В американців є свобода,
У німців — пиво та бекон,
У французів є висока мода,
В англійців — кращий стадіон.
А українець пересічний
У справі іншій є взірець.
Він має довгий еластичний
Ніде не бачений терпець.
Наприклад, зверху заманеться
Ввести податок на штани —
Терпець вкраїнця не порветься,
Хоч триста літ його тягни.
Або братва введе в оману:
Покличе в банк, а там — бордель.
Вкраїнець свій терпець дістане,
Зітхне — і знову до грабель…
Я чув: начальство задля траншу
Продать хотіло наш терпець.
Не продавайте, я не раджу,
Бо вам усім прийде…
(…несподіваний і дуже
неприємний фінал).
Як десь лунає:
“Моральна влада!”
Так серце знає:
Вже вкрали, гади…
— Алло…
— Хелло!
— А де Павло?
— Це я, село!
— Як там бабло?
— Як і було.
— Так, може, купиш Раду і табло?
— Мені обло…(часті гудки)
Купила мама коника,
А коник без ноги —
Пролізли в економіку
Вкраїни вороги.
Лупа — перхоть (русск.).
Енциклопедичний словник
В країні, де гривні
За гроші були,
Три юні царівни
У замку жили.
Три ніжні, мов кали,
Та доля сліпа:
Дівчаток спіткала
Жорстока Лупа.
Найстарша за мило
Взялась, та дарма —
Від мила могила
Її обійма.
Середня в шампунь
Вітчизняний лягла,
І, біла як лунь,
Ніжки теж простягла.
А третю, негорду,
Минула труна,
Бо з "Хедом енд Шолдерсом"
Дружить вона.
Волосся в спокої,
Мов пір'я у пав.
Та разом з лупою
І мозок пропав.
Чи піною змило?
Чи інша біда:
Його розчинила
Духмяна вода?
Тож, якості хочеш,
Пильнуй кожну мить,
Щоб розум дівочий
Навіки не змить.
На останньому засіданні РНБОУ лідер держави використав несподіване для батька нації слово «ж. па».
Шановний президенте, браво!
Я вперше вам гукаю: «ТАК!»
Не збагатили ви державу,
Та мову збагатили як!
Ми слово те, мов малі діти,
Шептали нишком стільки літ!
Тепер воно в устах еліти
Лунає вільно на весь світ!
Колись — шпана, бидлота різна,
Тепер — його в палаці гнуть.
І я цей сплеск демократизму
Уславить хочу і збагнуть!
Гаранте! Що це? Шир натури?
В скрутний ви показали час?
Або трипільськая культура
Зненацька вилізла із вас?
А, може, біла, наче крейда,
Мов привид, тиха та стара,
З’явилась тінь Зігмунда Фрейда
І ходить берегом Дніпра?
Так! Підсвідомість вийшла чиста!
Таке сказати ви змогли,
Бо мали на увазі місце,
Куди усіх нас завели.
Про слово те скажу вам більше,
Не просто тілом є воно,
Це орган рішень наймудріших,
Що нам спуска РНБО.
І відчуття прийшло вам точне
В ту красномовну, славну мить,
Що всій бригаді в п’яту точку
Вкраїна може загатить.
Кінчаю віршик свій і лист я,
І ще дозвольте «на коня»:
Яка «європа» буде в біса,
Коли іде така гризня?
Чужих злодюг дурні холопи,
Знов будем жити, любий пан,
Усі в глибокій НЕЄВРОПІ,
Допоки ви у нас гарант!
Ой, кувала зозуленька
Коло Віктора хати…
— Скільки ж мені на Банковій
Та іще панувати?
Як почала зозуленька,
Так від ранку до ранку
Все ку-ку та ку-ку йому,
І приємно Гаранту.
Бо забув, що та пташечка,
Що кує так незвично —
«України» від «Нашої»
Сувенір механічний.
Цяця ще помаранчева,
Хоч кує про минуле.
Завели на Майданчику,
А вимкнуть забули…
Доля — не цукерка,
Є жахливi митi…
Парубок Оверко
Жив собi на свiтi.
У просторiй хатi
Жив би собi гоже,
Та не дали клятi
Москалi ворожi.
Пробирався гаєм
До дiвчини нишком,
А в дiвчини Галi
Вже москаль у лiжку.
Примостилось суче,
Аж слину ковтає,
Та й дiвчину мучить —
Пушкiна читає.
Похмарнiв хлопчина,
Тiльки й крикнув: «Кате!»
Та й пiшов, пiд тином
Став скарбiв шукати.
Риє, аж посинiв.
Вирив, збивши пальцi,
А в порожнiй скринi —
Екскремент москальський.
Серцем напiвмертвий
Вiд ганьби та болю
В Африку Оверко
Втiк з лихої долi.
А в країнi дальнiй,
Боже ж ти мiй милий!
Москалi на пальмах,
Мов отi горили!
Зараз у лiкарнi
Хлопцю колять дози,
Щоб картин примарних
Мiг позбутись мозок.
Лiкар капловухий
Так сказав: «Юначе,
Зранку пить сивуху —
Ще й не те побачиш».
От таке то, браття,
Мав Оверко силу,
Та його проклятi
Москалi згубили.
Отак подивишся здаля
На москаля
І ніби справді він — людина
Іде собі, мов сиротина,
Очима — блим,
Губами — плям,
І десь трапляється хвилина —
Його буває навіть жаль,
А ближче підійдеш —
МОСКАЛЬ!!!
