нострама, який жив поруч. Містер Нострам був у захваті, навчаючи Ґвендолен. Місіс Шарп платила йому по одному листу на рік, і почала з останнього. «Всіх одразу віддавати не варто, бо він надто жадібний, — казала вона, — а останнім віддамо перший лист — це буде для нього справжньою втіхою».

Наука давалася Ґвендолен дуже легко: за перший семестр вона склала одразу два іспити з магії, третій та четвертий — після Різдва, а з наступного літа почала вивчати Вищу магію. Містер Нострам вважав її своєю найкращою ученицею — він сказав про це місіс Шарп, коли вони розмовляли через паркан, — та й Ґвендолен завжди поверталася з його занять задоволена й осяйна. Вона ходила до містера Нострама двічі на тиждень, увечері, з музичною текою під рукою, нічим не вирізняючись з-поміж решти дітей, які також ходили на уроки музики… Саме на уроки музики посилалася місіс Шарп, коли складала звіт про витрати на навчання Ґвендолен. Позаяк містер Нострам не одержував платні, а місіс Шарп розраховувалася з ним за навчання листами, Кет вважав, що вона чинить супроти нього нечесно. «Я повинна щось відкласти собі на старість, — сердито відказувала опікунка. — Хіба мені хтось платить за те, що я вас утримую? І я не вірю, що твоя сестра пам’ятатиме про мене, коли виросте й стане знаменита. Ой, ні, таких ілюзій я не маю!» Кет розумів, що місіс Шарп мала рацію, і навіть трохи її шкодував, бо хоча й ставилася вона до них добре, але відьмою була не надто успішною. «Дипломована Відьма» — так було написано на вивісці у вікні вітальні. Насправді це звання вказувало на найнижчу кваліфікацію відьми. Люди приходили до місіс Шарп, щоб замовити закляття, лише тоді, коли не мали фінансової змоги звернутися до трьох Акредитованих відьом, що жили трохи далі. Щоб мати хоч якийсь заробіток, місіс Шарп працювала помічницею містера Ларкінса у його крамниці. Саме вона знаходила для нього Екзотичні Речі — оті чудернацькі інгредієнти, необхідні для чародійства, — аж із самого Лондона!!! Вона дуже пишалася зв’язками в Лондоні.

— О, так, — частенько хвалилася місіс Шарп Ґвендолен. — Я маю зв’язки, я їх маю. І знаю людей, які можуть дати мені фунт драконячої крові щойно я їх попрошу, а цей товар заборонений. Поки я поруч з вами, ви не матимете ні в чому потреби.

Усупереч усьому, місіс Шарп сподівалась стати менеджером Ґвендолен. Принаймні, так вважав Кет. І щоразу йому ставало шкода місіс Шарп. Він був переконаний, що Ґвендолен, щойно стане знаменитою, скине її із себе, як старе пальто. Як і місіс Шарп, Кет не мав сумніву, що Ґвендолен стане дуже відомою. Тож одного разу він сказав: «Боюся, доглядати вас доведеться мені». Ця думка його не тішила, але він відчував, що повинен це сказати. Місіс Шарп була йому вельми вдячна, і вирішила знайти для нього приватного вчителя музики. «Мер не заперечуватиме», — вирішила. Так вона намагалася одним пострілом поцілити у двох зайців. Кет учився грі на скрипці. Йому здавалося, що він досягнув неабиякого успіху, адже дуже старався. Єдине, чого він ніяк не міг зрозуміти, чому нові сусіди, які оселилися зверху, завжди гупали кулаками у двері, щойно він починав грати. А місіс Шарп, якій також ведмідь наступив на вухо, кивала головою, усміхалася та неабияк його підбадьорювала. Одного вечора, коли Кет саме музикував, Ґвендолен вбігла до кімнати й швидко проказала закляття, пильно дивлячись на нього. Уявіть собі переляк Кета, коли він побачив, що замість скрипки тримає за хвіст великого смугастого кота. Котяча голова була затиснута під підборіддям, а смичок пиляв його спину! Зрозумівши, що мучить кота, Кет негайно зупинився… Та навіть коли він кинув смичок, кіт не перестав кусати його і боляче дряпати пазурами.

