Карлов чудово справився із зльотом. Обережно ребром долоні пересунув він кран шасі на себе і одразу ж відчув два легких поштовхи. Глянувши на прилади, Карлов побачив, що засвітилися дві червоні лампочки — отже, шасі підібрано. Більше хвилюватися нема чого. Рана аж ніяк не заважала керувати літаком. Тепер Карлов думав тільки про наступну атаку.
В ефірі панувала цілковита тиша. Чулося лише потріскування в навушниках шоломофону, яке свідчило, що ввімкнуті радіостанції працюють.
Почало розвиднюватись. Карлов помітив, що до їхньої сімки приєдналися дев’ять винищувачів прикриття. Тепер вони усі разом мчали на захід на висоті близько двадцяти метрів. Під літаками швидко мелькали дороги, населені пункти. Ліворуч, біля групи танків, виросли чорні гриби розривів: танки посувалися на захід і на ходу стріляли. Замигтіли спалахи артилерійських залпів ворога; за хвилину лінія фронту лишилась позаду — а втім, ніякої «лінії» не було. Ворог на цьому напрямку відступав.
Крило біля крила розплаталися понад степом штурмовики Бахтіна. «Малюки» — так льотчики називали винищувачів — летіли з боків і ззаду.
Близький друг Карлова, льотчик-винищувач Сергій Жуковський, пізнав по номеру на хвості літак Георгія і випередив його. Вітаючи друга, Сергій хитнув винищувач з крила на крило, зробив горку і зник десь угорі.
Карлов теж пізнав літак Жуковського і уявив собі безброве обличчя друга, понівечене малиновими рубцями опіків.
Уже зовсім розвиднілось. На літаку Мордовцева повітряний стрілець Андрій Світлишнєв по пояс висунувся з задньої кабіни. Штурмовики з кабіною для повітряного стрільця на той час тільки почали з’являтися, і в групі Бахтіна лише Мордовцев летів з повітряним стрільцем.
Невдовзі на обрії показалися димки. Карлов глянув на годинника — за часом це мав бути Сальськ. Ще півтора кілометра на захід — і аеродром ворога. Швидко збільшуються обриси елеватора біля залізничної станції. Незабаром штурмовики, мало не торкаючись покрівель будинків, уже мчали над містом.
— У набір, — пролунала в навушниках команда ведучого. Літаки стрімко злетіли на п’ятсот-шістсот метрів угору.
Попереду з’явився аеродром, на якому густими рядами стояли великі транспортні Ю-52 і бомбардувальники Ю-88. Літаки ворога були розташовані чотирма великими групами — по 70–80 літаків у кожній. На старті стояли чотири винищувачі М-109, мабуть, чергова ланка, а по вільному центру аеродрому біг транспортний «Юнкере», що ось-ось мав злетіти.
— Атака! — подав команду капітан Бахтін, і штурмовики один за одним помчали до землі.
Карлов спрямував свою машину в центр аеродрому. Розплатані, притиснуті один до одного крила і фюзеляжі з великими чорними хрестами виразно вимальовувалися на білому снігу. Карлов натиснув кнопку. Реактивні снаряди з шумом зірвалися з-під крил штурмовика і, залишаючи вогняний слід, почали падати в самісіньку гущу ворожих літаків. Там, на землі, вже вибухали скинуті кимось бомби. В небо поповзли клуби густого чорного диму.
Карлов знову набрав висоту і вдруге кинувся в атаку. Бомби скинуто. Штурмовик трусонуло. Злітаючи угору, Георгій глянув униз — там вирував вогонь. Розкидаючи на всі боки довгасті язики полум’я, вибухали бензинові баки «Юнкерсів». На фюзеляжах, що стали дибки, на крилах корчилася ненависна свастика. В центрі аеродрому палав «Юнкерс», якому так і не довелося злетіти.
Удар був таким несподіваним для ворога, що тільки під час третього заходу в повітрі з’явилися темно-сірі шапки зенітних розривів.
Увагу Карлова привернули два фашистські винищувачі, що бігли по льотному полю, лишаючи за собою хвости снігового пилу. Та згори на них уже пікірував штурмовик. Дві довгі блискотливі траси снарядів ножем врізалися в один з «Мессершміттів». Той стрімко задрав хвоста і, перекинувшись на спину, спалахнув. Другий винищувач одірвався від землі. Ще не підібравши шасі, він ладнався зайти ззаду штурмовика Мордовцева. Карлов бачив, як до кулемета припав повітряний стрілець Андрій Світлишнєв і тонка червона нитка кулеметної черги вп’ялася у ворожий винищувач. «Мессершмітт» здригнувся і, різко накренившись, врізався в землю.
Карлов знову кинувся в атаку. В розпалі бою він забув про поранену руку і, спускаючись майже до самої землі, впритул розстрілював великі, незграбні літаки. «Якнайбільше знищити літаків, — свердлила мозок думка. — Ось ще цей треба запалити». Карлов повертав штурмовик і вганяв у вцілілий «Юнкерс» довгі черги трасуючих куль.