Господь сидить і дума:
«Дарма зробив я кума!»
Два дні, як від корита,
А кажуть, що еліта…
Кажуть люди, що не файно
Розкрадать державне мáйно.
Знаю: правильно — майнó.
Але ж крадуть все одно.
«Мовчи! Лікуйся і мовчи!
Здавай аналізи сечі,
На скельце плюй і в животі
Носи гидотні препарати,
Але ніколи у житті,
О, мій нещасний, хворий брате,
Не смій у лікаря питати,
Що є у того на меті,
Коли він стука, дме, згинає.
По-перше, він того не знає.
По-друге, твій здоровий стан —
Це річ настільки ефемерна,
Така тонка, така мізерна,
Як той невидимий туман,
Що піднімається зрання.
Рецепт написаний — брехня!
Діагноз — взагалі формальність.
Непевний крок — і вже летальність,
І крапель більше не лічи.
Отож, лікуйся і мовчи…»
Так думав молодий гуляка,
Що мчав по степу мерседес
До свого дядька в Кобиляки,
Якого мучив діатез.
І мій герой в мені озвався,
І все згадалося умить:
Я так завзято цього року лікувався,
Як дай вам Бог, кохана, не хворіть!
На золотом крыльце сидели
Шухевич, Бандера,
Петлюра, три мэра
Столицы,
И кушали пиццу,
Обама и Меркель,
И Гиммлер, и Кейтель,
И сам гауляйтер Кох
Кричал: «Хенде хох!».
А рядом с крыльцом,
Молодцом,
Прыг-скок, прыг-скок,
Прыг-скок
Тягныбок.
Прыг на крыльцо,
Паучок,
И покуда молчок.
На золотом крыльце сидели,
Галдели, балдели,
О счастье Украйны
Прекрасной радели,
И хоть украинцев
Ряды всё редели,
Желтело всё ярче
Златое крыльцо.
— Панове! — спросли мы
С грустным лицом,
— А может, совсем
Не златое оно?
Ведь жёлтым бывает
Говно.
Вон капает кровь
На крыльце по перилам,
Краснеют петлюровцев
Пьяные рыла,
И деток мордуют
Герои УПА.
— Скажите, отцы, мудрецы
И VIPа,
А как же Освенцим?
А как Телергоф?
Но крикнул Обама:
— Fuck off!
На жёлтом и грязном
Крылечке сидели,
Гудели, пердели
В трембиту дудели
Петлюра, Шухевич,
Бандера,
Два герра,
Два пидора-герра,
Как призраки счастья в ЕС,
И мчал их на Киев экспресс,
Богатством Европы гружён,
И пел им урод Элтон Джон
С одним из жён.
Везут украинцам
Культуру! Культуру!
Френды, побратимы,
Наставники, гуру.
С крыльца украинца
Учили, учили,
Мозги украинцу
Лечили, мочили,
Чтоб всюду он видел
Врага сквозь прицел,
Чтоб жидо-москаль
Не ушёл, если цел.
Чтоб жидо-мадьяро,
Поляко-румыно,
Русино-москаль
Не был цел.
А рядом с крылечком
По лужицам крови
Вприпрыжку, вприпрыжку
Бежал Янукович,
С улыбкою милой
Бежал Янукович.
За чем, дурачок?
А он всё молчок.
Молчок и молчок,
И молчок.
Как я и как ты,
Как ты и как я,
Всё молчок да молчок.
Покуда верёвка
Обвила сучок.
Кому там петелька?
А нам, землячок…
Приснилася мені одна частина тіла
Велика, гарна, біла,
До неї рима є відома всім — «Європа».
І раптом, як то кажуть, опа!
Ота частина тіла
Від мене поцілунку захотіла.
Ти, каже, симпатичний вуй,
І мене, симпатичну, поцілуй.
Тут я обурився: «Яке ж ти маєш право?
Чи в нас не правова держава?
Чи ти мене тримаєш за холопа,
Чи темного, пробачте, ефіопа?»
А та мені спокійно так: «Європа —
Моя кума.
У мене там зв’язки і друзів тьма.
Баррозу cаме той та Фюлє.
Подам їм знак — візьмуть тебе в ЄС,
А не подам, так дулю».
І знаєте, в мені на тому слові
Зненацька хвиля піднялась любові!
Від ніжності я навіть застогнав,
А потім — поцілунок! І луна
Пішла од нього з Дону і до Сяну!
І аж до Вашингтону! Пенсільвану!
І хтось невидимий сказав:
«Олл райт і гут».
І диво дивнеє вчинилось тут!
Частина тіла та розкрилась як вікно,
І там мені було побачити дано
Чарівний та шикарний світ!
(Про нього з хлопцями я мріяв стільки літ!)
Готелі, банки, казіно та шопи!
Невже це потаємний вхід в Європу?!
Та миттю зникло все, і тіла та частина
Мені сказала: «Знаєш, сину,
Ти мріяв з однодумцями не марно,
Оскільки так цілуєш гарно,
Тебе відзначить Жозе той Мануель.
А зараз особисто відлітаю у Брюссель,
І там як мати
За вас я буду клопотати,
Подам петицію нову,
Можливо, навіть бонуси урву…»
З тих пір я обіцянкою від жопи і живу.