— Навіщо ти це зробила? — закричав він.

Кіт зістрибнув на землю і вигнувся дугою, люто зиркаючи на хлопця.

— Бо твоя музика звучала саме так! — відповіла Ґвендолен. — Я не могла більше її терпіти ані секунди. Ходи сюди, котику!

Але Ґвендолен котові також не сподобалася. Він подряпав їй руку, яку вона до нього простягла. Ґвендолен у відповідь вдарила його. Кіт кинувся навтьоки, а Кет погнався за ним із криком:

— Зупиніть його! Це моя скрипка! Зупиніть його!

Але кіт бігав прудкіше за Кета, і це поклало край його музикуванню.

Місіс Шарп настільки вразив цей вияв таланту Ґвендолен, що вона вийшла на подвір’я, вилізла на стілець, і, перехилившись через паркан, розповіла усе містеру Ностраму. Ця історія швидко ширилася околицею й незабаром про неї знала кожна відьма і чаклун. Бо, як відомо, люди, що захоплюються однією справою, люблять об’єднуватися. Коли Кет виходив із парадного входу будинку місіс Шарп та повертав праворуч по Ковент-стріт, він проминав будинок трьох Акредитованих відьом, двох чоловіків, що називали себе чаклунами, Провісника, Віщуна й Чоловіка, що вважав себе Чарівником. Повернувши ліворуч, Кет ішов біля помешкання з вивіскою «Навчаю чаклувати», де жив містер Генрі Нострам, оселю ворожки, будинок із написом «Закляття на усі випадки життя», дім Ясновидця й нарешті, крамничку містера Ларкінса. Навіть повітря на цій та прилеглих вулицях було насичене чаклунством. Усі маги справді щиро й по-дружньому цікавилися Ґвендолен. Історія з котом справила на них величезне враження. Скрипка (так його назвали) став їхнім улюбленцем, і попри свою погану вдачу нестачу в їжі не відчував ніколи. А Ґвендолен мешканці їхньої вулиці любили ще дужче. Містер Ларкінс дарував їй подарунки. Маг, який хотів стати чарівником, — бородатий молодик — щоразу виходив зі свого будинку їй назустріч, а інші чарівниці не шкодували для неї простих чарів. Ґвендолен ставилася до них зверхньо. «Вони вважають мене дитиною чи що? Я вже давно перестала займатися такими нісенітницями!» — зазвичай казала вона, відкладаючи вбік черговий подарунок. Місіс Шарп, яка навпаки, була вдячна за будь-яку допомогу у відьмацтві, збирала їх і ховала. Кет кілька разів знаходив якісь усіма забуті закляття і не міг втриматися від спокуси їх випробувати. Він мріяв бути хоча б трохи таким талановитим, як Ґвендолен, і завжди сподівався, що якесь із цих заклять йому вдасться… Але жодне не працювало. Навіть те, що перетворювало мідні ґудзики на золото (цього Кетові хотілося найбільше). Провісники майбутнього також обдаровували Ґвендолен. Вона одержала стару кришталеву кулю від Віщуна й пачку гральних карт від Ворожки. А Головний Провісник Майбутнього розповів їй, яка доля її чекає. Після розмови з ним Ґвендолен прийшла збуджена й осяйна. «Я стану знаменитою. Він сказав, що я зможу володарювати, якщо правильно візьмуся за цю справу», — сказала вона Кетові. Хоч Кет не мав жодного сумніву, що Ґвендолен стане відомою, та не міг собі уявити, як вона правитиме світом, тому сказав:

— Ти зможеш правити лише однією країною, і то якщо вийдеш заміж за короля. А правитель Велсу торік одружився.

— Існують інші способи володарювати, тупий йолопе! — відповіла Ґвендолен. — Містер Нострам має кілька варіантів для досягнення моєї мети. Зрозумій, на цьому шляху безліч перешкод та труднощів. Я повинна подолати навіть занепад та зустріти могутнього Чорного Чужинця. Мої пальці заціпеніли, коли Провидець говорив, що я зможу володарювати, і я зрозуміла, що це правда!